Виклад основного матеріалу. 
Екологічні проблеми світового масштабу

Екологічні проблеми світового масштабу зумовили необхідність кардинальних змін у ставленні людини до природи, і до самої себе. Людина перебуває в діалектично-суперечливій залежності від природи і в разі порушення людиною п ринципу пр ир одовідповідно сті шкода спричиняється не лише і не тільки природі, а передовсім власне людині. У умовах розвитку сучасної людської цивілізації техногенне втручання у природу загрожує усьому існуванню людства. З огляду на це пріоритетного значення набуває проблема раннього екологічного виховання та формування екосвідомості у період дитинства. Вважаємо, що організований і системним цей процес може стати саме у початковій школі, а вивченні і узагальнення світового досвіду у цій сфері може стати дієвим чинником формування досконалої системи екологічної освіти дітей. З огляду на це ми обрали темою своєї статті «Екологічне виховання учнів початкових класів в Україні та Європі: компаративний аспект».

Стан сучасного екологічного виховання й освіти в Україні та світі в умовах сьогодення визначають як значна кількість наукових досліджень у цій галузі, так і спроби держави і громадськості створити дієве поле для реалізації основних завдань охорони довколишнього середовища.

Українські вчені наголошують на важливості формування екоцентричного типу екологічної свідомості: «Антропоцентризм та технократизм як світоглядні установки і культурні парадигми показали свою неспроможність. Екоцентричний тип екологічної свідомості означає орієнтованість на екологічну доцільність, відсутність протиставлення людини і природи, сприйняття природних об'єктів як повноправних партнерів у взаємодії з людиною, баланс прагматичної і непрагматичної взаємодії з природою» [8].

У навчальні програми українських навчальних закладів на межі ХХ — початку ХХІ століття було включено чимало навчальних дисциплін, які мали на меті спричинити формування екологічної свідомості дітей і молоді. Серед них: «Основи екології», «Вступ до екології», «Екологія», «Захист природного середовища» тощо. У початкові й школі екологічні проблеми частково представлені предметами «Природознавство», «Основи здоров’я і фізична культура», «Я у світі».

Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільним періодом навчання і виховання, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, фізичний, соціальний розвиток. У початковій школі продовжується опанування знань учнів про природу, формування екологічно доцільних навичок поведінки, не пасивної, а діяльної любові до природи. Заняття з екології доцільно ввести до навчального плану як окремий предмет за рахунок факультативів і курсів за вибором, або інтегрувати з предметами «Я і Україна», «Природознавсто», «Рідний край», «Довкілля» [8].

Окрім цього у системі сучасної української освіти досить поширеними стають різноманітні форми екологічної позаурочної та позашкільної роботи. Серед них диспути, природоохоронні акції, вікторини, природоохоронні проекти, вечори, бесіди, брейн-ринги тощо. Проте говорити, що питання формування екологічного світогляду та екологічної свідомості вирішується реально і швидко надто рано. Система освіти не реалізує цієї функції у повній мірі. Це стосується як України, так і зарубіжжя. Вчені вбачають у цьому різні причини: «Тому більшість освітніх систем (включно з українською) доволі успішно спромоглися забезпечувати первину екологічну поінформованість дітей і молоді, але досі ще перебувають у стані постійної модернізації…» [5, 248].

Успіх екологічної освіти та виховання, на нашу думку, безпосередньо залежить від науковості, системності, неперервності і тісного зв’язку з практикою та якомога раннього прилучення дитини до валео-екологічних цінностей. Системність екологічної освіти українськими ученими розглядається з різних точок зору:

• — неперервності - включення в систему сімейного, дошкільного, шкільного, професійного, вузівського виховання, усіх напрямків підвищення кваліфікації фахівців, засобів масової інформації;
• — дидактичної, котра припускає системний аналіз цілей, задач, принципів, змісту, методів і форм організації екологічної освіти;
• — організаційно-методичної, що дозволить виявити роль і забезпечити взаємодію навчальних предметів, класної і позакласної роботи в різних моделях екоосвіти [8].

