Шляхи вдосконалення організації та управління валютними операціями банків

Вкрай негативна кризова ситуація національної банківської системи вимагає якнайшвидшого врегулювання. Оскільки сфера валютних відносин є вагомою складовою банківського сектору, то ефективне управління нею є вкрай важливим для вдосконалення як вітчизняної економіки в цілому, так і банківської системи.

Враховуючи аналіз практики сучасного управління валютними операціями в Україні можна стверджувати, що основними напрями удосконалення здійснення валютних операцій є:

• — гнучкість політики курсоутворення;
• — вирішення питання щодо репатріації українських капіталів і створення сприятливого інвестиційного клімату для нерезидентів;
• — дедоларизація економіки;
• — поповнення золотовалютних резервів країни і зниження ризику їхнього знецінення;
• — створення стійкого позитивного сальдо платіжного балансу;
• — удосконалення системи інституційного забезпечення і валютного законодавства.

Також варто пам’ятати про існування валютних ризиків. Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб'єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті [13]. У процесі управління валютним ризиком, який відноситься до цінових ризиків, банки застосовують низку спеціальних методів, об'єднаних спільною назвою — хеджування. Механізм хеджування забезпечує компенсацію фінансових втрат, що сталися через зміну ринкової ціни того чи іншого інструменту за однією позицією, доходами за іншою (компенсуючою) позицією. Хеджування дає змогу суттєво знизити або навіть уникнути цінових ризиків. Як було зазначено вище, жоден з українських банків не проводить операцій з хеджування справедливої вартості.

Успішна діяльність банку в цілому великою мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками.

Процес управління ризиками складається з таких етапів:

• 1. Ідентифікація — усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;
• 2. Квантифікація — вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;
• 3. Мінімізація — зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;
• 4. Моніторинг — здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв’язку [17].

Також для удосконалення процесів регулювання валютного ризику можна запропоновати інструмент повалютного ГЕПменеджменту. ГЕП-менеджмент — це комплексний метод одночасного управління платоспроможністю, ліквідністю, валютною позицією та прибутковістю банку з застосуванням механізму поточного порівняння строків, сум та вартості залучених коштів і строків, сум та доходів від розміщення цих залучених коштів в активні операції банка (кредити та цінні папери) [12].

Щодо підвищення ефективності здійснення валютни операцій доцільним буде здійснити такі етапи:

• 1. Модернізація програмного забезпечення;
• 2. Заміна технічно і технічних засобів, що морально зносилися, і устаткування в обмінних пунктах;

Реалізація першого етапу дасть банку можливість скоротити витрати часу на проведення валютний — обмінних операцій і оформлення документів, розширити перелік операцій, що проводяться (додати розмін, обмін, конверсію, можливість проведення інших розрахунків обмінним пунктом за наявності зовнішнього зв’язку і доступу до ресурсних баз), скоротити обсяг робіт, що не вимагають високої кваліфікації, підвищити якість обслуговування клієнтів. Вибір банком інформаційної системи ускладнюєте при необхідності підтримувати високошвидкісний обмін даними між обмінними пунктами, між обмінним пунктом і банком, між банками.

Проведення заходів щодо реалізації другого етапу дасть можливість підключити пристрої моніторингу за роботою обмінних пунктів. Касири при виконанні своїх обов’язків не завжди можуть оперативно виявляти загублені, нелегально отримані, фальшиві документи, по яких дозволений продаж іноземної валюти. Створення системи автоматизованого контролю позитивно позначиться на всіх агентах валютного контролю [11].

Валютні операції, що здійснюються на валютному ринку, у широкому розумінні є конкретною формою прояву валютних відносин у народногосподарській практиці.

З розвитком масштабів міжнародної торгівлі збільшувалася і роль світових валютних ринків. Проте їх розвиток відбувався хвилеподібно, і з кожною новою хвилею змінювалася роль і місце валютного регулювання в системі світового господарства, а також динаміка, обсяг і структура валютних потоків між країнами.

Наприклад, у Китаї існує жорстка вимога — 100% продажу валютної виручки. Тільки уповноважені національні підприємства можуть залишати у своїх руках 15% обсягу зовнішньоторговельного обігу попереднього року. Слід сказати, що такі жорсткі вимоги, не заважають економічному розвитку країни [7].

