Фактори ризику при побутовому застосуванні лакофарбових виробів

Загострення проблеми гігієнічної безпеки житла відмічається багатьма вченими. У більшості громадян ймовірність контакту з потенційно токсичними забруднювачами була найвищою у тих місцях, які вважають, як правило, незабрудненими (вдома, в офісах і автомобілях). Саме в приміщеннях невиробничого типу, зокрема житлових, людина проводить в середньому 70−80% свого часу.

Спад виробництва та інфляція зумовили складний фінансовий стан всіх суб'єктів господарської діяльності, а розширення зовнішньоекономічних зв’язків призвело до неконтрольованого потоку на територію України імпортних товарів. Користуючись браком досвіду українських партнерів, іноземні фірми експортують продукцію, яку не допускають на ринки розвинутих країн в силу невідповідності високим санітарно-гігієнічним чи екологічним нормам, а в ряді випадків продукцію виготовлену без будь-яких стандартів, орієнтовану виключно на наш ринок.

Тому на сучасному етапі оцінка небезпеки застосування та експлуатації лакофарбових виробів (ЛФВ) побутового призначення, які являються потенційним джерелом забруднення житлового середовища, вивчення їх впливу на здоров’я населення та розробка уніфікованих методичних підходів експертизи з урахування їх специфіки є актуальною задачею комунальної гігієни.

У доступній літературі обсяг інформації про токсиколого-гігієнічні характеристики сучасних ЛФВ досить обмежений. В ряді публікацій висвітлюється питання токсичних ефектів окремих складників лакофарбових композицій. Переважна більшість робіт, які стосуються гігієнічних аспектів застосування ЛФВ, присвячені гігієні праці професійних малярів.

З усіх несприятливих факторів, які притаманні ПМ, ведучим, в тому числі і для ЛФВ, є хімічний. Відмічається, що рівень міграції токсичних речовин з лакових покриттів більш високий порівняно з емалями та фарбами.

Наводяться випадки гострого отруєння людей при обробці паркету захисними лаками, причиною яких були леткі компоненти композицій (органічні розчинники та кислотний затверджувач).

Саме ці компоненти органорозчинних ЛФВ становлять найбільший ризик гострих та хронічних отруєнь під час нанесення покриття та подальшого процесу полімеризації плівки. У працівників, задіяних в процесах нанесення лакофарбових покриттів при довготривалої дії низьких концентрацій розчинників, спостерігаються ураження нервової системи, які проявляються як у вигляді периферичних поліневропатій, так і вегето-сенсорних поліневритів. При огляді групи хворих, які працюють в лакофарбовій промисловості, в неврологічному статусі відмічалися: симетричновиражені порушення всіх видів чутливості, переважно у дистальних відділах кінцівок, анизорефлексія, яка часто супроводжувалася підвищеною рефлекторною збудливістю, зниженням температури шкіри, деякою в’ялістю м’язів.

У ході епідеміологічних досліджень по вивченню розповсюдженості анемічних реакцій у жінок, які контактують з органічними розчинниками, виявили значну частоту порушень менструального циклу, доброякісних пухлин матки та придатків. У жінок-малярів спостерігаються порушення всіх ланок нейроендокринної регуляції. Саме дисфункція вегетативно-ендокринної регуляції розглядається як один з найбільш ранніх симптомів токсичної дії органічних розчинників. Враховуючи, що в побутових умовах під час нанесення ЛВФ людина не регламентована правилами безпеки праці, є ймовірність аналогічних патологічних змін у широкого кола населення.

Розріджувачі фарб, які за своєю природою є леткими органічними сполуками, викликають генералізовані системні зміни в організмі піддослідних тварин при інгаляційному хронічному впливі.

Для покращення експлуатаційних властивостей ЛФВ до складу лакофарбових покриттів додають пластифікатори. Одним із розповсюджених пластифікаторів є дибутилфталат. Під час експлуатації лакофарбового покриття можлива довготривала його міграція в оточуюче середовище. Експериментальні дослідження в умовах 3-х місячного інгаляційного затруєння показали, що в концентраціях 0,25 мг/м3 та 1,0 мг/м3 він викликає зміни в ЦНС, легенях, печінці, нирках, які носять дистрофічний та запальний характер.

Для виготовлення та розведення ряду олійних та алкідних ЛВФ використовуються натуральні та синтетичні оліфи. Опубліковані дані по токсико-гігієнічній оцінці цих складників лакофарбових композицій свідчать, що найбільш значущими з компонентного складу оліф є леткі інгредієнти — органічні вуглеводні розчинники (стирол, ксилол, дифеніловий ефір, триметилбензол, бензин, скипидар та ін.). Оліфи володіють помірною здатністю викликати гіперчутливість сповільненого типу та резорбтивними властивостями. Наявність органічних розчинників зумовлює функціональні зрушення в організмі піддослідних тварин при підгострому отруєнні.

