Інвестиційно-інноваційні процеси в Україні

Актуальність дослідження. Важливим фактором економічного зростання й відновлення, що забезпечує модернізацію діючих виробництв, створення та впровадження новітніх технологій, сучасних систем організації і управління виробництвом, якісного відновлення виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури, є масштабні інвестиції, без яких неможливе ефективне реформування економіки України.

Економічна криза в Україні негативно вплинула на інвестиційні процеси в державі. Незважаючи на те, що останні декілька років намітилася тенденція стабілізації та деякого зростання економічних показників у країні, в цілому ситуація залишається критичною. Інвестиційні процеси в державі характеризуються значними розбіжностями між інвестиційними вкладеннями та інвестиційними потребами, погіршенням технологічної й відтворювальної структури, обмеженими можливостями фінансування інвестицій з різних джерел, що в сукупності негативно впливає на відтворювальні процеси в державі, призводить до зростання ризиків і формування несприятливих умов інвестування.

Дослідженням проблем інвестиційних процесів та формування інвестиційного клімату в державі займались такі вітчизняні фахівці, як: І.А. Бланк, Є.Г. Величко, А. Ф. Гойко, Т. В. Майорова, А. А. Пересада, С.І. Прилипко, В. П. Савчук, О. О. Удалих, В. Г. Федоренко та інші. У своїх наукових працях вони висвітлили питання формування інвестиційного ринку, фінансовими та реальними інвестиціями підприємств, управління реалізацією інвестиційних проектів, теоретичні засади інвестиційної діяльності. Проте проблема державного регулювання інвестиційної діяльності в сучасних умовах досліджена недостатньо, оскільки нераціонально розраховувати тільки на ринковий механізм управління інвестиційною діяльністю. У кризових умовах така саморегулювальна й самонастроювальна система не в змозі автоматично забезпечити ефективність інвестиційної діяльності. Для сучасної економіки України актуальним є забезпечення підвищення ефективності виробництва, розвитку внутрішнього ринку, збільшення обсягів експорту продукції та послуг, які отримані на інноваційній основі. А тому інноваційна складова стратегії економічного розвитку є загальновизнаним й незаперечним чинником економічного зростання будь-якої країни. Виходячи з цього інвестування інноваційної діяльності є пріоритетним завданням як кожного окремого суб'єкта господарювання так і держави в цілому.

Метою дослідження є виявлення та обґрунтування найбільш актуальних і перспективних напрямів інноваційного інвестування з метою забезпечення подальшого ефективного економічного розвитку України.

Виклад основного матеріалу. Розвиток економіки держави залежить від ефективності реалізації інвестицій. Особливо це стосується капітальних вкладень в основні фонди й виробничі потужності. Обсяги інвестиційних вкладень поки що залишаються на невисокому рівні через несприятливий інвестиційний клімат, що можна пояснити недосконалою законодавчою базою, недостатньо розвинутим фондовим ринком, кризою у фінансово-кредитній системі України, значним податковим тиском, низьким рівнем трансформації заощаджень населення в інвестування, що призводить до відпливу вітчизняних капіталів та не сприяє залученню іноземних інвестицій в економіку країни.

Дослідження інвестиційного процесу, виявлення резервів його скорочення та розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо їх практичного використання базуються на комплексному вивченні цього процесу як єдиної економічної системи з притаманною їй сукупністю багатьох ознак усіх складових. Ця важлива методологічна передумова дає можливість оптимізувати структуру інвестиційного процесу та створити економічний механізм його реалізації.

Розвиток інвестиційних процесів в Україні має свою специфіку. В Україні спостерігається щорічне зменшення темпів росту прямих іноземних інвестицій (ПІІ): 2007 р. — 136,7%, 2008 р. — 120,6%, 2009 р. — 112,4%, 2010 р. — 111,6%. В абсолютному вираженні приріст прямих іноземних інвестицій в економіку України за 2010 р. склав 4655 млн. дол. США, тоді як в 2009 році він становив 4436,6 млн. дол. США.

Рис. 1. — Приріст прямих іноземних інвестицій в економіку України:

В 2009 р. інвестиції надійшли зі 125 країн світу, основними серед яких є, млн. дол. США: Кіпр — 8593,2; Німеччина — 6613,0; Нідерланди — 4002,0; Російська Федерація — 2674,6; Австрія — 2604,1; Сполучене Королівство — 2375,9; Франція — 1640,1; Сполучені Штати Америки — 1387,1; Віргінські Острови — 1371; Швеція — 1272,3.

Найбільшими країнами-інвесторами на 1 січня 2011 року залишаються Кіпр — 9914,6 млн. дол. (22,2%), Німеччина — 7076,9 млн. дол. (15,8%), Нідерланди — 4707,8 млн. дол. (10,5%), Російська Федерація — 3402,8 млн. дол. (7,6%).

