Анотація. 
Рейтинги як репрезентація якості індивідуального і колективного в освітніх практиках

Стаття присвячена з’ясуванню співвідношення індивідуального і колективного в забезпеченні якості вищої освіти, що визначається через механізм рейтингування діяльності учасників освітнього процесу. Рейтинги, які застосовуються в освітніх практиках, розглядаються як опосередковане певними оціночними критеріями відображення якості діяльності індивідуальних і колективних суб'єктів. Наголошено, що рейтинги дають можливість збагачення освітньої практики новими смислами за умови науково обґрунтованих процедур їх конструювання і прозорості використання. В умовах модернізації вищої освіти, яка передбачає використання нових інформаційно-комунікативних технологій і, відповідно, нових підходів до якості освіти, суперечливим виглядає співвідношення індивідуального і колективного в управлінні якістю освіти. Система рейтингування стає як поширеною технологією оцінки якості роботи студента, викладача, університету, так і елементом системи управління якістю освіти на різних організаційних рівнях. Автор доходить висновку, що без заохочування індивідуальних суб'єктів до високоякісної роботи з боку системи управління важко отримати прогнозований високий рейтинг колективного суб'єкта — університету.

Ключові слова: якість вищої освіти, управління якістю освіти, рейтинг студента, рейтинг викладача, рейтинг університету, індивідуальне, колективне, освітні практики, університет.

Статья посвящена выяснению соотношения индивидуального и коллективного в обеспечении качества высшего образования, что определяется через механизм рейтингования деятельности участников образовательного процесса. Рейтинги, которые применяются в образовательных практиках, рассматриваются как опосредованное определенными оценочными критериями отображение качества деятельности индивидуальных и коллективных субъектов. Отмечается, что рейтинги дают возможность обогащения образовательной практики новыми смыслами при научно обоснованных процедурах их конструирования и прозрачности использования. В условиях модернизации образования, которая предусматривает использование новых информационно-коммуникативных технологий и, соответственно, новых подходов к качеству образования, противоречивым выглядит соотношение индивидуального и коллективного в управлении качеством образования. Система рейтингования становится как распространенной технологией оценки качества работы студента, преподавателя, университета, так и элементом системы управления качеством образования на различных организационных уровнях. Автор приходит к выводу, что без поощрения индивидуальных субъектов к высококачественной работы со стороны системы управления трудно получить прогнозируемый высокий рейтинг коллективного субъекта — университета.

Ключевые слова: качество высшего образования, управление качеством образования, рейтинг студента, рейтинг преподавателя, рейтинг университета, индивидуальное, коллективное, образовательные практики, университет.

The article is devoted to defining the ratio of individual and collective quality assurance in higher education, as determined through the mechanism of rating participants of the educational process. In the article ratings, which are used in educational practice, are considered as indirect specific evaluation criteria that reflects the quality of individual and collective actors. The article notes that ratings provide an opportunity to enrich the educational practices with new meanings provided scientifically based procedures for their design and usage transparency. In the modernisation of higher education, which involves the use of new information and communication technologies and, consequently, new approaches to quality education correlation between individual and collective value in quality management education is controversial. Rating system is both a widespread technology of the work assessment of students, teachers, university and a part of the quality management system of education at different organisational levels. The author concludes that without the encouragement of individual subjects to high-quality work of the management it is difficult to get a high projected rating of collective actor — University.

Keywords: quality of higher education, management of educational quality, rating of student, rating of teacher, rating of university, individual, collective, educational practices, university.

Забезпечення якості освіти — одна з центральних тем у національних і світовому освітньому дискурсі. Якість вищої освіти є показником успішності процесу надання освітніх послуг і визначається як властивість, що характеризує стан освітнього середовища університету (освітнього процесу, сукупності умов і ресурсів), цільові установки (стандарти, норми), а також результативність процесу вищої освіти, його відповідність потребам і очікуванням різних зацікавлених сторін. Поліпшення якості освіти та рівний доступ до неї - одне з головних завдань сучасної державної політики в Україні [1]. Закон України «Про вищу освіту» (2014 р.) дає такі визначення понять «якість вищої освіти» і «якість освітньої діяльності»: «Якість вищої освіти — рівень здобутих особою знань, умінь, навичок, інших компетентностей, що відображає її компетентність відповідно до стандартів вищої освіти; якість освітньої діяльності - рівень організації освітнього процесу у вищому навчальному закладі, що відповідає стандартам вищої освіти, забезпечує здобуття особами якісної вищої освіти та сприяє створенню нових знань» [2].

