Використання дуалістичного підходу до поняття «регіон» у публічному управлінні

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Використання дуалістичного підходу до поняття «регіон» у публічному управлінні (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. В умовах економічного розвитку сьогодення, що супроводжуються процесами глобалізації, інтеграції та регіоналізації, регіони як соціально-економічні утворення набувають все більшого значення. Економічне зростання країни може бути досягнуто за умов урахування всієї сукупності потреб, інтересів та потенційних можливостей регіонів, виважених, дієвих, ефективних стратегічних рішень та їх практичної реалізації на регіональному та національному рівнях.

Поняття «регіон» є предметом міждисциплінарних досліджень, воно пов’язано із теоретичними та практичними аспектами науки публічного управління.

Аналіз останніх публікацій за проблематикою та визначення невирішених раніше частин загальної проблеми. Проведений аналіз джерел свідчить, що існує два основних підходи до визначення поняття «регіон» з точки зору окреслення його територіальних меж. Прихильники першого підходу вбачають, що межі регіону не збігаються з територіально-адміністративними кордонами. Прихильники другого підходу доводять протилежне. Дослідженню визначення сутності поняття «регіон» присвячено праці таких українських вчених, як: О. Амоша, В. Аніщенко, П. Бєлєнький, П. Бубенко [2], З. Варналій, В. Василенко, Я. Верменич, С. Вовканич, З. Герасимчук [3], Б. Данилишин, М. Долішній, Б. Кваснюк, В. Керецман, М. Козоріз, В. Куйбіда, Ю. Макогон, В. Мельник, М. Нікітін, О. Осауленко, В. Поліщук, С. Романюк [16], В. Симоненко, Д. Стеченко, В. Чужиков, М. Чумаченко, А. Шевчук та ін.

Але, незважаючи на активний пошук у цьому напрямі наукових досліджень, деякі аспекти визначення поняття «регіон» потребують подальшого теоретичного й методологічного обґрунтування, у тому числі в контексті стратегічного розвитку регіонів.

Формулювання цілей (мети) статті. Метою статті є обґрунтування використання поняття «регіон» у публічному управлінні з метою формування та реалізації політики регіонального розвитку. Для досягнення означеної мети поставлено такі завдання: дослідити генезис поняття «регіон»; визначити підходи до тлумачення його сутності; проаналізувати визначення поняття «регіон» у нормативно-законодавчих актах України.

Виклад основних результатів та їх обґрунтування. Термін «регіон» походить від латинського «region» — територія, місцевість, область, район [18]. Науковці зазначають [20], що в сучасній науці налічується більше ніж 200 тлумачень поняття «регіон». Це зумовлено насамперед тим, що регіон є об'єктом дослідження з історичної, етнографічної, філософської, культурної, географічної, політичної, економічної точки зору з метою виділення окремих територіальних частин країни за певними ознаками. Можна узагальнити принаймні два основних підходи до визначення регіону з точки зору окреслення його територіальних меж. Перший підхід ґрунтується на твердженні, що межі регіону не збігаються з територіально-адміністративними кордонами.

Так, американські дослідники П. Джеймс та Дж. Мартін розглядають регіон як цілісну ділянку території, яка відрізняється деякою однорідністю у своїй основі, але не відзначається чіткими кордонами [5]. Учені Університету Західної Вірджинії визначають, що «регіон — це одиниця, яка певним чином реагує на зміни умов, які впливають на економічне зростання та добробут» [24]. Тлумачення сутності поняття «регіон» іншими дослідниками, що поділяють такий підхід, подано в табл. 1.

Таблиця 1. Визначення поняття «регіон» за використанням підходу, за яким регіон не відповідає його територіально-адміністративним кордонам.


