Перша допомога при травмах і нещасних випадках.
Основи реанімації
Фіксуючою тугою пов’язкою забезпечують нерухомість ушкодженої кінцівки та потерпілого. У разі ушкодження руки накладають пов’язку косинкою; коли ушкоджена нога, на неї накладають шину. Категорично забороняється самостійно вправляти вивих суглоба! Це може призвести до постійної невідновлюваної деформації суглоба, а отже — до порушення рухомості кінцівки. Якщо розтягнуто зв’язки суглоба, необхідно… Читати ще >
Перша допомога при травмах і нещасних випадках. Основи реанімації (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Таблиця 8.1. Тлумачення та характерні ознаки Теплового і сонячного удару.
Тепловий і сонячний удар | Стан, що виникає після інтенсивного тривалого впливу високої температури та сонця. |
Характерні ознаки. | У хворих відзначається сильний головний біль, блідість шкіри, загальне погане самопочуття, іноді з’являються нудота й блювота. |
Перша допомога. | Потерпілого треба перенести в тінь, розстебнути або зняти верхній одяг, підняти йому голову й покласти змочену у воді косинку на голову та ділянку серця. |
Таблиця 8.2. Тлумачення та характерні ознаки переохолодження та обмороження.
Переохолодження та обмороження. | Настають у результаті тривалого перебування в умовах низької температури. |
Характерні ознаки. | Потерпілі після переохолодження відчувають загальну слабкість, у них підвищується загальна температура тіла, з’являються ознаки застуди. Відмороження, як правило, має локальний характер. У місці ураження шкірні покриви бліді, хворобливі. Під час занять спортом відморожуються відкриті ділянки тіла (ніс, щоки, мочки вух, пальці рук і ніг). |
Перша допомога. | У разі сильного переохолодження необхідно якнайшвидше перенести потерпілого в тепле приміщення, зігріти за допомогою ковдр, грілок, давати тепле питво. Відморожені ділянки тіла категорично не можна обтирати снігом або холодною водою: це може призвести до появи тріщин, виразок і запалення. Потерпілого слід госпіталізувати. |
Таблиця 8.3. Тлумачення та характерні ознаки вивиху.
Вивих. | Повне зміщення суглобних поверхонь кісток, що призводить до дисфункції суглоба. Вивих виникає внаслідок падін-ня на витягнуту кінцівку, розриву зв’язок, що втримують суглоб, різкого повороту. |
Характерні ознаки. | Після вивиху кінцівка набуває неприродного, вимушеного положення, з’являються біль і обмеження активних та пасивних рухів. |
Перша допомога. | Фіксуючою тугою пов’язкою забезпечують нерухомість ушкодженої кінцівки та потерпілого. У разі ушкодження руки накладають пов’язку косинкою; коли ушкоджена нога, на неї накладають шину. Категорично забороняється самостійно вправляти вивих суглоба! Це може призвести до постійної невідновлюваної деформації суглоба, а отже — до порушення рухомості кінцівки. Якщо розтягнуто зв’язки суглоба, необхідно охолодити ділянку ушкодження й накласти м’яку пов’язку. У разі надривів і розривів зв’язок і м’язів потрібні холод і знеболювальні засоби, потім слід накласти фіксуючу пов’язку. |
Таблиця 8.4. Тлумачення та характерні ознаки удару.
Удари. | Пошкодження м’яких тканин без порушення цілісності загального шкірного покрива. |
Характерні ознаки. | У місці пошкодження відчувається біль, з’являється припухлість, у результаті підшкірного крововиливу змінюється колір шкіри, вона стає червонувато-синього кольору, порушується функція пошкодженої кінцівки. |
Перша допомога. | Потерпілому необхідно забезпечити повний спокій. Пошкоджену кінцівку треба зафіксувати та знерухомити. Для профілактики розвитку гематоми і зменшення больових відчуттів на місце удару кладуть міхур із льодом (снігом, холодною водою), рушник, змочений у холодній воді й злегка віджатий, після чого накладають стискаючі пов’язки. Знеболювання проводять із використанням спеціальних мазей та гелів із знеболюючою дією. У випадку наявності садна і ран, їх обробляють розчином йоду або брильянтової зелені. |
Таблиця 8.5. Тлумачення та характерні ознаки перолому.
