Класифікація ігор. 
Сучасні ігрові технології в освітньому просторі

Якщо говорити про класифікацію ігор, то варто зазначити, що тут спостерігаються деякі труднощі, адже нині в науковій літературі немає єдиної класифікаційної сітки. Зокрема, складність класифікації ігор полягає в тому, що вони відрізняються одна від одної не лише формальною моделлю, набором правил, кількісних показників, але передусім і цілями. Ігри з однаковими правилами, інформаційною базою можуть бути різними, оскільки використовуються з різною метою. Крім того, кожний окремий вид гри має численні варіанти. Діти дуже винахідливі. Вони ускладнюють і спрощують відомі ігри, придумують нові правила і деталі. Ігри передаються із покоління до покоління. Окремі види ігор не змінюються, інші змінюються. З одного боку, вони можуть забуватися через різні соціальні причини, а з іншого — кількість ігор зростає в міру вдосконалення дозвілля, створення індустрії розваг [7, с. 19]. Більшості ігор властиві чотири головні риси (за С. Шмаковим):

• · вільна розвивальна діяльність;
• · творчий, значно імпровізований характер діяльності;
• · емоційне піднесення діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція;
• · наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку.

На думку С. Шмакова, найкраща класифікації ігор, заснована на системному підході, була зроблена Е. Добринською і Е. Соколовим:

• · за змістовною ознакою (військові, художні, економічні, політичні);
• · за складом і кількістю учасників (дитячі, дорослі, одиночні, парні, групові);
• · за тим, які здібності вони (ігри) знаходять і тренують (фізичні, інтелектуальні, змагальні, творчі тощо).

Беручи до уваги останні критерій, варто зауважити, що саме Е. Добринська і Е. Соколов виокремлюють ігрові методи навчання. Крім того, Е. Соколов пропонує також поділити ігри на «ті, що звільняють» та «екстатичні». У першому випадку проявляється тенденція до звільнення від середовища, до створення особливого ігрового світу, у другому — злиття з середовищем, розчинення в ньому. До першого ряду ігор автор відносить карти, шахи, карнавали, різноманітні трюки — тобто будь які ігрові дії, у яких «демонстративно» заперечуються закони природи. До другого — скачки, каруселі, ворожіння, гороскопи, танці - все те, де людина прагне підключити себе до природних стихій [24, с. 12−13]. Серед різноманіття ігор, які використовуються в роботі з дітьми, розрізняють такі їх види:

• · творчі: сюжетно-рольові, ігри-драматизації, гра-праця, ігри-імпровізації, ігри-марення, ділові ігри;
• · ігри з правилами: жваві, спортивні, ігри на місцевості, настільні; інтелектуальні (дидактичні, пізнавальні, електронні);
• · розважальні: ігри-жарти, ігри-спілкування, танцювальні ігри;
• · комп’ютерні ігри;
• · народні ігри;
• · азартні ігри [22, с. 14].

Кожний вид гри, у свою чергу, розрізняють за зовнішніми (зміст, форму місце проведення, склад і кількість учасників, ступінь регулювання й управління, наявність аксесуарів).і внутрішніми ознаками (показниками, прикметами, знаками, визнанням). Наприклад, за змістом ігри з готовими правилами розрізняють таким чином: спортивні, інтелектуальні, будівельні й технічні, жартівливі тощо. Також, зміст дає підставу підрозділяти ігри на самобутні й комплексні, що об'єднують у собі органічно ігри різного виду. За зовнішніми ознаками ігри також розрізняються: * за часом проведення. — такі ігри називають сезонними або природними (зимові, весняні тощо) і розрізняють за обсягом часу (тривалі, тимчасові, коротко-тимчасові, ігри-хвилинки); * за місцем проведення — настільні, кімнатні, вуличні, дворові ігри. Ігри на повітрі, ігри на місцевості (у лісі, у полі, на воді), ігри на святі; * за складом і кількістю учасників: розрізняються ігри за віком, статтю, складом, кількістю учасників. За кількістю учасників розрізняються одиночні, індивідуальні, парні, групові, командні, масові ігри; * за наявністю або відсутністю необхідних для гри аксесуарів (інвентарю, предметів, іграшок, костюмів) [19, с. 25]. Цікавою є класифікація ігор, запропонована Г. Селевко .

