Екологізація промисловості в Україні: проблеми та перспективи

В статті досліджується поняття екологізації виробництва. Акцентується увага на проблемах і перспективах екологізації виробництва в Україні. Виокремлено відтворювальну, просторову, соціально-екологічну функції екологізації виробництва. Проаналізовано динаміку капітальних інвестицій та поточних витрат на охорону та раціональне використання природних ресурсів за напрямами природоохоронної діяльності за 2011;2014 рр. Визначено, що головними забруднювачами з точки зору обсягу викидів забруднюючих речовин є сільське, лісове та рибне господарство, а з точки зору обсягу викидів діоксиду вуглицю безперечним лідером є промисловість. Доведено необхідність побудови соціоеколого-економічної моделі розвитку, яка передбачає поєднання екологічної культури та свідомості нації з виваженою державною політикою щодо регулювання діяльності підприємств-забруднювачів.

На сучасному етапі розвитку економіки спостерігається значне загострення та поглиблення екологічних проблем. Причиною цього є активізація та інтенсифікація впливу людини на навколишнє середовище. Незважаючи на те, що в Україні за останній період значно скоротилося виробництво, продовжується процес деградації природно-ресурсного потенціалу. Сировинна спрямованість економіки, відсутність зрушень на користь використання енергозаощаджувальних та наукомістких технологій, поглиблює економічну кризу, і негативно впливає як на конкурентоспроможність національної економіки, так і на якість життя населення. У зв’язку із цим виникає об'єктивна необхідність звернути увагу на екологічний фактор та його роль у здійснені діяльності окремими економічними суб'єктами в умовах реалізації принципів сталого розвитку національної економіки.

Тому, актуальним питання для українських підприємств-ресурсокористувачів, є екологізації виробництва. Приймаючи рішення щодо вдосконалення власного виробництва, суб'єкти господарювання повинні керуватися не лише своїми власними меркантильними інтересами, але враховувати вплив на стан довкілля. Адже, однією із проблем, що призводить до значних екологічних втрат, є прагнення виробників отримувати прибутки за рахунок експлуатації застарілої техніки та технологій. В умовах несприятливого еколого-економічного середовища виникають значні екологічні та соціально-економічні проблеми. Тому на сучасному етапі для України необхідним є здійснення виваженої державної політики щодо екологізації виробництва на основі використання сучасних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій, а також формування екологічної культури нації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Екологізація національного виробництва є об'єктом дослідження для широкого кола науковців. Проблеми та перспективи екологізації розглядалися в працях таких українських вчених-економістів, як: А. Голікова, Л. Іванова, М. Ігнатенко, Т. Калініченко, Л. Кожушко, М. Макарова, В. Новіцький, Ж. Поплавська, О. Проколенко, В. Фещенко, Ю. Хомош [1−9] та інші.

Однак це питання потребує грунтовного дослідження з метою виокремлення проблем та визначення перспектив екологізації національного виробництва. Тому, об'єктивною потребою подальшого вивчення є теоретичне обґрунтування екологізації виробництва для практичної реалізації основних напрямів державної політики на основі раціональності та екологічної безпеки.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження проблем та перспектив екологізації виробництва в Україні задля підвищення конкурентоспроможності національної економіки та якості життя населення.

Результати. Загальний процес екологізації - це різноплановий, системний підхід до об'єктивного світу і більш глибоке усвідомлення ролі природи в житті людини.

У широкому розумінні, екологізація виробництва — це процес неухильного і послідовного впровадження систем технічних, управлінських та інших рішень, що дають змогу підвищувати ефективність використання природних ресурсів, поліпшувати чи зберігати якість природного середовища на локальному, регіональному і глобальному рівнях.

У соціально-економічному аспекті екологізація потребує переходу від витратного принципу (він включає ефективність не лише фінансово-ресурсних, а й природно-ресурсних витрат) до ресурсозберігаючих методів господарювання, відмови від екстенсивного розширеного споживання природних ресурсів, отримання максимуму корисності за умов мінімального використання сировини і незначного порушення балансу функціонування навколишнього середовища.

