Регулювання імпорту за умов економічної кризи

Регулювання імпорту за умов економічної кризи

За допомогою аналізу обсягів та товарної структури імпорту на основних галузевих ринках України у зіставленні з вітчизняним виробництвом виявлено, що імпортні постачання не слугують чинником занепаду вітчизняних виробників. Обґрунтовано рекомендації щодо удосконалення регулювання імпорту та поліпшення макроекономічної політики.

Світова практика свідчить, що за умов економічних криз держави намагаються захистити національні ринки за допомогою тарифних і нетарифних методів. Така політика пов’язана з активізацією діяльності підприємств на зовнішніх ринках через труднощі з реалізацією продукції на національних ринках внаслідок кризового падіння внутрішнього попиту. Для посилення захисту власної економіки держави використовують заходи з обмеження імпорту і стимулювання експорту, причому навіть такі, що суперечать нормам і правилам СОТ (передусім підвищення ввізного мита).

В Україні впродовж 2000;2013 рр. товарний імпорт за вартістю зріс в 4,3 рази, за фізичним обсягом у 2 рази, випереджаючи зростання ВВП, промисловості та експорту. У кризові роки (2008;2009 рр.) він, навпаки, найбільше скоротився внаслідок звуження внутрішнього попиту та глибокої девальвації гривні. Але вже у 2010 р. темпи зростання імпорту знову перевищили динаміку виробництва та експорту. При цьому з 2001 р. щорічно зростало від'ємне сальдо торгового балансу, яке у 2008 р. перевищило 18 млрд. дол. США, або майже чверть валютної виручки. У наступному році через різке скорочення імпорту і ще більше експорту, від'ємне торговельне сальдо зменшилось майже втричі, а в 2010 р. знову зросло в 1.6 рази.

У зв’язку з такими процесами виникають питання щодо ступеня впливу імпорту на розвиток національної економіки, доцільності його обмеження та методів регулювання й оптимізації.

Незважаючи на досить високий рівень відкритості економіки України, на який як негатив вказують більшість економістів, малі розміри економіки спричинили досить обмежену участь країни в обсягах світової торгівлі. Зокрема, як імпортер Україна займає 0,3% у світовому імпорті, але за основним індикатором — відношення імпорту до ВВП, який характеризує ступінь залежності відтворювальних процесів і національних товарних ринків від надходжень ззовні, Україна значно перевищує цей показник низки країн, що мають набагато масштабніші обсяги зовнішніх постачать (табл. 1).

Таблиця 1. Показники, що характеризують імпорт окремих країн у 2012 р.

У 2012 р. український імпорт складав 48% ВВП. Цей показник в 2 рази більше ніж в Італії, у 2,5 — ніж у Росії, в 4 рази — ніж у Бразилії, в 1,2 рази — ніж у Польщі.

За теорією міжнародної торгівлі, будь-яка країна імпортує товари, витрати виробництв яких є вищими порівняно з іншими країнами, або товари, для вироблення яких у країні необхідно витратити значні обсяги дефіцитних факторів виробництва, передусім, праці та капіталу. У товарній структурі світового імпорту можна виокремити три групи товарів, які, зазвичай, характеризують рівень розвитку країни-імпортера та можливості впливу імпорту на виробництво. До першої групи відносяться товари, які не виробляються в даній країні; до другої - товари, призначені задовольняти внутрішній попит, який не покривається вітчизняним виробництвом за кількістю, асортиментом і якістю; до третьої - деталі і комплектуючі, імпорт яких пов’язаний з участю країни в міжнародній кооперації виробництва. Слід зазначити, що лише наявність в імпорті всіх трьох груп може бути однією з ознак високорозвиненої економіки, особливо завдяки її задіяності у міжнародних економічних мережах.

