Основні напрями вдосконалення банківського кредитування населення

За останні 4 — 5 років банківська система України досягла неймовірного зростання в споживчому кредитуванні. Якщо раніше кредити в більшості надавалися суб'єктам господарювання, то в останні роки кредитування населення збільшувалося неймовірними темпами. Нажаль банківська система досягла піку на ринку споживчого кредитування, такого приросту за роки незалежності не було. Жодна банківська система не може так зростати, зазвичай після п’яти — шести років швидкого розвитку настає криза. Можливо банки рік чи два змогли видавати кредити, якщо б не було фінансової кризи в світі. В світлі таких подій банки повинні зробити висновки та переглянути свої плани, стратегію та політику, техніку видачі кредитів, оцінку платоспроможності позичальників, якість обслуговування та ін.

Проаналізувавши сучасний стан розвитку споживчого кредитування на ринку України можна виділити такі основні напрями вдосконалення споживчого кредитування:

• 1. Створення єдиного кредитного бюро.
• 2. Вдосконалення практики корпоративного управління і управління ризиками.
• 3. Підтримання якості кредитного портфелю банків.

Розглянемо першу проблему банківського кредитування населення та шляхи її вдосконалення. 23 червня 2005 року прийнято Закон України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», який набув чинності 29 січня 2006 року. Відтак актуальність питання діяльності в Україні бюро кредитних історій не викликає сумніву.

Це комплексне завдання, але істотним етапом його розв’язання був і залишається ефективний аналіз позичальника — максимально об'єктивний, маловитратний і зручний, у чому й полягає функція бюро кредитних історій. У зв’язку з шахрайствами у банківській сфері в західних країнах виникла ідея створення таких бюро. Ризик надати кредит, який не повернуто банківській установі, існував завжди, поки не з’явилася слушна думка про взаємний обмін між банкірами інформацією про ненадійних позичальників.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» бюро кредитних історій — це юридична особа, виключною діяльністю котрої є збір, зберігання, використання інформації, яка становить кредитну історію — тобто сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов’язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації.

В Україні існує на сьогоднішній день п’ять кредитних бюро. 14 липня 2008 створено п’яте українське бюро кредитних історій (БКІ) — Дата Майнинг Гроуп, заснованому Альфа-Банком. Таке рішення в Альфа-Банку пояснюють небажанням роздрібних банків розкривати інформацію про позичальників конкурентам. Із цієї причини створено вже три БКІ. Наприклад, власні бюро заснували «ПриватБанк» ТОВ «Українське бюро кредитних історій» (засновники — «ПриватБанк» та компанія BigOptima), ЗАТ «Міжнародне бюро кредитних історій» (засновники — АКБ «ТАС-Комерцбанк», ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», ЗАТ «Страхова компанія «ТАС», ЗАТ «Страхова група «ТАС», Creditinfo Group (Ісландія) і Національна асоціація кредитних спілок України (НАКСУ), ТОВ «Перше всеукраїнське бюро кредитних історій» і Російський стандарт.

Джерелами формування кредитних історії є відомості, надані користувачем до бюро кредитних історій за письмовою згодою суб'єкта кредитної історії, відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, за винятком відомостей, що становлять державну таємницю.

Порядок передачі даних із державних реєстрів, а також розмір плати за це та інші умови встановлює Кабінет Міністрів України або (за його дорученням) — держатель чи адміністратор державного реєстру та бюро кредитних історій на підставі договору.

В США кредитні бюро працюють на принципах обміну інформації, тобто якщо користувач хоче одержати доступ до інформації, то він її отримає лише за умови надання своєї інформації. Правила передачі конфіденційних відомостей у цій країні регулюються «Етичним кодексом про обмін банків інформацією про кредитоспроможність комерційних фірм», розробленим асоціацією Роберта Моріса, а також аналогічним кодексом для обміну інформацією між банківськими установами та фірмами, котрі надають комерційний кредит. У нашій країні банківська діяльність не регулюється етичними нормами, тому ця модель не працює у нас не працює.

