Визначення поняття епілепсії

Епілепсія (гр. epilepsia — схоплюю) — поліетіологічне монопатогенетичне прогредієнтне нервово-психічне захворювання. Характеризується воно судомними й безсудомними психічними нападами (пароксизмами), що повторюються, а також гострими, які переходять у хронічні стійкі, порушеннями психіки. Довкола цієї хвороби з біблейських часів виникали, та й нині ще існують, різні містифікації. її називали «священною», «демонічною», «чорною хворобою» ', «чорною слабкістю», «нечистим болем», «лихом» та ін.

Термін «епілепсія» вперше зустрічається в працях Авіценни (980−1037). У більшості випадків (70−80%) захворювання дебютує у віці до 20 років. Залежно від діагностичних підходів поширення епілепсії оцінюють у 0,3−1%, в середньому — 0,5%.

На сьогодні нема єдиного уявлення про сутність епілепсії. Одні психіатри розрізняють генуїнну і симптоматичну епілепсію, а інші вважають її хворобою різного генезу. Загальновизнаної класифікації епілепсії нема. Є класифікації епілептичних нападів, але їх схематичний поділ за якимось єдиним принципом (клінічним чи за локалізацією осередку ураження) навряд чи припустимий, адже в динаміці хвороби можуть змінюватися локалізація осередку ураження і клінічна структура нападу. Первинні парціальні і вторинні генералізовані напади можуть переходити в первинно генералізовані й навпаки.

Деякі дослідники з метою уніфікації нозологічної діагностики клінічно схожих, але різних за походженням хворобливих виявів пропонують користуватися термінами «епілептична реакція» й «епілептичний синдром», замінивши ними застосовувані досі означення «епілептиформна реакція», «епілептиформний синдром» .

Епілептиформна реакція проявляється різними за клінікою пароксизмами у відповідь на дії шкідливого чинника: підвищення температури тіла, різноманітні отруєння, черепномозкова травма, електричний або інсуліновий шок, недостатність кисню (гіпоксія) чи його надлишок у крові (гіпербаричні явища). Респіраторно-афективні судоми у емоційно лабільних дітей можуть спровокувати страх, біль, гнів. При цьому дихання під час крику зупиняється на видиху, обличчя синіє, зводить судомою кінцівки. Як одиничні й повторні пароксизми можуть спостерігатися нічні страхи, сутінкові розлади, дисфорії, вегетативно-вісцеральні кризи. Подібні одиничні напади зникають переважно без протиепілептичного лікування і більше не повторюються.

Епілептиформні синдроми розвиваються у разі активних хворобливих церебральних процесів (запалення, пухлини, паразитарні ураження, атеросклероз, аневризма та ін.). Діагноз встановлюють на підставі основного захворювання. Епілептиформний синдром може бути складовим елементом у клініці органічного ураження головного мозку різного походження. Пароксизмальні судомні, безсудомні й психопатологічні розлади безпоередньо пов’язані з головною недугою.

Істинна (генуїнна) епілепсія — самостійне процесуальне захворювання зі специфічними клінічними ознаками, зокрема стійкими психічними змінами. Виділяють також симптоматичну (синдромальну, резидуальну) епілепсію. За обох цих станів представлені генетичні та екзогенно-органічні детермінанти. Складним вважають розмежування епілепсії і епілептиформних синдромів у хворих з резидуальними органічними ураженнями головного мозку. Це зумовлено як схожістю їхнього генезу і симптоматики, так і відмінністю. Взагалі резидуально-органічний епілептиформний синдром трансформується в прогредієнтне захворювання — епілепсію.

До симптоматичної епілепсії більшість авторів зараховують захворювання, що виникає на ґрунті залишкових явищ органічного ураження головного мозку (частіше травматичної та інфекційної природи), супроводжується фокальними нападами і зміною психіки за типом психоорганічного синдрому. В інших випадках симптоматична епілепсія, що виникає внаслідок пологової травми, менінгоенцефаліту та інших екзогенно-органічних уражень мозку у дітей, на пізніших етапах перебігу призводить до типово епілептичних змін особистості, що характерні для істинної епілепсії.

Клінічна диференціація епілепсії як єдиної хвороби має велике значення для діагностики, лікування й експертизи.