Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками

Економічна сутність зобов’язань, їх види, визнання та оцінка

Відповідно до П© БО 11 «Зобов'язання», розрахунки — це система взаємин між юридичними і фізичними особами, що виникають у момент практичного виконання юридично оформлених фінансових зобов’язань при здійсненні товарних і нетоварних операцій [5, 61с.].

Зобов’язання — це борги (заборгованість) підприємства, які виникають, головним чином, через придбання товарів та послуг в кредит, або кредити, які підприємство отримує для свого фінансування [4, 12с.].

Згідно стандарту 2 «Баланс» зобов’язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої; як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди [3, 55с.].

У бухгалтерську обліку зобов’язання групуються на:

• — довгострокові,
• — поточні,
• — забезпечення,
• — непередбачені зобов’язання,
• — доходи майбутніх періодів.

До довгострокових відносяться такі зобов’язання, первинний термін погашення яких був встановлений більше 12 місяців. До них належать довгострокові позики банку, видані на строк більше одного року, довгострокові векселі видані, довгострокові зобов’язання за орендою та зобов’язання за облігаціями.

Поточними (короткостроковими) вважаються зобов’язання, строк погашення яких був встановлений протягом поточного року. До них належать зобов’язання перед постачальниками за одержані матеріальні цінності, перед підрядчиками за виконані роботи і послуги, зобов’язання перед працюючими за нарахованою заробітною платою, перед бюджетом, соціальними фондами та іншими кредиторами.

Забезпечення — це зобов’язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу.

Непередбаченими вважаються такі зобов’язання, які можуть виникнути внаслідок минулих подій, а існування яких може бути підтверджено майбутніми подіями, або ж зобов’язання, які не можна достовірно визначити.

Доходи майбутніх періодів — це такі доходи, які виникли в даний час, але відносяться до майбутніх періодів Отже розрахунки з постачальниками т підрядчиками за товари, роботи, послуги належить до поточних зобов’язань.

Поточні зобов’язання мають бути погашені за рахунок активів, які класифікуються як поточні у тому ж бухгалтерському балансі, що і зобов’язання.

Отже статті включаються до поточних зобов’язань, якщо вони оплачуються на вимогу кредитора, або якщо очікується, що вони будуть ліквідовані протягом одного року.

Зобов’язання виникають через існуючі (завдяки минулим операціям чи подіям) борги підприємства чи щодо передачі певних активів чи надання послуг іншому підприємству в майбутньому. Зобов’язання також інколи називають боргами або власними фінансовими зобов’язаннями підприємства.

Під формою розрахунків треба розуміти зумовлені характером економічних зв’язків способом здійснення платежів, порядок документообороту і обміну коштів як між учасниками розрахунків, так і між ними і банком.

При цьому підприємства можуть застосувати лиш ті форми розрахунків, які встановлені законами і постановами уряду та є обов’язковими для всіх учасників платіжного обігу. Залежно від умов господарської діяльності підприємств, характеру продукції, що реалізується, і умов її відпуску покупцям, місцезнаходження платників, джерел коштів, за рахунок яких виконуються платежі, і місця їх проведення, застосовують ті чи інші форми розрахунків.

Закупівля як у зовнішній, так і внутрішній торгівлі - це придбання товарів, послуг за дорученням замовника з метою продажу.

Закупівля необхідних виробничих запасів і товарів може здійснюватись наступними способами:

• — безпосередньо конкретним підприємством;
• — через агентів, які купують за свій рахунок чи від підприємства.
• — через закупівельні бази, які утворені кількома підприємствами.

З метою зменшення ризику і підвищення надійності поставок при виборі постачальника потрібно врахувати наступне:

• — умови платежу;
• — гарантійні строки;
• — ремонт і після продажне обслуговування;
• — відповідність продукції постачальника стандартам якості;
• — можливість закупок безпосередньо у виробників або оптовиків;
• — географічне місце розташування;
• — основні види діяльності та фінансовий стан;
• — виробничу потужність та обсяги випуску продукції за останні роки.

