Удосконалення методики визначення платоспроможності страховика

Платоспроможність — це здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання. Існують нормативні документи, які містять методику розрахунку показників платоспроможності суб'єктів підприємницької діяльності для певних цілей (здійснення приватизації, санації, процедури банкрутства, тощо). Як показник, платоспроможність використовується у процесі аналізу фінансового стану підприємств. Для визначення дійсного фінансового стану підприємства застосовують систему коефіцієнтів, аналіз яких дає змогу зробити об'єктивні висновки щодо його зміцнення. Важливим критерієм платоспроможності підприємства є оцінка на підставі аналізу балансу його ліквідності. Застосовуючи поняття платоспроможності та ліквідності дамо їх визначення та встановимо тотожність та відмінність між ними.

Платоспроможність підприємства — це його фінансовий стан, який дозволяє своєчасно та в повній мірі оплатити майбутні платежі. Тобто, під платоспроможністю розуміють реальну можливість підприємства виконати без затримки наступні зобов’язання за рахунок наявних коштів та поточних надходжень від господарської діяльності. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо сума наявних активів більша або дорівнює його заборгованості. З метою оцінки платоспроможності необхідно застосовувати коефіцієнти, які мають комплексно характеризувати фінансовий стан підприємства. Методика розрахунку коефіцієнтів базується на співставленні окремих категорій активів та пасивів. При цьому для розрахунку різних коефіцієнтів приймаються активи в залежності від ступеня їх ліквідності. Тому виникає потреба в групуванні активів за їх ліквідністю.

Ліквідність підприємства — це здатність в найкоротший термін виконати поточні зобов’язання за рахунок наявних активів. Ліквідність визначається як співвідношення активів, які швидко реалізуються, та суми короткострокових зобов’язань, тобто ліквідність означає спроможність підприємства своєчасно перетворити (конвертувати) будь-які активи в готівку. Тобто показники платоспроможності та ліквідності визначаються за допомогою подібних коефіцієнтів. В зв’язку з цим в економічній літературі часто ототожнюють показники платоспроможності і ліквідності, при цьому нехтуючи суттєвою різницею, яка існує між цими поняттями. У платоспроможного підприємства може виникнути ситуація, коли він не зможе виплатити кошти у встановлений договором строк. Після одержання ліквідних активів, наприклад страхових внесків, ліквідність підприємства відновлюється і воно стає здатним здійснювати виплати. Тобто, спостерігається ситуація «платоспроможність-неліквідність». Можлива протилежна ситуація «неплатоспроможність-ліквідність». Вона виникає у випадку, коли сукупні зобов’язання підприємства перевищують суму наявних активів, але частка ліквідних активів дозволяє вчасно виконати поточні зобов’язання. Слід зазначити, що ситуація «неплатоспроможність-ліквідність» більш небезпечніша так, як поновлення платоспроможності потребує додаткових джерел коштів системного характеру: внески засновників, санація тощо. Коли мова йде про оцінку фінансового стану підприємства на перспективу — застосовується термін «фінансова стійкість підприємства». Цей показник часто ототожнюється з прибутковістю (перевищення доходів над витратами). Безумовно прибуток підприємства — це узагальнююче підсумковий показник, але для фінансової стійкості важливо за рахунок яких джерел їх отримано і як він використовується. Прибуток, в першу чергу, слід розглядати як джерело зростання капіталу, уникаючи при цьому необґрунтованого розподілу на дивіденди. Здійснюючи аналіз діяльності підприємства використовують різні методи. Наприклад, аналізують на підставі даних попередніх років, використовуючи галузеві показники. Але визначити такі важливі аспекти фінансового стану як ліквідність, довгострокова платоспроможність, рентабельність, становище на ринку цінних паперів можливо лише за допомогою коефіцієнтів. При цьому розрахунки коефіцієнтів повинні здійснюватися на підставі достовірної інформації, яка міститься в формах фінансової звітності.

В економічній теорії і практиці існує багато показників, які характеризують фінансовий стан підприємства і багато методів їх групування.

Віднесення їх до тієї чи іншої категорії досить умовно. Найбільш поширеними в зарубіжній та вітчизняній практиці є такі показники: коефіцієнт загальної платоспроможності, коефіцієнт автономії, коефіцієнт базової прибутковості, коефіцієнт відношення ціни акції і доходу на неї, коефіцієнт довгострокової заборгованості, коефіцієнт оборотності запасів, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт покриття, коефіцієнт залучених коштів.

З метою визначення ефективності управління активами підприємства визначаються: коефіцієнт оборотності загальних активів, дебіторська заборгованість у днях, коефіцієнт оборотності фіксованих активів тощо.