Джерело.	Визначення поняття «регіон».	Сутність визначення.
H. Mackinder [25, с. 19].	Ті зони, які укладають у свої межі істотну однорідність домінуючих фізичних умов і, відповідно, переважаючих укладів перебування.	Домінування однорідності умов.
А. Костін [11].	Територіальна та соціально-культурна спільність, яка представляє унікальне поєднання природних, економічних, соціальних та політичних процесів і забезпечує соціальне відтворення в біоекологічному, економічному, освітньому, науковому, соціокультурному та інших аспектах.	Соціально-культурна спільність для соціального відтворення.
A. Markusen [26, с. 17].	Історично еволюціонуюче, компактне територіальне співтовариство, яке містить у собі фізичне оточення, соціоекономічне, політичне й культурне середовища, а також просторову структуру, відмінну від інших регіонів і територіальних одиниць, таких як місто.	Територіальне співтовариство із просторовою структурою.
З. Герасимчук [3, с. 82].	Певний територіальний оптимум, тобто сукупність найсприятливіших соціально-економічних і природних умов на певній території, які б у разі правильної організації дали змогу найбільш ефективно використовувати природні, трудові ресурси, а також виробничу та соціальну інфраструктуру.	Оптимум територіального розвитку.
П. Бубенко [2, с. 26−27].	Коли на деякій території створюються та реалізуються програми будьякої конкретної діяльності (чи комплексу видів діяльності): господарської, культурної, освітньої, військової та інших видів діяльності, що має метою формування будь-яких специфічних характеристик життя на цій території. І тоді регіон визначається як територія, на якій розгорнута відповідна програма, що перетворить один чи кілька аспектів (факторів) життєдіяльності цієї території.	Дія програм на певній території, що формують специфічні характеристики життя.
Ф. Кожурин [9, с. 5].	Певна частина народногосподарського комплексу країни, що відрізняється географічними умовами і природно-ресурсною спеціалізацією.	Природно-ресурсна спеціалізація народногосподарського комплексу.
М. Нєкрасов [14, с. 29].	Велика територія держави з більш-менш однорідними природними умовами, а головним чином — характерною спрямованістю виробничих сил на основі поєднання комплексу природних ресурсів зі сформованою і перспективною соціальною інфраструктурою.	Спрямованість виробничих сил та розвиток соціальної інфраструктури.
С. Тульчинська [20].	Являє собою систему соціально-економічної взаємодії економічних чинників та їх впливу на просторово-територіальні процеси, а не навпаки. Територія з притаманною природно-географічною специфікою стає однією із характеристик соціальної конструкції, яка називається регіоном, що дає можливість розглядати його як активного суб'єкта економічної діяльності.	Структурування за типологічними ознаками.

Джерело: систематизовано та складено автором на основі [2; 3; 9; 11; 14; 20; 25; 26].

Слід зазначити, що наведені визначення поняття «регіон» у рамках означеного підходу істотно відрізняються один від одного і частіше всього концентруються на одному або кількох аспектах, пов’язаних зі специфікою природно-ресурсної спеціалізації, етнографічними, географічними особливостями, розвитком соціальної інфраструктури тощо.

Прихильники другого підходу стверджують, що регіон має чітко окреслені межі, які збігаються з територіально-адміністративними кордонами. Тлумачення сутності поняття «регіон» науковцями, що застосовують такий підхід, узагальнено в табл. 2.

Таблиця 2. Визначення поняття «регіон» за використанням підходу, за яким регіон відповідає територіально-адміністративним кордонам.