В США працює велика кількість бюро, але тільки три великі організації - Ехрегіап, ТгаnsUnion і Еquifax — мають інформацію не лише щодо кредитного ринку СІЛА, а й ринків інших країн. Фінансові установи платять визначену суму за одержання інформації про кредитну історію і вважають цю плату добрим вкладенням коштів. У Канаді діє ефективна система перевірки кредитоспроможності юридичних і фізичних осіб, побудована за принципом інформаційних мереж. Кожна з таких мереж має велику базу даних, яку підтримують і обслуговують численні бюро кредитних історій.

Інша складова інформаційних мереж — розгалужена система місцевих бюро кредитних історій, котрі також є приватними і безпосередньо працюють зі споживачами послуг, перевіряючи їх кредитоспроможність.

В усьому світі бюро кредитних історій створювалися та функціонують за різними схемами. Водночас зауважимо одну важливу деталь: життєздатність цих структур суттєво залежить від широти територіального охоплення, а також від кількості учасників і їх статусу.

Основними принципами роботи Національного кредитного бюро у Франції та Центру збору інформації про кредити при Deutshe Bundesbank у Німеччині є збереження жорсткого нейтралітету щодо конкуренції, а також забезпечення точності й законності наданої інформації із зобов’язанням усіх кредитних організацій, надавати інформацію тільки в єдиний банк даних.

Світовий досвід свідчить, що вирішити проблеми ринку кредитів можна за допомогою бюро кредитних історій, створених для обміну інформацією про позичальників між кредитодавцями. Створення в Україні єдиного кредитного бюро матиме позитивний результат:

• 1) підвищить рівень обізнаності суб'єктів фінансового ринку послуг (фінансових посередників) про позичальників і дасть змогу точніше прогнозувати повернення кредиту;
• 2) надасть кредитодавцям змогу ефективно визначати напрями і ціну кредиту, в свою чергу це зменшить ризик неповернення боргу;
• 3) наявність єдиного кредитного бюро історій зменшить вартість отримання інформації, це в свою чергу буде поштовхом до зменшення відсоткових ставок, ціни на кредитні ресурси. Чистий прибуток позичальників зросте, що стимулюватиме їх діяльність.
• 4) єдине бюро кредитних історій створить своєрідний дисциплінуючий механізм для позичальників. Кожен знатиме: в разі невиконання зобов’язань його репутація зруйнується, що позбавить його кредитних коштів або зробить їх набагато дорожчими. Такий механізм стимулюватиме позичальника до повернення кредиту, зменшуючи ризик неповернень.

В усьому світі бюро кредитних історій — це незалежні структури, які здійснюють обмін інформацією про позичальників і накопичують її. А в Україні відкриваються бюро при банках, тому що банки не хочуть передавати свої бази даних конкурентам. На зниження ризику неповернення споживчих кредитів працює посиленно співробітництва банків з бюро кредитних історій. Криза ліквідності змушує банки посилювати умови кредитування і більш виважено підходити до відбору позичальників. Частка проблемних кредитів у портфелях банків однаково буде збільшуватися через вплив інших серйозних факторів. Масові скорочення персоналу і зменшення зарплат можуть підірвати платоспроможність позичальників. У результаті, частина з них не зможе вчасно та у повному обсязі виконувати свої фінансові зобов’язання перед банком. Крім того, навантаження на позичальників збільшили і самі банки, які почали піднімати процентні ставки не тільки по нових, але й по раніше виданих кредитах.

В світі з успіхом функціонують спеціальні установи — кредитні бюро, які дають змогу кредиторам на легальному рівні обмінюватися інформацією про позичальників. Кредитне бюро стимулює зростання банківських кредитів, знижує рівень кредитного ризику. Аналіз міжнародного досвіду свідчить, що бюро кредитних історій у багатьох країнах одержують, особливо на початкових етапах своєї діяльності, пряму чи побічну підтримку центральних банків і органи виконавчої влади. Крім того, вважається доцільним активно залучати до роботи бюро кредитних історії аудиторські фірми з високою діловою репутацією і досвідом роботи на фінансовому ринку. Спираючись на міжнародний досвід, доцільно в Україні піти саме таким шляхом — це забезпечить ефективність діяльності єдиного бюро кредитних історій.