Ввезення до країни товарів першої групи не справляє негативного впливу на економіку, бо вони не створюють конкуренції з національними виробниками, але сприяють розширенню ринків та збагаченню асортименту товарів на них. В українському імпорті до цієї групи належить, передусім кава, чай, прянощі, какао, їстівні плоди, горіхи, цитрусові, частково овочі, коренеплоди, які сумарно за часткою у вартості імпортних поставок складають близько 3%, а також окремі види хімічної і металургійної продукції, медикаментів, парфумерії і косметики. Для більшості країн, які не залучені до міжнародних виробничих мереж (в тому числі й України), характерним є переважання в імпорті товарів другої групи, що можуть розглядатися як аналоги продукції вітчизняних виробників. Саме товари цієї групи збільшують пропозицію і у багатьох випадках посилюють конкуренцію на внутрішньому ринку.

Останніми роками зростання імпорту в Україні випереджало нарощування виробництва та експорту (табл. 2).

Таблиця 2 Темпи приросту виробництва і зовнішньої торгівлі у порівняних цінах, % до попереднього року.

Якщо у 2000;2007 рр. імпорт зростав в цілому пропорційно зміні ВВП, випереджаючи темпи приросту промисловості, сільського господарства та експорту, то за докризові роки він зріс удвічі та випереджав ці показники із значно суттєвішими коефіцієнтами, що свідчить про вагомий внесок імпорту в економіку країни. Разом з тим, у період кризи (2007 — 2008 рр.) падіння імпорту було істотно глибшим порівняно з іншими показниками, що аналізуються. макроекономічний імпорт товар сальдо Стосовно вітчизняного виробництва, продукція якого повинна, зазвичай, конкурувати з імпортом, то зважаючи на відносно невисокий коефіцієнт випередження його імпортом (1,046% зростання імпорту на 1% збільшення промислового виробництва), можна дійти висновку щодо низького тиску імпорту на вітчизняну промисловість. Дещо вищим був цей тиск у 2000;2007 рр., коли коефіцієнт випередження становив 1,083% на 1% зростання промислового виробництва, проте у вказаний період далеко не всі підприємства його відчували, оскільки більшість з них конкурували з вітчизняними суб'єктами ринку.

Зважаючи на постійне зростання цін, передусім, на основні продовольчі товари, а також на продукцію будівництва, можна з великою ймовірністю стверджувати, що в торгівлі та спорудженні будівель конкуренція, якщо і є, то дуже незначна, і то лише з вітчизняними партнерами.

Предметною ілюстрацією внеску імпорту в економіку є структура використання імпортної продукції в Україні (табл. 3), в якій імпортні надходження сировини і матеріалів для проміжного споживання у галузях економіки складали 61−63%, інвестиційної продукції - 17−21%, товарів споживчого призначення — 17−21%.

Таблиця 3. Структура використання імпортної продукції в економіці України.

Звертає на себе увагу стабільність наведеної структури використання імпорту, особливо частки продукції промислового споживання, яка з року в рік знаходиться в межах 62%. На нашу думку, це пов’язано з усталеною законсервованою структурою промислового виробництва, недостатнім впровадженням прогресивних технологій, що гальмує можливості суттєвих зрушень у технологічності та ресурсоємності виробничих процесів.

Переважна орієнтація імпорту на потреби реального сектору підтверджується також даними про товарну структуру вітчизняного імпорту (табл. 4).

Таблиця 4. Товарна структура вітчизняного імпорту до підсумку у відсотках.

Як видно з таблиці, у докризові роки найбільшою часткою у структурі імпорту відзначались переважно сировинні товари, передусім мінеральні продукти, хоч ця частка характеризувалася тенденцією до зниження (у 2005 р. — 32%, у 2007 р. — 28,4%). Натомість зростала частка імпорту інвестиційної продукції, машинобудування та металургії. У 2012 р. якраз ці позиції в імпортних постачаннях зменшились найбільше через падіння виробництва і попиту у галузях — споживачах цієї продукції.

Впродовж останнього десятиліття три позиції - мінеральні продукти, машини, обладнання, транспортні засоби та продукція хімічної промисловості - формували майже ¾ всього обсягу імпортних постачань. Мінеральні продукти складали більше третини імпорту, машини, обладнання, транспортні засоби (включно з легковими авто та побутовою технікою) — трохи більше 1/5, на метали і вироби з них припадало 5−6%. Кінцева продукція, продукти харчування, одяг і взуття — займали у товарній структурі імпорту лише 7−8%.

