Виклад основного матеріалу дослідження

Перше, що звертає увагу на себе увагу, це звужене формулювання мети загальної середньої освіти, оскільки у проекті Закону України «Про освіту» зазначено: «Метою повної загальної середньої освіти є різнобічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка усвідомлює себе громадянином України, здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, трудової діяльності та громадянської активності» [6]. Її, мету освіти інформаційної доби, треба розширити, як мінімум, до формування європейського, а краще планетарного рівня самосвідомості і світосприйняття особистості, оскільки сучасна школа фактично готує молодь до самостійного життя у другій половині ХХІ століття коли планетарний світ стане онтологічною, організаційною, інформаційною, мовною і комунікативною цілісністю. До того ж, різні суб'єкти сучасного планетарного життя вимагають від школи «свого» випускника. Так, наприклад, Світовий ринок очікує людину ринку, Світове громадянське суспільство — громадянина світу, Світова держава — людину політичну, а сфера геокультури — людину культури. При цьому дискусія між людиною ринку і людиною культури набула значної гостроти і не затихає ось вже на протязі декількох останніх десятиліть. У той час нам здається, що усі перелічені вище підходи до визначення типу особистості, яку потребує Світове суспільство знань, мають право на життя. Їх суперечність знімається цивілізаційним виміром нової особистості, а саме — Планетарною особистістю, що цілком ефективно справляється з роллю диспозитивну коли мова йде про інтегративний тип суб'єкта культурно-історичного процесу на етапі буття інформаційної цивілізації. На які ж елементи менеджерської підготовки керівника навчального закладу у трансформаційний період слід звернути особливу увагу? Їх декілька, а саме: 1) структурно-організаційні, 2) структурно-функціональні (технологічні), 3) кадрові, 4) підтримки розвитку самодіяльності учнівського контингенту. Коротко охарактеризуємо їх.

Структурно-організаційний блок управління навчальним закладом фактично залишається без видимих змін. У його структурі закладені, як мінімум, три механізми ціннісно-смислової детермінації управління навчальним закладом. Перший з них торкається корпоративної ідеології як джерела інноваційного розвитку, що забезпечується креативністю вчителів, батьків (громади) і учнів. Другий — утримується у системі корпоративних цінностей, що забезпечує сталість навчального закладу завдяки культивуванню традицій і ритуалів шкільного життя. Третій — залежить від організаційної культури навчального закладу, практичної поведінки його адміністрації і того наскільки стиль управління навчанням і вихованням молоді «тяжіє» до державно-громадського управління загальною середньою освітою. Головні інноваційні зміни мають бути реалізовані у структурнофункціональному блоці управління навчальним закладом. Справа у тому, що становлення Глобальної освіти, як цілісного явища, на яке має бути зорієнтовані складові процесів навчання і виховання ХХІ століття, у планетарному освітньому просторі відбувається завдяки визріванню і відносно самостійному його функціонуванню у двох горизонтах, а саме: 1) як соціального інституту і 2) як соціальної системи освіти, що потребують кожен «свого» специфічного менеджменту.

Освіта, як соціальний інститут, є складною соціальною конструкцією, в основі якої лежать нормативні зв’язки, прописуючи певні стандарти і типи поведінки, у даному випадку у сфері планетарної освіти. Саме у соціальному інституті освіти знаходяться найзагальніші і універсальні ціннісно-нормативні зразки поведінка, що орієнтована на реалізацію базових потреб глобальної людини і глобального суспільства. Діяльність даного соціального інституту визначається: 1) набором специфічних соціальних норм і приписів, регулюючих відповідні типи поведінки; 2) інтеграцією інституту до соціальнополітичної, ідеологічної і ціннісної структури суспільства, що дозволяє узаконити його діяльність; 3) наявністю матеріальних засобів і умов, 2017 що забезпечують виконання певних функцій. Кожен соціальний інститут, і освіти у тому числі, припускає як зовнішні атрибути, так і власну внутрішню змістовну сторону.

