Сутність авторитету. 
Авторитет вихователя

Проблема авторитету в педагогічній теорії

педагогічний авторитет вчитель виховний Авторитет (від лат. — влада) вплив певної особи, в основі якого лежать знання, високі моральні якості та життєвий досвід, що виражається у здатності носіїв авторитету направляти думки, почуття та вчинки інших людей, не вдаючись до примусу, а також у готовності інших наслідувати їхнім порадам та вказівкам [3, с. 14]. У соціальній традиції розгляд авторитету пов’язаний з іменами Т. Гоббса, М. Вебера, Е. Шилза [26]. Про значення авторитету говорили багато видатних педагогів та психологів: Ш. А. Амоношвілі, Н К. Крупська., М.Ю. Кондрат'єв, Б. Ліхачов., А. С. Макаренко, В. Б. Ольшанський., В. А. Сухомлинский. Дослідженням компонентів авторитету і шляхів його формування займались Д. Ф. Самуйленков., М.І. Станкін. І.П. Андріаді, М. Ю Кондрат'єв. Наука, що вивчає професійну поведінку педагога називається педагогічна деонтологія. Термін «деонтологія «ввів на початку ст. англійський філософ І. Бентам, для позначення науки про професійну поведінку людини. Нормативні вимоги до професійної поведінки педагога обґрунтовувались філософами та педагогами, ще задовго до появи терміну «деонтологія». Про вимоги до вчителя писали Аристотель та давньоримський вчений Квінтіліан. Середньовічні університети висували достатньо жорстокі вимоги до вчителя, який мав пригнічувати волю дитини. Звичною справою було використання фізичних покарань. На становлення принципів професійної поведінки педагога значно вплинули праці видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського, французького мислителя Ж.-Ж. Руссо, швейцарського педагога та публіциста І.Г. Песталоцці, німецького просвітителя А. Дистерверга. Значний внесок у вітчизняну школу педагогічної етики зробили К. Д Ушинський, П. П. Блонський, Л. С. Виготський.

Вчитель для М. В. Ломоносова — це наставник та вихователь. Він вважав основою авторитету покору та довіру, які повинні базуватись на оцінці дитиною особистісних якостей вчителя, а саме гуманності, чуйності та високо моральності. Стосунки між вихователем та вихованцями повинні бути доброзичливими, але не виходити за певні межі, не перетворюватись на фамільярні. Основа взаємин — почуття міри, яке попереджує появу зневаги до вчителя з боку учнів. 18; с. 97].

Професійні норми — це стандарти професійної поведінки і діяльності педагога, що склались історично, але в той же час вони більшою мірою відображують історичну дійсність. Крім того, будь-яка об'єктивна реальність має суб'єктивне відображення в свідомості конкретного педагога.

В сучасних умовах гуманізації навчально-виховного процесу неприйнятне використання авторитету сили та залякування, шляхом використання покарань. У сучасній педагогіці поняття авторитету звузилось до сукупності професійних та моральних якостей.

У педагогіці розрізняють кілька рівнів прояву авторитету:

• 1. Позиційний авторитет — формальний рівень прояву авторитету, який визначається переважно рольовими особливостями професії, владою, яку вона надає.
• 2. Функціональний авторитет — неформальний рівень прояву авторитету, що визначається професійною компетентністю.
• 3. Особистісний авторитет — неформальний рівень прояву авторитету, на якому для дитини важливий не лише професіоналізм вчителя, а його особистісні якості. Саме такий прояв авторитету дає можливість вирішувати задачі виховання особистості, у плані формування її культурної моральності.
• 4. Хибний авторитет.

Важлива проблема у практичній діяльності педагогів це поєднання позиційного, функціонального та особистісного авторитету, для підвищення впливу на розвиток особистості учня.

Для розуміння феномену авторитету необхідне глибоке вивчення принципів його формування. Розрізняють наступні психолого-педагогічні принципи побудови авторитетних відносин в професійній діяльності педагога: принцип успіху в спільній діяльності, принцип обумовленості авторитету змістом та умовами спільної діяльності, принцип врахування ціннісних орієнтацій, мотивів, потреб, принцип суб'єкт-суб'єктного характеру та особистісної обумовленості авторитетних відносин, принцип врахування вікових особливостей, принцип збалансованості педагогічних задач з врахуванням специфіки і рівня авторитету вчителя, принцип переваги морального авторитету в питаннях морального виховання, принцип доцільного поєднання вимогливості та поваги до дитини, принцип активної особистісної позиції вчителя при формуванні авторитету, принцип врахування соціальної перцепції.

Згідно з даними принципами становлення авторитету можливе лише в процесі активної творчої взаємодії вихователя та вихованця, та при врахуванні особливостей дитини.