Національний банк України в цій проблемі почав робити поступові кроки, постановою правління Національного банку України від 06.07.2007 р. N 248 у визначенні «Однорідних споживчих кредитів» прописується «у кредитних договорах з якими є письмова згода позичальника на надання банком відповідної інформації до бюро кредитних історій та інформація за цими договорами в ньому розміщена».

У червні 2008 Національний банк оприлюднив проект змін у Положення про порядок формування й використання резерву для відшкодування можливих втрат при проведенні кредитних операцій, яким має намір поставити за обов’язок банкам вимагати в клієнтів письмову згода на надання інформації в бюро кредитних історій. У випадку відмови позичальник буде зарахований до найгіршої категорії «Д» — банк повинен буде резервувати 100% суми такого кредиту. Та, на жаль, не одне кредитне бюро реально не оправдовує себе, банківська система потребує одного єдиного кредитного бюро.

На нашу думку створення єдиного кредитного бюро повинно базуватися на досвіді Франції та Німеччини, тільки в таких у мовах воно буде по справжньому якісно працювати.

Другою проблемою є не достатньо суворі стандарти корпоративного управління і управління ризиками, тобто ризик-менеджменту. За даними рейтингової служби Standard & Poor’s: «Низький рівень оцінки відображає високу уразливість української банківської системи до різного роду шокам, обумовлену спостережуваним останніми роками стрімким зростанням ще не «витриманих» кредитних портфелів, складною економічною і політичною обстановкою, істотною (що хоч і знижується) концентрацією бізнесу на окремих контрагентах і галузях, значною доларизацією операцій, сумнівами щодо правового захисту прав кредиторів, недостатньо суворими стандартами видачі кредитів і ризик-менеджменту, а також відставанням заходів, що приймаються регулюючими і наглядовими органами, від розвитку ринку.

У зв’язку з світовою кризою, глобальними тенденція до збільшення банкрутств, актуальним напрямом вдосконалення є ризик-менеджмент. Чинником виникнення фінансової кризи та проблем із банківським кредитуванням населення, на нашу думку є відсутність у багатьох фінансових установ належної системи ризик-менеджменту.

У банках система ризик-менеджменту носить формальний характер, оскільки бракує інтеграції між системою планування та ризик-менеджментом, ризиками та плановими показниками ліквідності, прибутковості, не розмежовано компетенції між контролінгом та внутрішнім аудитом тощо. Не має чіткого формулювання цілей та завдань управління ризиками, підбором адекватних інструментів нейтралізації ризиків, організації системи ризик-менеджменту, зі здійснення контролю ризиків.

Немає єдиної точки зору щодо інституцій, які повинні забезпечувати процес ризик-менеджменту. Згідно схвалених Національним банком України Методичних рекомендацій щодо організації та функціонування системи ризик-менеджменту в банках України, під час розробки і запровадження комплексної системи ризик-менеджменту банку спостережна рада і правління повинні забезпечувати створення незалежного підрозділу з управління ризиками.

Основними інституціями, які мають формувати завершену, а отже, дієздатну систему ризик-менеджменту, є:

• — керівництво, правління;
• — група контролінгу ризиків (у складі відділу фінансового контролінгу);
• — менеджмент лінійних підрозділив;
• — внутрішній аудит.

Міжнародна практика свідчить, що найефективнішою є система ризик-менеджменту, яка ґрунтується на двох базових елементах: контролінгу ризиків та внутрішньому аудиті. Під контролінгом ризиків слід розуміти сукупність функцій та інструментів контролінгу, спрямованих на побудову і забезпечення функціонування інтегрованої системи ризик-менеджменту. Контролінг ризиків, з одного боку, є складовою загальної системи фінансового контролінгу, а з іншого — здійснює функціональну підтримку ризик-менеджменту. Сутність контролінгу ризиків полягає в систематичній ідентифікації, оцінці та виробленні рекомендацій щодо нейтралізації ризиків, а також у складанні звітності стосовно управління ними. Складовою контролінгу ризиків є система раннього попередження та реагування, завданням якої є комплексне відстеження потенційних ризиків та пошук додаткових можливостей для поліпшення фінансово-господарської діяльності. Контроль ризиків полягає у перевірці функціональної спроможності системи ризик-менеджменту; здійснюють його служба внутрішнього аудиту, а за її відсутності - незалежні аудитори. Активізація впровадження внутрішнього аудиту є реакцією на підвищені ризики, яких зазнають підприємства в умовах ринкової економіки, а також на специфічні ризики, зумовлені можливими зловживаннями менеджменту і конфліктом інтересів.

