Механізм функціонування соціального партнерства в Україні

соціальний правовий трудовий колективний Розвиток соціального партнерства неможливий без інституціоналізації його сторін. Під інституціоналізацією зазвичай розуміють комплекс установ, в яких обрані члени груп отримують право на виконання дій, спрямованих на задоволення індивідуальних і групових потреб, для регулювання поведінки членів груп.

Інституціоналізація соціального партнерства в Україні почалася зі створення першого його органу — Українського координаційного комітету сприяння зайнятості населення (УККСЗН) згідно з Законом України «Про зайнятість населення».

УККСЗН — постійно діючий тристоронній орган, утворений на громадських засадах із метою підготовки і прийняття погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості в країні. Головною метою цього комітету є його участь у розробленні та вдосконаленні правової й нормативної бази діяльності ринку праці, у розробленні та реалізації державних і регіональних програм зайнятості та джерел їх фінансування, координація зусиль господарських, профспілкових організацій і держави щодо пошуку способів запобігання безробіттю, регулювання міжтериторіального, міжгалузевого розподілу трудових ресурсів тощо.

Наступним органом соціального партнерства стала Національна рада соціального партнерства (НРСП), створена Указом Президента України 1993 р.

НРСП — постійний тристоронній орган, що діє на державному, галузевому і територіальному рівнях, розглядає проекти законів, постанов Кабінету Міністрів України з питань соціально-трудових відносин, вносить пропозиції щодо ратифікації Україною конвенцій МОП.

Нині в Україні особливо нагальною стала проблема регіоналізації соціального партнерства, тобто узгодження інтересів соціальних партнерів саме на регіональному рівні. Для цього створюються регіональні ради соціального партнерства. Основними їхніми функціями є відстеження соціально-економічної ситуації в регіоні, запобігання виникненню конфліктів, сприяння збалансуванню інтересів і можливостей усіх сторін соціально-трудових відносин.

Уряд повинен забезпечити функції виконавчої та законодавчої гілок влади. Парламент забезпечує законодавчу базу і слідкує за результатами системи соціального страхування, здійснює вплив на політику уряду та дії міністерств. Зобов’язання уряду полягають у забезпеченні процесу впровадження і реформування соціальної політики держави.

Управління системою соціального страхування здійснює автономний чи напівавтономний державний орган (управління або рада попечителів), до складу якого входять представники уряду, роботодавців, найманих працівників та інші представники зацікавлених сторін.

Розвиток соціального партнерства в його різних формах є важливою складовою процесу посилення соціальної спрямованості сучасної ринкової економіки. У системі соціального партнерства інтереси працівників представлені зазвичай профспілками, а інтереси роботодавців — спілками роботодавців. У так званому трипартистському варіанті третім безпосереднім учасником соціального партнерства є держава.