Оборона, мета оборони, підготовка та ведення оборонного бою гранатометним взводом

Оборона — вид бою, що застосовується з метою відбиття наступу сил противника, що переважають, нанесення йому значних втрат, утримання займаних позицій і створення умов для переходу в рішучий наступ. Оборона повинна бути завзятою й активною, здатною протистояти зброї масового ураження, масованим атакам піхоти і танків, ударам авіації і вогню артилерії противника. Вона повинна бути нездоланною.

Нездоланність оборони забезпечується її стійкістю, глибокою побудовою бойового порядку і активним веденням оборони.

Тому оборона повинна бути протитанковою, протиповітряною, протихімічною і протидесантною, а також стійкою до застосування противником ядерної зброї. Активність оборони полягає в утриманні ініціативи бою у своїх руках, постійному нав’язуванні противнику своєї волі, митецьким маневром сил і засобів із глибини.

Вона повинна утримувати противника в напрузі, ставлячи перед ним все нові і нові несподівані завдання, які належить йому вирішувати.

Стійкість оборони досягається вмілим інженерним обладнанням місцевості і усіляким використанням її захисних властивостей, стійкістю, завзятістю і активністю військ при веденні оборонного бою.

Мета оборони — завдати противнику значні втрати і утримати займану позицію. Це може бути досягнуто, якщо кожен солдат буде завзято утримувати свою вогневу позицію під будь-яким вогнем противника, якщо він буде вміло, холоднокровно використовувати свою зброю, а якщо противнику вдасться ввірватися на позицію, то рішуче знищити його в рукопашній сутичці.

Успіх оборони досягається витримкою, стійкістю і завзятістю військ, що обороняються, при відбитті атак противника, особливо танків, умілим використанням місцевості, її інженерним обладнанням і ретельним маскуванням, мистецькою організацією системи вогню, твердим керуванням підрозділами й умінням тривалий час діяти на зараженій місцевості.

Сучасна оборона буде вестися в умовах широкого застосування противником, який наступає, ЗМУ, авіації, вертольотів вогневої підтримки і масованого застосування танків та інших броньованих машин.

Організація оборони і управління взводом в бою полягає в цілеспрямованій роботі командира щодо підтримання бойової готовності взводу, підготовки його до бою і керівництва ним під час виконання бойового завдання. Командир взводу несе повну одноособову відповідальність за бойову готовність, підготовку, озброєння і техніки до бою та успішне виконання бойового завдання у встановлені терміни.

Оборонні дії війська ведуть із метою: — відбити наступ переважаючих сил противника; - нанести йому максимальні втрати; - удержати важливі райони (об'єкти) місцевості й тим самим створити сприятливі умови для переходу в наступ.

Таким чином, кінцева мета оборони підпорядкована рішенню військами наступальних завдань і її сутність полягає у відбитті наступу переважаючих сил противника, нанесенні йому поразки ядерними й вогневими ударами в сполученні із широким маневром вогнем, силами й засобами, контратаками, застосуванням загороджень, завзятим утриманням основних (ключових) районів і позицій, що перехоплюють імовірні напрямки наступу противника й створення тим самим сприятливих умов для переходу до наступальних дій.

Залежно від бойового завдання, наявності сил і засобів, а також від характеру місцевості оборона може бути позиційною й маневреною.

Позиційна оборона — основний вид оборони. Вона найбільше повно відповідає головної мети оборони й ведеться шляхом нанесення максимальних втрат противникові в ході завзятого втримання підготовлених до оборони районів місцевості. Позиційна оборона застосовується на більшості напрямків, і насамперед там, де втрата території неприпустима.

Маневрена оборона — застосовується з метою нанесення противникові втрат, виграшу часу й збереження своїх сил шляхом послідовних оборонних боїв по заздалегідь наміченим і ешелонованим у глибину рубежам у сполученні з короткими контратаками. Вона припускає залишення деякої частини території й застосовується в умовах раптового нападу противника й при веденні бою в смузі забезпечення.

Основні розходження між розглянутими видами оборони полягають у побудові бойових порядків підрозділів, інженерному устаткуванні місцевості й способах ведення бою.