Не дивлячись на збільшення інвестицій і прагнення керівників банків виправити положення, практика ризик-менеджменту відстає від рівня реальних ризиків і не відповідає міжнародним стандартам. У своєму прагненні розширити бізнес і досягти поставлених комерційних завдань українські банки не приділяють належної уваги розробці суворих і послідовних стандартів видачі кредитів і ухвалення інших видів ризиків. Підвищення ступеня залучення і ролі іноземних акціонерів повинне сприяти впровадженні кращої міжнародної практики.

На перший погляд, функціональні завдання контролінгу та внутрішнього аудиту є подібними. Зокрема, до компетенції обох інституцій належать завдання контролю, консалтингу, сприяння ризик-менеджменту. Однак ці служби не дублюють, а доповнюють одна одну.

До компетенції контролінгу належить інформаційне та методичне забезпечення менеджменту для прийняття управлінських рішень, організація довгострокового планування і бюджетування, координація, а також консалтинг із фінансово-економічних питань. Призначення ж інституту внутрішнього аудиту полягає у перевірці ефективності корпоративного управління в цілому і системи ризик-менеджменту зокрема. Налагодження та підтримка спроможності системи ризик-менеджменту є завданням контролінгу, а перевірка її якості і дієвості - компетенцією внутрішнього аудиту.

До компетенції аудиту належить перевірка ефективності менеджменту всіх рівнів. Акценти при цьому робляться на перевірці відповідностей діяльності стратегічним і тактичним цілям банку. Необхідність такої перевірки зумовлена тим, що низький рівень менеджменту є основним чинником ризику, а несвоєчасне виявлення помилкових рішень унеможливлює їх корекцію.

Отже, дієвість системи ризик-менеджменту можна забезпечити, запровадивши контролінг ризиків та внутрішній аудит: розбудова і підтримка функціональної спроможності системи ризик-менеджменту має бути завданням контролінгу ризиків, а перевірка ефективності системи — компетенцією внутрішнього аудиту; у висновках внутрішнього аудиту особливу увагу слід звертати на оцінку функціональної спроможності, адекватності й ефективності системи ризик-менеджменту в цілому і контролінгу ризиків зокрема; концептуальні засади організації внутрішнього аудиту підприємствами різних видів діяльності (промислові підприємства, банки, страхові організації тощо) загалом є ідентичними і ґрунтуються на Міжнародних стандартах внутрішнього аудиту; особливості внутрішнього аудиту підприємств окремих видів діяльності визначаються нормативно-правовими документами, наявними ресурсами, рівнем ризиків, особливостями побудови внутрішньої системи контролю та специфікою операційної діяльності.

У зв’язку з економічною кризою, фінансовою нестабільністю в країні, коливанням курсу долара США та ряду інших несприятливих чинників є на нашу думку третім напрямом вдосконалення банківського кредитування населення — це підтримання якості кредитного портфелю.

Аналізуючи кредитний портфель ЗАТ КБ «ПриватБанк» ми побачили, що більше 80% активів становлять кредити, а близько 40% кредитного портфелю — це кредити надані населенню. Основні ризики, що загрожують стабільності банківської системи України у 2009;му — це неповернення населення та компаній за довгими кредитами (передусім іпотечними), сильні коливання курсу гривні до долара та боргові зобов’язання перед іноземними кредиторами. В умовах економічної кризи фінансові проблеми цього року не виникнуть лише в банків, які видавали короткі кредити у гривні та не мають великих доларових боргів. Таких в Україні набереться чотири-п'ять десятків, причому з розряду дрібних.