Перелом. | Повне або часткове порушення цілості кістки. Залежно від ступеня ушкодження кістки, покривних і м’яких тканин розрізняють переломи закриті (без ушкодження загального покриву та слизових оболонок), відкриті (ушкодженням покриву), без зміщення (відламки кістки залишаються на місці) і зі зміщенням. |
Характерні ознаки. | У місці ушкодження виникає різкий біль, що спричиняє втрату кінцівкою рухомості. Виникає сильна припухлість, змінюється колір шкірного покриву: шкіра набуває синюшного забарвлення. Зміщення кістки може призвести до вкорочення кінцівки й анатомічно невластивого положення. Відкриті переломи характеризуються наявністю рани або тріщини шкірного покриву в місці перелому, іноді в рані видно відламки кістки. |
Перша допомога. | Необхідно забезпечити повний спокій і нерухомість ушкодженої кінцівки. Для цього застосовують спеціальні шини, у разі їх відсутності — імпровізовані шини з підручного матеріалу: дошки, палиці, лижі, парасольки. Кінцівку фіксують на шині вище й нижче від перелому, щоб забезпечити нерухомість принаймні двох суглобів. У разі відкритого перелому на рану накладають стерильну пов’язку. Категорично не можна вправляти або видаляти видимі відламки кістки! Якщо немає підручного матеріалу для шини, ушкоджену руку прибинтовують до тулуба, а ушкоджену ногу — до здорової ноги. Потерпілого необхідно якнайшвидше доправити до лікувального закладу. |
Таблиця 8.6. Іммобілізація при переломах.
Струс і здавлювання головного мозку. | Спостерігаються внаслідок забиття голови під час падіння, бігу, виконання вправ на різних при-ладах (брусах, перекладині), падіння з каната, зіткнення під час гри, падіння на льоду. |
Характерні ознаки. | Струс головного мозку супроводжується непритомністю, блювотою, запамороченням, головними болями. Отямившись, потерпілий не пам’ятає, як стався нещасний випадок, іноді не може пригадати події, що передували йому. Повторна непритомність може свідчити про тяжке ушкодження головного мозку: забиття та здавлювання. |
Перша допомога. | Потерпілого в непритомному стані не слід переміщувати, його необхідно покласти так, щоб голова й верхня частина тулуба були трохи підняті. На голову слід покласти посудину (целофановий пакет) із льодом або змочену холодною водою тканину. Навіть якщо потерпілий опритомнів, його слід терміново госпіталізувати для обстеження. |
Таблиця 8.7. Тлумачення та характерні ознаки ран.
Рана. | Механічне ушкодження тканин і органів із порушенням цілості їхнього покриву. Залежно від глибини ураження розрізняють поверхневі рани (садна), коли ушкоджено тільки шкіру або слизову, і глибокі, коли уражено глибші тканини. Під час занять фізичними вправами найбільш частими є різані, колоті, рвані, забиті рани. |
Характерні ознаки. | Кожний вид ран має свій характерний набір ознак. У разі колотих ран ушкодження шкіри невелике, а от внутрішнє ушкодження може бути доволі глибоким. У результаті зміщення м’язів та інших тканин канал такої рани має складну форму, що може спричинити розвиток інфекції. Рвані та забиті рани супроводжуються незначною кровотечею, сильним тривалим болем і довгою регенерацією. Різані рани характеризуються сильною кровотечею, болем і видимим розходженням країв рани. |
