Евтрофікація озер Волинської області

Евтрофікація озер Волинської області

Законом України від 04.10.2016 р. № 1641−19 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження інтегрованих підходів в управлінні водними ресурсами за басейновим принципом» офіційно впроваджено термін «евтрофікація» як «збільшення вмісту біогенних речовин у водоймі, що викликає бурхливе розмноження водоростей, зменшення прозорості води і вмісту розчиненого кисню у глибинних шарах внаслідок розкладу органічної речовини, сформованої з мертвих рослинних і тваринних залишків» [1]. У документі також йдеться про запобігання евтрофікації та забрудненню водних об'єктів нітратами як про один із комплексних заходів зі збереження водності й охорони їх від забруднення.

Водний фонд Волинської обл. налічує: 268 озер площею 13,1 тис. га, дев’ять водосховищ — 1,96 та 1065 ставків площею 5,4 тис. га [2]. Зважаючи на те що 630 водних об'єктів перебувають у користуванні на умовах оренди, не на всіх водоймах вдається організувати доглядові природоохоронні заходи. Як наслідок, процеси евтрофікації з різним ступенем інтенсифікації розвиваються в багатьох водоймах регіону.

Метою роботи було проаналізувати стан озер Турійського р-ну для оцінки ступеня і прогнозів їх евтрофікації та запропонувати природоохоронні заходи із збереження їх водності.

Дослідження ступеня евтрофікації озер Українського Полісся проводили в 1980;1993 рр. за координації Державного комітету України з геології і використання надр. Детальна розвідка та пошуково-оціночні роботи здійснювали в рамках дослідження донних відкладів озерних водних об'єктів і подальшого перспективного їх використання у сільському господарстві, промисловості та медицині [3]. Близько 10 озер області щодо їх заростання та замулення, зменшення площі водного плеса та ефективного використання сапропелів у подальшому досліджували різні науково-дослідні установи [2]. Для дослідження наслідків евтрофікації ми враховували показники площі водної поверхні лише 10 озер Турійського р-ну на основі: опису польських схем початку ХХ століття (1935 р.), кальки контурів колективних сільських господарств (1970;1980 рр.) і сучасних супутникових карт Google. Результати порівняння картографічних матеріалів різних років берегової лінії досліджуваних озер опрацьовували з використанням програмного забезпечення AutoCAD.

Аналіз озерності Волинської обл. свідчить, що найбільшою вона є в Шацькому, Ратнівському, Старовижівському та Любешівському районах (табл. 1).

У Турійському р-ні 35 озер здебільшого характеризуються природними умовами формування та впливом на прилеглі території. Також для них є властивими різні гідрографічні та геологічні параметри, що обумовлюють формування водного об'єкта, його донних відкладів, водної та берегової рослинності. На стан водних об'єктів впливає історично сформована інфраструктура навколо водойм, а саме: населені пункти, розораність прибережних та берегових земель під сільськогосподарське виробництво з різним ступенем інтенсифікації. Своєю чергою, стабілізації озерних систем сприяє їх охорона через різні форми заповідності, відсутність господарської діяльності та віддаленість від населених пунктів і автошляхів [4].

За гідрологічним режимом більшість озер є безстічними із замкненою площею водозбірної території, наприклад, Кошляково та Святе — проточні, а Неретва та Пісочне — стічні. У багатьох з них берегова смуга уздовж всього периметра заросла водно-болотними видами гігрофітів: рогозом, аїром, очеретом, ситником, осокою в глибину 10−40 м від берега (Болотне, Клюське, Неретва, Окунин, Турійське).

Таблиця 1. Озерність в розрізі адміністративних районів Волинської області

Різновид берегів за рельєфом є таким: від низьких (Туричанське, Святе) і пологих (більшість озер) — до припіднятих (Велике, Охотники) та з висотою 2−3 м (Мале, Окунин, Неретва). За складом ґрунтів трапляються береги: заторфовані (Гняльбище, Кошляково, Мале, Рудно, Святе, Туричанське, Щуче), суглинкові (Городжене) та піщані (Бережне, Охотники, Пересіка, Турійське). Переважно береги заросли чагарниками, верболозом, вільхою, березою, а подекуди трапляються змішані лісові насадження.