Однак у 2009;му однією з головних проблем банків буде зовсім не проблемна заборгованість за кредитами, наданими населенню в сумах до 2000 доларів США. Банкіри, навпаки, очікують зниження обсягів таких споживчих кредитів. Різке зростання обсягів поганих кредитів очікується в сегменті автокредитування та іпотеки. Середня сума кредиту на купівлю автомобіля у 2006 — 2008 роках становила 15 тис. доларів США терміном на 3 — 5 років, на придбання житла — 60 — 70 тис. доларів США терміном на 10 — 15 років. Щомісячний платіж більшості покупців авто в кредит дорівнює 400 — 500 доларів США, квартир — 800 — 1000 доларів США. Більшість іпотечних та автомобільних позичальників — наймані працівники великих і середніх компаній, які до середини 2008;го розвивалися досить високими темпами. У результаті погіршення фінансових показників компаній доходи позичальників знизилися, відтак не можуть платити за дорогою іпотекою та автокредитом. До того ж, у середині 2008;го багато банків підвищили кредитні ставки за діючими кредитними договорами в середньому на 1 — 1,5 п. п.

Вже наприкінці 2008 року спостерігався сплеск неповернень за іпотечними й автокредитами. Деякі банки почали масово забирати в позичальників заставне майно: на інтернет-сайтах багатьох фінустанов (наприклад, «ПриватБанк», Фінанси та Кредит, Укрпромбанк, Укрсоцбанк тощо) можна знайти довгі списки відчужених і виставлених на продаж об'єктів нерухомості, автомобілів, земельних ділянок.

Дотепер банківські установи відчужували заставне майно позичальників через суди. Наприкінці року банкіри спробували пролобіювати у Верховній Раді законопроект про спрощене вилучення заставного майна — тобто в обхід судових інстанцій. Однак марно. А наприкінці грудня Мін'юст роз’яснив, що банки можуть відчужувати майно позичальників винятково через суд. При цьому банк не має права примушувати позичальника продати заставу, щоб розплатитися за кредитом.

Неповернення за кредитами у 2009;му збільшаться не лише внаслідок падіння доходів населення та компаній. Ще один із факторів погіршення кредитного портфеля банків — девальвація гривні. Частка кредитів в інвалюті (здебільшого в доларах) досягає 60% усього кредитного портфеля банків. Більшість позичальників — і фізичні особи, і компанії - залучали кредити в доларах чи євро, не маючи доходів у відповідній валюті. Основною причиною популярності інвалютного кредитування була дешевизна таких позичок — до літа 2007;го ставки за деякими видами кредитування опустилися до 11,5% річних проти 15% у гривні.

Підвищення курсу долара в Україні негативно позначиться не лише на платоспроможності банківських позичальників, а й на самих банках, змушених погашати іноземні кредити. Загальна сума погашення закордонних боргів українськими банками достеменно не відома Дефіцит доларів для погашення зовнішніх боргів банків покриватиметься за рахунок резервів НБУ (оскільки в 2009 році надходження валютної виручки від експортного продажу і прямих інвестицій очікуються на дуже низькому рівні): МВФ виділив Україні кредит у розмірі $ 16,5 млрд. саме на підтримку стабільності банківської системи, якій доведеться погасити у 2009;му близько $ 16 млрд. При цьому резерви НБУ, за результатами аудита МВФ, досить якісні, кошти зберігаються в надійних цінних паперах і на рахунках західних банків (усього наприкінці грудня 2008;го резерви становили $ 31,5 млрд.).

За даними Національного банку України, обсяг проблемних кредитів за 11 місяців 2008 року становив 2,1% (15,3 млрд. грн) від суми всіх виданих кредитів. Однак аналітики, колектори та банкіри вважають цю цифру дуже заниженою. Голова правління одного з великих банків вважає, що на початку січня 2009;го неповернення за кредитами досягали 5% кредитного портфеля банків. Колектори схиляються до цифри 10%. У 2009 році частка проблемних і безнадійних кредитів в українській банківській системі може досягти 20 — 25%.

