Страхові резерви та порядок їх формування

Страхові резерви — грошові кошти, що утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування). Це пов’язано з тим, що проведення страхування зумовлює зворотність страхового циклу, оскільки потребує спочатку внесення страхової премії, а потім, через деякий час, надання страхової послуги у вигляді виплати страхового відшкодування (страхових сум). Моменти надходження страхових премій і виплати страхового відшкодування, як правило, не збігаються, це дає змогу страховику акумулювати значні кошти у вигляді страхових резервів. Розмір цих резервів на будь-який момент має бути достатнім для виконання страховиком умов договору страхування.

* Міжнародний досвід розрахунку страхових резервів показує, що вони формуються за рахунок страхової премії до визначення фактичної збитковості страхової суми. Методика розрахунку страхових резервів визначається залежно від виду та строку дії договору страхування. Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, утворюються у тих валютах, у яких страховики несуть відповідальність за своїми страховими зобов’язаннями.

Порядок формування страхових резервів спирається на таку законодавчу базу: Закон України «Про страхування», Правила формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя (2004) та Методику формування резервів зі страхування життя (2004).

Страхові резерви поділяють відповідно до чинного законодавства України на дві групи (види):

• 1) технічні резерви;
• 2) резерви зі страхування життя.

Такий поділ зумовлений неоднаковим розподілом ризику та різною методикою розрахунку і структурою тарифних ставок у ризикових видах страхування (майновому, відповідальності) та страхування життя. Тому формування резервів із страхування життя, медичного страхування й обов’язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.

Технічні резерви — це показник, який виражає грошову оцінку обов’язків страховика за страховими зобов’язаннями, й одночасно — сума коштів, що є гарантією виконання зобов’язань перед страхувальником з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування. Вони дозволяють страховику бачити загальний обсяг відповідальності за чинними договорами страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатнім для покриття відшкодування всіх збитків за чинними договорами страхування. Достатності страхових резервів відводиться важливе місце в оцінці фінансового стану страховика та його надійності.

Законодавством України передбачено формування таких технічних резервів за видами страхування:

• 1) резерв незароблених премій (резерви премій);
• 2) резерв збитків.

Резерв незароблених премій включає в себе частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату.

Резерв збитків — це зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування.

Технічні резерви формуються окремо за кожним видом страхування відповідно до правил формування та розміщення страхових резервів.

Відповідно до Закону України «Про страхування», страховики використовують єдиний спрощений метод розрахунку резерву незароблених премій — метод плаваючих кварталів, а саме: сума надходження страхових платежів у першому кварталі множиться на одну четверту, в другому — на одну другу, в останньому кварталі — на три четвертих, одержані добутки додаються.

Резерв незароблених премій виникає через розбіжність діяльності страховика та періоду дії договору страхування. Отже, резерв за своїм змістом є не резервом, а статтею розмежування обліку отриманих страхових премій між звітними періодами. А обчислений за діючою методикою резерв незароблених премій фактично є витратами майбутніх періодів. Для визначення справжнього розміру заробленої частини премії та залишку премії, яка не є заробленою, — резерву незаробленої премії, у практиці страхування зарубіжні компанії залежно від виду страхування, строку дії договору страхування, рівня збалансованості страхового портфеля, рівномірності розподілу ризику використовують кілька методів: метод 7.," 78> 7,2″ 724; метод 40%, 36%.

Найбільш точним є метод 7зв5. проте він дуже трудомісткий, а найбільш простим — метод 40% і 36%, однак вони не зовсім точні.

У закордонній страховій практиці страховики формують дещо більшу кількість резервів з ризикових видів страхування. В Україні також дозволено страховикам з початку календарного року згідно з встановленою методикою формувати і вести облік таких технічних резервів:

• — резерву незароблених премій;
• — резерву заявлених, але не виплачених збитків;
• — резерву збитків, які виникли, але не заявлені;
• — резерву катастроф;
• — резерву коливань збитковості.

Резерви зі страхування життя формуються з двох груп:

• 1) резерву довгострокових зобов’язань (математичні резерви);
• 2) резерву належних виплат страхових сум.