Джерело.	Визначення поняття «регіон».	Сутність визначення.
Енциклопедичний словник з державного управління [6].	Цілісне природно-територіальне або природно-соціальне об'єктивне утворення, у межах якого відбувається взаємодія і взаєморозвиток усіх природних та соціально-економічних об'єктів і процесів, ареал якого визначається відповідно до певних цілей — економічних, природних, демографічних тощо; політико-адміністративне суб'єктивне утворення, у межах якого всі процеси не можуть відбуватися без чиєїсь координації та управління — одиниця адміністративно-територіального поділу країни.	Цілісне природно-територіальне або природно-соціальне об'єктивне утворення.
С. Барзілов, А. Чернишова [1, с. 4].	Сукупність закладів і способів, з допомогою яких справляється вплив населення на місцеву владу в плані її формування (активне виборче право); визначення та коригування соціальної політики і система політичного контролю влади над населенням.	Амбівалентний вплив населення та влади.
О. Кулініч, Л. Лобановська, В. Козуб [12, с. 219].	Територіальне утворення на єдиному економічному полі за своєю суттю виконуюче посередницьку роль між макроі мікроекономікою, забезпечуючи оптимальне функціонування всіх систем: економічних, соціальних, політичних, національних у будь-якій частині простору.	Оптимальне функціонування всіх систем в єдиному економічному полі.
Л. Швайка [21, с. 29].	Цілісна територіальна частина господарства країни, яка характеризується наявністю місцевих органів управління, певною структурую виробництва, внутрішніми зв’язками, населенням, виробничою та соціальною інфраструктурою.	Цілісна територіальна частина господарства.
А. Тищенко, І. Кизим, А. Кубах, Є. Давискиба [23, с. 13].	Територіальне утворення, яке має чітко окреслені адміністративні кордони, у межах яких відтворюються соціальні та економічні процеси забезпечення життєдіяльності населення, зумовлені місцем регіону в системі територіального та суспільного поділу праці.	Відтворення соціальних та економічних процесів.
С. Романюк [16, с. 3].	Найбільша адміністративно-територіальна одиниця субнаціонального рівня, яка має виборну владу, юридичну незалежність та власний бюджет.	Субнаціональний рівень адміністративно-територіальної одиниці.
Словник з регіональної політики [18].	Територія, яка відрізняється від інших територій за низкою ознак і характеризується певною цілісністю та взаємопов'язаністю її складових елементів. Регіони виділяються з території відповідно до певних цілей і завдань, найголовнішою з яких є управління розвитком регіону. Регіони можуть бути будь-якого розміру — від міста (або району у великому місті) до величезних регіонів усередині континенту.	Цілісність та взаємопов'язаність складових елементів.
В. Шилов [22, с. 50].	Соціально-економічний організований простір із конкретною природно-географічною територією, з притаманним відповідним типом виробництва, специфічними історико-культурними та демографічними особливостями, адміністративно-політичною територією, розміщеною у відповідних кордонах регіону, де діє єдине коло нормативно-правової бази.	Соціально-економічний організований простір
І. Насиров [13, с. 18].	Адміністративно-територіальна одиниця у складі унітарної держави або федерації.	Адміністративно-територіальна одиниця.
Декларація щодо регіоналізму в Європі [4].	Територіальне утворення державного законодавства, що володіє рівнем, наступним за рівнем держави і має політичне самоврядування.	Рівень територіального утворення, наступний за рівнем держави.
М. Рубіш [17, с. 195].	Основна одиниця сучасного адміністративно-територіального устрою нашої держави — область, яка характеризується, як окрема економічна система з наявними власними органами управління, здійснює ефективну господарську діяльність, обмежена територіальними кордонами та керується існуючими законодавчими актами та управлінськими повноваженнями.	Наявність органів управління.

Джерело: систематизовано та складено автором на основі [1; 4; 6; 12; 13; 16−18; 21−23].

Необхідно відзначити, що інколи під час визначення поняття «регіон» використовують одночасно обидва підходи та поєднують структурні, регіональні, історичні особливості з виділенням за цими ознаками в територіально-адміністративну одиницю. Наприклад, «регіон — це територіально-цілісна частина країни, яка відрізняється своєрідністю природного середовища, що зумовлює тип та структуру економіки, яка характеризується своєрідним співвідношенням різних галузей господарства, глибокими та різноманітними зв’язками між ними, закінченим циклом відтворення, спільними рисами історичного розвитку, виробничими навичками, соціально-культурними традиціями населення, функціональними особливостями (спеціалізацією) і виділена за сукупністю цих ознак в адміністративну одиницю та являє собою підсистему соціально-економічного комплексу країни» [19, с. 31]. Однак необхідно відзначити, що виробнича спеціалізація, закінчений цикл виробництва не завжди збігається з кордонами територіально-адміністративної одиниці.

Зазначимо, що тлумачення поняття «регіон» за другим підходом збігається із визначеннями поняття «регіон», які подані в нормативно-правових актах України та представлені в табл. 3.

Таблиця 3 Визначення поняття «регіон» у нормативно-законодавчих актах України.


Джерело	Визначення поняття «регіон».
Конституція України, [10, ст. 132−133].	Частина території, яка характеризується комплексом властивих їй природно-кліматичних та інших ознак.
Закони України «Про стимулювання розвитку регіонів» [8, ст. 1], «Про засади державної регіональної політики» [7, ст. 1].	Територія Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.
Розпорядження Президента України «Про комісію з розробки Концепції державної регіональної політики України» [15].	Частина території країни, яка характеризується комплексом властивих й природно-географічних, економічних та інших ознак. Регіон може збігатися з кордоном адміністративно-територіальної одиниці або об'єднувати території кількох таких одиниць.