Перший крок на зустріч до позичальників, зробили банки. 22 грудня 2008 року в OTП Банк відбулася робоча зустріч на тему: «Реструктуризація кредитної заборгованості - приватні клієнти». У ній взяли участь голови Правлінь «Укрсоцбанк», «OTП Банк», банків «Форум», «Райффайзенбанк Аваль», «Укрсиббанк» і «Сведбанк». В ході цієї зустрічі учасники прийняли ряд важливих рішень в рамках внутрішньої політики банків по основних моментах реструктуризації валютних кредитів:

• — максимальний термін реструктуризації кредитних договорів для клієнтів повинен складати 24 місяці;
• — передбачена пролонгація кредитних договорів на строк до 10 років;
• — ухвалено рішення не підвищувати процентні ставки і/або інші платежі за кредитними договорами, що діють, які можуть привести до збільшення загальної вартості кредиту, до 31 грудня 2009 року;
• — на строк до 2-х років процентні ставки знижуються з подальшою компенсацією;
• — встановлений мораторій на примусове виселення по проблемних кредитах, якщо клієнт платить своєчасно і в повному об'ємі відсотки по кредиту, погоджував і підписав з банком план реструктуризації.

Оскільки ситуація на валютному ринку продовжує залишатися нестабільною і прогнози аналітиків вельми істотно різняться, хорошим рішенням для позичальника може стати рефінансування заборгованості (переклад кредиту з іноземної валюти в національну). Причому, щоб не лякати позичальників, банки встановлюють привабливу процентну ставку за кредитом.

Скориставшись пропозицією банку рефінансувати свою валютну заборгованість, позичальник повністю позбавляється від ризику подальшого зростання курсу іноземної валюти. Природно, процентна ставка за гривневим кредитом буде декілька вище, ніж ставка, яка діяла по валютному кредиту, оскільки була завжди присутня різниця ціни гривневих і валютних кредитів (наприклад, рік тому, якщо ставка за доларовим кредитом була 13−14% річних, то по гривневих діяла на рівні 17−18% річних). І курс обміну іноземної валюти на гривну, при здійсненні операції, використовуватиметься що діє на день операції. Так, позичальник несе певні втрати при виконанні операції по зміні валюти кредиту.

Самі ж банки також несуть певні втрати при проведенні даної операції, оскільки робить по гривневому кредиту процентну ставку значно нижче ринковою, і навіть нижче, ніж вартість що привертаються сьогодні банком ресурсів. Тому даний крок банку направлений не на отримання додаткових доходів, а на підтримку платоспроможності позичальників, на продовження нормальних взаємин з цими клієнтами.

В умовах фінансової кризи застосування вищеописаних заходів по реструктуризації валютних кредитів направлене на те, щоб допомогти клієнтам банків своєчасно виконати власні зобов’язання незалежно від валюти кредиту.

Проте банк, який розробив і упровадив стандартні програми реструктуризації, вже знатиме що запропонувати і тим клієнтам, у яких втрата платоспроможності пов’язана не з валютними ризиками, а з втратою джерел доходу.

Отже, банківське кредитування населення, як і вся діяльність, яка пов’язана з наданням кредитів є ризикованою. Ми виділили такі чотири групи ризиків та шляхи їх мінімізації: ризики, які пов’язані із цільовим призначенням; ризики, які пов’язані із спрощенням процедур оцінки платоспроможності позичальника; ризики, які пов’язані внаслідок розбалансованості активів і пасивів за термінами; ризики, які виникли у зв’язку з валютної незбалансованістю кредитних вкладень. Потрібно не тільки зважено підходити до оцінки кредитних ризиків, але і правильно ними управляти. А основними напрямками вдосконалення банківського кредитування населенню потрібно створити єдине кредитне бюро історій, вдосконалити політику ризик-менеджменту та у зв’язку з критичною економічною ситуацією в країні підтримувати якість кредитного портфелю не за допомогою підвищення відсоткових ставок діючих кредитів та їх достроковим погашенням, яке здійснюється в примусово-добровільній формі, а за допомогою реструктизації боргу або відстрочки платежів, або конвертації валютних кредитів, що дасть поштовхом до відновлення довіри населення до банку.