Перша допомога. | У разі поранення передусім необхідно зупинити кровотечу. Потім захистити рану від проникнення мікробів, здатних викликати запалення. Для цього накладають стерильну пов’язку та обробляють зону, прилеглу до рани, антисептичними засобами. Зменшення болю досягається нерухомістю ушкодженої частини тіла. Застосування знеболювальних засобів рекомендується тільки в разі дуже гострого, різкого болю. Потерпілого терміново необхідно доправити до лікарні для хірургічного оброблення рани. У випадку венозної кровотечі кров, що витікає, має темно-червоний колір, швидко заповнює рану, тече невпинним струменем. Для зупинення кровотечі досить накласти стискаючу пов’язку й підняти поранену кінцівку. Артеріальна кровотеча має свої особливості: кров червоного кольору струмує з рани фонтаном, поштовхами (пульсуючий струмінь). У разі виникнення артеріальної кровотечі на кінцівці необхідно притиснути артерію до кістки вище (за плином крові) від місця поранення, тобто між раною і серцем. Притискають одним пальцем, або двома, накладеними один на другий, або чотирма пальцями. Потерпілого терміново госпіталізувати. |
Реанімація — це сума активних і своєчасних заходів по відновленню життєво важливих функцій організму (органів дихання, діяльності серця…), порушення яких спостерігається під час і після хірургічних операцій і травматичних пошкоджень. Завданням реанімації є вивчення закономірностей вмирання організму і відновлення його функцій, профілактика термінальних станів і розробка найбільш удосконалених методів оживлення організму. Під терміном «термінальний стан» розуміють останній етап життя людини — важку стадію шоку, важкий колапс, агонічні стани і клінічну смерть, тобто короткий період часу після припинення кровообігу, протягом якого ще не розвинулися незворотні зміни життєво важливих органів і, в першу чергу, кори головного мозку.
Оживлення організму — складний процес, який потребує швидкості в проведенні тих або інших заходів в залежності від стану хворого і причин, які призвели до розвитку термінального стану.
Достатньо нагадати, що оживити мертвеця можна не пізніше ніж через 5−7 хвилин після настання клінічної смерті, це пов’язано з швидкою загибеллю клітин кори головного мозку внаслідок кисневого голодування. В інших випадках вмирання організму може продовжуватись поступово, в більш тривалі строки, які вимірюються годинами.
Порядок проведення реанімаційних заходів включає наступні етапи:
- 1. Визначення наявності дихання та скорочень серця.
- 2. Визначення наявності абсолютних ознак смерті.
- 3. Ревізія прохідності дихальних шляхів та її відновлення.
- 4. Штучна вентиляція легень.
- 5. Масаж серця при його зупинці.
Далі слід твердо запам’ятати, що перед проведенням штучного дихання потрібно відновити прохідність дихального каналу у потерпілого без свідомості.
Необхідно зробити таке:
- 1. Покласти потерпілого горизонтально на спину, при цьому порушення дихання виникає, як правило, внаслідок западання язика. Для попередження западання язика необхідно висунути вперед нижню щелепу потерпілого, відкрити рот, зігнути голову.
- 2. Звільнити ділянку шиї, грудної клітки, тулуба від стягуючих предметів одягу (краватки, пояса, ременя, бюстгалтера і т.інше).
- 3. Відкрити рот і впевнитись у відсутності сторонніх тіл в ротовій порожнині (харчових і блювотних мас, крові, слизу). Голову потерпілого повертають на бік, відкривають рот, очищають порожнину рота пальцем, обгорнутим марлею або хусточкою.
- 4. Закинути максимально голову назад і видихнути в рот потерпілого повітря (для нього це вдих).
- 5. Через деякий час знову провести видих повітря в рот потерпілого. Слідкувати за грудною кліткою.
Реанімаційні заходи не проводять при наявності достовірних ознак смерті: трупні плями, задубіння.
Ефективними методами штучної вентиляції легень є методи активного вдування повітря в дихальні шляхи потерпілого (дихання «з рота в рот», «з рота в ніс»). Всі інші методи (по Сільвестру, Холгеру-Нільсону, Шефферу, метод стискання грудної клітки), засновані на пасивному попаданні повітря в ні потерпілого, недостаньо ефективні.
Для проведення штучного дихання «з рота в рот» той, хто надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, кладе одну руку під шию, другу на лоб і максимально закладає голову назад, одночасно затискає великим і вказівним пальцями ніс.