• · фізичні;
• · інтелектуальні;
• · трудові;
• · соціальні;
• · психологічні.
• 2. За характером психологічного процесу:
  • · навчальні, тренінгові, контролюючі, узагальнюючі;
  • · пізнавальні, виховні, розвивальні;
  • · репродуктивні, продуктивні, творчі;
  • · комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні.
• 3. За ігровою методикою:
  • · предметні;
  • · сюжетні;
  • · рольові;
  • · ділові;
  • · імітаційні;
• 4. За предметною сферою:
  • · математичні, фізичні, екологічні;
  • · музичні, театральні, літературні;
  • · трудові, технічні;
  • · фізкультурні, спортивні, військово-прикладні, туристичні, народні;
  • · суспільствознавчі, управлінські, економічні.
• 5. За ігровим середовищем:
  • · без предметів / з предметами;
  • · настільні, кімнатні, вуличні, на відкритій місцевості;
  • · комп’ютерні, що потребують технічних засобів навчання;
  • · технічні, із засобами пересування.
• 6. За тривалістю:
  • · короткі ігри: до них належать предметні, сюжетно-рольові й інші ігри, спрямовані на розвиток інтересу до навчальної діяльності та вирішення окремих конкретних задач: засвоєння якогось конкретного правила тощо;
  • · ігрові оболонки: це ігрові форми організації навчальної діяльності більш тривалі по часу. Частіш за все вони обмежені рамками одного заняття, але можуть тривати й довше. До них належить такий прийом, як створення єдиної навчальної оболонки, тобто уявлення уроку у вигляді цілісного навчання-гри;
  • · тривалі розвивальні ігри: розраховані на різні часові проміжки і можуть тривати від декількох днів або тижнів до декількох років. Вони орієнтовані на далеку ідеальну мету і спрямовані на формування особистісних якостей учні, що утворюються повільно [20, с. 45−46]. Відомий ігролог Р. Кайюа запропонував класифікувати ігри за стратегічним принципом: 1. Ігри, що засновані на змагальності. Сюди відносять: у спорті ігри групові - футбол, волейбол тощо, парні - шахи, більярд тощо; в культурній діяльності - змагання в ерудиції, спритності тощо. Ці ігри — атрибути свят і народних гулянь, телепрограм та різноманітних шоу 2. Ігрова стратегія, що має в основі виконання ролі (тобто театралізації). Р. Кайюа називає цю стратегію «mimicry» — імітування, наслідування. Така стратегія реалізується в театрі, цирку тощо. 3. Гра-шанс. На відміну від першого типу ігор, виграш тут здобувається не через боротьбу, а через операції з числовими та іншими невизначеностями. Сюди належать карти, гральні кості, рулетка та інші. 4. Ігри, засновані на ефекті руху, — «запаморочливі». Р. Кайюа застосовує термін «illinx"(від латинського «круговерть»). До цього класу ігор належать каруселі, атракціони та інші [7, с. 21]. П. Підкасистий та Ж. Хайдаров поділяють усі дитячі ігри на такі види: 1. Психологічні та фізичні ігри і тренінги:
  • · рухові (спортивні, рухливі, моторні);
  • · екстатичні, експромтні ігри і розваги;
  • · вивільняючи ігри і забавки;
  • · лікувальні ігри (ігротерапія).
• 2. Інтелектуально-творчі ігри:
  • · сюжетно-інтелектуальні ігри;
  • · дидактичні ігри (освітньо-предметні, навчальні, пізнавальні);
  • · будівельні, трудові, технічні, конструкторські;
  • · предметні забавки;
  • · електронні, комп’ютерні;
• 3. Соціальні ігри:
  • · творчі, сюжетно-рольові (наслідувальні, ігри-демонстрації);
  • · ділові ігри (організаційно-комунікативні, рольові, імітаційні).
• 4. Комплексні ігри (колективно-творча дозвільна діяльність) [18, с. 50]. Найбільш часто вживаною є класифікація ігор, розроблена з урахуванням особливостей психолого-педагогічної, зокрема корекційно-розвиваючої роботи з дітьми та впливу гри на розвиток особистості. 1. За основною метою:
  • · пізнавальні;
  • · розважальні;
  • · комунікативні;
  • · фізично розвиваючі;
  • · ділові, тощо.
• 2. За фізичним навантаженням:
  • · рухливі;
  • · нерухливі
• 3. За ступенем фізичного контакту:
  • · безконтактні;
  • · легкий фізичний контакт;
  • · тісний фізичний контакт в індивідуальній зоні учасників.
• 4. За ступенем емоційності:
  • · без емоційної напруги;
  • · з легкою емоційною напругою;
  • · емоційно напружені;
  • · дуже емоційні
• 5. За кількістю гравців:
  • · колективні;
  • · командні;
  • · одиночні.
• 6. За часовими параметрами:
  • · ігри-хвилинки;
  • · ігри на декілька годин;
  • · ігри на цілий день;
  • · безкінечні ігри (в які можна грати доки не набридне).
• 7. За технічними засобами:
  • · настільні;
  • · карткові;
  • · телевізійні;
  • · комп’ютерні;
  • · ігри, що не вимагають технічних засобів.

Деякі науковці виділяють також низку складних ігор: рольові, організаційні, ділові, симуляційні [8, с. 69]. Інтерактивні ігри також є різновидом складних ігор. За змістовим наповненням, сюжетом інтерактивні ігри дуже різноманітні. Це суттєво ускладнює описання інтерактивної гри як окремого методу. Підставами для класифікації інтерактивних ігор можуть служити:

• · цілі ігор;
• · кількість учасників гри;
• · навантаження на учасників;
• · тривалість;
• · засоби спілкування;
• · ступінь структурованості гри;
• · походження гри;
• · психологічна основа інтерактивної гри;

Важливим у контексті нашого дослідження є спроба класифікації ігор з погляду соціальної педагогіки, яка виділяє три сторони гри:

• · суверенність, характерна для раннього дитинства й молодшого шкільного віку;
• · експериментальність як простір перевірки накопичуваного соціального досвіду, властива дітям 9−12 років;
• · перший ступінь пізнання, що відбувається в підлітковому віці.

Вітчизняний науковець у сфері соціальної педагогіки Р. Вайнола запропонувала, у зв’язку з цим, класифікацію ігор:

• · ігри, умови яких потребують доповнення;
• · ігри, де визначено лише сюжет;
• · ігри із суперечностями у змісті;
• · ігри із запланованими помилками у змісті (з метою виправлення помилок учасниками);
• · ігри із запланованим сюжетом і умовами, де оцінки, результати визначають учасники [15, с. 46−47].

Зрозуміло, що цей перелік можна поповнювати. Адже різноманіття видів, типів, форм ігор зумовлене різноманіттям життя, яке вони відображають, не дивлячись на зовнішню схожість ігор одного типу, моделі.