Природа епідеміологічного процесу

Роблячи огляд шляхів переходу збудників з зараженого організму в здоровий чи, користуючись традиційної епідеміологічної термінологією, механізмів передачі заразного початку, чи застосовуючи екологічну термінологію, способів заселення паразитами популяції своїх господарів, я кілька разів вживав вираз «з погляду мікроба, паразита». Це — не випадкова обмовка і навіть образне вираз. Весь аналіз механізмів передачі заразного початку проводив саме з погляду інтересів паразита, т. е. оцінюючи, наскільки той чи інший механізм надійний за збереження виду даного паразита. Інакше кажучи, ми скрізь намагалися застосувати екологічний принцип розуміння як епізоотичних, і епідемічних процесів і дійшли висновку, що і епідемічний процес є ланцюгом послідовних заражень (інфекційних станів), які чергуються після виходу збудника в навколишнє середовище. У цьому вся визначенні не робиться суттєвих відмінностей між складовими частинами, чи ланками, епідемічного і епізоотичного процесів. Обидва вони широко складаються з одних тієї ж ланок — джерел інфекції, чинників передачі й сприйнятливих особин, й гендерні відмінності зводяться до того що з епізоотичному процесі перший і третє ланка є організмами тварин, а при епідемічному процесі - організмами людей. Проте й цю обставину трапляється завжди «в чистому вигляді».

Отже, істота епізоотичного й епідемічного процесів один і той ж — забезпечення збереження виду паразита — збудника хвороби. Оскільки ж зазначене так, то природа обох процесів біологічна, обидва ставляться до біологічним, точніше, до екологічним явищам. Відмінності з-поміж них зводяться до чого. Епізоотичний процес залежить від поширення збудника серед тварин, й тому він залежить та умовами життя тварин. Рушійними силами епізоотичного процесу є чинники біологічні, оскільки життя тварин підпорядкована біологічних законів. Епідемічний процес полягає у поширенні збудника між людьми, у суспільстві і й тому він залежить від умов життя людей. Рушійними силами епідемічного процесу у цьому сенсі є чинники соціальні, оскільки суспільне життя людей підпорядковується соціальним законам.

Серед епідеміологів існує стійке переконання, що інфекційний процес має біологічну природу, а епідемічний процес — соціальну. Аргументується йому цю тезу тим, що інфекційний процес є взаємодія збудника з організмом людини, тоді як епідемічний процес ввозяться людському суспільстві. Розвитком цього тези є другий з вищезгаданих тверджень, що й соціальні чинники є двигуном епідемічного процесу, те й процес має соціальну природу, підпорядковується соціальним законам. Як докази наводять відоме положення класиків марксизму про соціальних причинах епідемій.

Вважаємо, всі ці докази є плодом недостатньо глибокого аналізу сутності епідемічного процесу, умов, у яких протікає, та її рушійних сил. Людина не ізольований від оточуючої його природи, навпаки, природа — його природне середовище, що надає нею вплив, разом із тим, людина надає глибоке впливом геть природу.

Немає сенсу доводити, що одомашнювання тварин результат загальноекологічної діяльності - якби людини, було б та світських тварин і вражаючих їх заразних хвороб. Навряд, проте, з цього витікає, що таке життя домашніх тварин чи будинкових гризунів підпорядковується соціальних закономірностей і має соціальну природу.