Джерело: систематизовано та складено автором дослідження на основі [7; 8; 10; 15].

Також у Законі України «Про засади державної регіональної політики» дано визначення понять макрота мікрорегіон. «Макрорегіон — частина території України у складі декількох регіонів чи їх частин, об'єднаних за спільними ознаками, яким притаманні спільні проблеми розвитку, в межах якої реалізуються спеціальні для цієї території програми регіонального розвитку; мікрорегіон — частина території регіону, що характеризується територіальною цілісністю та особливостями розвитку, в межах якої реалізуються спеціальні для цієї території проекти регіонального розвитку» [7, ст. 1]. Саме такий підхід традиційно є основою формування системи управління регіональним розвитком. Водночас з урахуванням сучасних тенденцій економічного розвитку, які полягають у територіальній концентрації інвестицій, інновацій, фінансових ресурсів, найбільш кваліфікованого персоналу, ця система управління повинна враховувати розмитість, «рухливість» регіональних економічних меж. Така система має пристосовуватись до подібної мінливості з метою ефективного надання інституціями центрального, регіонального та місцевого територіальних рівнів якісних публічних послуг населенню та юридичним особам — господарюючим суб'єктам, які перебувають у рамках цих економічних меж.

Висновки та перспективи подальших досліджень. У результаті проведеного аналізу з’ясовано, що поняття «регіон» вживається в різних галузях знань з метою виділення територіальних частин за певними ознаками. Регіон може розглядатися як елемент державного адміністрування, національної культури, історії, міжнародних відносин тощо.

У контексті децентралізації визначення поняття «регіон» має особливе значення з урахуванням необхідності розроблення управлінських рішень, спрямованих на регіональний розвиток. Проведений аналіз дав можливість виокремити два основних підходи до визначення поняття «регіон» з точки зору окреслення його територіальних меж. Прихильники першого підходу вбачають, що межі регіону не збігаються з його територіально-адміністративними кордонами. Прихильники другого підходу доводять протилежне. Слід зазначити, що в нормативно-правових актах використовується переважно другий підхід до трактування поняття регіону. Однак обидва підходи об'єднує те, що регіон розглядається як територіальна цілісність, якій притаманно комплекс певних властивостей у різних аспектах життєдіяльності, а система управління регіональним розвитком має пристосовуватися до мінливості економічних меж регіонів із метою ефективного надання якісних публічних послуг.

Отже, у сучасних умовах економічного розвитку під час формування системи публічного управління доцільно поєднувати обидва підходи до визначення поняття «регіон».

Проведене дослідження щодо тлумачення поняття «регіон» сприятиме визначенню впливу механізмів децентралізації на стратегію розвитку регіонів та розробленню дієвих стратегічних рішень, спрямованих на соціально-економічний розвиток регіонів України.

регіон управління політика.

Список використаних джерел

1. Барзилов С. Регион как политическое пространство / О. Барзилов, А. Чернышов // Свободная мысль. — 1997. — № 2. — С. 3−13.
2. Бубенко П. Т Регіональні аспекти інноваційного розвитку: монографія / П. Т. Бубенко. — Харків: НТУ «ХПІ», 2002. — 316 с.
3. Герасимчук З. В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізм реалізації / З. В. Герасимчук. — Луцьк: Надстир’я, 2000. — 250 с.
4. Декларація щодо регіоналізму в Європі / Асамблея Європейських Регіонів. — Б.м., 1996. — 12 с.
5. Джеймс П. Все возможные миры. История географических идей / П. Джеймс, Дж. Мартин. — М.: Прогресс, 1988. — 672 с.
6. Енциклопедичний словник з державного управління/ уклад.: Ю.П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін.; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю.П. Сурміна. — Київ: НАДУ, 2010. — 820 с.
7. Про засади державної регіональної політики: Закон України від 05 лют. 2015 р. № 156-VIM // Відом. Верхов. Ради України. — 2015. — № 13. — Ст. 90.
8. Про стимулювання розвитку регіонів: Закон України від 08 верес. 2005 р. № 2850-IV // Відом. Верхов. Ради України. — 2005. — № 51. — Ст. 548 (остання ред. від 02.12.2012 р. на підставі 5463−17).
9. Кожурин Ф. Д. Совершенствование регионального управления / Ф. Д. Кожурин. — М.: Знание, 1990. — 64 с.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою