Розвиток суспільної географії в Україні

Важливі аспекти економіко-географічних описів території України містилися в античній географії. Твори Геродота, Страбона, К. Птолемея та інших античних географів донесли до нас відомості про історію освоєння басейну Чорного моря. Там позначено великі річки, лимани, затоки, охарактеризовано місцеві племена й народи, названо тогочасні античні міста й поселення, інші географічні об'єкти. економіка географічний україна До нас дійшли «Географія» Страбона, «Географічне керівництво» К. Птолемея та ін.

Відвідавши Скіфію у V ст. до н.е., Геродот описав її населення, зокрема кіммерійців і скіфів (праця «Скіфія»).Кіммерійці, як вважають учені, опинилися на території теперішньої України близько 1500 р. до н.е. в межиріччі Дону й Дністра й населяли його аж до VII ст. до н.е. Вони були першими на Україні скотарями. Скіфи з’явилися на початку VII ст. до н.е. у степах північного Причорномор’я і прожили там приблизно до ІІІ ст. н.е. Поряд із природою цього краю Геродот описував рільницьку культуру скіфів, які вирощували й використовували волокнисті технічні культури (льон, коноплі). Давньогрецький географ та історик Страбон у праці «Географія» вмащує цікаві відомості щодо господарства, побуту і культури сарматів, які населяли степи Північного та Східного Причорномор’я від ІІ ст. до н.е. до ІІ ст. н.е. Значну увагу приділено розселенню племен на Кримському півострові та в пониззі Дніпра, подано відомості за історії античних міст Північного та східного Причорномор’я.

Економіко-географічні аспекти розвитку південної частини України містили описи давньогрецького мандрівника Гіпократа (460−377 рр. до н.е.).

Економіко-географічні дослідження України трапляються в працях літописів Київської Русі, яка була першою східноєвропейською державою й прабатьківщиною України. В кількох наукових працях є економіко-географічні відомості про Козацьку християнську республіку.

Спеціальне географічне, в тому числі економіко-географічне, дослідження України міститься в праці француза Г. Л. де Боплана (1600−1673) «Опис України"(1650), де складено Українську географічну карту, 12 карт окремих частин України, а також зазначено деякі аспекти господарської діяльності населення.

Вирізняють два головних напрями української економічної і соціальної географії - антропогеографічний та економічний. Антропогеографія досліджувала географію людини відносно всіх географічних явищ (поверхні Землі, вод, атмосфери, рослинного й тваринного світу). Вона вивчала просторові відносини держав і народів, їхні зв’язки з природним середовищем (праці Д. П. Журавського, В.Г.Григоровича-Барського, П. П. Чубинського, В.М.Кубійовича, С. Л. Рудницького, О.Т.Діброви).

Д.П. Журавський (1810—-1856) — економіст, статистик і економгеограф — автор статистичного опису Київської губернії, дослідник природи, населення й господарства окремих регіонів України. Він склав економіко-географічну характеристику Києва (географія, планування, соціальний склад населення, промисловість, транспорт, торгівля).

У працях українського мандрівника В.Г.Григоровича-Барського (1701—1747), який мандрував 24 роки, містяться відомості з історії, господарства, культури низки країн Західної Європи та Близького Сходу.

Українське географічне народознавство започаткував український етнограф, географ і фольклорист П. П. Чубинський (1839—1884). Народившись на Київщині, він закінчив Петербурзький університет. У 34-річному віці за видатні наукові досягнення був нагороджений золотою й двома срібними медалями Російського географічного товариства, а через два рокигзолотою медаллю Міжнародної виставки в Парижі. Під час заслання до Архангельської губернії провадив економіко-географічне й етнографічне дослідження Півночі Росії. У 1869—1870 рр. очолював етнографічно — статистичні експедиції по Україні, Білорусії та Молдавії. Результати досліджень опубліковано у 7-томних «Працях етнографічно — статистичної експедиції в Західно-Руський край». П. П. Чубинський — автор українського національного гімну «Ще не вмерла Україна» (1862). Він був одним із засновників Західного відділу імператорського товариства, яке вважається попередником Українського географічного товариства (1873).

С.Л.Рудницький (1877—1937) — український географ, доктор філософії, фундатор української географії. Він був учнем М. Грушевського, здобув вищу освіту в університетах Львова, Відня та Берліна. Є.Л.Рудницький розробляв теоретичні засади географії як науки і вважав її загальною просторовою наукою про Землю, що цілком належить до системи природничих наук. Загальну географію він поділяв на чотири дисципліни — математичну, фізичну, біологічну географію та антропогеографію. У складі антропогеографії розрізняв географію людини (населення), географію культури (історичну, або культурну), економічну географію (авїскладі — географію виробництва, промисловості, сільського господарства, комунікації) і політичну. Важливою подією була публікація двотомної праці «Коротка географія України» (1910 і 1914), в якій започатковано географічне українознавство (дано характеристики окремик регіонів, земель, історико-географічних провінцій. В одному з розділів книги «Антропогеографія України» заклав підвалини антропогеографії. Дав поштовх розвиткові політичної географії України, зокрема окреслив геополітичну концепцію України (принцип соборності, національної території, політико-географічне положення та ін.).

С.Л.Рудницький заснував Український науково-дослідний інститут географи та картографії (1927) й визначив такі його завдання:

• 1) розвиток новітньої географі яка містить комплекс і математико-географічних, природной антропогеографічних дисциплін;
• 2) планомірне географічне вивчення всіх українських земель;
• 3) підготовка висококваліфікованих географів-науковців;
• 4) усебічне поширення географічних знань серед населення;
• 5) широке використання при дослідженнях карт;
• 6) організація періодичного видання;
• 7) організація підготовки й видання монографій;
• 8) здійснення науково-популярних географічних видань.

