Периферичні вазоділататори і спазмолітичні (міотропні) препарати різних фармакологічних і хімічних груп

Починаючи з 1970;х років в комплексній терапії серцевої недостатності, гострого інфаркту міокарду, артеріальній гіпертензії набули широкого поширення засоби, що розширюють дистальні ємкісні (венули) і (або) резистивні (артеріоли) судини. Зменшуючи венозну притоку до серця і (або) системний судинний опір, вони знижують навантаження на міокард, покращують функціональну діяльність серця, зменшують потребу міокарду в кисні, знижують артеріальний тиск.

Лікарські засоби, що надають таку дію, почали називати периферичними (або міотропними) вазоділататорами. Фармакологічні властивості препаратів цієї групи можуть бути вельми корисними при різних захворюваннях серцево-судинної системи. При серцевій недостатності вони можуть виступати в ролі «помічників» (або навіть «конкурентів») кардіо-стимулюючих препаратів (серцевих глікозидів і ін.), можуть бути ефективними засобами лікування гіпертензій і купірування гіпертонічного кризу.

Ще в середині 1950;х років було запропоновано (П.Е. Лукомський, А.Л. М’ясників) використовувати периферичну судинорозширювальну дію адреноблокатора фентоламіну в комплексній терапії серцевої недостатності. Фентоламін був також рекомендований для застосування в гострому періоді інфаркту миокарду. Проте у зв’язку з побічними ефектами препарати групи фентоламіну широко не використовувалися. Надалі як високоефективний периферичний вазоділататор знайшов застосування при артеріальній гіпертонії і хронічній серцевій недостатності виборчий постсинаптичний адреноблокатор — празозин.

Непряму вазоділататорну дію надають разом з адреноблокаторами антагоністи іонів кальцію, інгібітори ангіотензинконвертуючого ферменту (див.), блокатори рецепторів ангіотензину, активатори калієвих каналів, антисеротонінові препарати, а також якоюсь мірою препарати загальної спазмолітичної дії (папаверин, но-шпа і ін.). Нікотинова кислота також розширює периферичні судини.

Проте під периферичними (прямими) вазоділататорами прийнято мати на увазі препарати, що впливають безпосередньо на механізми скорочення гладком’язових кліток найдистальніших відділів судинної системи (артеріоли і венули), що визначають в основному резистивність периферичних судин і депонування крові у венозному руслі.

До прямих вазоділататорів в першу чергу належать органічні нітрати (нітрогліцерин, нітросорбід і ін.), натрію нітропрусид, молсидомин, апрессин, діазоксид.

Ці препарати діють тією чи іншою мірою вибірково (або невибірково) на ємкісні (венозні) і резистивні (артеріальні) судини. Так звані нітровазоділататори — нітрати, нітрити, а також молсидомін більше впливають на ємкісні судини (венули); натрію нітропрусид — на резистивні судини (артеріоли) і на вени; диазоксид і апрессин — переважно на резистивні судини.

Фармакологічні особливості різних препаратів цієї групи визначають приватні свідчення для їх застосування.

Всі периферичні вазоділататори повинні застосовуватися під ретельним контролем при строгому дотриманні доз. Вони можуть значно знизити системний артеріальний тиск, викликати колаптоїдний стан, погіршити кровопостачання серця.