Місце та відмінності неплатоспроможності та банкрутства

З огляду на різноманітність процесів, що протікають на стадії кризового стану, а також активно трансформуються у часі та просторі доцільно виділити в даній стадії кризового процесу такі етапи, як: технічна неплатоспроможність, повна неплатоспроможність, банкрутство.

Необхідно розрізняти поняття «неплатоспроможність» і «банкрутство», адже останнє є наслідком першого. Згідно чинного законодавства України неплатоспроможністю є - «неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.» Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 784-XIV від 30 червня 1999 року // www.rada.kiev.ua.

Технічна неплатоспроможність підприємства виникає у тому випадку, коли воно неспроможне сплатити по поточних зобов’язаннях до встановленого строку, навіть якщо його загальна сума активів перевищує суму зобов’язань. Технічна неплатоспроможність є результатом асинхронності грошових притоків і відтоків, що виникає внаслідок суттєвого прострочення дебіторської заборгованості. При цьому обсяг дебіторської заборгованості та інших оборотних коштів у сфері обігу є більшим за суму поточної заборгованості. Технічна неплатоспроможність за звичайних умов і ефективному здійсненні антикризового фінансового менеджменту, як правило, не призводить до банкрутства.

Інший аспект погіршення фінансово-економічного та майнового стану — це повна неплатоспроможність підприємства. Під повною неплатоспроможністю суб'єкта господарювання розуміють неможливість, через значну втрату капіталу, відновити свою фінансову стійкість та платоспроможність в близькому майбутньому. Тобто, це етап кризового стану коли катастрофічні втрати активів не дозволяють підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність в наступних періодах.

Останнім етапом розвитку кризового процесу й завершальним у кризовому стані є банкрутство суб'єкта господарювання. Під банкрутством підприємства розуміють неможливість продовження існування підприємницької структури в якості самостійної організації, що зумовлено неспроможністю генерувати достатні за розмірами і строками виникнення притоки грошових коштів, зменшити їх відтоки, забезпечити реструктуризацію та списання боргів або здійснити інші ефективні антикризові дії внаслідок вичерпання існуючих та відсутності потенційних матеріальних, людських та ідейних (крах існуючого та брак нових підприємницьких проектів) ресурсів функціонування.

Банкрутство підприємства — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності (фірми), як юридичної особи, задовольнити вимоги кредиторів і виконати свої зобов’язання перед кредиторами.

Банкрутство є наслідком нестачі у суб'єкта господарювання існуючих та потенційних ресурсів для функціонування й розвитку. Основною зовнішньою ознакою банкрутства є тимчасове призупинення поточних платежів у зв’язку з виявленням неспроможності підприємства забезпечити виконання вимог кредиторів. Факт або ймовірність банкрутства встановлюються шляхом проведення ретельного аналізу первинних та синтезованих документів підприємства на певну дату.

Найбільш поширені внутрішні причини банкрутства такі:

неправильне визначення місії та виробничого профілю підприємства;

невисокі підприємницькі здібності власника (керівника) підприємства;

низька кваліфікація управлінського персоналу підприємства;

недостатня для ринкових умов господарювання кваліфікація виконавців.

незбалансована організаційна структура;

неадекватний сучасним вимогам ринку здійснюваний підприємством маркетинг;

дефіцит власних обігових коштів;

надмірна частка позичкового капіталу і залучених фінансових коштів;

відсутність довгострокового інвестування;

недосконалий механізм ціноутворення Різновиди банкрутства Доведення підприємства до банкрутства має значні негативні наслідки для всіх суб'єктів ринкової економіки, адже, населення в разі припинення функціонування підприємства не отримає необхідні товари (послуги), що може порушити ринкову рівновагу за рахунок зменшення пропозиції, тобто спричинить дефіцит товару, а це викликає зростання цін. Працівники підприємства втратять стабільне джерело доходів і їх значна частина стане безробітними, що вимагатиме збільшення державних видатків на їх соціальну підтримку. Втратять джерело доходів і акціонери, пайовики, власники підприємства. Партнери збанкрутілого підприємства не отримають необхідних товарів та послуг, що негативно позначиться на результативності їх діяльності. Держава, втрачаючи платника податків, недоотримає надходжень до бюджету, а це негативно вплине на макроекономічну нестабільність в регіоні й викличе посилення соціальної напруженості.