Ця маніпуляція супроводжується розкриванням рота, підтягуванням язика до під'язикової кістки та максимальним вирівнюванням дихального каналу. Зробивши глибокий вдих, той, хто надає допомогу, щільно притиснувшись ротом до рота потерпілого, робить енергійний видих.
Перших 5−10 вдувань необхідно робити швидко (за 20−30 секунд), наступні - з швидкістю 12−15 вдувань за хвилину.
Необхідно слідкувати за рухом грудної клітки потерпілого; якщо після вашого видиху в рот або в ніс грудна клітка потерпілого піднялась, це говорить про те, що дихальні шляхи вільні і штучне дихання ви робите правильно.
В тих випадках, коли щелепи потерпілого щільно стиснуті, ефективним є спосіб штучного дихання «з рота в ніс». З цією метою однією рукою закидають голову назад, а другою беруть за підборіддя і піднімають вверх нижню щелепу, закриваючи рот, проводять глибокий вдих і повітря видихають в ніс потерпілого.
Якщо штучне дихання треба проводити дитині, то краще захопити губами рот і ніс дитини одночасно, вдувати повітря невеликими порціями, об'єм повітря повинен бути невеликим, щоб не пошкодити легені, слідкувати за екскурсією грудної клітки.
З естетичних і гігієнічних міркувань штучне дихання можна проводити через марлю, носову хусточку. З цією ж метою в арсеналі засобів для реанімації є Т-подібна або S-подібна трубка.
Ці засоби використовують тільки медпрацівники.
Далі слід звернути увагу на такі моменти: суть методу зовнішнього масажу серця заключається в тому, що здавлюючи серце між грудиною і хребтом, вдається виштовхнути невеликий об'єм крові в магістральні судини великого і малого кола кровообігу, цим самим штучно підтримувати кровообіг і функцію життєво важливих органів.
Для проведення зовнішнього масажу серця необхідно потерпілого чи хворого покласти на тверду поверхню (землю, дерев’яний щит) або (якщо хворий знаходиться в ліжку) підкласти під грудну клітку широку рівну дошку, щоб створити тверду основу. Це перша умова ефективності зовнішнього масажу серця Далі той, хто надає допомогу, вибирає позицію зліва або справа від потерпілого, промацує нижній кінець грудини і кладе долоню на два пальці вище мечоподібного відростка. Друга рука розміщена під кутом.
Дуже важливо, щоб пальці не доторкалися до грудної клітки (профілактика перелому ребер).
Надають допомогу поштовхами, натискаючи на грудину, зміщуючи при цьому її в напрямі до хребта на 3−5 см, у дорослого кількість поштовхів повинна бути не менше 60 в одну хвилину. Натискати треба не тільки використовуючи силу рук, але й вагу тулуба.
Дітям до 10−12 років зовнішній масаж серця слід проводити кінчиками двох пальців: кількість поштовхів 70−80; 100−120 в одну хвилину.
Критеріями ефективності проведеного масажу є поява пульсу на сонних і стегнових артеріях при кожному натисканні на грудину, звуження зіниць.
Зовнішній масаж серця ізольовано не роблять, а поєднують з штучною вентиляцією легень, і називається це серцево-легеневою реанімацією.
Спочатку роблять 4 вдохи, потім, якщо біля потерпілого знаходиться одна людина, то вдування повітря в легені потерпілого чергуються з 15 натискуваннями на грудину з інтервалом 1 сек. (15 натискувань на грудину, два вдохи).
Спочатку роблять 4 вдохи, потім, якщо є двоє, то одна людина проводить штучне дихання «з рота в рот» або «з рота в ніс», а друга виконує зовнішній масаж серця у співвідношенні (1:4; 1:5) (5 натискувань на грудину, один вдих).
Треба пам’ятати, що в момент вдування повітря в легені масаж треба припинити, бо повітря не буде потрапляти в легені потерпілого.
Якщо серцева діяльність відновилася і на сонних артеріях появився пульс, то масаж припиняють, а штучну вентиляцію легень продовжують до появи самостійного дихання, або до прибуття «швидкої допомоги».