Концептуальні засади забезпечення ефективного розвитку кооперації в Україні

Концептуальні засади забезпечення ефективного розвитку кооперації в Україні

Кооперативний сектор економіки займає проміжне положення між державним і приватним. Як і державний, він орієнтується не на окремо взятого незалежного індивідуума, а виходить із загальних інтересів певних прошарків і соціальних груп населення, віддає пріоритет не прибутку, а створенню нормальних умов праці, життя й діяльності своїх членів шляхом надання їм послуг. З іншого боку, кооперативний сектор відрізняється від державного та ближчий до приватного в тому, що він, по-перше, менш централізований і «бюрократизований», по-друге, враховує не стільки суспільні, скільки групові інтереси, і по-третє, має, окрім соціальної, комерційну спрямованість.

Положення кооперації між державним і приватним сектором подвійне й досить нестійке. В умовах демократичної держави кооперативи можуть знайти можливості для угод і спільних заходів з урядом. Проте при авторитарному керівництві держава може підпорядковувати собі кооперативи аж до одержавлення кооперації. Але й у демократичних країнах з дуже розвиненим приватнопідприємницьким сектором кооперація також опиняється в складному положенні. Як відзначав О. Лейдлоу, ідеології кооперації загрожує, з одного боку, крайня державність, а з іншого — надпотужний капіталізм [1, с. 48; 8]. Кооперативний сектор виконує ряд властивих лише йому функцій, регулюючих ринкові стосунки, згладжуючи негативні наслідки гри ринкових сил, активізує бюрократичну державну машину для вирішення соціально-економічних проблем [2, с. 58].

Головна мета розвитку багатофункціонального кооперативного сектора полягає в реалізації можливостей кооперації та ефективному використанні її потенціалу для економічного зростання та соціальної орієнтації багатоукладної економіки України. Стратегічний розвиток кооперативного сектора в Україні повинен сприяти трансформації існуючих кооперативних систем і створенню нових, більш ефективних і перспективних для того, щоб максимально використовувати потенціал кооперації для прискорення соціально-економічного розвитку країни. Враховуючи масштабність і складність стратегічних цілей кооперативного сектора, його розвиток доцільно поділити на кілька етапів. На першому етапі необхідно сформувати первинні кооперативи. Цей етап вимагає широкомасштабної організаційної, економічної, політичної, освітньої роботи серед потенційних кооператорів і кваліфікованого інформаційно-консультаційного, правового, наукового супроводу новостворених кооперативів. На другому етапі - масове створення територіальних і галузевих об'єднань кооперативів. З появою кооперативних об'єднань національного рівня слід вважати цей етап завершеним. На третьому етапі буде завершено формування кооперативної системи загальнонаціонального масштабу.

Вихідним моментом формування перспективної моделі кооперативного сектора є переосмислення соціально-економічного змісту кооперації з урахуванням сучасних кооперативних теорій і концепцій. Це означає, що кооперацію слід розглядати як соціальноекономічне явище [3, с. 43]. Відповідно й кооперація повинна мати соціально-економічний характер: в її основі знаходяться економічна діяльність і соціальна ідея. Отже, соціальні й економічні засади органічно пов’язані, при цьому соціальні є первинними. Соціальна місія притаманна усім видам кооперативів, оскільки вони являють собою об'єднання громадян з метою забезпе Наступний важливий момент полягає у тому, що соціальноекономічний зміст кооперації в межах кооперативного сектора може бути успішно реалізований лише на базі кооперативних принципів і цінностей. Крім загальновизнаних міжнародних принципів кооперації, перспективна модель кооперативного сектора повинна базуватися на національних принципах, які відображають його специфіку.

Перебазування кооперативного сектора на базові міжнародні й національні, кооперативні принципи надзвичайно актуальне, тому що ринкова орієнтація національної економіки створила безпрецедентні умови для поширення кооперації [3, с. 44]. Однак в основі кооперативних структур, що створюються, часто закладаються принципи й цінності, які не відображають кооперативної суті, тому вони є кооперативними лише умовно. Крім того, історично існуючі кооперативи в пошуку шляхів адаптації до нових умов піддають сумнівам деякі традиційні уявлення щодо кооперації. Вони пропонують нову інтерпретацію та шляхи розв’язання сучасних проблем на кооперативних засадах [3, с. 44].

