Кліматоутворюючі фактори. 
Особливості географічного положення та клімату Єгипту

Єгипет має яскраво виражений пустинно-тропічний характер. Як відомо, чотирма основними кліматичними зонами характеризується Єгипет. Погода по місяцях залежить від їх сезонного взаємодії. Перерахуємо їх, також вказавши географічне розташування: на захід від річки Ніл — Лівійська пустеля; східний цієї ж річки — Аравійська пустеля; долина Нілу, де проживає практично все населення Єгипту; Синайський півострів (географічно відноситься до Азіатського континенту).

П’ята кліматична зона — вузька смужка узбережжя Середземного моря з характерним субтропічним теплим і вологим кліматом. Однак відразу за нею повітряні маси з Середземномор’я ізольовані від решти території Країни фараонів масивом скелястих гір. Тому вплив пустель позначається на клімат усього Єгипту. Саму ж країну іноді образно називають оазисом, витягнутим уздовж русла Нілу між двох пустель. Фактори, як впливають на формування клімату

Клімат [від грецьк. klima нахил (земної поверхні до сонячних променів)], статистичний багаторічний режим погоди, одна з основних географічних характеристик тієї чи іншої місцевості.

Основні особливості клімату визначаються: надходженням сонячної радіації, процесами циркуляції повітряних мас, характером поверхні, що підстилає. З географічних факторів, що впливають на клімат окремого регіону, найбільш істотні: широта і висота місцевості, близькість його до морського узбережжя, особливості орографії і рослинного покриву, наявність снігу і льоду, ступінь забруднення атмосфери.

Субтропічний кліматичний пояс характеризується зміною повітряних мас за сезонами. Взимку там панують помірні повітряні маси, влітку — тропічні. Внаслідок значної протяжності поясу із заходу на схід в ньому, як і в попередніх кліматичних поясах, спостерігаються значні територіальні кліматичні відмінності і виділяють п’ять кліматичних областей: тихоокеанську, високогірну, континентальну, атлантико-континентальну і атлантичну. Континентальна область займає південну частину Великих рівнин і має субтропічний різко континентальний тип клімату з сухим жарким літом і відносно холодною сухою зимою. І влітку, і взимку в області панує сухе континентальне повітря: влітку — континентальне тропічне із середніми температурами + 25… + 30⁰С, взимку — континентальне помірне із середніми температурами від 0 до + 15⁰С. Річна кількість опадів змінюється зі сходу на захід від 500 до 200 мм.

Тропічний кліматичний пояс займає Каліфорнійський півострів, Мексиканське нагір'я, Центральноамериканський перешийок, південну частину півострова Флорида і Великі Антильські острови. Він формується під значним впливом Гавайського і Азорського максимумів і характеризується пануванням пасатної циркуляції повітряних мас, високими температурами протягом всього року і рясними літніми опадами у східній частині поясу. У центральній і західній частині поясу клімат сухий. У межах поясу виділяють три кліматичних області: тихоокеанську, континентальну і атлантичну. Тихоокеанська область з тропічним морським, але сухим і жарким типом клімату охоплює Каліфорнійський півострів і перебуває під постійним впливом Гавайського максимуму та морського, але відносно холодного (внаслідок впливу Каліфорнійської течії) тихоокеанського повітря. Тому протягом всього року там панують антициклональні умови погоди і при високій відносній вологості повітря (75−80%) дощі майже відсутні, а річна кількість опадів не перевищує 250 мм. Континентальна область з тропічним континентальним сухим і жарким типом клімату займає північну, платоподібну частину Мексиканського нагір'я, відгороджену від океанів горами Західна і Східна Сьєрра-Мадре. Протягом всього року вона перебуває у дощовій тіні, тому річна сума опадів, які випадають переважно взимку, місцями не перевищує 100 мм. Влітку температура в області часто піднімається вище + 40⁰С, але взимку трапляються заморозки.