Аналіз відтворювальних процесів в економіці України за допомогою інформаційної бази та методологічного інструментарію національного виробництва дозволяє зробити висновки, що вони значною мірою опираються на імпорт (табл. 5).

Таблиця 5. Місце імпорту у відтворювальних процесах в Україні у відсотках.

Імпорт відіграє важливу роль у здійсненні невиробничих процесів завдяки його участі у регулюванні виробничих витрат сировини і матеріалів (23−26%), інвестиційних процесів (імпорт формує від 40 до 45% валового нагромадження основного капіталу, передусім, у машинобудуванні та будівництві). У споживанні домогосподарств та установ і закладів бюджетної сфери частка імпорту відносно невелика (11−13%), проте у товарних ресурсах роздрібної торгівлі вона становить 25−37%, а стосовно непродовольчих товарів — майже половину. 70% сягає частка імпорту в обсязі продажів товарів культурно-побутового призначення, в тому числі аудіо-, відеота фотообладнання — 90%, електропобутових приладів — 85%, комп’ютерної техніки — 87%, одягу і білизни — 79%, взуття — 93%.

Дослідження джерел наповнення внутрішнього ринку, здійснене щодо продукції шести галузей промисловості, які сумарно поглинають до 77% імпортних надходжень, дозволяє зробити низку висновків.

По-перше, у 2001;2005 рр. спостерігалось зниження частки імпорту в усіх галузях, залучених до аналізу. Важливо, що ця частка знижувалась, передусім, в основних імпортозалежних галузях — легкій промисловості (на 0,8 в.п.), хімічній і нафтохімічній (на 4,2 в.п.), машинобудуванні (на 4,3 в.п.). найбільш вагомим було зменшення імпортної складової на вітчизняному ринку продукції металургії (з 48,7% у 2001 р. до 29,8% у 2005 р., або на 18,9 в.п.), а також деревообробної промисловості (відповідно з 47,4% до 29,3%, або на 18,1 в.п.). У цей же період відбулось зростання частки продукції власного виробництва, зокрема деревообробної, хімічної, металургійної промисловості, машинобудування.

По-друге, вже у 2007 р. у більшості галузей (крім легкої промисловості і металургії) зменшилась частка продукції власного виробництва і зросла — імпортованої. Ця тенденція поглибилась у 2008;2009 рр., коли криза охопила всі вказані галузі. Найбільш проблемними у цьому контексті є легка промисловість (продукція власного виробництва знизилась у 2009 р. до 25,7%, імпортована — зросла до 74,3%), хімічна і нафтохімічна промисловість (відповідно 28,4% і 71,6%), машинобудування (31,8% і 68,2%).

По-третє, навіть за умов кризи в окремих галузях вдалося збільшити присутність на внутрішньому ринку власної продукції і дещо потіснити зовнішніх постачальників. Приміром, підприємства харчової промисловості у 2012 р. забезпечили власною продукцією 83,9% ринку проти 82,9% - у 2011 р. Металургійна промисловість, хоча і зменшила присутність власної продукції на внутрішньому ринку у 2011 р. проти 2010 р. (відповідно до 67,7% проти 71,5%), але забезпечила стабільне її співвідношення з імпортованою у 2010;2011 рр.

Ситуація із зростанням частки імпорту на внутрішньому ринку України сприймається, зазвичай, як негативна, що гальмує розвиток вітчизняного виробництва. Однак слід зазначити, що на шляху потоків імпорту до 2010 р. (році вступу України до СОТ) використовувались засоби митної політики, хоч і не такі жорстокі, як у багатьох інших країнах, приміром у Росії. Несприятливим для імпорту в окремі роки першого десятиліття нового століття було також послаблення курсу національної валюти до долару США.

На наш погляд, нарощування імпорту в Україну спричинене відсталістю вітчизняного виробничого апарату, його фізичною зношеністю та моральною застарілістю. Ступінь зносу основних засобів підприємств переробної промисловості досягає 57−60,9%. Відсутність структурних реформ у промисловості, зниження технологічності виробничих процесів призвели до зменшення темпів приросту випуску продукції, її невідповідності внутрішньому попиту за асортиментом та якістю. Ці процеси особливо поглибились в останньому десятилітті.

