Виклад основного матеріалу

Професійний саморозвиток концертмейстера вищого навчального закладу є складним процесом, осмислення якого має здійснюватися з різних позицій. Тому одним із завдань дослідження процесу професійного саморозвитку концертмейстера вищого навчального закладу є вибір методологічних основ, які доцільно розглядати на двох напрямках: теоретико-методологічної стратегії та практично орієнтованої тактики.

Теоретико-методологічна стратегія розкриває напрямки й загальний план дослідження професійного саморозвитку концертмейстера вищого навчального закладу. Вона представлена аксіологічним, гуманістичним й акмеологічним підходами.

Аксіологічний підхід передбачає ставлення до людини як суб'єкта пізнання, спілкування й творчості. Ключовим поняттям аксіологічного підходу є поняття «цінність», яке активно використовується в різних наукових дисциплінах і, як правило, застосовується для позначення об'єктів і явищ, їх властивостей, а також абстрактних ідей, які відображають моральні ідеали. Цінності в науковій літературі визначаються за допомогою конкретного комплексу ідей, але не зводяться до них, оскільки між ідеєю і цінністю є певна відмінність [2; 4; 7].

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив виявити багатоаспектність поняття «цінність» у філософських, психолого-педагогічних і соціологічних дослідженнях. У педагогіці цінності виступають моральним принципом виховання і сприяють формуванню етичних стосунків між людьми, є засобом професійного саморозвитку. Виконуючи орієнтаційну функцію, вони складають основу індивідуальних і колективних суджень та вчинків. Поняття «цінність «— це категорія самосвідомості, що є системоутворюючим компонентом саморегуляції особистості й організації педагогічної взаємодії суб’ект-суб'ектного характеру. Вона задає внутрішні координати рейтингу пріоритетів і формує особливу значущість ставлення концертмейстера вищого навчального закладу до професійної діяльності, пов’язаної з досвідом творчої діяльності як орієнтиру творчого і професійного саморозвитку [2; 6; 7].

Разом з поняттям «цінність» аксіологічний підхід активно використовує термін «ціннісні орієнтації». Ціннісні орієнтації — відносно стійке, соціально зумовлене, вибіркове ставлення людини до сукупності матеріальних і духовних благ й ідеалів, які розглядаються як предмети або засоби задоволення потреб життєдіяльності особистості [2; 4]. Ціннісні орієнтації є глобальною психологічною характеристикою індивіда. Вони виявляються в певній спрямованості свідомості й поведінки, є їхнім орієнтиром, визначаючи структуру мотиваційної сфери людини. Механізм дій і розвитку ціннісних орієнтацій пов’язаний з необхідністю вирішення суперечностей і конфліктів в мотиваційній сфері особистості. У ціннісних орієнтаціях акумулюється життєвий досвід, накопичений в індивідуальному розвиткові людини, який і визначає її стосунки з іншими, перетворення особистості, у тому числі й по відношенню до самої себе.

Ціннісні орієнтації визначають духовний стрижень людини, впливають на спрямованість й зміст її соціальної активності. Більш того, ціннісні орієнтації є одним з основних джерел засвоєння людиною духовної культури суспільства, аксіологічних знань, а також перетворення культурних цінностей на стимули й мотиви поведінки. Відповідно до такого розуміння цінностей та ціннісних орієнтацій можна стверджувати, що аксіологічний підхід, як один з методологічних основ процесу професійного саморозвитку концертмейстера, дозволяє виявити провідні ціннісні орієнтації в структурі його професійної діяльності, досліджувати перспективні шляхи їх досягнення. Аксіологічний підхід дає можливість вивчити провідні ціннісні орієнтації концертмейстера з точки зору його природних здібностей та можливостей для вдосконалення його професійної діяльності, розглянути ціннісні орієнтації з позиції їхньої значущості для професійного саморозвитку.

Процес саморозвитку передбачає вдосконалення особистісних і професійних якостей, яке відбувається не на зовнішньому рівні, а через внутрішнє незадоволення своїм «Я», коли ініціатором цього процесу є сама особистість (В.Андрєєв). Синтезуючи різноманітні погляди вчених: (А.Кирьянової [4], Є.Климова, А. Маркової, Л. Митіної, А. Петрівського, В. Сластьоніна) можна виокремити такі складові: позитивна мотивація до професійної діяльності через особистісно значущі цінності, прагнення до підвищення власної майстерності, професійного й творчого саморозвитку в різних видах професійної діяльності.