Необхідність розвитку кооперації, що відповідає інтересам сільськогосподарських товаровиробників правової форми організації виробництва в агропромисловій сфері ніким не заперечується і є загальновизнаною істиною. Проте кооперативні форми агропромислових підприємств зіштовхуються з певними труднощами. Крім несприятливих макроекономічних умов, в яких знаходиться як сільське господарство, так і суміжні з ним галузі економіки потужно стримуючий вплив на розвиток усіх видів кооперації справляють також: низький рівень правових і економічних знань сільськогосподарських товаровиробників; незнання багатьма із них сутності, принципів і механізмів кооперативної діяльності; майже повна відсутність системи кооперативної освіти; відсутність у більшості сільськогосподарських товаровиробників навичок господарської самостійності й підприємництва; слабка державна, регіональна підтримка формування кооперативних форм діяльності; недосконалість кооперативного законодавства. Проте, не дивлячись на це, соціальні, економічні умови, політичний клімат дозволяють розвивати різні види кооперації як основи кооперативного сектора в Україні. Важливо лише правильно визначити пріоритети такого розвитку. Стратегічні напрями розвитку кооперації в Україні представлені в табл. 1.

Таблиця 1. Стратегічні напрями розвитку різних видів кооперації в Україні.

Так, масштаби й темпи формування кооперативного сектора економіки залежать від розвитку системи кооперативів, головним чиномчотирьох видів: сільськогосподарських, споживчих, кредитних і соціального обслуговування. Стратегічний розвиток кооперативного сектора національної економіки повинен базуватися на науково обґрунтованих підходах і бути реалізованим еволюційно, комплексно й узгоджено з іншими секторами багатоукладної економіки.

Розвиток кооперативного руху в агропромисловому комплексі перетворює кооперацію в потужно розгалужену систему, органічно ув’язуючи в єдине ціле всі форми багатоукладної економіки аграрного сектора регіону. При розробці перспективних моделей кооперативів важливо мати на увазі, що на сучасному етапі характерною рисою кооперації є широкий розвиток таких її форм, до яких відносяться кооперативні колективи сільськогосподарських та інших підприємств [4].

Розвиток і функціонування різноманітних моделей кооперативних формувань припускає їхню взаємодію з іншими формами господарювання в рамках території. У цьому зв’язку при розробці перспективних моделей кооперативів принципове значення має необхідність передбачення можливих варіантів узгодженої взаємодії цих форм, виділення серед них основних виробничих ланок для забезпечення ефективної стратегії розвитку багатоукладної економіки. Відповідно до цього розробка моделі кооперативу та її функціонування потребує системного підходу, дотримання таких принципів: 1) максимально відповідати запитам ринку по асортименту, якості, кількості на продовольчі товари й послуги, забезпечуючи при цьому їхню конкурентоспроможність; 2) найбільш раціональне використання біокліматичного й економічного потенціалу даного регіону; 3) забезпечення пропорційності, узгодженості, оптимальності, взаємопов'язаності блоків моделі кооперативу при раціональному сполученні головних і допоміжних елементів.

Припускаємо, що перспективна модель кооперативу повинна передбачати не тільки отримання достатнього рівня економічної ефективності, а й забезпечення нормального соціального розвитку підприємства, створювати умови для соціально-культурного будівництва, покращення транспортної мережі, медичного обслуговування, а також для роботи дошкільних і шкільних закладів. Складові елементи моделі за їхнього функціонування повинні сприяти збереженню економічної рівноваги, позитивно впливаючи на стан флори і фауни [5, 6].

Таким чином, поняття модель кооперативу як економічна категорія становить відображення ефективно функціонуючої побудови складових блоків, ланок виробництва людської діяльності, здійснюваних на основі комплексної взаємодії організаційних, соціально-економічних, політикоправових, технологічних, ґрунтово-кліматичних і економічних факторів. Ймовірно, що взаємодія цих факторів, динамічне функціонування моделі кооперативних форм підприємств повинна ґрунтуватися на принципах максимальної відповідності запитам ринкової економіки, потреб моделі.