Якщо у 2001;2004 рр. досліджувані галузі відзначились високою динамікою (випуск продукції деревообробної промисловості збільшився на 145%, машинобудування — 130%, харчової - на 70%, легкої - на 30%), то у подальшому темпи приросту суттєво зменшуються та стають від'ємними.

Таблиця 7. Темпи зміни фізичного обсягу промислового виробництва та імпорту у порівняльних цінах, у відсотках до попереднього періоду.

У 2005;2007 рр. темпи приросту виробництва знижуються у всіх досліджуваних галузях: у харчовій — в 2 рази (34,5% проти 70,5% у 2001;2004 рр.), деревообробній і машинобудуванні - в 3 рази, хімічній і металургії - в 2,5 рази. У легкій промисловості відбулося скорочення фізичного обсягу виробництва на 5,3%. Кризовий період (2008;2009 рр.) характеризується падінням виробництва в усіх досліджуваних галузях, причому найбільшим воно було у машинобудуванні (на 45%), легкій промисловості (на 40%) та металургії (на 36%).

Найбільше відставання спостерігається у розвитку прогресивних з огляду на світові тенденції видів продукції електронної, електротехнічної, фармацевтичної промисловості тощо, частка якої не перевищує 4% загального обсягу продукції промисловостіПотенціал національної промисловості: цілі та механізми ефективного розвитку: монографія / [Кіндзерський Ю.В., Якубовський М. М., Галиця І.О. та ін.]; за ред. канд. екон. наук Ю. В. Киндзерського; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. — К., 2011. — 928 с.

Внаслідок цього на внутрішньому ринку утворились ніші, які заповнив імпорт і в них він практично не конкурує з вітчизняними товаровиробниками.

Імпорт впродовж 2005;2007 рр. демонстрував позитивну динаміку і більш високі темпи приросту порівняно з виробництвом, особливо щодо продукції легкої, хімічної, металургійної промисловості та машинобудування. Ще у 2008 р. імпортні нагромадження зростали за всіма вказаними галузями, крім хімічної, хоч вітчизняне виробництво продукції під впливом кризи вже скорочувалось. І лише розгортання кризи у 2009 р. призвело до різкого падіння імпорту через скорочення внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, про що свідчить 15-відсоткове скорочення ВВП, зниження інвестицій і основний капітал на 41%, реальних наявних доходів населення на 8,5%, фізичного обсягу товарообороту на 21%, у тому числі в торгівлі непродовольчими товарами — на 27%.

У 2012 р. економічне піднесення після кризи відбилось у зростанні ВВП на 4,2%, промислового виробництва — на 11,2%, споживчого попиту домашніх господарств — майже на 6%, завдяки чому створились сприятливі умови для нарощування імпортних постачань сировини, матеріалів, товарів споживчого призначення. Фізичний обсяг імпорту товарів і послуг зріс на 11,5%.

Слід зазначити, що використані у наших розрахунках агреговані показники ще не дають підстав стверджувати, що іноземні постачальники витісняють з ринку вітчизняних виробників. Для того, щоб предметно оцінити співвідношення іноземних і вітчизняних виробників на українських ринках, необхідно здійснити масштабний аналіз у розрізі конкретних товарів. Спроба такого аналізу здійснена у процесі дослідження експансії китайських товарів: металопродукції (зокрема, феросплавів), продукції хімічної промисловості (полімерів і пластмас), легкої промисловості (бавовни), машинобудування (гравірувально-фрезерне обладнання) на український ринок. Результати регресійного аналізу свідчать про відсутність витіснення з внутрішнього ринку вітчизняних постачальників імпортером вказаних товарів китайського походження Макогін З.Я. Дослідження впливу надмірної експансії китайських товарів на український ринок // Економіка і держава. 2011; № 2. — С. 76−78.