Стан банкрутства у більшості наукових видань розглядається як «безпорадний період загибелі підприємства», однак, це не зовсім вірно. Це період прийняття кардинальних рішень не тільки щодо окремих змін у діяльності фірми, а й трансформації самого суб'єкта підприємництва.

З кожної із наведених вище стадій і етапів розвитку кризи підприємства існує вихід, але чим ближче підприємницька структура підходить до межі банкрутства, тим важче і довше їй повертатися до нормального стану ефективної діяльності. У даному контексті є важливим використання процедур банкрутства, які мають наступні основні функції:

Стимулювання розвитку підприємництва та підвищення ефективності господарювання.

Звільнення ринку від недієздатних учасників.

Забезпечення дотримання рівності прав, обов’язків і відповідальності у господарських відносинах між окремими суб'єктами ринку.

Справедливий розподіл грошових коштів, отриманих від продажу майна банкрута, між його кредиторами.

Створення умов для відродження бізнесу у випадку економічної доцільності і бажання власників підприємства.

Загроза банкрутства підприємства змушує його приймати оптимальні рішення, вдосконалювати існуючі і знаходити нові методи, форми, засоби господарювання, запобігаючи непродуктивному використанню ресурсів. Функціональні особливості реалізації процедур банкрутства полягає у забезпеченні звільнення ринку від недієздатних учасників. Даний механізм є інструментом розвитку ринку.

Відомо, що забезпечення дотримання рівності прав, обов’язків і відповідальності у господарських відносинах між окремими суб'єктами ринку — основна вимога ефективного підприємництва. Для цього у суспільстві вироблено чіткі, дієві і справедливі правила, які мають загальний характер, незалежно від організаційно-правової форми господарювання суб'єкта підприємництва, його розміру, форми власності. При цьому, основоположним має бути принцип справедливості і щодо боржника, і щодо кредитора, які закріплено у відповідних законодавчих та нормативних актах держави. При вирішенні проблем боржника, судові органи можуть визнавати необґрунтованими і відхиляти вимоги окремих кредиторів, визнавати недійсними і анульовувати угоди, що були свідомо спрямовані на створення неплатоспроможності і банкрутства підприємства, зневажали його інтереси. Для захисту кредитора, механізм банкрутства передбачає повну консолідацію активів боржника та їх продаж для погашення його боргів.

Досягненню мети, щодо справедливого розподілу доходів, отриманих від продажу майна банкрута, між його кредиторами сприяє встановлення пріоритетів щодо черговості задоволення вимог за нестачі майна у боржника. Така пріоритетність встановлюється діючими правовими актами з урахуванням необхідності і ступеня захисту прав та інтересів окремих кредиторів, виходячи з інтересів держави (сплата судових витрат і обов’язкових платежів), працівників (виплата зарплати, соціальної допомоги, компенсацій шкоди здоров’ю і життю), а також захист прав кредиторів, вимоги яких захищені заставою.

Створення умов для відродження діяльності фірми у випадку економічної доцільності її функціонування, а також бажання власників підприємства можуть здійснюватись відповідні організаційно-технічні та економічні процедури, що можуть включати фінансову допомогу, управлінське і консалтингове сприяння (розпорядження, зовнішнє управління), тимчасову відстрочку виконання зобов’язань (мораторій, пролонгація, переоформлення заборгованості), списання боргів тощо.

З огляду на різнобарвність ознак банкрутства та процесів, що призводять до даного стану виокремлюють багато різновидів банкрутства (рис. 9).