Аналіз теорії і практики дозволив виявити, що орієнтації концертмейстера вищого навчального закладу на професійний саморозвиток — це складний процес осмислення, вибору рангу і систематизації особистісних цінностей, які орієнтують концертмейстера на успішну співтворчість і забезпечують активність у різних видах творчої професійної діяльності за допомогою проектування «Я-концепції» професійного саморозвитку в процес самопізнання, самопрограмування, самовиховання, самонавчання, самовдосконалення, самоаналізу, самокорекції та самопозиціонування. При цьому цінність задає «змістовну матрицю координат відповідного виду діяльності, а сенс — глибину їх розуміння» [4, с.65]. В контексті означеної проблеми виокремлено загальні для концертмейстера цінності, що впливають на його ставлення до професії та викликають мотиви досягнення професійної майстерності, а саме: гуманно-моральні цінності (внутрішня гармонія, альтруїзм, толерантність, емоційне позитивне ставлення до себе, людей, світу), цінності співпраці (прагнення до особистого й професійного саморозвитку, здатність до опанування нових стратегій поведінки, прагнення до максимальної творчої самореалізації у професійній діяльності, імпровізація, інтуїція і відкритість до спілкування), ціннісні орієнтації на творчість (стратегія творчого саморозвитку, здатність генерувати нові ідеї, цінність творчого саморозвитку, внутрішня мотивація до професійного саморозвитку, креативність, цілеспрямованість, автономність мислення, поведінки й діяльності, високий інтелектуальний рівень, наявність досвіду вирішення творчих і професійних завдань), соціальні цінності (здоров'я, прагнення до самовизначення, уміння долати труднощі, лідерство тощо).

Таким чином, аксіологічний підхід дає можливість розглядати професійний саморозвиток концертмейстера як соціально-педагогічний феномен, що характеризується такими категоріями як універсальність і фундаментальність гуманістичних цінностей. Аксіологічний підхід передбачає можливість існування уявлень про професійний саморозвиток в контексті розробки проблеми ідеалів, тобто узагальнених уявлень про досконалість в різних сферах громадського життя. В цьому випадку процес професійного саморозвитку концертмейстера вищого навчального закладу може бути представлений у вигляді певної «досконалої моделі», орієнтація і прагнення до якої утворюються в концертмейстерському колективі вищого навчального закладу.

Гуманістичний підхід співвідноситься з принципом гуманізму, сутнісний аспект якого ґрунтується на філософському тлумаченні гуманізму. Слід констатувати, що в публікаціях різних авторів доводиться зустрічатися з численними трактуваннями гуманізму. Аналіз різноманіття уявлень про гуманізм, що склалися в суспільстві, дозволяє конкретизувати зміст цього поняття відповідно до нашого дослідження. Розвиток уявлень про цей феномен має свою історію. Можна з достатньою впевненістю стверджувати, що гуманізм в освіті в тій чи іншій мірі проявляється в житті кожного, зокрема в традиціях педагогіки. Дослідники вітчизняної історії педагогіки, вирішуючи науково-теоретичні й соціально-практичні завдання, розглядали його зміст у відповідності з рівнем розвитку соціально-економічних умов суспільства та його культури. Найчастіше термін «гуманізм» застосовується у значенні суспільного чи особистого погляду на життя у філософській формі, або в судженнях щодо ставлення до людини та її інтересів. Сучасний гуманізм є, в першу чергу, гуманістичним світоглядом, на якому ґрунтується наукова, освітньо-виховна, культурнопросвітницька та організаційна діяльність. Це також світоглядна позиція, яка пропонує людині усвідомлення людського життя як цінності й самоцінності, установка на людяність. Гуманізація є одним з шляхів модернізації вищої освіти. Вона є ключовим елементом нового педагогічного мислення, що стверджує суб'єктивну сутність процесу діяльності у вищих навчальних закладах. Звідси гуманізація передбачає єдність загальнокультурного, соціально-морального і професійного саморозвитку особистості.