Порядок та форми розрахунків між постачальником і покупцем визначається в господарських договорах. Це найбільш розповсюджена і важлива основа виникнення зобов’язань, основна форма реалізації товарно-грошових відносин в ринковій економіці.

Згідно із законодавством України засобом платежу, обов’язковим до прийому за номінальною вартістю на всій території країни, є гривня [29,31с.].

І, як передбачено статті 524 цивільного кодексу України, саме у гривні має виражатись зобов’язання за договором.

Щодо іноземної валюти, то її використання як засобу для розрахунків допускається у випадках і в порядку, встановлених законодавчо. Варто звернути увагу на частину другу статті 524 цивільного кодексу України, що дозволяє встановлювати в договорі грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті [6, 44с.].

Але слід наголосити, що зобов’язання має виражатися і виконуватися в гривні (стаття 533 цивільного кодексу України). Тому, якщо в договорі встановлено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то суму, що підлягає сплаті у гривнях, згідно зі статтею 533 цивільного кодексу України слід визначати за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Як правило, це долари США і євро. Проте сторони в договорі можуть передбачати й інший порядок її визначення.

Базові положення розрахункових відносин встановлено розділом 74 цивільного кодексу України, відповідно до них розрахунки можуть мати дві форми:

• — готівкова;
• — безготівкова.

За загальним правилом розрахунки, не пов’язані зі здійсненням підприємницької діяльності, фізичні особи можуть проводити і в готівковій, і в безготівковій формі (стаття 1087 цивільного кодексу України). Отже, вони мають право самостійно вибирати форму розрахунків. А ось для розрахунків між юридичними особами, а також за участю фізичних осіб — підприємців встановлено пріоритет: їх здійснюють, як правило, в безготівковій формі. Хоча цивільний кодекс України не забороняє цим суб'єктам використовувати розрахунки і в готівковій формі, якщо немає обмежень, передбачених нормами спеціального законодавства.

Готівкові розрахунки передбачають фізичне передавання коштів від однієї особи до іншої на виконання свого зобов’язання перед іншою стороною. Основним нормативним актом, який регламентує готівкові розрахунки в Україні, є Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 19.02.2001 р. № 72.

Загальні правила здійснення безготівкових розрахунків, крім цивільного кодексу України, регламентує і Інструкція № 22 [ 8, с.437−449].

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

• — внутрідержавні (внутрішньо міські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);
• — міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

• — гарантовані, тобто такі, що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування грошових засобів;
• — негарантовані, тобто такі, за яких платіж не гарантується.

Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть бути:

• — прямі - здійснюються безпосередньо між постачальником і покупцями;
• — транзитні - здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні - це економічно і фінансове обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов’язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу:

• — перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;
• — зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.

У сучасній економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг. Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило, не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового безплатного кредиту, який одержує постачальник.

Зростає значення способу розрахунків на основі здійснення заліку взаємної заборгованості.

З погляду бухгалтерського обліку, розрахункові операції є об'єктом обліку, по-перше, як динамічний транс (проведення платежу до одночасно чи після одержання товарів, робіт, послуг) і, по-друге, як статистичний стан, тобто заборгованість між суб'єктами розрахунків.

Виходячи з сутності розрахунків, кожне підприємство одночасно є і кредитором і дебітором, а кожна розрахункова операція приводить до одночасного виникнення дебіторської заборгованості одного підприємства, і кредиторської - в іншого. Від так, кожна розрахункова операція генерує різні, здебільшого суперечливі, ціни її суб'єктів. З чого можна дійти висновку, що на кожному підприємстві політики управління дебіторською та кредиторською заборгованостями повинні розроблятися не окремо, а бути узгодженими між собою. Однією із проб їх поєднати є політика управління грошовими потоками підприємства. Однак рух грошей — і позитивний, і негативний — не може відбуватися сам по собі, як не може представляти самостійну операцію. Тобто, формуючи політику управління грошовими потоками підприємств необхідно враховувати характер розрахункової операції, в результаті якої виник чи може виникнути рух грошових коштів.