Освіта, як соціальна система, має цілеспрямовано створену людиною структуру. Наприклад, згідно концепції «Нової української школи», вона складається з декількох елементів, що одночасно обумовлюють етапність у навчанні шкільної молоді. Нагадаємо яку структуру соціальної системи загальної середньої освіти, подано у тексті концепції «Нова українська школа»:

І. Початкова школа — 4 роки; 1 -2 класи — 1 цикл, 3−4 класи — 2 цикл; ІІ. Базова середня школа (гімназія) — 5 років; 5−6 класи — 1 цикл, 7−9 класи -2 цикл; ІІІ. Профільна середня школа — 3 роки; 10 клас — 1 цикл, 11 -12 класи — 2 цикл; Академічного спрямування — ліцей; Професійного спрямування — професійний ліцей, професійний коледж. На основі вищевикладеного стає цілком зрозуміло, що ці дві модифікації явища освіти, мається на увазі освіта як соціальний інститут так і соціальна система, повинні упорядковуватися і упорядковуються принципово різними інструментами організаційного впливу з боку менеджменту освіти.

Освіта, як соціальний інститут, регулюється принципами самоорганізації, що топологічно відбувається у соціумі і сприймається підсвідомістю людини. Зрілість явища і трансформаційні зсуви у цьому підпросторі освіти звернули на себе увагу дослідників і вони розробляють спеціальний алгоритм опосередкованого впливу на це явище. Мова йде про такий різновид менеджменту освіти як управління знаннями [7]. Перехід світової спільноти на рейки знаннєвої економіки значно інтенсифікує даний процес. За загальним визначенням управління знаннями не стільки конкретна функція в організаційній діяльності, скільки ідеологія, що пронизує усі підходи до освіти. Отже, управління знаннями — це не створення величезної електронної бібліотеки, а «об'єднання людей, що дозволяє їм думати разом». Освіта як соціальна система організаційно упорядковується еволюцією, що як один із інноваційних видів діяльності з оцінки і підвищення якості освіти він що широко застосовується у країнах Європи і США.

Термін «евалюація» (і його відповідні еквіваленти в інших мовах) утворився від латинського слова valor, що переводиться як «вартість, цінність», і приставки е (ех), що означає оцінку, витягання цінності з чого-небудь. Проте «оцінка» (assessment), що зрозуміла, і «евалюація» в сучасній педагогічній науці не синонімічні. Під оцінкою розуміється процес отримання інформації (представленої зазвичай у вигляді вимір-них параметрів) про рівень знань, умінь, стосунків, вірувань [8]. Це сукупність вимірів, спрямована на встановлення набору характеристик, притаманних індивіду або групі індивідів [10, с. 4]. Серед зарубіжних дослідників, які дають всебічний, вичерпний опис історії евалюації можна назвати Д. Стафлебіма та А. Дж. Шинкфілда, М.К.Алкіна, Е. Г. Губу та І.С.Лінкольн. Вчені, які так чи інакше висвітлювали цю проблему у своїх працях, фокусуючись при цьому на специфічних підходах до евалюації, наступні: К. Г. Вайс, Р.Г. О’Салліван, Дж.М. Оуен, Д. М. Мертенс, Л. Корпоровіч, Д. Залевський, Д. Б. Циганков та інші. Упродовж свого існування протягом останніх 50 років розвиток теорії евалюації йшов в руслі ряду освітніх парадигм, що формувались у рамках однієї з двох теоретичних позицій, повно представлених в 1972 році на I конференції по проблемах евалюації, що проводилася в Кембриджському університеті [5, с. 122].

З точки зору авторів цього підходу основні цілі евалюації полягають: 1) у аналізі сукупності умов, супутніх інноваційній освітній програмі (її цілі, процес реалізації, вплив на неї шкільного середовища); 2) вивченні її слабких і сильних сторін і впливу на пізнавальну діяльність і академічні успіхи учнів; 3) виявленні і описі тих, що виникають у міру реалізації програми інших супутніх і значущих процесів [9]. Пояснююча евалюація виділяла і вивчала два базиси: освітню систему (Instructional System) і навчальне середовище (Learning Milieu), включаючу соціально-психологічний і матеріальний аспекти [9]. На сьогодні евалюація освіти за кордоном ведеться у рамках конструктивістської парадигми. Ця парадигма спирається на три базиси: онтологічний, епістемологічний, згідно якому «історичне дослідження теорії педагогічних вимірів ведеться з певною мірою вірогідності застосування методів вимірів, їх надійності і валідності, використання в різних областях соціальних наук, визначення відмінностей між реальним і проголошуваним застосуванням нових методів вимірів» [4], і методологічний, такий, що визначає схему отримання знань в гуманітарних науках як процедура — техніка — дослідження — закон [4].

