Висновки. 
Безпритульність та бродяжництво дітей як соціально-педагогічна проблема

В ході написання курсової роботи нами були зроблені наступні висновки.

Соціальна проблема, яка узагальнено визначається поняттям «діти вулиці», існує в багатьох країнах світу, в тому числі і з високим рівнем соціально-економічного розвитку. Це характеризує явище дитячої бездолядності і безпритульності як складне й неоднозначне. В Україні поняття «діти вулиці» законодавчо не визначено, однак є всі підстави стверджувати, що воно об'єднує у собі два інших: «безпритульні діти» і «бездоглядні діти» .

Безпритульні діти — діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ї або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання (відповідно до Закону України «Про охорону дитинства»).

Бездоглядні діти — діти, не забезпечені сприятливими умовами для фізичного, духовного та інтелектуального розвитку (матеріальне благополуччя сім'ї, належне виховання, догляд та дбайливе ставлення до дитини, здорова моральна атмосфера тощо). Відповідно дитяча бездоглядність — це послаблення чи відсутність нагляду за поведінкою, розвитком, самопочуттям дитини з боку батьків чи осіб, які їх замінюють.

В ході проведення нашого дослідження були виявлені причини та наслідки даного явища. Щодо причин? то вони є різноманітними. Відсутність контролю з боку батьків, жорстоке поводження з дітьми, конфлікти в сім'ях, сімейне неблагополуччя є головною детермінантою бездоглядності та безпритульності дітей. По-перше — бездоглядність і безпритульність значно ускладнюють процес соціалізації дитини, засвоєння нею життєвих правил, норм та цінностей. Перебування дитини в цьому стані негативно впливає на стан її здоров’я і розвитку, стає причиною девіантної поведінки неповнолітніх. По-друге — наслідком дитячої бездоглядності й безпритульності є саме зростання дитячої злочинності. Поширення таких соціальних явищ, як торгівля дітьми, їх сексуальна експлуатація.

На даний час дітьми, які перебувають у стані бродяжництва, опікуються такі установи й організації:

• ? управління (відділи) у справах сім'ї та молоді регіональних і місцевих державних адміністрацій;
• ? служби у справах дітей;
• ? центри соціальних служб для молоді;
• ? кримінальна міліція у справах дітей;
• ? заклади охорони здоров’я;
• ? притулки для дітей;
• — центри соціально-психологічної реабілітації;
• ? інтернати;
• ? громадські та благодійні організації.

Проведення повноцінної та насамперед ефективної роботи у сфері дитячої бездоглядності, може значною мірою сприяти вирішенню проблеми «дітей вулиці», що повинно стати найважливішим завданням органів соціального захисту населення і спеціалізованих установок для дітей які потребують соціальної реабілітації та соціальної допомоги.

Не можна лишити поза увагою й зарубіжний досвід соціально-педагогічної роботи з безпритульними та бездоглядними дітьми. Соціальна робота за кордоном з даною категорією будується в тому напрямку, щоб захистити дітей від негативного впливу оточуючих. При наявності негативних факторів у сім'ї неповнолітнім надається тимчасове або постійне утримання в іншій родині або спеціальному дитячому будинку. У зарубіжних країнах існує розгалужена система соціально-педагогічної роботи з бездоглядними і безпритульними дітьми, а також існують різні категорії соціальних працівників, які займаються даною проблемою.

Отже, найголовнішим завданням суспільства є? повернути бездоглядним та безпритульним дітям відчуття безпеки та відновити довіру до суспільства, створивши всі необхідні умови для виховання та розвитку, оточивши їх атмосферою особливої уваги і турботи.