Для соціально-економічної оцінки моделі кооперативу доцільно розглядати показники ефективності використання: 1) земельних ресурсів; 2) основних виробничих фондів; 3) робочої сили; 4) виробничих витрат; 5) соціальний і екологічний аспекти ефективності.

Критерій конкурентноздатності може бути виявлений за допомогою досліджень маркетингового характеру при зіставленні вироблених товарів із товарами конкуруючих підприємств, які постачають на даний ринок, а також різноманітних послуг, які надаються. Це спонукає передбачати освоєння прогресивних технологій, які дозволяють підтримувати вироблені товари на досить конкурентоздатному рівні. Обсяг, асортимент і якість видів товарів, які виробляються, повинні відповідати місткості ринку, потребам виробничих і інших послуг. Для цього необхідно здійснити дослідження, за допомогою яких можна виявити місткість ринку на ближчу й віддалену перспективу.

Суттєве значення для підвищення економічної ефективності виробництва має раціональне використання природно-економічних умов, які склалися. Це змушує враховувати не тільки попит і пропозицію даного виду продовольства, але і спеціалізувати кооперативну структуру на виробництві тих продуктів, які дозволяють досягати найбільшого економічного ефекту. Для виявлення ефекту необхідно виміряти рівень рентабельності кожного виду товару, який виробляється, отриману масу прибутку з кожного гектара земельної площі й кожного гектара продукції, співвідношення повної собівартості одиниці продукції та її реалізаційними цінами й ін.

Складові елементи моделі сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативів повинні бути оптимальними, мають дотримуватися пропорції між виробничими підрозділами, які постачають продукцію і переробляють, обсягом використання всередині господарства й експортні поставки, базою зберігання, умовами її реалізації, організація безвідходної технології. Наведена система показників дозволить певною мірою провести більш глибокий аналіз, здійснити техніко-економічне обґрунтування, використовуючи нормативну базу з урахуванням економічних умов, які склалися, і виявити за допомогою його найбільш ефективні моделі сільськогосподарських кооперативів для даного конкретного регіону.

Відповідно до природно-економічних особливостей і спеціалізації сільськогосподарського виробництва можуть створюватися моделі кооперативних підприємств і організацій на різних рівнях: місцевому, районному, регіональному. Так, однією з перспективних моделей розвитку сільськогосподарської кооперації може стати формування союзу кооперативів. У союзі кооперативів, окрім первинних внутрігосподарських виробничих кооперативів, створених на базі діючих виробничих підрозділів, можуть функціонувати орендні підрозділи з переробки сільськогосподарської продукції, цехи промислового виробництва, ремонтні структурні підрозділи.

Усередині союзу кооперативів можуть створюватись кооперативи: з реалізації сільськогосподарської продукції; матеріально-технічного забезпечення; ремонту та технічного обслуговування техніки; енергетики, електрифікації, теплофікації і газифікації; будівництва й капітального ремонту приміщень; науково-технологічного обслуговування сільськогосподарського виробництва; фінансово-економічного й бухгалтерського обслуговування, страхування і ін.

Зміни, які відбуваються в суспільстві, викликали різноманіття не тільки кооперативних підприємств, а й форм організації виробництва на районному рівні. При створенні районного кооперативного агропромислового союзу з’являється можливість найбільш повно розкрити та використати переваги кооперації, активізувати виробничу й економічну діяльність [7].

В основі діяльності районного агропромислового кооперативного союзу лежить самоокупність і фінансова самостійність. Звідси витікає і наступна особливість, яка полягає в тому, що кооператив, союз кооперативів чи інше кооперативне формування покликані отримувати прибуток і забезпечувати ведення розширеного виробництва за рахунок власних фінансових та інших ресурсів. Якщо ж кооператив не в змозі здійснити це, то він може стати на шлях розорення й банкрутства. Такий підхід спонукає членів-пайовиків кооперативу шукати найбільш вигідні шляхи й варіанти вирішення завдань виробничо-фінансової діяльності. Це і більш досконалі економічні прогресивні технології, машини, механізми, більш високопродуктивні тварини та більш високоврожайні сорти сільськогосподарських культур, а також ряд інших факторів, що сприяють і забезпечують прибуткове ведення господарської діяльності кооперативного формування будь-якого рівня незалежно від напряму діяльності.