Тож, керівник сучасного навчального закладу має одночасно опанувати і володіти двома технологіями менеджменту освіти, а саме: 1) евалюацією, тобто, прямим управлінням навчально-виховним процесом і середовищем; 2) управлінням знаннями як опосередкованим алгоритмом управління освітою. Інформатизація сучасного планетарного життя докорінно змінює технологічний контекст освіти майбутнього Суспільства знань, що не виростає напряму з освіти техногенної доби. У результаті діалогу між репрезентантом нових знань і суб'єктом, який їх сприймає, відкриваються нові можливості розуміння, а також поширюються можливості вибору досліджуваного матеріалу, відбувається вільний рух у навчальному евристичному просторі. Найбільш складним моментом є у механізмі реалізації концепції «Нова українська школа» управління професійною підготовкою, перепідготовкою і підвищенням кваліфікації вчителівпредметників. У концепції справедливо зазначено, що «Школа українська буде успішна, якщо до неї прийде успішний учитель. Він — успішний вчитель та фахівець — вирішить дуже багато питань щодо якості викладання, обсягу домашніх завдань, комунікації з дітьми та адміністрацією школи. До дітей має прийти людина-лідер, яка може вести за собою, яка любить свій предмет, яка його фахово викладає» [6].

Одним із значних викликів дія освіти в контексті сучасної культури є так званий «іконічний поворот», який претендує на статус третього повороту; наступного за онтологічним і лінгвістичним. І це, незважаючи нате; що з часів Платона філософи нехтували образом, вважаючи його виразником «буття за думкою», протиставляючи йому «буття за істиною», яке недоступно почуттям, але схоплюється умоглядно. Але в якому сенсі ми говоримо про «іконічний поворот»? Як свідчить Л. С. Горбунова: «Іконічний поворот констатує те, що біля витоків формування реальності, що постала сьогодні в якості медіареальності, роль образу основоположна. Образ є початком і кінцем, підсумком аналізу і вихідним пунктом прийняття рішення. Парадоксальність ситуації чітко фіксує Жак Рансьєр: «якщо існують лише образи, то не існує нічого іншого ніж образи. А якщо не існує нічого іншого, ніж образи, то саме поняття способу втрачає свій зміст і образу більш не існує"[1, с.710]. освітній школа соціальний інститут Специфічному управлінню підлягає заключний період профільного навчання молоді у новій українській школі. Для його цілісної оцінки важливим є спостереження, яке подає С. Кульневич у праці «Педагогика самоорганизации», оцінюючи потенціал дидактики у площині учнівства стосовно самоорганізаційної самодостатності майбутніх педагогів. У свою чергу, обертання досвіду побудови педагогічних дій з «принципової схеми» припускає, що студент, який пройшов таку «автопідготовку», у власній педагогічній діяльності стане «обертати» вже свій досвід придбання педагогічних умінь, удаючись не до «навчення поведінки», а до навчення принципів побудови поведінки в житті, що самоорганізується, як до основного правила автодидактики» [3].

Другим джерелом у навчальному просторі, яке впливає на виховання особистості, є теорія самовиховання, що в даному випадку може розглядатися нами як феномен самостійної роботи. Відомо, що самодіяльність учня або студента — вкрай необхідна умова становлення його як особистості і майбутнього професіонала в обраній сфері суспільного поділу праці, оскільки задовольнити його потреби без цього принципово неможливо. Як відомо, самостійна робота — це форма організації індивідуального вивчення учнівською молоддю навчального матеріалу в аудиторний та позааудиторний час [2]. Мета самостійної роботи — сприяти формуванню самостійності як особистісної риси та важливої професійної якості молодої людини, суть якої полягає в уміннях систематизувати, планувати, контролювати й регулювати свою діяльність без допомоги й контролю викладача. Саме ці якості, що набуваються учнівською молоддю під час самостійної роботи над навчальним матеріалом, вкрай важливі для самореалізації особистості у виховному просторі навчального закладу загальної середньої освіти, а потім у ВНЗ і, нарешті, у Світовому суспільстві знань, що вимагає «освіти протягом життя».