Зовнішня трудова міграція в Україні: сучасний стан, причини, наслідки

Зовнішня трудова міграція в Україні: сучасний стан, причини, наслідки

Серйозною проблемою України, що потребує негайного розв’язання є надмірна трудова міграція.

Щорічно десятки тисяч громадян виїжджають закордон у пошуках робити, це явище приносить надзвичайно великі збитки економіці держави. Загострення проблеми еміграції пов’язане із низьким рівнем життя населення, відсутністю перспектив для подальшого кар'єрного росту та політичною нестабільністю в країні. Саме тому проблема зовнішньої трудової міграції є досить актуальною в наш час.

Дослідженню даної теми присвячено численні праці, зокрема таких українських науковців як С. Пирожков, І. Прибиткова, О. Хомра, А. Стародуб, О. Малиновська, О. Позняк, Н. Пархоменко, О. Пінчук, Е. Лібанова, М. Шульга, О. Позняк та ін. Ці науковці зробили значний внесок у дослідження проблеми зовнішньої трудової міграції, але, як відомо, кількість та склад працюючих за кордоном постійно змінюється, змінюються також основні центри перебування найбільшої кількості українських мігрантів. Тому, за мету даного дослідження було взято аналіз сучасного стану зовнішньої трудової міграції українського населення, визначення країн, де знаходиться найбільша кількість українських заробітчан, та окреслення причин та тенденцій розвитку даного явища.

Зовнішня трудова міграція протягом кількох останніх десятиліть стала невід'ємною рисою розвитку України. Внаслідок невисокого рівня оплати праці, недостатньої соціальної захищеності, відсутності перспектив професійного зростання та внаслідок політичної та економічної нестабільності в країні, все більша кількість наших співвітчизників змушена шукати кращі умови для життя за кордоном. Таким чином більшість прикордонних областей перетворились на «донора» робочої сили за кордон, що безумовно становить загрозу економічній безпеці цих регіонів та держави загалом. З 1991 по 2007 рр. сальдо міграції складає 480 тис. осіб. Одним із негативних аспектів, які сприяють зростанню міграційних потоків за кордон є вищий рівень життя населення в європейських країнах. Так, ВВП на душу населення в Україні у 2008 р. складає 6,9 тис. дол. США, в Італії - 31, Іспанії - 33,7, Португалії - 21,8, Греції - 30,5, Польщі - 16,2, Чехії - 24,4. У 2008 в Росії рівень ВВП на душу населення складає 14,6 тис. дол. США, чим пояснюється західна орієнтація громадян України. Також підвищенню рівня міграції сприяє політика сприяння урядами країн Євросоюзу у легалізації трудових мігрантів. Вона проводиться з метою забезпечення розвитку економіки та покращення демографічної ситуації за рахунок кваліфікованої робочої сили. Незважаючи на те, що із 13 країнами світу Україна підписала двосторонні міждержавні угоди щодо працевлаштування мігрантів, а з 15 ведуться переговори, близько 80% трудових мігрантів працюють за кордоном нелегально [2].

За даними статистичних опитувань, українські емігранти мають досить високий освітній рівень.

75% з них мають вищу чи незакінчену вищу освіту. Тобто, досить кваліфіковані фахівці з різних сфер, на підготовку яких витрачені значні, переважно державні кошти, не можуть реалізуватись у власній країні, а отже і кошти витрачені на їх підготовку залишаються невідпрацьованими державі.

На сьогоднішній день велика кількість українців хоче працювати за кордоном. За даними соціологічних опитувань близько 22% жителів центральних областей, 37% жителів західних областей та.

24% жителів східних областей мають таке бажання. Так, на сьогоднішній день, в Росії працює близько 2 млн. українців, це переважно жителі східних областей. Курс на Росію тримають 40% трудових емігрантів із Східної України. А от жителі Західної України (60%) віддають перевагу країнам Західної Європи (Греція, Іспанія, Італія, Польща) та, звісно, США і Канаді. Мешканці Волинської і Рівненської областей змушені реалізовувати себе у сусідній Білорусі.

