Фізико — географічні умови

Територія Чорноморського заповідника займає частину Причорноморської впадини, яка уявляє собою крайовий прогиб Руської платформи і заповнена осадовими юрськими крейдовими, палеогеновими, неогеновими і четвертинними відкладинами.

Потужність четвертинних відкладень в окремих місцях досягає 86 метрів. Вони представлені головним чином алювіальними пісками, котрі місцями змінюються глинистими пісками і містять різної потужності суглиністі прослойки. Таке чередування пояснюється тим, що піщані наноси, уявляючи собою древнєаллювіальні відкладини Дніпра, утворились на місцях розмиву льосових терас.

Особливості геологічної будови і тектонічного режиму обумовили рівнинний в цілому характер рельєфу. Серед найбільш типових форм рельєфу заповідних територій необхідно назвати дюни (кучугури) і витягнуті вздовж берега пониження, заповнені остаточними соленими водоймами (сагами). Низмений таврічний берег Тендрівської затоки має численні пониження — поди, котрі при нагоні води затоплюються, утворюючи численну кількість мілководних заток, проток і озер.

Клімат Причорноморської низовини теплий, але, незважаючи на приморське положення, континентальний і сухий. Він характеризується відносно низькою вологістю повітря, незначною кількістю опадів і відносно великою добовою та річною амплітудою коливань температури повітря. Середньорічна температура 10,8°.

Середня тривалість вегетаційного періоду (з середньодобовою температурою 5° і вищє) складає в різних пунктах від 226 до 232 діб. Вегетаційний період починається 15−20 квітня і закінчується 5−10 листопада, іноді значно пізніше (10−15грудня).

Середньорічна кількість опадів складає 235 мм. В окремі роки їх сума різко коливається від 209 до 430 мм. Найбільш інтенсивно опади випадають влітку (червень-липень) у вигляді зливних дощів. Менш за все опадів приходиться на зиму. Характерною особливістю є весняно — літні роси і сильні тумани, котрі починаються середині листопада і закінчуються в травні.

Заповідна акваторія в 5 разів перевищує по своєму розміру заповідну територію. Тендрівська та Ягорлицька затоки завдяки особливостям їх гідрологічного, гідрохімічного та гідробіологічного режимів є унікальними водоймами північно — західної частини Чорного моря. Вони мають велике значення для відтворення і нагула основних промислових видів риб, а багаті кормом мілководдя використовуються великою кількістю гніздящихся, перельотних і зимуючих водно-болотних птахів.

Тендрівська затока площею 630 кілометрів квадратних розташована в найбільш складній по своїй будові береговій області південно — західної частини Чорного моря, відгороджена від моря Тендрівською косою довжиною біля 70 км і шириною до 3 км. Півострів Білі Кучугури і підводна гряда, яка від нього відходить, розділяють затоку на західну і східну частини. Західна, найбільш глибоководна частина затоки площею 360 кілометрів квадратних і глибиною до 15 метрів примикає до опрісненої Дніпром і Бугом ділянки моря (солоність тут коливається від 13 до 13,5%).

Ґрунти Тендрівської затоки представлені переважно мулами. Гребні підводних валів часто вкриті крупнозернистим піском і раковинами молюсків.

Ягорлицька затока (площею біля 350 кілометрів квадратних) з заходу ізольована від Чорного моря Покровською косою і островами Круглим і Довгим, з півдня — Ягорлицьким півостровом та Тендрівською косою. Значні ділянки акваторії зайняті прибережними мілководдями глибиною до 1 м. Перехід від прибережних мілин до глибоководної котловини доволі різкий. Дно глибоководної котловини покрито товстим слоєм мулу та повністю поросло водоростями. Вони заселяють і всю мілководну частину затоки.

Солоність Ягорлицької затоки змінюється в межах 16−22% для поверхняних і 18−22% для придонних горизонтів.

Температурний режим води затоки доволі постійний. Середньорічні температури коливаються від 10,5 до 12,5°. Весняний перехід температури води через 10° зазвичай спостерігається в квітні. Максимальний прогрів (до 26−30°) відмічений в серпні. Осінній перехід температури води через 10° відмічений в листопаді.