Управління якістю освіти як процес, спрямований на формування суспільного ідеалу освіченості людини, потребує наукового супроводу, який насамперед включає розробку теоретико-методологічних засад підвищення ефективності цього процесу завдяки визначення механізмів та технологій, які забезпечують ефективність цього виду управління. Є. Хриков систематизував чинники, які негативно впливають на ситуацію з якістю освіти в Україні і запропонував таку логіку створення системи гарантії якості, яка полягає у наступному: подолання негативних та розвиток позитивних чинників вищої освіти країни; формування властивостей, притаманних вищій освіті Європи; запровадження сучасного європейського досвіду гарантій якості [3].

Варто вказати на те, що «розвинуте суспільство справедливо розглядає функцію гарантування якості освіти (разом з доступом до неї) серед ключових обов’язків держави перед народом. Впродовж періоду незалежності українська суспільна думка повільно еволюціонує в напрямі усвідомлення цього концепту, хоча належною мірою він і досі залишається в тіні панівного етатизму» [4, с. 47]. У тіні все ще знаходиться і проблема ролі індивідуального і колективного в освітніх практиках з точки зору управління якістю освіти. Ця проблема загострилася в Україні через суперечності в процесі модернізації суспільства, його інститутів, у тому числі інституту вищої освіти. Р. Левін, переймаючись проблемою модернізації вищої освіти України на шляху впровадження освіти майбутнього (онлайн-освіти, електронної освіти), підкреслює, що «…місце і потенціал „освіти майбутнього“ в новій парадигмі української освіти мають бути визначені абсолютно зважено з урахуванням усіх позитивних і негативних наслідків» [5, с. 250]. Ця зваженість має стосуватися, на наш погляд, і управління якістю освіти з урахуванням колективного та індивідуального в освітніх практиках. Зокрема, варто підкреслити, як нами було відмічено раніше, що з проблемою індивідуалізму і колективізму пов’язані соціокультурні бар'єри, які виникли на шляху модернізації вищої школи України і забезпечення адекватної сучасним вимогам якості освіти. Ці бар'єри багато в чому пов’язані зі співвідношенням індивідуального і колективного в освітніх практиках. З одного боку, процес індивідуалізації навчання вимагає від сучасних студентів і викладачів визнання унікальності особистості і заохочення індивідуальних досягнень, що вимагає перегляду цілей, завдань, методів, організації та контролю процесу навчання. З іншого боку, проблему співвідношення індивідуальних і колективних прав, свобод і обов’язків студентів загострює комерціалізація вищої школи, коли виникає питання: як вижити окремому студенту та на кого він може покластися при виникненні життєвих труднощів і перешкод у процесі навчання? Нарешті, яке соціальне замовлення сьогодні отримують вищі навчальні заклади: готувати майбутніх фахівців в дусі колективізму або індивідуалізму? [6, с. 213].

Характеризуючи українську систему освіти, С. Щудло відмічає, що в ній «елементи старого і нового як хаотична суміш різних освітніх систем не упорядковані, перебувають у стані постійного конфлікту, породжуючи соціальну напругу і через те не можуть забезпечувати необхідної якості освіти» [7, с. 299]. Особливе місце в управлінні якістю освіти займає процес рейтингування. Відповідно до ст. 32, п. 7 Закону України «Про вищу освіту» (2014 р.) «вищі навчальні заклади мають право запроваджувати рейтингове оцінювання освітніх досягнень учасників навчального процесу» [2]. Проблемними залишаються такі питання: по-перше, теоретико-методологічне обґрунтування рейтингів як репрезентації якості індивідуального і колективного в освітніх практиках; по-друге, обгрунтування ролі рейтингів як інформаційної бази управління якістю освіти.

Мета статті - здійснити теоретичне обґрунтування забезпечення ефективності управління якістю вищої освіти завдяки використанню механізму рейтингування діяльності індивідуальних і колективних суб'єктів освітніх практик.