У виробництві лаків та як додаток до порошкових епоксидних фарб застосовують диціанодиамін. Встановлено, що при багаторазовому інгаляційному надходженні протягом 1 міс лімітуючим критерієм шкідливості диціанодиаміну є його сенсибілізуюча дія.

Встановлено, що емаль на основі епоксидної смоли Е-2000 не може бути застосована у житлових приміщеннях, оскільки виділяє в оточуюче середовище комплекс шкідливих сполук (формальдегід, ацетон, епіхлоргідрин, ксилол, толуол та складні ефіри) в концентраціях, які перевищують допустимі рівні для атмосферного повітря.

В дослідах по вивченню хронічного інгаляційного впливу летких компонентів фарби на основі інденкумаронової смоли виявлені зміни в організмі піддослідних тварин (зменшення кількості лейкоцитів, зміни вмісту глобулінів у сироватці крові), що стало підставою для обмеження сфери застосування даної композиції.

Непридатною для застосування у житлових та громадських будинках визнана стирол-бутадієнова водоемульсійна фарба КЧ-26, яка несприятливо впливає на функції печінки, органи кровотворення та загальну імунобіологічну реактивність організму.

Лак НЦ-218 протягом 20 діб після нанесення може викликати функціональні зміни серцево-судинної системи людини.

Виявлені зміни біохімічних показників крові щурів (підвищення активности лужної фосфатази, лактатдегідрогенази та креатинкінази) під впливом летких компонентів поліуретанового лаку.

Водорозчинні фарби порівняно з органорозчинними менш токсичні, але в їх рецептуру входять важки метали, розчинники для прискорення висихання та інші токсичні додатки. Навіть сучасні модернізовані латексні фарби містять ксилол, метилен хлорид та тетрахлорид вуглецю, які негативно впливають на серцево-судинну та дихальну системи.

Токсико-гігієнічні дослідження 10 найменувань воднодисперсійних фарб показали, що за показниками одориметрії та рівнями міграції летких компонентів дані ЛФВ являються благополучними. Рівень емісії шкідливих сполук із заполімеризованих покриттів даних препаратів знижувався до значень ГДКс.д. на 5 добу, але визначалися залишкові кількості стиролу, бутанолу, етилбензолу, метанолу, метил-, бутил-, метилметакрилату, формальдегіду та уайт-спириту. Токсикологічні дослідження показали, що 60% з них виявляють місцево-подразнюючую дію, 20% володіють шкірно-резорбтивною та алергенною активністю.

Для водорозчинних емалей ВАС-980, ВМС-278, ВПЭ-1179 відмічається подразнююча дія або слабкий ступень ії вираженості та наявність резорбтивних властивостей. Деяки консерванти водорозчинних фарб викликають подразнення та алергію.

Результати токсикологічних досліджень більш як 700 найменувань ПМ свідчать, що багатокомпонентне хімічне забруднення повітря в низьких концентраціях може викликати різноманітні біологічні ефекти, серед яких по чутливості методів досліджень та інформативності отримуємих результатів першочергового значення набувають імунно-біологічні, цитогенетичні зміни, а також гонадотоксична, ембріотоксична та тератогенна дія.

На прикладі лаку НЦ-218 показано, що неотверджені полімерні композиції, не створюючи загрози загально-токсичного характеру, можуть привносити суттєвий внесок у формування специфічних ефектів.

В експериментах з використанням анафазного методу досліджень встановлено, що ряд будівельних ПМ (лаки НЦ-218, ПЕ-265, матеріали на основі натурального та суміші натурального і бутадієнстирольних латексів) обумовили у піддослідних тварин при інгаляційному шляху надходження збільшення рівня аберантних анафаз та зміни у структурі хромосомних перебудов.

В дослідах на тваринах показана ймовірність вибіркового ураження (при відсутності загальнотоксичної дії) репродуктивної функції самців під впливом емалі ЕП-525 та емалі ФЛ-62 в умовах моделювання гідравлічних методів їх нанесення. Відмічається, що ряд металовмісних фарб володіє гліотоксичною дією та проявляє себе як тіолові отрути.

Зараз існують деякі класи ЛВФ, які не викликають негативні зміни в організмі. Так, емалі КО-1305 та КЩ-1283Н за параметрами гострої пероральної токсичності відносяться до IV класу небезпеки, не виявляють кумулятивної активності та не здатні проникати через непошкоджені шкірні покриви. лакофарбовий побутовий емаль Таким чином, наведені дані підтверджують необхідність розробки та впровадження в практику системи безпечного застосування ЛФВ в побуті.