Довкола деяких озер утворились населені пункти, мешканці яких ведуть господарську діяльність безпосередньо на берегах (Велике, Кустичі, Охотники, Селище) або використовують їх під сінокоси (Тагачинське) [4].

Працюючи в напрямі імплементації чинних Директив водного спрямування Європейського Союзу, зокрема Водної Рамкової [5], Україна відповідним законодавчим актом визначила зміст поняття екологічного стану масиву поверхневих вод, а саме: «Поверхневий водний об'єкт або його частина — це інтегрований показник якості масиву поверхневих вод, що визначається за біологічними, гідроморфологічними, хімічними та фізико-хімічними показниками» [1]. Тому моніторингові служби різних відомств мають налагодити систему біологічного та гідроморфологічного моніторингу, що досі були фактично відсутні. Саме такі дослідження нададуть можливість оцінити наслідки евтрофікації за 30 років — з часу останніх комплексних досліджень.

Екологічний стан масиву таких водойм пропонується визначати на основі екологічного нормативу якості води і класифікувати як «відмінний», «добрий», «задовільний», «поганий» або «дуже поганий». Методику віднесення масиву поверхневих вод до одного з класів екологічного та хімічного станів доручено затвердити до 01.02.2017 р. центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, тобто Міністерству екології та природних ресурсів України. Для оцінки екологічного та хімічного станів масиву поверхневих вод та визначення комплексу водоохоронних заходів центральний орган встановить норматив з науково обґрунтованими значеннями концентрацій речовин та показників якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні). Тобто можна буде оцінити — деградує озеро чи перебуває у стані допустимих процесів розвитку, що безсумнівно матиме визначальний вплив на прийняття рішення щодо відновлення гідрологічної ролі водойми і виділення коштів на виконання комплексу природоохоронних заходів.

Як засвідчують результати наукових досліджень, нагромадження донних відкладів у водоймах атмосферно-болотного типу живлення відбувається одночасно як із донних, так і з поверхневих площ водозбору. Про інтенсивність заростання і заболочування також свідчать результати порівняння картографічних матеріалів берегової смуги озер різних років [4].

За територіальним розподілом чотири озера Турійського р-ну розміщуються у басейні Західного Бугу та підпадають під водозбірний басейн Вісли і Балтійського моря, а 31 — перебуває у басейні річки Прип’ять і відповідає водозбору Дніпра і Чорного моря [6]. Результати наслідків евтрофікації досліджуваних 11 озер відображено в табл. 2.

Антропогенні зміни, що відбулись за останні 80 років, можна характеризувати як:

• • посилення природної евтрофікації озер унаслідок обміління, заростання вищою водною рослинністю, тобто зростання темпів їх «старіння»;
• • зміну структури поверхні водозбору озер — виключення з неї частки природних територій: лісу, лук, боліт, перехоплення меліоративними каналами частини поверхневого стоку;
• • порушення встановленого гідрологічного режиму, зменшення глибини водного дзеркала через вплив прилеглих осушених територій [7].

Таблиця 2. Динаміка площі водного дзеркала озер Турійського району, га

Вказані зміни спричинено інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва та хімізацією на площі водозбору озер, посиленням комунальних забруднень у сільській місцевості, збільшенням рекреаційного навантаження на екосистеми.

Результати пошуково-оціночної та детальної розвідки озер засвідчили, що їх екологічний стан продовжує погіршуватися. Для більшості озер евтрофікація набула незворотних процесів, вони втратили гідрологічну роль і поступово заростають, трансформуючись в болота [8].