У цілому станом на 1.01.2011 р. накопичений обсяг інвестицій в економіку України склав 58 млрд. дол., що в розрахунку на одну особу становить 1267 дол. США, збільшившись за рік на 11,9%. Однак цей рівень залишається все ще значно нижчим, ніж у сусідніх країнах (наприклад, на кінець 2009 року в Росії - 2,7; Польщі - 4,8; Чехії - 11,6 тис. дол. США/особу).

Рис. 2. — Обсяги прямих іноземних інвестицій в економіку України (станом на 1.01.2010 р.), млн. дол. США:

Рис. 3. — Концентрація капіталу іноземних інвесторів за видами економічної діяльності:

Найбільшим реципієнтом прямих іноземних інвестицій залишається фінансовий сектор, в якому сконцентровано 33% іноземного капіталу. Крім того, 20,8% коштів іноземних інвесторів зосереджено в металургійному виробництві, 9,1% - в операціях з нерухомістю, оренді, інжинірингу та послугах підприємцям, 7,6% - в оптовій торгівлі, 4,5% - у будівництві.

У таблиці 1 наведені дані про зацікавленість іноземних інвесторів з найбільш розвинених країн світу до галузей економіки в Україні.

Для інвесторів з Німеччини, Нідерландів та Російської Федерації найбільш привабливими є переробна промисловість та фінансова діяльність (перші місця для інвесторів з усіх країн), тоді як сільське господарство (галузь, мало перспективна для швидкого прибутку) є пріоритетною тільки для США, де вона теж посідає третє місце. Слід зауважити, що саме західні інвестори переважно вкладають кошти в українську харчову промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, бо це дає швидкий оборот капіталу і мінімізує їх ризики. Російські ж інвестори, яким добре знайома пострадянська економічна ситуація, мають інші пріоритети фінансування: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, металургія, машинобудування тощо.

Таблиця 1. — Країни-інвестори пріоритетних галузей економіки України:

Статистичний аналіз галузевої структури прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в економіку України підтверджує припущення, що метою інвестування для багатьох іноземних інвесторів поки що є використання українського ринку для отримання швидкого прибутку. Про це свідчить відносно висока частка харчової промисловості та оптової торгівлі (у сумі 11,2%), адже ці галузі, не зв’язуючи коштів компанії, дозволяють отримувати прибутки за рахунок швидкого обігу. У цей час ПІІ в сільське господарство (найменш перспективну щодо швидкого прибутку складову частину харчової промисловості) становлять лише 1,9% від загального обсягу ПІІ. Таким чином, аналіз галузевої структури ПІІ в економіку України дозволяє зробити висновок, що хоч структура іноземних інвестицій поки що недосконала і відповідає більше інтересам отримання іноземними інвесторами швидкого прибутку, аніж стратегічним інтересам України, однак у структурі прямих інвестицій спостерігаються досить позитивні тенденції, які свідчать на користь можливості певного остаточного узгодження інтересів інвесторів і національної економіки.

Аналізуючи ПІІ в економіку України слід відмітити, що іноземні інвестори в Україні - це нерідко фірми-аутсайдери, які не витримали конкуренції у своїй країні, або дрібні фірми з обмеженими фінансовими можливостями, які розраховують на швидкий дохід, або ж фірми, які відмивають отримані нечесним шляхом капітали. За своїм якісним складом лише 15% зарубіжних інвесторів можуть розглядатися як надійні партнери.

Провідні інвестори в Україні - Mittal Steel, Siemens, Volkswagen, Deutsche Telecom, Jabil Circuit and Electronics, Sony, Panasonic, TNK-BP, Coca-Cola, Kraft Foods, Nestle, Philip Morris, Reemtsma, Raiffeisen Bank, Erste Bank, BNP Paribas, EFG Group, McDonalds, Metro Cash & Carry, Billa, Paterson і ін. Основна ж маса просто намагається поліпшити своє фінансове становище за рахунок операцій на українському ринку.

У результаті проведених досліджень капітальних інвестицій в різних областях України можемо констатувати різкий дисбаланс у регіональній структурі на користь Києва (18,1%) та Київської області (6,5%), а також доволі потужні інвестиційні показники трьох східних індустріальних областей — Донецької (8,8%), Дніпропетровської (8,7%), Запорізької (5,6%). Стабільний інвестиційний рейтинг столичного міста серед регіонів України пояснюється передусім специфікою столичних функцій, а не економікою міста, що не демонструє високих темпів зростання. Більшість підприємств, які здійснюють реструктуризацію, знаходяться на стадії життєвого циклу «старіння», а це посилює актуальність підвищення інвестиційної привабливості економіки столичного міста. Найбільш незначні показники по обсягам інвестицій мають Тернопільська, Херсонська та Чернівецька (по 1,2%) та м. Севастополь (0,8%).