Отже, екологізація — це процес постійної і послідовної розробки та впровадження у процес виробництва нових технологічних і управлінських рішень, які дають можливість підвищувати ефективність використання природних ресурсів із збереженням чи поліпшенням якості довкілля.

Роль екологізації виробництва можна виявити через наступні функції: відтворювальну, просторову, соціально-екологічну. Відтворювальна функція екологізації виробництва грунтується на можливості створення оптимальних умов для збереження та відтворення природного потенціалу з метою ефективного використання його майбутніми поколіннями. Просторова функція визначається науково обґрунтованою системою екологічного районування, формуванням територіальних схем природокористування, виявленням розбіжностей усередині еколого-економічних районів. Вона сприяє оптимізації розміщення продуктивних сил, раціональному природокористуванню й охороні навколишнього середовища. Головна мета цієї функції - пошук оптимальних співвідношень між діяльністю людини і природою. Соціально-екологічна функція пов’язана з екологічним вихованням населення, підвищенням культури виробництва.

Слід зауважити, що питання екологізації національного виробництва зумовлено посиленням техногенного впливу на навколишнє середовище. За даними Державної служби статистики України [10], протягом 2011;2014 рр. збільшився обсяг шкідливих викидів у повітряне середовище. Якщо у 2011 р. цей показник складав 4373,6 тис. т., і демонстрував тенденцію до зменшення, то у 2014 р. він зріс до 5186,6 тис. т. (на 18,6 відсоткові пункти). Забруднення водних ресурсів значно скоротилося у 2014 р. порівняно із 2011 р. — на 42,7% (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка шкідливих викидів у водне і повітряне середовище України

Тобто, спостерігається парадоксальне явище, незважаючи на скорочення виробництва у зв’язку з економічною рецесією, посилюється негативний вплив на навколишнє середовище. В свою чергу, негативні тенденції у екологічній сфері викликають необхідність додаткових фінансових витрат або їх переспрямування задля підтримки та підвищення ефективності існуючої структури економіки та формування нової на засадах сталого розвитку.

У зв’язку із цим вважаємо за доцільне розглянути динаміку капітальних інвестицій і поточних витрат на охорону та раціональне використання природних ресурсів в Україні за 2011;2014 рр.(табл. 1).

Таблиця 1. Динаміка капітальних інвестицій та поточних витрат на охорону та раціональне використання природних ресурсів за напрямами природоохоронної діяльності, млн. грн.

Дані таблиці 1 наглядно демонструють, що темпи зростання капітальних інвестицій у 2014 р. зросли у порівнянні із 2013 р. (31,8%), тоді як протягом 2011;2013 рр. мали тенденцію до скорочення. Зменшуються інвестиції у охорону атмосферного повітря та зміну клімату. Збільшується рівень інвестування таких напрямів природоохоронної діяльності, як очищення зворотних вод, поводження з відходами. Викликає занепокоєння той факт, що обсяг капітальних інвестицій, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, а також на НДР природоохоронного спрямування, з кожним роком зменшуються (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка капітальних інвестицій на охорону та раціональне використання природних ресурсів, а також НДР екологічного спрямування

Для того, щоб визначити види економічної діяльності, які є найбільшими забруднювачами, проаналізуємо деякі із них (табл. 2).

Головними забруднювачами з точки зору обсягу викидів забруднюючих речовин є сільське, лісове та рибне господарство (0,09 т. на одного зайнятого), а найменшим — промисловість (0,02 т. на одного зайнятого). Якщо розгядати обсяг викидів діоксиду вуглицю, то безперечним лідером є промисловість (90,08 т. на одного зайнятого), а сільське господарство має найменший обсяг викидів діоксиду вуглицю (0,32 т. на одного зайнятого).

економічний екологічний інвестиційний природокористування Таблиця 2. Обсяг викидів на одного зайнятого за видами економічної діяльності, 2014 р.