Отже, за досліджуваний період площа водного дзеркала озер Турійського р-ну скоротилася на 15−65%, у т.ч. за останні 35 років — на 5−35%. За такої динаміки озера площею 10−20 га можуть взагалі втратити звичне водне плесо та повністю перетворитись на болота впродовж наступних 50−80 років. Слід зауважити, що озера Болотне, Пересіка, Перевірське, Пісочне, Погоріле розташовуються в межах природно-заповідного фонду [6]. Процеси їх евтрофікації перебувають «під охороною» держави, що ускладнює вжиття на цих територіях природоохоронних технічних заходів.

Висновки

З огляду на незворотний природний процес у евтрофікованих озерах, необхідно провести детальне дослідження їх стану, надати прогноз відмирання природних водойм, а за необхідності науково обґрунтувати доцільність застосування екологічно безпечних технологій природоохоронних заходів.

Основними заходами з відновлення функціонування антропогенно-зміненої екосистеми «озеро — заплава» є:

• • вилучення маси синтезованої первинної органічної речовини у спосіб механічного видалення для господарського використання або заселення риб-меліораторів;
• • зменшення маси енергетичних надходжень з поверхні водозбору;
• • зменшення площі мілководь за допомогою створення підпору на ділянці розвантаження озера;
• • збільшення зовнішньої буферності завдяки збереженню рівня ґрунтових вод;
• • реалізація компенсаційних заходів для створення нерестилищ та аерації;
• • відновлення часткової або повної проточності озера;
• * оптимізація структури суходільних ценозів поверхні водозбору.

Проведення технічної меліорації озер шляхом екскавації донних відкладів є одним з найдієвіших, а нерідко і єдиним способом відновлення замулених водойм. Забезпечення гідрологічної ролі озер слід розглядати не лише в аспекті охорони і відтворення їх ресурсного потенціалу, але й раціонального використання підводного (донного) ресурсу [9].

Література

• 1. Закон України за станом на 04.10.2016 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження інтегрованих підходів в управлінні водними ресурсами за басейновим принципом» // Відомості Верховної Ради України. — 2016. — № 46. — С. 780.
• 2. Річний звіт про діяльність Волинського облводресурсів за 2015 рік з комплексного використання водних ресурсів на території області і проведення на малих річках і водоймах природоохоронних заходів. — Луцьк: Волинське обласне управління водних ресурсів, 2015. — 90 с.
• 3. Леймунский А.С. Справочник ресурсов сапропеля Украины: в 3 кн. / А. С. Леймунский; кн. І: Волынская область. — К.: Государственный комитет Украины по геологии и использовании недр, 1994. — 193 с.
• 4. Сергушко О.Г. Наслідки евтрофікації озера Окунин Турійського району / О. Г. Сергушко // Матеріали X Міжнародної науково-практичної конференції студентів і аспірантів «Молода наука Волині: пріоритети та перспективи досліджень» (17−18 травня 2016 р.). — Луцьк, 2016. — Т. 2. — С. 309−311.
• 5. Алієв К. Водна Рамкова Директива ЄС 2000/60/ ЄС. Основні терміни та їх визначення / К. Алієв. — К., 2006. — 240 с.
• 6. Химин М. Природно-заповідний фонд Волинської області / М. Химин, В. Тутейко, О. Грицай. — Луцьк.: Ініціал, 1999. — 48 с.
• 7. Гриб Й.В. Антропогенна трансформація та шляхи омолодження озер Волині / Й. В. Гриб, В. В. Сондак // Українське Полісся: вчора, сьогодні, завтра. — Луцьк, 1998. — С. 172−174.
• 8. Шевчук М.Й. Сапропелі України: запаси, якість та перспективи використання / М. Й. Шевчук. — Луцьк: Надстир’я, 1996. — 384 с.
• 9. Шевчук М.Й. Природно-ресурсний потенціал озерних екосистем Турійського району Волинської області / М. Й. Шевчук, О. Г. Сергушко // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. — 2016. — № 7. — С. 102−106.