За даними Державного комітету статистики близько 1,2 млн. працівників емігрували з України. За оцінками Міністерства закордонних справ ця цифра перевищує 2 млн. осіб, а за даними Міністерства праці - до 3 млн. осіб, за оцінками Інституту демографії НАНУ — 2,7 млн. осіб, оцінки політиків є дещо більшими за офіційні дані і складають 5 — 7 млн. осіб. Це свідчить про значні втрати економічного потенціалу країни [7, с. 5].

Згідно з даними Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, в Польщі кожного року працює майже 300 тис. українців, в Чехії - 200 тис., в Словакії - 30 тис., в Португалії - 150 тис., в Угорщині - 30 тис., в Іспанії та в Італії - майже по 100 тис, а в Греції майже 50 тис. (табл. 1).

Як видно з табл. 1 найпривабливішими країнами для міграції українського населення є Росія, там офіційно працює приблизно 169 тис. осіб, та Італія, де, станом на 2006 рік, офіційно знаходилося близько 195 тис. осіб. За даними експертних оцінок кількість українців закордоном в декілька разів перевищує ці дані. Так, за даними експертних оцінок, станом на 2006 рік, в Росії та Італії перебувало відповідно понад 2 млн. осіб та понад 500 тис. осіб. Варто зазначити, що в Росію емігрують переважно чоловіки і міграція являється сезонною. Що стосується Італії, то тут продовжується зростання жіночої міграції. Грецію та Португалію умовно можна віднести до країн з негативною динамікою міграції. Тобто, спостерігається відтік емігрантів із цих країн до інших країн Європейського Союзу, а також їх часткове повернення в Україну. Всього, за даними Євростату, в країнах Європейського Союзу офіційно працює близько 508 тис. громадян України. Але ці дані не включають тих людей, що працюють нелегально (табл. 1). Згідно з даними експертних оцінок, станом на 2007 рік, всього в Європі перебувало близько 4 500 тис. українських заробітчан.

До 2005 року спостерігалось зростання рівня міграції сільського населення. В 2005 році показник зовнішньої міграції становив -51 111 чоловік. Це пояснювалося зубожінням села, низьким рівнем оплати праці та відсутністю будь-якої якої перспективи щодо вдалого працевлаштування. Незважаючи на помітне зниження темпів еміграції сільського населення, що спостерігається із 2006 року (станом на 2006 рік рівень зовнішньої міграції становив -34 206 осіб), позитивним цей процес назвати неможливо, оскільки це зниження пов’язане з тим, що на даний час найбільш активна та працездатна частина населення, що не знаходила можливостей для реалізації свого потенціалу в сільській місцевості, вже виїхала. Населення, що залишилося на сьогодні в селі, або не має змоги виїхати, або адаптувалося до сучасної ситуації, відтак нездатне до активної міграції, яка фіксувалася раніше [1].

Таблиця 1. Статистичні та попередні експертні дані щодо кількості українських трудових мігрантів за кордоном у 2006 році [3, с. 13].

Зовнішня міграція населення України у 2008 році [6].

Розглядаючи ситуацію в Україні в 2008 році (табл. 2), варто зазначити, що кількість іммігрантів перевищує кількість емігрантів, приріст становить 9865 осіб. Україна постійно приймає біженців із «гарячих точок» СНД — Чечні, Азербайджану, Грузії, Таджикистану та інших країн. Внаслідок зручного географічного положення (на шляху із Азії у Європу), Україна є регіоном, через який здійснюється нелегальна міграція людей із Південної і Південно-Східної Азії в європейські держави. Її західний кордон є бар'єром для такої міграції. На початок 2005 р. в Україні було 12,4 тис. біженців. Така імміграція є несприятливою для країни, адже в умовах складної економічної ситуації уряд змушений витрачати значні кошти на тимчасове проживання іммігрантів та на їх повернення на батьківщину.

Загалом, за період січень-вересень 2008 року, з України виїхало 16 378 осіб. В відповідному періоді 2007 року, число вибулих становило 22 410 осіб, а в 2006 році - 21 518. З цього можна зробити висновок, що кількість емігрантів з України скорочується. Це пояснюється появою на ринку праці більшої кількості робочих місць та стабілізацією економічної ситуації в країні.