В.М.Кубійович (1900—1985) — український географ, демограф, картограф. Досліджував проблеми антропогеографії Українських Карпат, географії України, демографічні процеси в Україні, та в окремих її регіонах (Галичина, Карпати, Волинь, Полісся).^Був організатором і головним редактором «Енциклопедії українознавству у двох томах, англомовних видань «Україна: коротка енциклопедія» у двох томах (Торонто, 1963—1970)1 і «Енциклопедія України» в п’ята томах: перші два томи вийшли в. 1984 та 1988 рр. (Торонто-Буффало-Лондон).

К.Г.Воблий (1876—1947) український економіст, географ, академік, засновник кафедри економічної географії Київського університету (тепер Національного університету ім. Тараса Шевченка), її перший завідувач. Досліджував проблеми економічної географії промисловості Польщі та України, міграції населення, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, розвитку продуктивних сил, зокрема цукрової промисловості, а також економічної географії України. Значну увагу приділяв вивченню великого Дніпра. Розробив наукову схему економічного районування України, визначивши Південно-Східний, Південний, Північно-Східний, Центральний і Західний райони. При цьому враховувались економічні, природні та історичні фактори. Створив цінну книгу з організації, техніки й методики наукової роботи «Організація наукового працівника» (1943).

У 1919 р. опублікував підручник, «Економічна географія України», який витримав 6 видань. У 1928—1930 рр. перебував на посаді віце-президента Академії наук України. З його ініціативи в Інституті економіки в 1939 р. створено сектор економічної географії/основним завданням працівників якого було створення наукової економічної географії України.

О.Т. Діброва (1904—-1973) — видатний український економгеограф. Закінчив економічний і педагогічний факультети Київського кооперативного інституту, аспірантуру при Харківському науково-дослідному інституті географії та картографії. Підготував перший стабільний підручник для середньої школи «Географія Української РСР», що витримав 12 видань і перекладений російською, польською, китайською, угорською та румунською мовами. Його наукові праці присвячені економіко-географічному дослідженню Київської, Житомирської, Чернігівської областей. Він розробив схему економічних районів України, яка широко враховувала природно-історичні особливості.

В процесі розвитку економічної й соціальної географи України склалися такі провідні наукові центри: Київський, Львівський, Одеський, Харківський, Сімферопольський, Чернівецький, Дніпропетровський. Вони різняться спеціалізацією й науковим потенціалом. Найпотужнішим серед них є Київський, де економіко-географічні дослідження проводяться в Інституті географії НАН України, Раді з вивченні продуктивних сил України, Інституті економіки НАН України, а також на кафедрах економічної та соціальної географи Національного університету ім. Тараса Шевченка, Українського педагогічного університету ім. М. Драгоманова, Київського торговельно-економічного університету, Київського державного економічного університету.

Діють окремі спеціалізовані кафедри вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів у Донецьку, Луганську, Луцьку, Тернополі та в інших містах.

Сучасна економічна і соціальна географія відбиває ситуацію, типову для країн із перехідною економікою. Для неї характерні риси науки, типові для країн із завершальною фазою індустріально-аграрного етапу, які відстали в технолого-економічному розвитку від країн, котрі вступили в постіндустріальний період. Крім того, периферійна роль науки у структурі колишнього СРСР призвела до того, що спектр напрямів української географії сьогодні набагато вужчий, ніж англо-американської чи російської. Іноді просто немає предмета дослідження, узвичаєного в інших країнах. Чільне місце посідають дослідження, спрямовані на природокористування, а не на адаптацію господарства до-навколишнього середовища. Географія в Україні сконцентрувала дослідження на виробництві та природокористуванні, ігноруючи при цьому умови добробуту людей і соціальної справедливості. Пояснюється це кризою економіки України.

До найважливіших напрямів наукового пошуку в економічній і соціальній географії України належать:

• 1) розширення предмета економічної й соціальної географії та зміна и статусу в системі наук; посилення соціологізації, гуманізації, математизації, екологізації, філософізації та радикалізації, розширення культурної й теоретичної революції та місця в культурологічному просторі. Економічна й соціальна географія України збагачуватиметься ідеями інших наук, а її досягнення широко використовуватимуться в регіональній економіці, регіоналістиці, екологістиці, урбаністці;
• 2) підвищення ролі територіальних технологічних аспектів різних галузей господарства, систем розселення, районного планування;
• 3) участь у дослідженнях змін політичних, економічних, екологічних, демоі етнологічних умов світового розвитку й пошуки шляхів збереження стабільності та безпеки України; оцінка впливу нового геополітичного й геостратегічного положення України на соціально-економічний розвиток держави;
• 4) виявлення регіональних ресурсів економіко-географічного розвитку України, участь у розробці регіональних програм соціально-економічного,, розвитку;, .-розробка концептуальних засад сталого розвитку і трансформації регіональної структури економики;
• 5) створення геоінформаційної системи щодо територіальної організації суспільства й розширення ролі ринку пропозицій географічних «ноу-хау»;
• 6) посилення інтеграції економічної і соціальної географії з іншими галузями географії з метою формування загально-географічних уявлень;
• 7) глобалізація й регіоналізація економічної і соціальної географії України у зв’язку з розвитком ринкових відносин і входженням України до світового співтовариства і світового наукового простору.

Можна очікувати, що найближчим часом завдяки зняттю ідеологічних бар’ерів, розвиткові ринкових відносин і входженню України у ситовий економічний і геополітичний простір українські географи чимраз активніше братимуть участь у розробці проблем, які хвилюють усе світове співтовариство, співпрацюватимуть зі своїми закордонними колегами. Все це сприятиме зближенню світової географічної думки, допоможе ефективно використовувати потенціал української географії в інтересах світового співтовариства.