У Бразилії існує вимога неодмінного продажу валютної виручки, що 1 пов’язано з високою ціною обслуговування зовнішнього боргу та необхідністю поновлення рівня золотовалютних резервів. Уряд Індії дозволяє залишати експортерам у своїх руках не більше половини валютної виручки і зараховувати її на валютні рахунки в банках Індії. Тільки підприємства, повністю орієнтовані на експорт, та виробники електронних компонентів, програмного забезпечення можуть залишити до 70% валютної виручки .

Таким чином, як свідчить міжнародний досвід, валютні обмеження можуть розглядатися як доцільні, а навіть необхідні заходи у певних економічних умовах. Особливе значення має впровадження валютних обмежень та контролю в країнах, які перебувають на стадії ринкової трансформації, через те що інструменти ринку валютного регулювання в країнах ще тільки формуються. У таких країнах політичні та економічні умови хиткі, тому у експортерів з’являється бажання не повертати кошти в країну, а залишити їх за кордоном, що негативно відбивається на економічному розвитку країни в цілому, зокрема стає причиною дефіциту платіжного балансу, швидкого підвищення попиту на національну грошову одиницю на внутрішньому ринку валюти. В даний час більшість промислово розвинених країн світу мають вільно функціональні валютні ринки і вільно конвертовану валюту. Однак для досягнення цієї мети, свого часу, вони проводили політику твердих валютних обмежень відносно поточних операцій з валютою і операцій з рухом капіталу [16].

Більшість країн Західної Європи застосовували валютні обмеження в тій чи іншій формі до 80 -х років. У США валютні обмеження були скасовані раніше. Зараз регулювання руху капіталу в цих країнах здійснюється за допомогою ринкового механізму та інструментів грошово-кредитної політики. Згідно особливостей розвитку різних країн на певному етапі розвитку, валютний контроль служив одним з головних елементів економічної політики держав, які забезпечують стабільність та поетапність реформ валютного ринку, збереження валютних державних ресурсів на стадії складного перехідного періоду. Позиція міжнародних фінансових інститутів щодо лібералізації капітальних потоків з 1946 р. по теперішній час має ряд кардинальних змін [20].

На першому етапі - до середини 1970;х рр. Валютний контроль розглядався як повноправний інструмент макроекономічної політики. Відповідна позиція була офіційно закріплена ст. VI Статуту МВФ, згідно з якою країнам надавалася повна свобода вводити і використовувати заходи валютного контролю, спрямовані на підтримку платіжного балансу і стабільність обмінного курсу. Більш того, в певних ситуаціях сам Фонд міг вимагати введення валютного контролю. З кінця 1970;х рр. розвинені країни стали вживати активні кроки в напрямку лібералізації капітальних потоків. Поштовхом до цього був прийнятий Організацією економічного співробітництва та розвитку в 1961 р. Кодекс лібералізації. Слід зазначити, що сучасна політика Міжнародного валютного фонду щодо свободи переміщення капіталу і неприпустимість введення будь-яких обмежень на приплив або відплив іноземних капіталів, істотно змінилася. Зараз МВФ рекомендує урядам стримувати спекулятивні потоки, якщо це не загрожує фінансовій стабільності країни. Рада МВФ підкреслює, що тимчасові обмеження можуть бути корисні та обґрунтовані під час економічних шоків, і також у випадку коли інші засоби грошово-кредитної політики вичерпані.

Рекомендації Фонду спрямовані на зниження припливу спекулятивного капіталу і процентних ставок (особливо в умовах перегріву економіки та значного тиску на інфляцію), зміцнення курсу національної валюти і нарощування міжнародних резервів. У той же час МВФ підтримує заборону на використання обмежень для штучного заниження валютного курсу. Відносно відтоку капіталу, МВФ підкреслює доцільність введення прямих обмежень лише в разі гострого економічного шоку, щоб пом’якшити негативні ефекти рецесії. В останні роки подібні заходи застосовують Аргентина, Ісландія і Україна [22].

Таким чином, міжнародний досвід у сфері валютного регулювання свідчить про взаємозалежність національних, регіональних і світових валютних систем. На стабільність національної валюти впливає не тільки внутрішня економічна ситуація в країні, але і ситуація на світових фінансових ринках, у тому числі валютних ринках. Крім того, можна відмітити широкий спектр тактичних підходів у регулюванні та контролі валютних операцій в зарубіжних країнах, якими може скористатися Україна з метою вдосконалення нормативно правового забезпечення механізму валютного контролю і валютного регулювання.