Величина резервів довгострокових зобов’язань обчислюється актуарію, окремо за кожним договором за методикою формування резервів зі страхування життя, передбаченою Законом України «Про страхування». Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від іншого його майна, тобто обліковуватися на окремому балансі.

Чинним законодавством може визначатись окремий перелік резервів за медичним страхуванням, страхуванням цивільної відповідальності оператора за ядерну шкоду, а також порядок їх формування.

Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів та порядок їх розрахунку.

Розміщення страхових резервів страховик проводить з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості, що відповідають вимозі управління активами.

Відповідно до Закону України «Про страхування» (2001), страхові резерви можуть бути розміщені у певних видах активів.

Резерви не можуть розміщуватись (інвестуватись) у цінні папери та права участі інших страховиків. Надані позики фізичним особам — страхувальникам, які уклали договори страхування життя, мають бути в межах, що не перевищують подвоєння внесених страхових премій за цими договорами. Не менше 90% резервів мають бути розміщені в Україні, якщо інше не передбачено чинним законодавством та міжнародними угодами держави.

Оцінка фінансового стану страховика З розвитком страхового ринку посилюється роль фінансового аналізу діяльності страхових компаній, визначення рівня їхньої надійності та платоспроможності, оцінки їх фінансових результатів.

Для правильного вибору страхової компанії необхідно знати такі чотири важливі моменти:

• 1) умови страхування (правила та договір страхування);
• 2) розмір страхового тарифу;
• 3) порядок здійснення страхових виплат;
• 4) реальний фінансовий стан страховика.

Закон України «Про страхування» (2001) встановив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядком розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю, впорядкував види обов’язкового страхування та рекомендований перелік добровільних видів страхування. Завданням кожного страховика с максимально скористатися цими можливостями. Разом із тим, для успішного функціонування в конкурентному середовищі, визначення перспектив свого розвитку, проведення ефективного планування та прогнозування мають бути враховані чинники, що впливають на роботу страховиків. Важливе місце у вирішенні цих завдань займає фінансовий аналіз, який спрямований на дослідження фінансової надійності страховика.

Дослідження стійкості страхової компанії зводиться до аналізу звітності на предмет достатності власного капіталу страхової компанії, її платоспроможності та ліквідності балансу, тобто до оцінки фінансового стану страховика. Нині в економічній літературі трапляються різні терміни в оцінці фінансової діяльності та фінансового стану страховика, як-от: «фінансова надійність», «фінансова стійкість», «фінансова стабільність», «платоспроможність», «ліквідність», «фінансова спрямованість» тощо, що дає можливість довільно їх трактувати.

Більшість характеристик фінансового стану, що трапляються в науковій літературі, можуть розглядатися як окремі аспекти (показники) фінансової стійкості. Універсальним можна вважати підхід, за яким фінансова стійкість страховика характеризується такими ознаками фінансового стану:

• 1) високою платоспроможністю, тобто здатністю вчасно розраховуватися за своїми зобов’язаннями;
• 2) високою ліквідністю балансу, тобто достатнім рівнем покриття залучених пасивів активами;
• 3) високою рентабельністю, тобто значною прибутковістю, яка забезпечує необхідний розвиток підприємства.

Разом із тим, особливості страхового бізнесу потребують включення до системи показників фінансової стійкості, поряд із названими, низки специфічних показників, характерних лише для цієї сфери діяльності.

У вітчизняній науці та практиці не існує єдиного підходу до системи показників фінансової стійкості саме страхових організацій. У більшості методик пропонується оцінювати фінансову стійкість страхових організацій на основі системи показників фінансової стійкості будь-якої організації з адаптацією їх до галузевих особливостей цієї сфери. Найбільш адаптованою методикою можна вважати методику, яка передбачає оцінку фінансової стійкості за двома напрямами: 1. Оцінка фінансової стійкості, виходячи з міри покриття запасів і витрат джерелами коштів:

де ОС — основні засоби і нсобігові активи, тис. грн; ЗЗ— запаси і витрати (підсумок аругого розділу активу балансу); СС — джерела власних коштів, тис. грн; ДЗ — довгострокові кредити і позикові кошти, тис. грн.