З позиції особистістно-професійного розвитку концертмейстера гуманістичний підхід дозволяє осягнути й визначити шлях його професійного зростання, а саме: актуалізуються мотиви досягнення високого результату праці, зростає потреба у виконавській майстерності, творчої активності та самореалізації, певного рівня набуває власний досвіт концертмейстерської діяльності — методична компетентність, тобто розвиваються та розширюються професійно орієнтовані знання щодо специфіки роботи з вокалістами, хореографами, диригентами, інструменталістами; опановуються алгоритми вирішення професійних завдань, завдяки чому підвищується креативність діяльності; розвиваються власні здібності та професійно-важливі якості, що визначаються специфікою діяльності концертмейстера, а саме: самостійність, дисциплінованість, активність, наполегливість у досягнення цілей, стійкість до подолання труднощів тощо.

Отже гуманістичний підхід до процесу професійного саморозвитку концертмейстера спрямований на утворення для фахівця умов щодо реалізації ним своїх природніх здібностей, розкриття власного потенціалу й застосування його у професійній діяльності. До того ж гуманістичний підхід вимагає використання таких видів творчої діяльності, як звітні концерти, фестивалі, конкурси, олімпіади із залученням до них студентів.

Основою акмеологічного підходу є ідея утворення всебічно розвиненої людини яка передбачає удосконалення своєї особистості, досягнення нею вершини фізичного, духовного, морального й професійного розвитку, орієнтація на життєвий успіх та розвиток творчого потенціалу. Це своєрідний стан людини, який завжди фіксує, наскільки індивід склався як громадянин, як фахівець у певній сфері діяльності, як член колективу тощо.

Акмеологічний підхід характеризується системністю до професійної діяльності концертмейстера та дозволяє визначити стратегію його професійного саморозвитку. Основною сутнісною якістю акмеологічного підходу за визначенням А. Деркача [3] є прагнення до відновлення цілісності суб'єкта, який проходить ступінь зрілості, коли його індивідуальні, особистісні й суб'єктно-діяльнісні характеристики вивчаються в усіх взаємозв'язках для того, щоб сприяти досягненню вищих професійних рівнів.

Акмеологічний підхід розглядає саморозвиток людини упродовж усього її життя. В якості таких теорій, зокрема, розглядаються: теорія життєвого шляху (С.Рубінштейн, Е. Еріксон, Ш. Бюлер), теорія життєвого циклу (Б.Ананьєв). Основний аспект цих теорій полягає у вияві найважливіших якісних новоутворень на кожному з етапів життєдіяльності людини, а також в обґрунтуванні ролі і місця особистої зрілості на цьому життєвому шляху. За своєю сутністю акмеологічний підхід є системою принципів, прийомів і методів, що дозволяють вирішувати акмеологічні проблеми й завдання. Його реалізація в професійній освіті (зокрема в процесі саморозвитку концертмейстера вищого навчального закладу) зумовлює прогресивні зміни у змісті та ступені спрямованості особистості концертмейстера на рівні його професійної самосвідомості, творчого мислення та професійних умінь. Утворюється реальна можливість виявлення та плідного використання особистісних ресурсів концертмейстера щодо досягнення успіху в професійній діяльності за рахунок формування «акмеологічної спрямованості» (А.Деркач) індивіда. Можна вважати, що формування у концертмейстера «акмеологічної спрямованості» є ключовим результатом реалізації акмеологічного підходу до професійного саморозвитку. При цьому необхідно виходити з того, що «акмеологічна спрямованість» є якісною характеристикою загальної спрямованості особистості, яка орієнтує концертмейстера на прогресивний розвиток, на максимальну самореалізацію. При цьому мова йдеться не лише про саморозвиток в професійній сфері, але й в життєдіяльності взагалі.

Як показує аналіз наукової літератури і власної практики концертмейстерської діяльності у вищому навчальному закладі, акмеологічний підхід дозволяє зрозуміти шляхи розкриття усіх здібностей та можливостей концертмейстера, а саме: інструментально-технічної досконалості (тобто вільного володіння фортепіанною фактурою), ансамблевої майстерності та ансамблевого партнерства, власного уявлення про характер музики та виконавської ерудиції, розуміння образносмислового задуму твору та його технічних можливостей, артистичної гнучкість, здатність до виразної інтерпретації, імпровізації тощо. Це положення ще рельєфніше розкриває роль акмеологічного підходу в дослідженні процесу професійного саморозвитку концертмейстера вищого навчального закладу. Важливо підкреслити, що в якості узагальнених показників ефективності реалізації акмеологічного підходу в процесі професійного саморозвитку концертмейстера розглядаються творчий і самостійний характер його методичної, інноваційної, наукової діяльності та акмеологічної орієнтації професійної діяльності в цілому.