Коефіцієнт платоспроможності можливо розраховувати на базі капіталу, як співвідношення власного капіталу до загальної величини капіталу. Зазначений коефіцієнт показує частку активів, яка покривається власним капіталом. Чим більше коефіцієнт платоспроможності, тим більше частка акціонерного капіталу в загальних джерелах коштів — підприємство здатне виконати як короткострокові так і довгострокові зобов’язання. В даному випадку під платоспроможністю розуміють здатність підприємства захистити інтереси кредиторів та інвесторів, які мають довгострокові вкладення. Чим більша абсолютна величина даного коефіцієнту платоспроможності тим більші потенціальні можливості залучення капіталу. За допомогою коефіцієнтів здійснюють оцінку становища підприємства на ринку цінних паперів. Розраховується: дохід на одну акцію, рентабельність акції, цінність акції. Оцінка інвестиційної політики підприємства визначається за допомогою показника дивідендного виходу.

До банків та інституціональних інвесторів завжди висувались особливі вимоги щодо їх платоспроможності. Це пов’язано з тим, що основна діяльність таких установ безпосередньо пов’язана із залученням коштів громадян та юридичних осіб. Дотримання такими установами певних вимог законодавства щодо їх платоспроможності забезпечує оптимальний спосіб збереження майна та коштів їх клієнтів, а також відповідний соціальний захист. Платоспроможність страховика слід розуміти як його здатність своєчасно в повному обсязі розрахуватися за своїми фінансовими зобов’язаннями, в першу чергу страховими, за рахунок наявності достатньої суми ліквідних активів та засобів платежу. Тобто, можливість забезпечити захист інтересів страхувальників полягає в наявності у страховиків достатньої кількості активів у ліквідній формі. Зважаючи на особливе функціонування коштів у страховика, значна частка яких в будь-якому випадку має бути виплачена страхувальникам, концепцію ліквідності доцільно розглядати як окрему проблему. Слід зазначити, що для страховиків своєчасність здійснення виплат страхових сум та страхових відшкодувань є основною метою підтримання належного рівня платоспроможності.

У світовій практиці склалися різні підходи до визначення платоспроможності страховиків. Але всі вони виходять з того, що в разі недостатності страхових резервів для виплати страхового відшкодування, страховик має бути здатним здійснювати виплати за рахунок власних коштів. Ці власні кошти і складають запас платоспроможності (маржу платоспроможності) понад платоспроможність, яка забезпечується страховими резервами. Величина запасу платоспроможності залежить від обсягу страхових операцій.

Концептуально платоспроможність можна розмежувати на технічну та довгострокову. Технічна платоспроможність означає такий стан страховика, коли він має певний мінімальний залишок коштів, який дозволяє здійснювати страхову діяльність. Такий залишок, як правило встановлюється законом. В будь-якому випадку мінімальний залишок визначається як різниця між активами та зобов’язаннями. При цьому, до складу активів включаються активи з високим ступенем ліквідності та надійності. На нашу думку, ці активи слід класифікувати як дозволені активи.

Технічна неплатоспроможність означає такий стан страховика, при якому не виконуються вимоги щодо мінімального залишку. Це не означає, що компанія не здатна виконати свої зобов’язання перед кредиторами або страхувальниками, як це має місце у випадках фактичної неплатоспроможності. Страховик, який перебуває у стані технічної неплатоспроможності, потребує особливої уваги з боку державних органів нагляду за страховою діяльністю. До нього можуть застосовуватися заходи щодо обмеження діяльності пов’язаної із страхуванням великих ризиків. Довгострокова платоспроможність страховика передбачає виконання умов щодо руху готівки (величина зібраних премій має бути достатньою для покриття поточних витрат і збитків) та вартості майна за вирахуванням зобов’язань (власний капітал). Вартість майна страховика за вирахуванням зобов’язань може бути визначена як загальна сума усіх рахунків власного капіталу. У страховика це сума статутного фонду, додаткового капіталу, вільного залишку та інших залишків власних коштів.

Необхідна мінімальна величина власного капіталу залежить від вимог діючого законодавства та від напрямків діяльності страховика. Окремі види страхової діяльності є найбільш ризиковими і вимагають більшої величини власного капіталу. В окремих випадках законодавство зобов’язує страховика сформувати відповідний гарантійний фонд.

В країнах ЄС платоспроможність страховика розраховується за методикою, побудованою на базі нетто-активів.

Перша директива Ради Європейських співтовариств вимагає від кожної страхової організації, яка здійснює страхування, інше, ніж страхування життя, наявності технічних резервів, мінімально необхідного рівня платоспроможності та гарантійного фонду. При цьому рівень платоспроможності визначається шляхом порівняння фактичного рівня платоспроможності (нетто-акти…

Перша.

Визначається 4% від математичних резервів:

Визначається частка «нетто» в математичних резервах (якщо така частка більше 85% приймається більша величина) і помножується на чотирьох відсоткову величину.

Друга.

Визначається як 0,3% від різниці між виплатами за випадками смерті та математичними резервами за договорами на випадок смерті (валовий ризиковий капітал) скориговані на частку перестрахування у ризиковому капіталі.