Атлантична область з тропічним морським жарким і вологим типом клімату займає південну частину Мексиканського нагір'я, Центральноамериканський перешийок, південну частину півострова Флорида та Великі Антильські острови.

Влітку область знаходиться під впливом Азорського максимуму та теплого і вологого атлантичного повітря. Взимку дія Азорського максимуму слабне, а Гавайського посилюється, тому область опиняється під впливом тихоокеанського повітря і встановлюється короткий (2−3 місяці) сухий сезон, коли середня кількість опадів складає лише 5−10 мм. Проте під його вплив підпадає лише Мексиканське нагір'я. Решта, тобто більша частина території області, характеризується пануванням пасатної циркуляції повітряних мас протягом всього року і на навітряних по відношенню до північно-східних пасатів схилах гір випадають (влітку — більше, взимку — менше) рясні орогенні дощі. Завдяки постійній дії північно-східних пасатів річна кількість опадів складає понад 2000 мм (місцями до 6000−7000 мм) на навітряних схилах гір. На підвітряних ділянках і низовинних приморських рівнинах випадає 500−1000 мм на рік. Нільська долина являє собою родючу смугу, вузькою стрічкою витягнуту вздовж ріки й обмежену з заходу Лівійською, а зі сходу — Аравійською (Східною) пустелями. Гори, що замикають долину, багаті на різні породи каменю: граніт, діорит, базальт, алебастр, вапняк. Ці природні межі значною мірою визначали більшу, ніж, наприклад, у Месопотамії, ступінь ізольованості Єгипту. На півночі кордон повторює берегова лінія Середземного моря, а на півдні - перший поріг Нілу. Країну образно порівнюють зі змією, голова якої спрямована до Середземного моря (ніби п'є воду із Середземного моря), або з квіткою лотоса, досить шанованого в Єгипті. У самому Єгипті покладів металів не було, але видобуток вівся в сусідніх областях: на Синайському півострові - мідь, у пустелі між Нілом і Червоним морем — золото, на узбережжі Червоного моря — цинк і свинець. Срібло й залізо доставляли з Малої Азії.

Проведені дослідження показують, що кілька тисячоліть тому кліматичні умови були більш сприятливими для землеробства, пустельні зараз області мали більш вологий клімат, а пересохлі ріки були повноводними.

На відміну від Тигру та Євфрату, води Нілу були надійнішим джерелом зрошування у зв’язку з характерним щорічним циклом розливу ріки. Розлив припадає на період мусонів, протягом якого віють вітри з Ефіопії. Паводки Нілу викликалися таненням снігів в Абіссинських горах, де бере свій початок Блакитний Ніл, і тропічними зливами в районі Великих озер Центральної Африки, звідкіля витікав Білий Ніл. Блакитний Ніл стрімко ніс величезні маси весняної води. Води Білого Нілу, зливаючись із більш бурхливим Блакитним Нілом, відкидалися назад до Хартума, широко розливаючись й утворюючи природну водойму, що сприяла повільному спаданню паводка в Єгипті й перешкоджала його висиханню в період низької води. Початок розливу зазвичай припадав на 19 липня та вважався початком нового року. Розлив ріки відбувався в період із липня по жовтень включно. Починаючи з додинастичних часів і аж до сучасної епохи заселення.

Єгипту обмежувалося прирусловими валами або низинними пустельними районами, де насіння можна було сіяти в жирному вологому мулі, що залишається щорічними розливами, і де худоба могла харчуватися трав’янистою або чагарниковою рослинністю, яка росла там у достатку. Землеробське господарство жителів Нільської полини набагато більшою мірою залежало від щорічних розливів ріки, ніж господарство Месопотамії. Пізніше єгиптяни будували вздовж берега греблі великої довжини й залишали в них стоки для спускання води на поля. Для затримки води на полях споруджуватися нові подовжні й поперечні греблі й насипи. Від основного русла відділялися численні канали. Створювалися водойми, у яких надлишки нільської води зберігалися й використовувалися в посушливу пору року.