Станом на 2008 рік найвищий рівень еміграції спостерігається у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській та Харківській областях. За період січень-вересень 2008 року з цих областей виїхало відповідно 2144, 1511, 1000 та 1305 осіб. Це є наслідком нестачі робочих місць та низьким рівнем життя населення. Найнижчий рівень міграції в 2008 році спостерігався в Київській області (не включаючи місто Київ) — 224 особи, та в Кіровоградській області - 226 осіб. Це пояснюється високим рівнем економічного розвитку регіонів, великою кількістю робочих місць та наявністю перспектив для подальшого кар'єрного росту (табл. 2).

З Хмельницької області в 2008 році, за період січень-вересень, виїхало 356 осіб із 1 344 098 проживаючих громадян. В цей самий період в 2007 році кількість емігрантів з Хмельницької області становила 451, а в 2006 році - 431 особа. Тобто, спостерігається зменшення кількості емігрантів. Це пояснюється появою нових робочих місць, відсутністю конкуренції на ринку праці та погіршенням вікової структури населення [4, 5, 6].

Масове переміщення робочої сили, якими б причинами воно не обумовлювалось, викликає значні позитивні і негативні соціально-економічні наслідки як в країнах-експортерах робочої сили, так і в країнах-імпортерах.

До позитивних наслідків еміграції робочої сили можна віднести те, що в країні експортера зменшується рівень безробіття, знижується соціальна напруженість, зростають валютні надходження за рахунок обкладання податками тих фірм, які організовують переміщення населення, а також за рахунок обкладання переказів мігрантів на батьківщину для підтримки своїх сімей чи родичів.

Разом з тим країна з якої емігрує робоча сила зазнає негативних наслідків. В неї зменшується обсяг виробництва національного доходу і ВВП, падають темпи розвитку НТП. Еміграція дуже часто завдає шкоди інтелектуальному потенціалу країн-експортерів робочої сили. При цьому слід мати на увазі, що ця шкода визначається не стільки кількістю спеціалістів, що емігрували, скільки значенням їх діяльності для країни. Адже від'їзд того чи іншого науковця може паралізувати роботу творчого колективу, який працював над важливою проблемою.

Під впливом еміграції відбуваються негативні зміни у віковій та статевій структурі населення України. Серед тих, хто залишає країну в пошуках роботи і заробітку, переважають чоловіки працездатного віку. А тому в країні спостерігається старіння нації та зростання питомої ваги жінок в загальній чисельності населення.

Досі проблеми еміграції розв’язували на державному рівні - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, а на громадському — Всеукраїнська громадська організація «Українська взаємодопомога» (створена в листопаді 2003 р.), яка покликана опікуватися проблемами українських громадян за кордоном та їхніх сімей, особливо дітей, в Україні. ВГО «Українська взаємодопомога» зініціювала громадський проект «Четверта хвиля», головна мета якого — об'єднання громадян України, що проживають за кордоном, для реалізації та захисту їхніх громадянських, професійних, соціальних, економічних прав, підтримки фахових інтересів і профспілкової солідарності та сприяння їхньому поверненню до України. Четверта хвиля передбачає також взаємодію нової й старої еміграції з метою утвердження світового українства як економічної, громадянської й політичної сили у світі та його дієвого впливу на розвиток нашої держави.

Уже сформовано новітні українські громадські організації в Італії, Португалії, Іспанії, США, Канаді, Греції, Болгарії, інших країнах. В серпні нинішнього року було проведено Перший з'їзд українських громадських організацій четвертої хвилі еміґрації. Вони поставили високі вимоги перед владними структурами, щоб Українська держава розв’язувала проблеми трудової міґрації й соціального захисту своїх громадян, ґрунтуючись на досвіді передових країн [8].

Україна повинна входити у світовий міграційний процес на правовій основі. Це має стати стратегією нашої внутрішньої та зовнішньої політики. Слід, нарешті, прийняти концепцію національної міграційної політики й розробити відповідну стратегію для регулювання процесів трудової міграції. Міграційна політика України повинна захистити державу від потоків нелегальної міграції з третіх країн та гарантувати своїм легальним мігрантам інтеграцію у цивілізовані суспільства на правовій основі й сприяти поверненню їх до України.