Оборона може застосовуватися навмисно, коли більше активні й рішучі дії недоцільні, або вимушено — внаслідок несприятливо сформованої обстановки. Вона може підготовлятися завчасно до початку бойових дій або організовуватися в ході бою. Перехід до оборони може здійснюватися в умовах відсутності зіткнення із противником або безпосереднім зіткненням з ним.

Підрозділи можуть переходити до оборони навмисно або вимушено, завчасно або під час бою, в умовах відсутності зіткнення з противником або у безпосередньому зіткненні з ним.

Дії підрозділів у обороні повинні бути стійкими й активними, здатними відбити удари усіх видів зброї, атаку переважних груп танків і піхоти противника, які підтримуються потужним вогнем артилерії та ударами авіації, активними діями його повітряних аеромобільних десантів і диверсійно-розвідувальних груп.

Стійкість і активність підрозділів, що обороняються, досягаються:

• — безперервною розвідкою противника;
• — майстерно організованою обороною і системою вогню;
• — ретельним маскуванням опорного пункту (вогневої позиції);
• — умілим використанням вигідних умов місцевості, її інженерним обладнанням і створенням загороджень, застосуванням несподіваних для противника способів ведення бойових дій;
• — своєчасним маневром підрозділами і вогневими засобами та вогнем;
• — негайним знищенням противника, який вклинився в оборону;
• — витримкою, стійкістю та завзяттям підрозділів, що обороняються, їх високим моральним духом;
• — постійним виконанням заходів щодо захисту від зброї масового ураження, високоточної зброї та інформаційно-психологічного впливу противника;
• — завзятим і тривалим утриманням опорних пунктів;
• — усебічним забезпеченням і підготовкою особового складу до тривалого ведення бойових дій, у тому числі і в умовах повного оточення.

В обороні кожен солдат, уміло використовуючи свою зброю, фортифікаційні споруди, загородження і вигідні умови місцевості, здатний знищити велику кількість живої сили противника й успішно вести боротьбу з його танками та іншими броньованими машинами.

Інженерні заходи, що виконуються взводом (відділенням, екіпажем, обслугою) своїми силами, повинні значно підсилити його живучість і стійкість. Кожна ділянка місцевості повинна бути перетворена у міцний опорний пункт, бойову і вогневу позицію, справжню фортецю з круговою обороною, яка забезпечує довготривале їх утримання навіть в оточенні противником.

Взводу забороняється залишати опорний пункт, який займає, і відходити без наказу командира роти (взводу).

Бойовий порядок механізованого взводу залежно від поставленого завдання та умов місцевості будується в одну або дві лінії і, як правило, складається з бойових порядків механізованих відділень, групи управління і вогневої підтримки, засобів посилення, які залишаються в безпосередньому підпорядкуванні командира взводу. У деяких випадках у взводі може створюватися група бойових машин (Гр.БМ).

Група управління і вогневої підтримки призначена для управління підрозділами і вогнем у ході бою, завдання ураження живій силі і броньованим машинам противника, а також для вирішення вогневих завдань, які раптово виникають.

До її складу можуть включатися розрахунок кулемета, гранатометне відділення (обслуга), пара вогнеметників, мінометна обслуга, а в деяких випадках — БМП (БТР) взводу.

Група бойових машин призначена для підтримки бою механізованих відділень, підвищення стійкості й активності оборони діями на заздалегідь обраних вогневих рубежах, закриття проривів, що утворилися внаслідок вогневих ударів противника, дій як кочуючих вогневих засобів і інших завдань. Їй призначається район розташування, кілька вогневих рубежів (позицій) і маршрути виходу до них. Діями групи бойових машин керує командир взводу через свого заступника.

Гранатометний взвод діє, як правило, у повному складі або відділеннями і готує основні і запасні вогневі позиції в проміжках між опорними пунктами механізованих рот (взводів) або на їх флангах. Вогневі позиції по фронту можуть бути: для взводу — до 100 м, інтервали між відділеннями — 10 — 20 м.