Розділ 1. Лідерство як соціально-психологічний феномен

Поняття та значення лідерства

Лідерство — це соціально-психологічне явище, яке виникає і реалізується тільки в суспільному середовищі. Як явище лідерство відоме ще з давніх-давен, як категорія соціальної психології почало вивчатися з кінця XIX ст. Як справедливо зазначає Ж. Блондель, лідерство древнє, як людство. Воно універсальне й неминуче. Існує скрізь — у великих і малих організаціях, у бізнесі і релігії, у профспілках і благодійних організаціях, у компаніях і університетах, у неформальних організаціях і вуличних ватагах. Це ознака номер один будь-якої організації. Скрізь, де утворюється група, виникає і лідерство [3].

Лідерство — це відносини домінування і підкорення, впливу й наслідування в системі міжособистісних і групових відносин [1].

Лідер (від англ. leader — ведучий) — авторитетний член організації чи соціальної групи, особистий вплив якого дозволяє йому відігравати істотну роль у соціально-політичних ситуаціях і процесах, у регулюванні взаємовідносин у колективі, групі, суспільстві [20].

Спроби соціально-психологічного аналізу лідерства відомі ще з давніх часів історії людства.

Так, ще в стародавній міфології вожді, як правило, наділялися такими надлюдськими якостями, яких не було у простих смертних. Древні єгиптяни, наприклад, приписували своїм правителям такі «божественні риси», як «владні висловлювання в устах», «розуміння в серці», справедливість. Вони навіть зображували фараонів вищими на зріст за інших людей, вказуючи цим на їх особливість.

Слід зазначити, що набір лідерських якостей і зразків поведінки з часом змінювався. Якщо Платон наголошував на значущості для ідеального правителя такої риси, як мудрість, то середньовічний філософ-теолог Ф. Аквінський — благочестя й божественних якостей. Яскраві психологічні портрети лідерів, які прославляють себе тим, що керуються в діяльності головним чином «дурними» природними пристрастями, описав у праці «Державець» Н. Макіавелі [23].

Пізніші уявлення про лідерство були спробами вчених, мислителів не тільки пояснити його природу, але й виявити фактори, які впливають на появу цього феномена.

Низка вчених (Т. Карлей, Р. Емерсон, Ф. Ніцше, Шопенгауер) пояснювали лідерство природним прагнення людини до влади і домінування над собі подібними. Вони вважали, що це прагнення притаманне кожному індивіду, але лідерства досягають лише окремі з них, а саме — ті, хто на шляху до влади і впливу може знехтувати мораллю (її вони розглядали як перешкоду досягненню лідерства).

Л. Бернард, В. Бінхам, О. Тед, С. Кілбоурн були переконані в тому, що лідерство — це суто психологічний феномен, зумовлений такими якостями індивіда, як енергія і напористість у досягненні мети, сильне прагнення до відповідальності, ініціативність, самовпевненість, здатність впливати на оточення тощо. Прибічниками такого пояснення лідерства були також М. Вебер і Г. Лебон. Макс Вебер, зокрема, вважав, що для лідера важливими, тобто визначальними, є три якості - пристрасть, почуття відповідальності й окомір (здатність із внутрішньою спокійністю ставитися до реальної дійсності). Здатністю свідомо чи несвідомо впливати на людей, заряджати їх своєю енергією пояснював феномен лідерства і Г. Лебон [23].

Х. Саймон, Дж. Хоманс, Х. Келлі висловили міркування щодо раціонально-прагматичної природи лідерства, яка полягає в так званому «обміні», тобто та чи інша група надає лідеру статус і повагу в обмін на його надзвичайні здібності в досягненні мети даної групи [27].

З. Фрейд в аналізі природи лідерства дійшов висновку, що цей феномен є наслідком трансформації лібідо (специфічної «психічної» енергії, що лежить в основі всіх сексуальних проявів) у прагненні до влади, впливу, домінування. У розумінні З. Фрейда цивілізація взагалі - це трансформація підсвідомих потягів (лібідо) на цілі політичної діяльності. Відбувається цей процес у силу того, що імпульсам, породженим інстинктами, виходячи з вимог суспільної моралі перекривається вхід у свідомість. Психічна ж енергія не зникає, її заряд шукає виходу і знаходить його в агресії, спорті, владі.

Цікаве пояснення механізму лідерства запропонував австрійський психолог А. Адлер. На його думку, орієнтація на лідерство — це своєрідний засіб компенсації комплексу неповноцінності. А. Адлер зазначав, що лідери — це люди, які потерпіли крах своїх надій, ілюзій у дитинстві й прагнуть компенсувати їх за рахунок домінування над іншими людьми [27].

Варто зазначити, що в усій багатоманітності пояснень феномена лідерства чільне місце посідають його психологічні інтерпретації (мотиваційна, макіавелістська, особистісна тощо).

Незважаючи на різні підходи до визначення природи лідерства, в інтерпретації терміна «лідер» можна виділити два основних значення.

По-перше, лідер — це індивід, який володіє найбільш вираженими «корисними», з точки зору групи, якостями, завдяки яким його діяльність щодо задоволення інтересів даної групи є найпродуктивнішою. Вплив лідера базується на такому психологічному феномені, як ідеальна представленість у сприйнятті членів групи.

По-друге, лідер — це індивід, за яким група визнає право на прийняття рішень, найзначніших з точки зору групового інтересу. Авторитет лідера заснований на вміннях об'єднувати, згуртовувати учасників групи заради досягнення спільної мети.