Як і будь-які економічні процеси, імпорт потребує регулювання. Світова практика свідчить, що для регулювання імпорту використовується низка засобів, серед яких основними є девальвація національної грошової одиниці та введення підвищених тарифів (тимчасово можливе навіть за умов членства у СОТ). Крім того, застосовуються антидемпінгові та компенсаційні мита з метою протидії недобросовісній конкуренції.

Девальвація національної грошової одиниці означає перерозподіл національного багатства на користь експортерів. Цей засіб регулювання впливає на подорожчання імпорту та зростання гривневих цін на внутрішньому ринку в цілому.

Вплив обмінного курсу на рівень цін в національній валюті визначається ефектом перенесення. Цей ефект реалізується через: непрямий вплив на ціни імпортованої кінцевої продукції; зміну цін на вітчизняну продукцію внаслідок подорожчання чи подешевшання проміжної імпортної продукції; зміну цін на вітчизняні товари, що прямо конкурують з імпортними.

Взаємозв'язок між обмінним курсом і цінами виявляється через призму формування цін на імпортні товари. Якщо ціни на них формуються у валюті-країни-виробника, то спостерігається повний ефект перенесення курсу. Якщо ціни будуються у валюті країни-споживача, то цей ефект відсутній.

Ефект перенесення обмінного курсу на споживчі ціни у низці країн СНД та інших країн з ринком, що формується, досліджувався впродовж 2005;2011 рр. L. Korhonen i P. Wachtel (табл.8).

Таблиця 8. Оцінки ефекту перенесення для окремих країн.

Як свідчать результати дослідження, в країнах СНД, де інфляція визначалась двозначною величиною, ефект перенесення був досить значним, особливо в Киргизії, Україні, Молдові, де він набагато більший, ніж в інших країнах цієї групи. Однак навіть найнижчі оцінки ефекту перенесення в Грузії і Росії є суттєво більшими, ніж в країнах, що характеризуються формованими ринками та використанням новітніх інформаційних технологій. Так, у Польщі ефект перенесення обмінного курсу на споживчі ціни у 7 разів, а в Чехії - у 21 раз нижчий, ніж в Україні.

Гіпотезу про зв’язок ефекту перенесення та інфляції висловив Дж. Тейлор Taylor J. Low Inflation, Pass-through and the Pricing Power of Firms // European Economic Review. 2000. Vol. 44, No 7. P. 1389−1408. На його думку, низька інфляція дозволяє зменшити націнку при реалізації товарів, що призводить до зниження ціни та інфляції, яке, у свою чергу, ще більше може зменшити націнку.

Подальші емпіричні дослідження показали, що ефект перенесення значно більший в разі ослаблення національної валюти, ніж її укріплення Катаранова, М. Связь между обменным курсом и инфляцией в России / М. Катаранова // Вопросы экономики: Российская академия наук / гл. ред. Л. И. Абалкин.- 2010. № 1. C. 44−62.

Величина ефекту перенесення залежить від рівня конкуренції на ринку, еластичності попиту, ступеня з імпортозаміщення, географічної структури імпорту. Приміром, чим вищою є конкуренція на даному ринку, тим більше ціноутворення орієнтується на ринкове співвідношення попиту і пропозиції, що сприяє послабленню ефекту перенесення обмінного курсу на зростання внутрішніх цін. В цьому ж напрямі діє еластичність попиту за ціною, або ступінь заміщення імпортних товарів вітчизняними.

Таким чином, високий рівень ефекту перенесення в Україні, а отже, й інфляції пов’язаний із слабкою конкуренцією на ринках, практичною відсутністю імпортозаміщення, а також глибокою девальвацією національної валюти.

Ослаблення національної валюти має позитивний вплив на вітчизняних виробників у валютному обчисленні і підвищенні конкурентоспроможності їх товарів на світових ринках. Одночасне здешевлення національної валюти збільшує гривневі ціни імпортної продукції, захищаючи українські товари від конкуренції з нею на внутрішньому ринку. Однак ця дія держави неоднаково відображається на різних групах економічних агентів, оскільки вони мають неоднакові інтереси. Передусім, ослаблення національної валюти відчувають споживачі через зростання цін. Але і для виробників це здорожує імпортовані сировину і матеріали, інвестиційну продукцію, генеруючи новий виток піднесення цін.

