Банки з українським капіталом

• — втручання державних органів в кредитну політику державних банків з метою розв’язання поточних фінансових проблем бюджету і державних монополій, що привело до неякісних кредитних портфелів у цих банках;
• — невизначеність державної політики щодо подолання економічної кризи і, відповідно, нез’ясованість ролі державних банків в економічних процесах.

Банки з іноземним капіталом:

• — невідповідність їх нинішньої присутності в Україні їхнім стратегічним цілям;
• — технологічна неспроможність кредитувати українську економіку;
• — проблеми з фондуванням від материнських банків [1].

На думку фахівців АУБ, щоб банківська система України здатна була виконувати свої базові функції, треба «позбутися розчленування банківської системи і зробити її цілісною щодо свого призначення, щоб кожен окремий банк і всі разом працювали в одному напрямі - забезпечення фінансовими ресурсами української економіки, отримуючи при тому свої прибутки» [1].

1. Низький рівень капіталізації. Нарощування обсягів капіталу та активів для українських банків є об'єктивною необхідністю, адже, як зазначають з цього приводу О. Мертенс і Дж. Урга, «українські банки за обсягами активів надзвичайно малі з погляду міжнародних порівнянь і однією з довгострокових тенденцій розвитку банківського сектора має стати інтеграція та злиття банків» [3, с.33].

На 01.09.2015 тільки 25 вітчизняних банків відповідали цьому критерію (15, 83 відсотків від загальної кількості банків, що подають фінансову звітність НБУ) [5].

З метою підвищення вимог до рівня капіталізації банків Верховна Рада України внесла певні зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність», а саме: згідно з 31 статтею цього Закону мінімальний розмір статутного капіталу на момент державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, не може бути меншим 500 мільйонів гривень [6].

У свою чергу НБУ у Постанові «Про затвердження Змін до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» від 17.11.2014 № 723 зазначив, що мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1), що отримав банківську ліцензію після 11 липня 2014 року, має становити 500 мільйонів гривень.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1), що отримав банківську ліцензію до 11 липня 2014 року, має становити: 120 мільйонів гривень — до 10 липня 2017 року; 150 мільйонів гривень — з 11 липня 2017 року; 200 мільйонів гривень — з 11 липня 2018 року; 250 мільйонів гривень — з 11 липня 2019 року; 300 мільйонів гривень — з 11 липня 2020 року; 350 мільйонів гривень — з 11 липня 2021 року; 400 мільйонів гривень — з 11 липня 2022 року; 450 мільйонів гривень — з 11 липня 2023 року; 500 мільйонів гривень — з 11 липня 2024 року [8].

Високий рівень економічної та географічної концентрації. На 01.09.2015 шістнадцять найбільших банків України (банки першої групи) володіли 72,99% активами усього банківського сектора (961 093 млн грн), а на четверту групу, у яку входить 90 банків, припадало лише 5,08% активів банківського сектора (66 810 млн грн) [5].

Щодо регіональної концентрації, то аналіз розподілу мережі банків свідчить, що основну їх масу зосереджено в кількох великих містах. У м. Києві та Київській області було зосереджено 71% від загальної кількості банківських установ. У Дніпропетровській, Донецькій, Одеській областях у цілому діяло майже 16% від загальної кількості банків. Така концентрація пояснювалася насамперед тим, що зазначені регіони є найбільш розвинутими промисловими регіонами України і мають досить високий інвестиційний рейтинг [10, с.32]. У деяких областях — Вінницькій, Житомирській, Кіровоградській, Миколаївській, Рівненській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій — розташовані тільки філіали або відділення, які не завжди можуть запропонувати повний та якісний асортимент банківських продуктів [5].

Таке становище потребує подальшого розгляду питання формування регіональних та муніципальних банків з метою наближення до фізичних та юридичних осіб певних банківських послуг, що враховують специфіку економічного розвитку даного регіону або міста.

Низький рівень прибутку та високий рівень ризиків. Складовою забезпечення фінансової стійкості банків є їхня прибутковість. У 2009;2011 рр. діяльність банківського сектору була збитковою: у 2009 р. від'ємний фінансовий результат вітчизняних банків становив 38,4 млрд грн, у 2010 р. — 13,0 млрд грн, у 2011 р. — 7,7 млрд грн. Банки змогли завершити 2012 р. та 2013 р. з прибутком, але вже у 2014 р. збиток банківського сектору становив 53,0 млрд грн. За підсумками 2015 р. рентабельність активів становила — 4,07%, рентабельність капіталу — (-30,46%). Від'ємний фінансовий результат діяльності банків переважно було сформовано банками І групи, що кредитували масштабні проекти та зазнали значних втрат від окупації АР Крим та ситуації на Сході України.

