Постановка проблеми. 
Стан писемного мовлення у системі мовної освіти

Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти, Національна доктрина розвитку освіти, Закон про мови, Концепція мовної освіти проголошують розвиток мовної особистості, яка володіє - усним і писемним мовленням, уміє вільно, доречно користуватися мовними засобами відповідно до комунікативної ситуації. У зв’язку з цим все більше актуальним стає питання формування культури мовлення учнів загальноосвітніх закладів.

Аналіз останніх досліджень

Різні аспекти культури мовлення досліджували вчені Н. Бабич, І. Білодід, О. Біляєв, Л. Виготський, В. Виноградов, П. Гальперін, В. Головін, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюх, А. Коваль, Л. Мацько, В. Мельничайко, О. Семеног, Л. Струганець, В. Русанівський, М. Пентилюк, С. Шевчук, проте культура писемного мовлення як педагогічна проблема ще недостатньо вивчена в українській лінгводидактиці.

Актуальність статті зумовлена зростанням ролі писемного мовлення у процесах спілкування та обміну інформацією, що належить до забезпечення індивідуальних потреб особистості. За допомогою контент-аналізу пов’язаних з мовною освітою документів — Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти (письмо, писемне мовлення згадується 56 разів), Національної доктрини розвитку освіти, Закону про мови, Концепції мовної освіти — з’ясовано, що формування культури писемного мовлення належить до основних завдань, які сприяють активізації загальної і комунікативної компетенцій в умовах і рамках ситуацій, що виникають в різних сферах соціального життя.

Мета статті - охарактеризувати поняття культури писемного мовлення, дослідити психологічні передумови формування культури писемного мовлення у загальноосвітніх закладах, проаналізувати стан культури писемного мовлення як педагогічну проблему.