Історія встановлення співвідношення гривні з доларом США започаткована у 1996 р., коли й була введена в обіг національна грошова одиниця. З того часу і донині вона подешевшала більш, ніж у 4 рази, що відповідно відобразилось у зростанні рівня цін. Так, за даними Держкомстату, інфляція за 2000;2012 рр. склала 368%. Але найбільш дошкульним за впливом на рівень добробуту громадян та поведінку інвесторів є не саме зростання цін, а стрибкоподібне зростання курсу, тобто непередбачуваність політики держави у цій сфері.

Аналіз динаміки номінального обмінного курсу гривні до долару США впродовж останніх 10 років показує, що починаючи з 2001 р. відбувалось його укріплення, і лише фінансово-економічна криза призвела до глибокої девальвацій гривні.

Укріплення гривні впритул до 2009 р. сприяло зростанню обсягу імпорту, а також зближенню траєкторії зростання цін імпорту та інфляції, що свідчить про наявність процесу перенесення. Розгортання кризи наприкінці 2008 р. дещо загальмувало вплив різкого падіння гривні на імпортні потоки, але вже у 2011 р. через подорожчання у 1,5 рази імпортної продукції, внаслідок девальвації на внутрішньому ринку, скоротились обсяги її придбання.

Різке подешевшання національної валюти має важкі соціальні наслідки, бо стрімке зростання цін знижує рівень добробуту, передусім, найменш забезпечених людей. З огляду на це, не можна не погодитись з професором В. Пинзеником щодо доцільності переходу на гнучкий валютний курс Інтерв`ю Пинзеника на каналі ТРК «Ера» http://www.pynzenyk.com.ua/Media/Video/, що сприятиме зменшенню негативних наслідків глибокої девальвації, зниженню волатильності валютного курсу та передбачуваності його змін.

Митно-тарифне регулювання імпорту в Україні за роки її незалежності характеризувалось постійними змінами напряму — від ліберальної політики до різної інтенсивності протекціонізму і знову повернення до лібералізму, але з окремими спробами використання протекціоністських заходів (табл. 9).

Таблиця 9. Еволюція митно-тарифного регулювання імпорту в Україні.

Джерело: Левченко Н. М. Оцінка діючого механізму тарифного регулювання державою імпорту м’ясопродуктів в умовах євроінтеграції / Н. М. Левченко // Економіка і держава. — 2012. — № 1. — С. 157 — 160.

Нині митно-тарифна політика здійснюється на основі врахування правил і вимог СОТ. Однак намагання України якнайшвидше приєднатися до СОТ відобразилось на зниженні захисту за низкою позицій, зокрема щодо продукції аграрного сектору, текстилю і одягу, сталі та іграшок, деревини, паперу меблів тощо.

Цілком прийнятним є зниження митного захисту продукції галузей, що випускають наукове та медичне обладнання та інформаційні технології. Вказана продукція або не виробляється на українських підприємствах, або виробляється за низькими технологіями, що не відповідає сучасному попиту. То ж зниження її тарифного захисту матиме позитивні наслідки, оскільки сприятиме зростанню надходжень продукції інвестиційного імпорту.

Середньоарифметична зв’язана ставка в Україні складає: для сільськогосподарської продукції - 11,16%, промислових товарів — 4,85%, середньозважені - відповідно 10,07% і 4,77%.

У перший рік членства України в СОТ Уряд спробував тимчасово ввести підвищенні на 13% ставки ввізного мита на окремі товари за переліком, що охоплював до двох десятків позицій. Цей захід не був підтриманий СОТ, в результаті ставки ввізного мита були тимчасово підвищенні лише на холодильники та автомобілі.

Останнім часом з’явилась інформація Укравтопрому щодо планів застосування 40-відсоткового мита (в середньому) на ввезення автомобілів (на додаток до існуючого 10% мита) але цей захід, по-перше, суперечить вимогам СОТ; по-друге, консервує ситуацію у вітчизняному авто виробництві, де не випускаються конкурентоспроможні авто, а здійснюється лише їх збирання (причому, авто старих моделей, знятих з виробництва у Росії і Китаї); по-третє, не сприятиме приходу інвесторів через нестабільність та суперечливість законодавства. Нарешті, це спричинить відповідне подорожчання автомобілів на вітчизняному ринку.

