Висновок. 
Управління конфліктами у педагогічному колективі

Останніми роками в конфліктології загалом виходить багато публікацій, присвячених управлінню конфліктами, не затихають суперечки навколо цього питання й упедагогіці. Міцно закріплюються терміни ініційований, керований, контрольований, запланований, організований, проектований та інші конфлікти. Психологам таку форму практичної роботи з групами відомо ще з 1930;х років ХХ століття, а з так званого методу «вибуху» групи, успішно застосованих А. З. Макаренко для зміни негативних неформальних лідерів в молодіжних групах.

Встановлено, що в основі конфлікту часто лежать протиріччя, підлегле певним закономірностям, соціальні педагоги не повинні «боятися» конфліктів, а, розуміючи природу їх виникнення, використовувати конкретні механізми впливу для успішного її вирішення у різних педагогічних ситуаціях.

Розуміння причин виникнення конфліктівта успішне використання механізмів управління ними можливі лише за наявності у майбутніх педагогів знань і умінь відповідних особистісних якостей, знань і умінь.

Стиль поведінки у конкретному конфлікті, також визначається тією мірою, у якій педагог хоче задовольнити власні інтереси, діючи у своїй пасивно чи активно, й інтереси з іншого боку, діючи спільно чи індивідуально.

Констатовано, що практична готовність педагога до розв’язання конфліктів у педагогічному колективі є інтегральна особистісна освіта, структура якої включає у собімотиваційно-цінісний, когнітивний іопераційно-виконавчий компоненти.

Головний спосіб безконфліктного педагогічного спілкування — формування високого рівня педагогічного професіоналізму, володіння мистецтвом виходу з конфліктним ситуаціям без втрати власної гідності.

Результати спеціальних досліджень соціально-психологічних наслідків конфліктів у групах доводять їх не лише в однозначно негативному характері, а й в їхні конструктивності. Особливо що це стосується ефективності творчих видів спільної прикладної діяльності, наприклад: наукового, мистецького середовища та ін. Тож у останні десятиліття у соціально-психологічній літературі з’явилося багато кваліфікацій конфлікту, як: розумного, раціонального, корисного, позитивного, конструктивного тощо. Усе це визначило і призначає нові перспективні напрями досліджень, які у майбутньому можна очікувати від нових цікавих результатів.

Проте практичні завдання завжди комплексні, тому вони вимагають або інтеграції знань різних наук, або об'єднати зусилля їхніх представників. Психолог будує роботу отже головною дійовою особою у вирішенні конфліктів стають самі учасники: через усвідомлення протиріч як предмета конфлікту, через внутрішню роботу особистості, свій відбиток у свідомості власної поведінки. Не тільки інших учасників конфлікту, через сприйняття іншого як найбільш себе тощо. Але існують два серйозні обмеження: по-перше, такі способи дозволу конфліктів найефективніше спрацьовують нарефлексуючих особистостях, а далеко не всі виявляються такими; по-друге, психологічні методи дозволу конфліктів є у переважній більшості конфліктними ситуаціями, можуть виступати лишедоповнюючими інші методи. Самі собою вони нечасто призводять до стійкого (не тимчасового чи ситуативного) вирішення міжособистісних і більше міжгрупових конфліктів.