Історія виникнення та розвиток мобільного зв'язку

В 1888 р. німецькому ученому Генріху Герцу вдалося за допомогою установок довести факт існування електромагнітних хвиль і знайти можливість їх виявлення. Опираючись на результати досліджень Г. Герца, російський фізик А. С. Попов створив пристрій для засвідчення електричних коливань — приймач. [1].

У 1897 р. Г. Марконі отримує патент на пристрій, схожий на пристрій А. С. Попова. У 1901 р. Він встановив радіо на борт парового автомобіля, і таким чином створюючи перший наземний мобільний зв’язок.

17-го червня 1946 р. у Сент-Луїзі, США, служба мобільної телефонії представили перші радіотелефонні послуги приватним клієнтам.

Радіотелефони, які були використані в цій системі, використовували зафіксовані канали. Якщо канал зв’язку був зайнятий, то абонент вручну переключався на другий — вільний. Функція автоматичного вибору вільного каналу з’явилася пізніше.

1 березня 1948 р. перша повністю автоматична служба радіотелефонії почала діяти у Річмонді. У Європі в цей час лідерами були «Еріксон» і «Марконі».

Новий етап у розвитку сотової системи комунікацій зв’язаний з компанією «Моторола». У компанію в 1954 р. прийшов новий інженер, Мартін Купер. На початку 1970;х рр. М. Купер займав вже пост віце — президента компанії. Йшла робота по створенню першого мініатюрного мобільного телефону. Випробування були призначені на 3 квітня 1973 р. До цього дня на вершині 50-поверхового Alliance Capital Building у Нью-Йорку була зроблена базова станція.

Перший прототип БС міг обслуговувати не більше, як 30 абонентів і з'єднати їх з наземними лініями зв’язку. Сам сотовий телефон мав назву Dyna-TAC.

У грудні 1979 р. в Токіо почала роботу перша сотова мережа зв’язку з 88 В Токіо почала роботу перша сотова мережа зв’язку з 88 базових станцій. Мережа була створена компанією NTT (Nippon Telegraph and Telephone). Телефонні обслуговування здійснювалися в 23 районах міста. Обладнання було виготовлено кампанією Matsushita і NEC (Nippon Electric Company).

Перші мережі мобільного зв’язку були побудовані з використанням аналогових стандартів — стандартів першого покоління. Найбільш розповсюдженим із них є NMT. Мережа на основі стандарту NMT (Nordic Mobile Telephone) — першого стандарту мобільного зв’язку — почала працювати в країнах Північної Європи в 1981. Також NMT був першим стандартом мобільного зв’язку, що використовувався в Росії і в Америці.

В мережах другого покоління дані між базовими станціями і мобільними телефонами передаються в цифровому вигляді. Таким чином, одна базова станція може обслуговувати до декількох сотень телефонів одночасно. А потужності передатчиків в мобільних телефонах другого покоління були знижені, так як витрати при передачі цифрованого звуку набагато менші.

Найпопулярнішим стандартом мобільного зв’язку є стандарт другого покоління GSM — Global System for Mobile Communications (Глобальна система мобільного зв’язку). Мобільними телефонами цього стандарту зараз користуються більше мільярду людей по всьому світу. Головним наслідком переходу до цифрової форми сигналу стала можливість використовувати мобільні телефони для передачі не тільки голосу (звуку), але й інших різновидів інформації. Першою подібною послугою, зробившою можливим передачу тексту між мобільними телефонами, був так званий «сервіс коротких повідомлень» — Short Message Service (скорочено SMS). Пізніше, з вдосконаленням мобільних телефонів і розвитком комп’ютеризації, в мережах GSM були введені технології для передачі комп’ютерних даних, доступу до мережі Інтернету. На основі цих технологій передачі даних також були створені додаткові сервіси для мобільних телефонів — наприклад, MMS (Multimedia Messaging System, система передачі мультимедійних повідомлень).

Швидкості передачі даних в мережах другого покоління недостатньо для реалізації багатьох нових задач мобільного зв’язку, зокрема, передачі високоякісного відео в реальному часі (відеофонії), сучасних фото реалістичних комп’ютерних ігор через Інтернет і інших. Для забезпечення необхідних швидкостей створені нові стандарти.

Планування 3G почалося ще в 1985 році, коли Міжнародний союз електрозв’язку передбачив потребу в більш ємких і складних послугах, ніж ті, що здатні забезпечити численні аналогічні технології мобільного зв’язку того часу. Згодом версія 3G від 3GPP — UMTS (Universal Mobile Telephone System) — стала домінуючим світовим стандартом. Перші ліцензії 3G — в 1999 році видав уряд Фінляндії, за якою в 2000;2001 роках наслідували інші країни. Проте 3GPP тоді ще не випустила набір придатних до практичного застосування специфікацій на устаткування UMTS. Лише у березні 2002 року, коли завершився необхідний тривалий процес досягнення індустрією консенсусу, вийшла специфікація Release 99. І лише Release 99. І лише після цього багато операторів змогли приступити до створення своїх мереж 3G.

Таким чином, сучасні технології мобільного зв’язку — це не стільки технології мобільної телефонії, скільки універсальні технології передачі інформації.

Державний санітарно — епідеміологічний нагляд за базовими станціями стільникового зв’язку Прийняття в експлуатацію БС здійснюється спеціальною приймальною комісією, до складу якої обов’язково входить представник державної санітарно-епідеміологічної служби. Після прийняття БС в експлуатацію вона знаходиться під наглядом територіальних закладів держсанепідслужби, які періодично обстежують БС та проводять контрольні виміри рівнів електромагнітного випромінювання.

Таким чином, базові станції мобільного стільникового зв’язку та інші радіотехнічні об'єкти, перебувають під постійним наглядом держсанепідслужби України.

В бюлетені «Електромагнітні поля та охорона громадського здоров’я. Базові станції і бездротові технології» ВООЗ повідомляє, що враховуючи дуже низький рівень впливу та отримані на сьогоднішній день результати досліджень, можна вважати, що нема будь-яких переконливих наукових даних, які свідчать, що мало інтенсивне електромагнітне випромінювання від базових станцій мобільного стільникового зв’язку та бездротових мереж призводить до негативних наслідків для здоров’я людини.