Регіони України значно відрізняються за ступенем інвестиційної привабливості, за цим критерієм вони поділяються на чотири групи: регіони пріоритетної, високої, середньої та низької привабливості. Загалом, найбільш інвестиційно-привабливими є області з потужною промисловістю, науковим потенціалом і розвиненою інфраструктурою. Прямі інвестиції підсилюють міжнародну інвестиційну позицію Україну та запобігають нарощуванню державного боргу, але у зв’язку зі зменшенням потоку прямих іноземних інвестицій чиста міжнародна інвестиційна позиція України погіршилась.

Необхідно підкреслити, що останніми роками гостру потребу в інвестиціях для структурних перетворень, інноваційної діяльності відчувають найрозвинутіші регіони України, що значно відрізняються часткою (вкладом) у ВВП держави. Тільки Київська область (включно із м. Київ) серед шести найрозвинутіших регіонів країни характеризуються найбільшою часткою у ВВП, перевищуючи такі високоіндустріальні області, як Донецька, Дніпропетровська, Харківська.

За 2002;2009 рр. загальний обсяг фінансування інноваційних технологій в Україні збільшився з 1,757 до приблизно 10,85 млрд. грн. Вітчизняні підприємства здійснюють капіталовкладення в інноваційну діяльність, передусім, за рахунок власних коштів. Обсяг власних інвестицій підприємств на розвиток інноваційної діяльності за вказаний період збільшився з 1,4 до майже 8 млрд. грн.

Велика частка інновацій в Україні фінансується за рахунок іноземних інвесторів. У 2002;2009 рр. обсяг іноземних інвестицій у цьому напрямі збільшився зі 133 до 321,8 млн. грн.

Таблиця 2. — Обсяги фінансування технологічних інновацій за джерелами, млн. грн.:

На сьогодні інноваційна діяльність як засіб досягнення конкурентних переваг не має альтернатив, а для України характерним є скорочення кількості інноваційно-активних підприємств і основна проблема полягає в тому, що переважна частина коштів продовжує спрямовуватися вітчизняними підприємствами на екстенсивний розвиток — підтримку застарілої матеріально-технічної бази, придбання та ремонт обладнання, а не в технологічні інновації.

Однією з причин неуспішності інноваційних реформ в Україні є хронічний брак коштів. Загальний обсяг видатків на дослідження й розробку у ВВП (наукоємність ВВП) протягом 2000;2009 рр. в Україні зменшився з 1,16% до 0,95% (у т.ч. з держбюджету 0,41%). Встановлена законом норма бюджетного фінансування наукової і науково-технічної діяльності в 1,7% ВВП ніколи не виконувалася. Водночас у ЄС показник наукоємності ВВП у середньому складає 1,9%, у Фінляндії й Швеції - 3,7%, США та Німеччині - 2,7%.

Не менш важливим фактором є те, що впровадження інновацій і розвиток науково-технологічного сектору в Україні залишається витратним, не вигідним і не рентабельним. Питома вага збиткових підприємств в Україні в їх загальній кількості становила в 2008 році 34,9%, і зросла в 2009 році до 45,5%.

Такі показники пояснюються тим, що:

• — по-перше, стимули до розвитку інноваційної активності суб'єктів економічної діяльності, які закладалися у низку законів України, так й не перетворилися на цілісну систему через непослідовність державної політики в сфері економічного розвитку. Широко відомими є приклади призупинення і скасування відповідних статей законів України «Про інноваційну діяльність» і «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»;
• — по-друге, підприємства України не мають доступу до дешевих фінансово-кредитних ресурсів, вкрай необхідних для розвитку інноваційного сектору. Ліквідовано Державний інноваційний фонд, Державний фонд фундаментальних досліджень зведено нанівець, а реально діючих венчурних фондів практично не існує. Найбільша частка фінансування інноваційної діяльності підприємств сьогодні припадає на власні кошти — 61% загального обсягу витрат. Продовжується тенденція зменшення частки коштів замовників України в загальному обсязі фінансування (2006 р. — 30,3%, 2007 р. — 28,1%, 2008 — 25,8%, 2009 — 23,9%), що свідчить про постійне зниження рівня затребуваності результатів наукових досліджень;
• — нарешті, негативну роль грає багаторічне згортання внутрішнього ринку внаслідок низької платоспроможності населення і суб'єктів господарювання, розширення тіньового сектору.

Так у 2009 році інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1357 підприємств або 12,8% від кількості обстежених підприємств (проти 1397 і 13% у 2008 р. Між тим мінімально необхідним в умовах сучасної економіки є показник у 25%, а середньоєвропейський рівень інноваційної активності перевищує 40%.