Аналіз показників рівня екологізації національного виробництва свідчить про те, що екологічна ситуація залишається складною, і створює значні ризики для існування та життєдіяльності. Додатковим доказом цього є те, що у 2014 р. Україна посіла 95 позицію із 178 країн світу в міжнародному рейтингу за показником «Invironmental performance Index» [12, с. 10], який розраховується вченими Єльського університету за 25 індикаторами. У 2012 р. вона була на 102 місці серед 132 країн. Підвищення рейтингу скоріше за все пов’язано із збільшенням кількості країн, які досліджуються, адже нижчими за рейтингом є слаборозвинені країни Африки.

На сучасному етапі в Україні виникає небезпека погіршення екологічної ситуації, що пояснюється впливом економічних, політичних, культурних та інших факторів. Слід зауважити, що екологічна ситуація може стабілізуватися за рахунок формування нових цінностей, перегляду структури потреб, цілей пріоритетів і способів діяльності людини.

Досвід розвитку країн з ринковою економікою підтверджує, що поглиблення ринкових відносин і конкуренції передбачає істотне підвищення технічного і технологічного рівня національного виробництва, стимулювання ресурсота енергозбереження, структурну перебудову економіки, що зменшить забруднення природного середовища.

На думку провідних фахівців [13] Україна має всі шанси реалізувати концепцію сталого розвитку за умови, якщо пріоритетними інвестиціями у розвиток екологічно-безпечних технологій стануть інвестиції у сферу охорони водних ресурсів (близько 60% загальних інвестицій), сферу охорони атмосфери близько 16%) та сферу охорони надр і раціонального використання земель і збереження заповідного фонду (10−12%). Надзвичайно перспективним вважається використання біопалива, вітрової та сонячної енергії. Для України вважаються реальними цифри 10−50% від загально виробленої енергії, які дасть нетрадиційна енергетика (біогаз, вітрові станції, малі гідростанції) вже у 2015;2020 рр.

На сучасному етапі екологічна ситуація в Україні підтверджує необхідність переходу до концепції сталого розвитку, яка передбачає побудову соціо-еколого-економічної моделі розвитку. Ця модель передбачає поєднання екологічної культури та свідомості нації з виваженою державною політикою щодо регулювання діяльності підприємств-забруднювачів.

Вирішення проблеми екологізація національного виробництва сприяє вирішенню внутрішніх соціальних проблем, створює позитивний імідж держави на міжнародній арені, забезпечує збалансований розвиток національної економіки та гармонізує її структуру, і як результат — створює перспективи та сприятливе соціо-еколого-економічне середовище для майбутніх поколінь.

Література

• 1. Іванова Л. Механізм управління етапами життєвого циклу екотекстилю на ринку України / Л. Іванова // Маркетинг в Україні. — 2010. — № 6. — С.10−15.
• 2. Калініченко Т. Б. До питання формування організаційно-економічного механізму управління природокористуванням.
• 3. Кожушко Л. Ф. Мотивація та екологічне стимулювання інвестиційної діяльності у сфері агромеліоративного землеробства України / Л. Ф. Кожушко, С. Г. Мороз // Вісник СумДУ. — 2007. — № 1. — С.169−175.
• 4. Макарова Н. С. Економіка природокористування / Н. С. Макарова, Л. Д. Гармідер, Л. В. Михальчук. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 322 с.
• 5. Новіцький В. Є. Економічні ресурси цивілізаційного розвитку / В. Є. Новіцький. — К.: НАУ, 2004. — 268 с.
• 6. Поплавська Ж. Економічні аспекти екологізації / Ж. Поплавська, В. Поплавський // Вісник НАН України. — 2005. — № 10. — С. 26−34.
• 7. Прокопенко О. В. Економічне стимулювання реалізації екологічної політики інвестиційного забезпечення природокористування [Електронний ресурс] / Сайт журналу «Ефективна економіка».
• 8. Фещенко В. П. Екологізація виробництва як чинник підвищення конкурентоспроможності економіки
• 9. Хомош Ю. С. Екологічна культура як стратегія розвитку промислових підприємств // Вісник ХНУ, 2007. — № 4. — С.143−145.
• 10. Державна служба статистики України. Викиди забруднюючих речовин та парникових газів у атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення
• 11. Державна служба статистики України. Навколишнє середовище. Витрати на охорону навколишнього природного середовища та екологічні платежі.