Рис. 9. Різновиди банкрутства суб'єктів підприємницької діяльності

Залежно від ініціатора процедури банкрутства воно може бути добровільним та примусовим. При добровільному банкрутстві неплатоспроможне підприємство-боржник подає заяву до господарського суду з проханням порушити справу про власне банкрутство. Процедура примусового банкрутства передбачає подання заяви кредитором (групою кредиторів), в тому числі й органами державної податкової служби або іншими державними органами, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю справляння податків та зборів. Згідно діючого законодавства, боржник зобов’язаний звернутися у місячний термін до господарського суду з заявою щодо порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника у повному обсязі перед іншими кредиторами;

орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 784-XIV від 30 червня 1999 року // www.rada.kiev.ua.

Залежно від характеру і наслідків дії зовнішніх і внутрішніх факторів, додатково виокремлюють: банкрутство діяльності, банкрутство бізнесу, банкрутство власника. Банкрутство діяльності виникає у випадку закінчення життєвого циклу певної галузі внаслідок техніко-економічного старіння продукції, що нею виготовляється, або ж створенням неможливих умов діяльності з боку держави, конкурентів (в першу чергу виробників товарів-замінників); при цьому підприємства, що вчасно не змогли переорієнтувати або диверсифікувати свою діяльність, як правило, стають неплатоспроможними. Банкрутство бізнесу пов’язується з неефективним управлінням підприємством, неправильною маркетинговою стратегією та неефективним використанням наявних ресурсів; воно закінчується юридичним визнанням боржника банкрутом та його ліквідацією. Банкрутство власності виникає у випадку нестачі інвестиційних ресурсів на розширене або навіть і на просте відтворення потенціалу підприємства за наявності необхідних ресурсів та попиту на продукцію даної фірми; банкрутство власності передбачає зміни у структурі власників боржника, а саме перехід прав власності до іншої особи, що можливо у результаті економічного захоплення, здійснення досудової або судової санації підприємства. У більшості випадків банкрутство власності не вимагає юридичного визнання боржника банкрутом.

Відповідно до характеру визнання факту банкрутства виділяють юридичне банкрутство (визначено судом у встановленому порядку) і економічне банкрутство (негативна експертна оцінка можливостей підприємства відновити свою платоспроможність, незалежно від наявності судового рішення щодо цього).

За ступенем задоволення визнаних судом вимог кредиторів банкрутство підприємства, яке закінчується його ліквідацією можна поділити на два види. Перший вид — це банкрутство, при якому ліквідаційної маси достатньо для задоволення усіх визнаних вимог кредиторів. Такі банкрутства, як правило, є добровільними, і передбачають не лише погашення вимог кредиторів, відшкодування завданих збитків постраждалим, а й повернення раніше інвестованих власниками боржника коштів. Другий вид банкрутства за цією класифікаційною ознакою — це банкрутство з частковим задоволенням вимог. За такого банкрутства коштів, отриманих від ліквідації боржника, недостатньо щоб погасити всі визнані претензії. В цьому випадку відбувається розподіл кредиторів та інших отримувачів коштів по групам за черговістю погашення їхніх вимог. При цьому, виплати кожній наступній черзі (групі реципієнтів коштів) здійснюються після повного задоволення вимог попередньої черги (групи). У разі недостатності ліквідаційної маси для повного задоволення всіх вимог однієї черги, виплати здійснюються пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору однієї черги (групи).

Оскільки у даний час в економіці України працюють підприємства як з вітчизняним, так і закордонним капіталом. Тому, за національною приналежністю сторін, що беруть участь у справі про банкрутство, виділяють національне (всі учасники процесу — резиденти однієї країни) та транснаціональне (хоча б один учасник процесу є іноземною особою відносно інших учасників) банкрутство. Поява феномену транснаціонального банкрутства пов’язана з виходом підприємств на міжнародні ринки та процесами глобалізації економіки.