Вплив демографічної ситуації на відтворення трудового потенціалу сільських територій

ВПЛИВ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ НА ВІДТВОРЕННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

Трудовий потенціал є складною соціально-економічною категорією, головним компонентом якої виступають фізичні параметри відтворення населення — природної основи трудового потенціалу. Відтворення населення розглядається як історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь. Розвиток негативних процесів у кількісному та якісному відтворенні трудових ресурсів країни, поглиблення демографічної кризи, відповідно до статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», є загрозою національним інтересам і безпеці України. Проблема формування і реалізації трудового потенціалу є надзвичайно важливою, оскільки від її розв’язання залежать перспективи розвитку вітчизняної економіки, можливості її переходу на інноваційну модель розвитку [2].

Метою статті є дослідження концептуальних засад відтворення трудового потенціалу сільських територій та виявлення основних причин погіршення демографічної ситуації у Миколаївській області як однієї із важливих складових відтворення трудових ресурсів.

Статистичні дані Миколаївської області свідчать, що останнім часом кризове становище у демографічній ситуації сільських територій лише посилюється. Головною причиною демографічних втрат у чисельності як сільського, так і міського населення, є його звужене природне відтворення, яке характеризується негативною тенденцією, що прогресує.

Таблиця 1 — Динаміка чисельності наявного населення Миколаївської області.

З 2007 року в області спостерігається зменшення чисельності населення, яке обумовлено як природним, так і міграційним скороченням. Упродовж дванадцяти років після першого Всеукраїнського перепису населення область втратила 96,3 тис. осіб (7,6%), і на початок 2014 р. кількість її жителів складала 1168,4 тисячі.

Останні десять років скорочення чисельності населення відбувається більш повільними темпами. Головним чином, це обумовлено сповільненням природного скорочення. Так, у 2013 р. чисельність наявного населення області зменшилася на 5,1 тис. осіб, що порівняно з попереднім роком більше на 0,4 тис., інтенсивність скорочення становила 4,4 особи на 1000 наявного населення, зокрема міського — на 2,4 тис. (3%), сільського — на 2,7 тис. (7,3%).

Однією з найважливіших характеристик демографічної ситуації є природний рух населення.

Таблиця 2 — Природний процес відтворення населення Миколаївської області.

У регіоні, починаючи з 2009 року, спостерігається зростання кількості народжених, винятком стали 2010, 2011 та 2013 роки, хоча рівень народжуваності залишається доволі низьким. Кількість померлих продовжує перевищувати число народжених. За 2013 рік на Миколаївщині зареєстровано 13 043 народжених, що на 472 немовляти менше, ніж у 2012 році. Традиційно хлопчиків народжується більше, ніж дівчаток: на 100 народжених дівчаток торік припадало 109 хлопчиків. Коефіцієнт народжуваності порівняно з 2012 роком зменшився з 11,5 до 11,1 немовлят на 1000 наявного населення, натомість, показник смертності зріс з 14,7 до 14,8. Кількість померлих збільшилася на 76 осіб у порівнянні з попереднім роком і становила 17 353 особи.

Кількість населення змінюється за рахунок природного та міграційного рухів, а також адміністративно-територіальних перетворень.

Природне скорочення населення спостерігалося майже в усіх містах та районах, крім м. Южноукраїнська, де зареєстровано природний приріст 95 осіб (2,4 особи на 1000 наявного населення). Порівняно з 2012 р. природне скорочення збільшилося на 548 осіб (з 3762 до 4310 осіб), або на 14,6%. Це обумовлено зменшенням кількості народжених на 472 особи та збільшенням кількості померлих на 76.

Інтенсивність природного скорочення у розрахунку на 1000 наявного населення збільшилася з 3,2% у 2012 р до 3,7% у 2013 р. Рівень цього показника був найвищим у м. Вознесенську (7,1%) та Первомайському районі (7,5%), найнижчий — у Новобузькому (1%) та Єланецькому (0,7%).

Найбільш потужним чинником, що формує чисельність і вікову структуру населення, залишається народжуваність, яка динамічно збільшувалася до 1987 року. З цього ж року в області розпочався зворотний процес — народжуваність почала зменшуватися, хоча її рівень залишався вищим рівня смертності до 1991 р. включно.

Одним із несприятливих факторів, який впливає на природне скорочення чисельності населення, є його смертність. Зростання смертності населення сільських територій зумовлено низкою морально-психологічних факторів, соціально-економічних, етичних та інших причин довготривалого впливу, низьким рівнем життя сільського населення, недостатнім рівнем розвитку соціальної інфраструктури.

Показник смертності у 2013 р. порівняно з 2012 р. зріс з 14,7 до 14,8 померлих на 1000 наявного населення, серед регіонів України область за цим показником посідала 13 місце. Зростання смертності спостерігалося у містах Миколаєві, Вознесенську, Южноукраїнську та 12 районах, найсуттєвіше — у Казанківському (з 16,9 до 18,6%). Зниження смертності відбулося у 2 містах обласного значення та 7 районах, найпомітніше — у Миколаївському (з 19,4 до 17,5%) та Єланецькому (з 17,4 до 14,1%). Найвищий рівень цього показника у 2013 р. зафіксовано у Первомайському районі (20,2%), традиційно найнижчий — у м. Южноукраїнську (7,9%).

Аналіз показників смертності у міських поселеннях та сільській місцевості вказує на гірше становище сільських жителів. Так, рівень смертності у сільській місцевості на 3 п.п. вище, ніж у міських поселеннях: 16,9 особи на 1000 наявного населення проти 13,9.