Станом на початок 2010 року в усіх регіонах України всього діяло 45 науково-навчальних центрів, 14 інноваційних бізнес-інкубаторів, 7 центрів інновацій та трансферу технологій, 15 центри комерціалізації інтелектуальної власності, 14 науково-впроваджувальних підприємства, 15 регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації, 11 інноваційно-технологічних кластерів, функціонують нечисленні консалтингові фірми та небанківські фінансово-кредитні установи. Але єдиним реально функціонуючим в Україні видом інноваційних структур є технопарки. Проте відсутність послідовної державної підтримки діяльності технопарків обумовлює постійне зменшення обсягів реалізованої інноваційної продукції. В період з 2000 по 2009 рр. технопарками реалізовано інноваційної продукції на 12,17 млрд. грн., з них 341,717 млн. грн. — у 2009 році. У 2009 році платежі до держбюджету України та державних цільових фондів від реалізації проектів технопарків склали 37,5 млн. грн. (за аналогічний період у 2008 р. — 66,2 млн. грн.). Протягом 2005;2007 рр. не було зареєстровано жодного нового проекту технопарків, а загальна кількість зареєстрованих проектів на кінець 2009 р. зменшилася в 7 разів (з 108 до 17). Наведені дані свідчать про неефективність і непослідовність державної науково-технологічної та інноваційної політики, а в останні роки — про її фактичну відсутність. А тому постає питання розробки та запровадження ефективних економічних стимулів, спрямованих на підвищення інноваційної активності вітчизняних підприємств, які, в першу чергу, мають бути чітко окреслені та реалізовані засобами Податкового кодексу України.

Крім того пошук нових каналів фінансування інноваційних процесів в Україні набуває особливої гостроти і значущості сьогодні - в умовах обмеженості бюджетних ресурсів, нестачі власних фінансових коштів підприємств для оновлення матеріальної бази, зростання виробництва, підвищення ділової активності, випуску продукції, конкурентоздатної на світових ринках.

Таким чином, глибокі сутнісні суперечності нинішнього цивілізаційного процесу висувають особливі вимоги щодо реалізації довгострокової інноваційної соціально-економічної стратегії розвитку України в умовах глобалізаційних викликів, яка має включати скоригованість загальної спрямованості трансформаційного процесу та надання йому цивілізованих форм, пошук шляхів та механізмів входження в світову економіку, які б максимально використовували позитивні наслідки глобального розвитку і водночас мінімізували економічні і соціальні труднощі, пов’язані з адаптацією національної економіки до закономірностей розвитку світової господарської системи.

Інноваційний розвиток має характеризуватися як процес структурного вдосконалення національної економіки, який досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу в суспільстві.

Головним завданням інноваційної політики України має бути забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів, розробка та впровадження механізму активізації інноваційної діяльності суб'єктів підприємництва, поширення інновацій по усіх сферах національної економіки з метою забезпечення високого рівня соціально-економічного розвитку.

Стратегічний суспільний ефект інноваційної моделі розвитку економіки має забезпечити:

• — прискорене зростання продуктивних факторів виробництва та їх обсягів;
• — структурні зрушення, що сприяють перерозподілу ресурсів на перспективні напрями суспільно-економічного розвитку;
• — підвищення статусу країни в глобальній економіці та національної конкурентоспроможність.

Позитивний суспільний ефект інноваційної моделі розвитку економіки України може бути досягнуто шляхом:

• — проведення послідовної виваженої державної політики у сфері інноваційної діяльності, що є запорукою стрімкого економічного розвитку, передумовою забезпечення стабільності і конкурентоспроможності національної економіки;
• — активізації інноваційної діяльності та її фінансова підтримка на регіональному рівні; економічний реформування інвестування
• — використання різноманітних ринкових інструментів, які б дозволяли залучити інвестиції приватного капіталу в цю ризикову, але й водночас перспективну сферу економіки.

Література

• 1. Гриньова В. М. Державне регулювання економіки: підручник / В. М. Гриньова, М.М. Новікова. — К.: Знання, 2008. — 398 с. — (Вища освіта ХХІ століття).
• 2. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс].
• 3. Концепція Державної цільової програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011;2015 роки.
• 4. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність: навч. посібник / Т. В. Майорова. — К.: Центр навч. л-ри, 2008. — 376 с.
• 5. Міністерство фінансів України [Електронний ресурс].
• 6. Національний банк України [Електронний ресурс].
• 7. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010;2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / авт.-упоряд. Г. О. Андрощук, І.Б. Жилаєв, Б. Г. Чижевський, М. М. Шивченко. — К.: Парламентське вид-во, 2009. — 632 с.