Отже, у 2015 р. у позичальників виникли значні труднощі з обслуговуванням кредитів, що суттєво посилило ризиковість банківського бізнесу. За даними Національного банку України, частка негативно класифікованої заборгованості в загальному обсязі кредитної заборгованості банків за рік зросла з 12,9% до 19,0%. Зокрема, прострочена заборгованість за наданими кредитами збільшилась на 92,5% (на 65,3 млрд грн) — до 135,9 млрд грн (13,5% від загального обсягу кредитів) [5].

На думку провідних аналітиків, основними ризиками банківської системи України на даний момент є погіршення платоспроможності позичальників фінансових установ, що пов’язано зі складною політичною та економічною ситуацією. При цьому негативних факторів декілька: політична нестабільність, погіршення державних фінансів та зниження зовнішньої ліквідності, падіння курсу національної валюти тощо.

Крім того, інтенсивне залучення вільних коштів населення і підприємств при високих реальних депозитних ставках і спрямування їх на непродуктивне споживання урядом (облігації внутрішньої державної позики) або на споживче кредитування населення або кредитування імпорту призводять до поглиблення кризових явищ в українській економіці, збільшує ризик ліквідності [4].

На наш погляд, основними напрямами діяльності щодо зменшення рівня ризиків банківської системи України в середньостроковій перспективі мають стати:

• — диверсифікація банківських активів та впровадження нових депозитних програм;
• — скорочення операційних видатків та збільшення доходу за рахунок комісійних платежів;
• — підвищення рівня капіталізації банківського сектора шляхом залучення додаткового акціонерного капіталу, вдосконалення методики розрахунку обсягів і нормативів регулятивного капіталу та нормативів ризику;
• — вдосконалення процедур санації, реорганізації та ліквідації банків;
• — розвиток структури банківського сектору в напрямі оптимального поєднання великих банків із розгалуженою мережею філій та регіональних і муніципальних банків;
• — створення умов для залучення інвестицій у вітчизняну банківську систему в межах, що не створюватимуть суттєвих фінансових ризиків.

Неформальна (тіньової) економіка. З проблемою тінізації економічних процесів стикаються майже всі країни світу. Як вважають експерти, обсяги тіньового сектора в економічно розвинених країнах світу утримуються на рівні 5−15% ВВП [9, с.65]. На думку експертів МВФ, питома вага тіньової економіки зростає на ранніх етапах переходу до ринку, однак потім знижується з прогресом реформ та скороченням корупції в органах державної влади [7].

банківський сектор фінансова криза Виникнення військового конфлікту на території України, фінансова дестабілізація, зростання панічних настроїв економічних агентів та посилення адміністративного тиску призвели до формування (за розрахунками Мінекономрозвитку) безпрецедентно високого рівня тіньової економіки у 2015 році - 42% від обсягу офіційного ВВП (порівняно з 2014 роком збільшився на 7 в. п.). Такий розмір тіньової економіки в Україні набуває ознак загрози національній безпеці. Якщо тіньовий обіг перевищує 30%, а кількість зайнятих у ньому — 40%, виникає загроза для керованості економіки.

Відомо, що розмір тіньової економіки впливає на обсяг ризику відмивання грошей у банках (більшість тіньових схем в економіці України неможлива без залучення та безпосередньої участі банків).

Зазначимо, що в Україні аналіз ризику відмивання грошей покладено на єдиний орган — Державну службу фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг), яка концентрує свою діяльність на описі виявлених типологій та схем відмивання грошей.

Відомо, що одним із елементів запобігання легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, є обов’язкова ідентифікація клієнтів банку.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Крім того, банкам забороняється встановлювати кореспондентські відносини з банками, іншими фінансовими установами — нерезидентами, що не мають постійного місцезнаходження та не проводять діяльність за місцем своєї реєстрації та/або не підлягають відповідному нагляду в державі (на території) за місцем свого розташування, а також з банками та іншими фінансовими установами — нерезидентами, що підтримують такі кореспондентські відносини. Банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами-юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів щодо того, що особа виступає не від власного імені [6].