Слід зазначити, що для розвитку виробництва автомобілів в Україні доцільно було б запровадити нульове мито на імпорт обладнання для нового автозаводу, а також створити сприятливий інвестиційний клімат (звільнення на період становлення заводу від податку на прибуток, плати за землю, ввести прискорену амортизацію тощо). В разі реалізації такого проекту можна стимулювати покупців українських авто, використавши для цього безвідсоткове або за ставкою рефінансування НБУ кредитування.

Правилами СОТ передбачена можливість через три роки перебування країни у цій організації переглядати окремі угоди, які не відповідають національним інтересам України. Це стосується ставок мита на товари сільськогосподарського сектора, що зв’язані на рівні, у 1,5 — 3,0 рази нижчими порівняно з іншими країнами-експортерами цієї продукції. Крім того, секторальними угодами передбачається нульова ставка тарифу на сталь, іграшки, меблі, окремі позиції продукції легкої промисловості. Для виробництва цих товарів Україна має достатні ресурси, тому, на нашу думку, доцільно було б у перемовинах в рамках СОТ ставити питання про відмову від нульових ставок і забезпечити більший захист вітчизняних виробників.

Нині митно-тарифна політика України (за виключенням регулювання ринку енергоносіїв, для якого характерні особливі проблеми) відповідає нормам і правилам СОТ. Вона спрямована на лібералізацію тіньових потоків імпорту, а також на збільшення доходів бюджету.

Однак однією з найбільших проблем, які виникають при здійсненні імпортних операцій, є намагання суб'єктів ЗЕД занизити митну вартість товарів, з метою зменшення митних платежів. Існує низка розповсюджених схем, зокрема, підміна документів, насамперед інвойсів, включення до операції посередника, розміщення товарів на консигнаційні (митні) склади перед експортом в Україну тощо. Зазначені схеми застосовуються в більшості випадків щодо споживчих товарів.

З часом зазначена проблема не втрачає актуальності. Протягом 2004;2010 рр. частка митних платежів, додатково нарахованих і сплачених внаслідок коригування митної вартості, у загальному обсязі митних платежів збільшилась у 2,5 рази, з 2,4% до 5,8%.

Фактично надходження митних платежів до бюджету від коригування заявленої митної вартості товарів протягом 2004;2012 рр. зросли з 439,6 млн. грн. до 5016 млн. грн., тобто майже в 11.5 рази.

Разом з тим, аналіз зовнішньоекономічних операцій свідчить, що частка товарів, оформлених із застосуванням методу визначення митної вартості за ціною, вказаною у рахунку (інвойсі), який подається митниці (тобто без корегування митними органами), зросла на 10% та становить понад 91%. При цьому, середній рівень митної вартості товарів збільшився: в цілому — на 22.7%: з 0,65 до 0,79 дол. США за кг; а без врахування митних оформлень природного газу — на 57,3%: з 0,76 до 1,19 дол. США за кг.

Це може свідчити про поступове виведення бази оподаткування з тіні. Зменшенню тінізації зовнішньої торгівлі сприятиме також посилення контролю за перетином імпортної продукції митного кордону, з тим щоб кількість задекларованих товарів відповідала їх реальній величині. Для цього доцільно було б організувати співпрацю з митницями краї-торговельних партнерів. З метою забезпечення можливостей порівняння імпорту певної продукції в Україну та її експорту з інших країн. Досвід такої співпраці, що ґрунтується на інформаційних технологіях, мають країни Балтії та інших розвинені країни.

Як висновок із викладеного, слід зазначити, що стратегія захисту національних інтересів України на внутрішньому ринку, використання для цього тих чи інших засобів регулювання імпорту повинно тісно поєднуватись з активізацією процесів модернізації та диверсифікації економіки та підвищенням на цій основі її конкурентоспроможності.