Причинами низької народжуваності та високої смертності населення в регіоні є насамперед низький рівень доходів населення, відсутність достатньої державної підтримки молодих сімей, високий рівень його захворюваності та низький рівень медичного обслуговування. Крім того, одним із важливих чинників динамічних змін народжуваності, безперечно, є динаміка шлюбності і розлучуваності. Так, у 2013 році кількість зареєстрованих шлюбів була майже на половину меншою за показник 1995 року. Із загальної кількості новонароджених у 2013 р. 68,6% немовлят народилося у батьків, які перебували у зареєстрованому шлюбі, частка цих дітей зменшилася у порівнянні з 2012 р. на 0,9 в.п. Наразі майже кожна третя дитина народилася у батьків, шлюб яких не був зареєстрований або у матерів-одиначок. Частка дітей, народжених поза шлюбом, у 2013 р. становила 31,4% від загальної кількості народжених, що на 7,6 в.п. більш ніж у 2000 році.

На динаміці природного скорочення сільського населення позначився і його статево-віковий склад. Аналіз статево-вікової структури сільського населення вказує на окремі суттєві дисбаланси, що мають і будуть мати серйозні демографічні наслідки (табл. 3).

Таблиця 3 — Структура чисельності населення Миколаївської області за статтю та окремими віковими групами на 1 січня 2014 року, %.

Статева структура населення в області, як і по Україні в цілому, характеризувалася перевагою жінок у її загальній чисельності. На 1 січня 2014 р. чисельність жінок становила 628,2 тис. осіб (53,8% від загальної чисельності населення), чоловіків — 539,5 тис. осіб (46,2%). На кожну тисячу жінок у середньому припадало 859 чоловіків. Це співвідношення змінюється залежно від віку. У новонароджених завжди переважає частка чоловічої статі (52,3% хлопчиків проти 47,7% дівчаток), наразі при пересуванні від дитячих до молодих вікових груп відсоток осіб чоловічої статі поступово зменшується і вже починаючи з 37-річного віку у структурі населення переважають жінки. Такий стан вікової структури призводить до диспропорцій у шлюбних відносинах та у відтворенні населення.

Прогресуюче зменшення чисельності сільського населення і несприятливі зміни його статево-вікової структури призводять до занепаду сільської місцевості, збитковості й закриття закладів соціальної сфери і, врешті решт, до масового виїзду селян репродуктивного віку. Отже, обезлюднення сіл, погіршення вікової структури їх жителів є одночасно і індикатором, і наслідком багатьох негативних явищ й процесів, які відбуваються в економічній та соціальній сферах сіл, у тому числі й таких, як ліквідація господарств чи їх виробничих підрозділів, скорочення обсягів виробництва, закриття установ соціальної сфери тощо.

Скорочення кількості сільського населення відбувається внаслідок зменшення чисельності осіб у віці молодшому за працездатний, тобто природної основи відтворення селян. При цьому зростає абсолютна та відносна чисельність пенсіонерів, у результаті чого відбувається старіння сільського населення та зростає демографічне навантаження на працездатне населення. Таке співвідношення характеризує старіння ресурсів живої праці села, що зумовлює значно більше демографічне навантаження на осіб працездатного віку у сільській місцевості. Для оцінки процесу старіння населення польським демографом Е. Россетом побудовано шкалу, згідно з якою, якщо частка осіб віком 60 років і старше складає 18% і більше — це дуже високий рівень демографічної старості, а в області станом на 1 січня 2014 р. вона становила 21,3%. Становище, що склалося на селі, небезпідставно можна назвати початком процесу вимирання сільських мешканців. Відродження сільських територій як невідкладна потреба зумовлює необхідність розроблення чіткої програми дій держави. Адже за роки незалежності сільська місцевість почала просто занепадати, що й проявилося не лише в руйнації соціальної сфери села, але і в зникненні щороку з карт десятків сіл. Цей процес супроводжується постійним скороченням робочих місць і наростанням сільського безробіття [3, с. 141].

Висновки

Таким чином, наявні тенденції демографічного розвитку сільських територій потребують комплексного вирішення за такими напрямками:

Проблема відтворення трудового потенціалу сільських територій потребує розроблення програм, які були б спрямовані на економічне забезпечення відтворення населення, посилення профілактики захворюваності населення, подолання соціального відчуження осіб похилого віку та інвалідів, поліпшення екологічної ситуації, популяризацію здорового способу життя. Такі кроки стануть вагомим підґрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення й підвищення тривалості повноцінного активного його життя.

Покращення демографічної ситуації потрібно проводити у комплексі із забезпеченням сталого розвитку сільських територій, підвищенням рівня життя сільського населення, охороною навколишнього природного середовища, збереженням природних, трудових і виробничих ресурсів, підвищенням конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва.

Список використаних джерел

• 1. Населення Миколаївщини 2013 / Головне управління статистики у Миколаївській області. — Миколаїв, 2014. — 180 с.
• 2. Про заходи щодо подолання демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу [Електронний ресурс] / Рада національної безпеки і оборони України. — Режим доступу: http://www.rnbo.gov.ua
• 3. Хорунжий М. Й. Економіка села в контексті організаційно-економічних трансформацій / М. Й. Хорунжий // Економіка АПК. — 2010. — № 11. — С. 136—141.
• 4. Жибак М. М. Розвиток трудового потенціалу села західного регіону: монографія / М. М. Жибак. — Тернопіль: Астон, 2010. — 336 с.