Співвідношення індивідуального і колективного в забезпеченні якості вищої освіти В управлінні якістю освіти ключовим поняттям є освітня послуга — благо, що надається особистості (групі) для задоволення різноманітних освітніх потреб; продукт спільної праці викладачів та тих, хто навчається, здатний збільшувати інтелектуальний потенціал особистості (групи, спільноти). Зважаючи на суперечливість трактування категорій освітніх послуг, ми поділяємо точку зору, що освітні послуги — це нематеріальні, а соціальні блага, система знань, інформації, умінь і практичних навичок [8]. Вони задовольняють особистісні, колективні та суспільні освітні потреби. При цьому процес надання освітньої послуги об'єднує індивідуальне і колективне, в ньому перетинаються індивідуальні і колективні потреби, інтереси.

В. Вікторов виділяє в структурі поняття «якість освіти» такі складові, як якість учбово-методичної бази; якість педагогічних кадрів та професорсько-викладацького складу; якість об'єкта навчання [9, с. 49]. В. Гнєвашева характеризує освітні послуги, зокрема в системі вищої професійної освіти, в залежності від способів фінансування: як суспільне благо, виробництво якого фінансується державою, і як приватне благо, попит на яке визначається наявною купівельною спроможністю користувачів, особливостями поведінки сімей абітурієнтів [10]. Умовно виділяються чотири способи надання освітніх послуг: 1. «Постачання через кордон» — зокрема, дистанційна або електронна освіта (споживач залишається на національній території, постачальник послуги — в іншій країні, а сама послуга транспортується через кордони). 2. «Споживання за кордоном» — споживач прямує на навчання до постачальника послуги. 3. «Комерційна присутність» — надається шляхом придбання або відкриття іноземним університетом навчального закладу на національній території, створення філії або представництва. 4. «Присутність фізичних осіб» — тимчасовий приїзд викладачів для надання освітніх послуг (самостійно зайнятих або відряджених іноземним роботодавцем) [11].

Дихотомія «колективізм — індивідуалізм» проявляється у всіх сферах соціального життя, зокрема, в освітніх практиках. Наприклад, важко побудувати систему соціального захисту студентів без оптимального співвідношення в ній індивідуального і колективного, забезпечення балансу колективних та індивідуальних інтересів студентів [12]. Деякі науковці нову модель якості вищої освіти пов’язують з колективним суб'єктом освітнього процесу на тій підставі, що саме він здатний координувати і вносити корективи у зміст і організацію навчального процесу відповідно до гуманітарної, студентоцентричної парадигми. Під колективним суб'єктом в освітньому процесі університету при цьому розуміється колектив викладачів і колектив студентів, які об'єднані «спільними цілями професійної підготовки, усвідомлюють відповідальність за їхню реалізацію» [13, с. 156]. Мережева організація освітнього простору, змінюючи характеристики освіти [14], теж накладає свій відбиток на індивідуальне і колективне в моделі освіти.

І. Шустова, розвиваючи ідеї колективного навчання, що набули поширення в 70−80-ті роки ХХ ст. і доповнюються в сучасності, виділила тенденції колективного виховання в сучасній освіті (на прикладі дитячого колективу) [15]. Однак залишаються питання, як поєднуються індивідуальне і колективне в освітніх практиках, як це відображається в управлінні якістю вищої освіти.

Індивідуалізація і віртуалізація навчання — тренди розвитку сучасної освіти — змінюють організацію праці викладача, спонукають його до витрат більших зусиль на індивідуальну і самостійну роботу зі студентами. Традиційна ж система освіти орієнтована переважно на колективні (групові) форми навчального процесу. Відповідно, і контроль діяльності викладача в царині розрахунку його індивідуального навантаження спирався на витрати часу (зусиль) при роботі з академічною групою (чи групами) студентів. Наразі, особливо в умовах застосування технологій електронного навчання, контроль і оцінювання діяльності викладача і студента набуває нової якості, затребуваними стають нові критерії, які б поєднували індивідуальне і колективне у взаємодії викладача і студента, студента зі студентською спільнотою і спільнотою викладачів тощо.

Таким чином, процес забезпечення якісних освітніх послуг, які є продуктом освітньої діяльності і результатом її здійснення, забезпечується взаємодією індивідуального і колективного в освітніх практиках.