Діагностика. 
Гіпотиреоз. 
Етіопатогенез, клініка, діагностика, диференціальний діагноз, лікування

При гормональному дослідженні латентному (субклінічному) первинному гіпотиреозу відповідає високий рівень ТТГ при нормальному Т4, маніфестному первинному гіпотиреозу — гіперсекреція ТТГ і понижений рівень Т4. Між рівнями ТТГ і Т4 є логарифмічна залежність, у зв’язку з чим навіть невелике зниження концентрації вільного Т4 трансформується в значно більше збільшення рівня ТТГ. Таким чином, субклінічний гіпотиреоз визначається тоді, коли рівень вільного Т4 формально знаходиться в межах норми.

Оскільки первинний гіпотиреоз в більшості випадків розвивається в результаті аутоіммунного тиреоїдиту, можуть визначатися його типові серологічні маркери (антитіла до тиреоглобуліну і пероксидазе тіреоцитов). При вторинному гіпотиреозі понижені рівні як ТТГ, так і Т4. Хоча описані випадки вторинного гіпотиреозу з нормальним або навіть підвищеним рівнем ТТГ. Скринінг природженого гіпотиреозу має на увазі дослідження плазмового рівня ТТГ не раніше чим на 4−5-й день після народження.

Окрім діагностики самого первинного гіпотиреозу, необхідно встановити причину, що викликала його розвиток.

Виявлення антитіл до тиреоглобуліну або тиреоїдній пероксидазе у хворих первинним гіпотиреозом підвищує вірогідність діагнозу аутоіммунного тиреоїдиту, хоча, як справедливо відзначає Д.Е. Шилін (1998), аутоіммунні реакції в щитовидній залозі зустрічаються також і при деяких тіреопатіях, патогенез яких не пов’язаний з первинною патологією антитиреоїдного аутоімунітету.

До них відносяться спорадичний і ендемічний зоб, хвороба Пламмера (солітарная токсична аденома щитовидної залози), карцинома щитовидної залози і аутоіммунна орбітопатія Грейвса (ендокринна офтальмопатія). У зв’язку з цим для постановки діагнозу аутоіммунного захворювання у хворого із зобом і призначення йому специфічне лікування одне лише виявлення антитіл явно не досить, необхідне дообстеження ендокринолога із застосуванням УЗІ і біопсії пункції (за свідченнями).