Розробка моделі районного агропромислового кооперативного союзу передбачає здійснення ряду заходів, формуючих необхідні передумови й умови ефективної роботи кооперативів і їхніх союзів, асоціацій і інших видів кооперативних формувань. До них відноситься передусім реорганізація існуючої системи управління агропромисловим комплексом району та механізму взаємовідносин між підприємствами й організаціями сфери виробництва із сферою агропромислового обслуговування.

Кооперативні принципи побудови районного кооперативного союзу й організація діяльності сільськогосподарських товаровиробників на кооперативних засадах відкривають ефективний шлях сполучення інтересів усіх учасників сільськогосподарського виробництва, є найбільш прийнятними й об'єктивними формами поєднання економічної і виробничої діяльності з самоуправлінням товаровиробників.

Наступним рівнем кооперації є регіональний, обласний, на якому замикається весь кооперативний союз. На цьому рівні координується діяльність районних кооперативних союзів, а також страхових, кредитних і обслуговуючих кооперативних формувань. Вирішення багатьох проблем економічного життя в умовах ринкової економіки може бути забезпечено активним стимулюванням ринкових відносин.

Успіх проведення економічних реформ у сучасних умовах необхідно оцінювати передусім за подоланням спаду й нарощуванням виробництва продукції, покращенням роботи товаровиробників, які є основним суб'єктом функціонування ринкової економіки. Вирішення цього завдання повинно здійснюватись на основі тих форм, які зможуть забезпечити нормалізацію ринку продовольства й умови самофінансування. Запропоновані методичні підходи дозволяють підвищити рівень наукового обґрунтування вирішення проблеми та зможуть слугувати відправною точкою для подальшої розробки й удосконалення моделей і систем стійкого розвитку сільськогосподарської кооперації на регіональному рівні.

Висновки. У результаті проведеного дослідження встановлено, що ефективність діяльності кооперативних формувань залежить від загальної соціально-економічної ситуації в регіоні, рішень адміністративних органів, можливостей підприємства, залучення інвестицій і інших умов. З іншого боку, важливе значення має вплив самих формувань на ці процеси. Передусім, це регулювання ринку, координація підприємницької діяльності підприємств і організацій у районі, області чи міжрегіональному рівні. Це особливо важливо в сучасних умовах, коли органи державної влади не мають права втручатись у господарську діяльність суб'єктів ринку. Дуже важлива взаємодія державних органів влади з підприємствами й організаціями АПК на основі галузевих союзів, асоціацій і некомерційних партнерств.

Список використаних джерел

• 1. Индивидуально-кооперативный сектор: Перспективы развития. — М., 1989. — 437 с.
• 2. Сахарова Д. Б. Истории и теория кооперативного движения: учеб. пособие / Д. Б. Сахарова, И. С. Котов — 2-е изд., испр. — Минск: Новое знание, 2009. — 279 с.
• 3. Бабенко С. Г. Стратегія розвитку кооперативного сектора економіки України / С. Г. Бабенко // Економіка і прогнозування. — 2003. — № 4. — С. 38−51.
• 4. Гутман Г. В. Формы кооперативного движения в условиях рыночных реформ: монография / Г. В. Гутман — М: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2003. — 384 с.
• 5. Гриценко М. П. Сільськогосподарська кооперація: проблеми, шляхи розв’язання / М. П. Гриценко, М.Й. Малік, В.А. Пулім // Економіка АПК. — 2007. — № 1. — С. 5158.
• 6. Козюра І. Роль кооперативного сектора в розвитку територій: канадський досвід / І. Козюра // Економіка АПК. — 2002. — № 11. — С. 80−83.
• 7. Кооперация и агропромышленная интеграция в АПК / под ред. Г. А. Петраневой. — М.: Колос С, 2005. — 223 с.
• 8. Лейдлоу А. Ф. Кооперативы в 2000 году / А. Ф. Лейдлоу // XXVII когресс Международного кооперативного альянса: Повестка дня и доклады. — М., 1980. — 289 с.