У багатьох освітніх системах різних країн сьогодні переважає гносеологічна модель Сутність її полягає у тому, що екологічна освіта будується на ґрунті пізнання. Згідно з нею досягнення мети передбачається здійснити шляхом цілісного і системного пізнання в рамках освітнього процесу, екологічної реальності: «Наріжним каменем усієї системи екологічної освіти в цій моделі є пізнання законів природи і суспільства, оскільки визначальною причиною екологічної кризи є невідповідність шляхів соціально-технічного розвитку і законів еволюції біосфери [3, 8].

Яскравими представниками цієї моделі є такі країни: Польща, Румунія, Білорусія, Казахстан. У рамках цієї моделі «метою екологічної освіти є формування системи наукових знань, поглядів і переконань, що забезпечують відповідальне ставлення людини до природного довкілля.

Зміст екологічної освіти нині характеризується такими напрямкам інформація, екологізація, гуманізація" [9].

Проте вчені обстоюють думку про недосконалість гносеологічної моделі екологічної освіти і пропонують як альтернативу гносеологічно-діяльнісну модель. Така освітня модель набула розповсюдження у США, Німеччині, Франції, Бельгії, Нідерландах, частково Чехії. Вона окрім пізнавальної активності, передбачає елементи практичної роботи, спрямованої на охорону навколишнього середовища [9].

Отже, у зарубіжній школі екологічна освіта та виховання активно переходять з дискусійної сфери у площину їх практичної реалізації. Основним у підході до змісту екологічної освіти громадян стає імператив: людина частина природи і вона або загине разом із нею, або відшукає шляхи для її збереження. екологічне виховання освіта В країнах Західної Європи проводяться спеціальні заняття з дітьми для ознайомлення їх з рослинами, тваринами, середовищем, де вони мешкають. Під час розв’язання екологічних проблем у дітей виховується творча і ділова активність, екологічно грамотна поведінка. В Німеччині широко використовуються сучасні досягнення науки і передового досвіду в розроблені концепції екологічної освіти і виховання. Так, беручи за основу програму ЮНЕСКО «Людина і біосфера», розробляють модель формування відповідальності за стан навколишнього середовища і шляхи її інтеграції зі шкільними програмами [7, 5].

У Норвегії і Фінляндії велику увагу звертають на екологічне навчання дітей молодшого шкільного віку. Наприклад, у Норвегії більшу частину часу відводять для спостережень за явищами природи у різні пори року на повітрі і в приміщенні, а також для проведення одноденних екскурсій. Працівники дитячих садків здобувають спеціальну підготовку. Вони вивчають екологію, навколишнє природне середовище і ресурси. Під час польових занять майбутні педагогічні працівники дитячих садків набувають знань про фотосинтез, взаємозв'язки між рослинами і тваринами, енергію, харчові ланцюги, про кругообіг речовин у природі і роль людини в навколишньому середовищі [11, 20].

У Нідерландах, як і в Україні, схвалено індивідуальний та диференційований підходи до навчання та виховання дітей із різними можливостями й здібностями, сприяння співпраці з урядовими організаціями, що забезпечують теоретичну та методичну базу школи [10].

У Нідерландах важливим принципом організації навчання у початковій школі є свобода і дитиноцентризм.

Особливе значення в початковій школі має екологічне виховання та освіта дітей, яке реалізується за певними тематичними лініями. Поставлена для всієї школи загальна проблема розглядається та системно досліджується протягом трьох місяців. У школі створений спеціальний інформаційний куточок, де чітко вказана тема, мета та термін дії дослідження. Він систематично поповнюється результатами діяльності школярів. Після закінчення вивчення кожної теми вони зберігаються в портфоліо дітей.

Важливим є також інтердисциплінарний підхід до екологічного виховання в усіх навчальних предметах та шкільних підручниках для молодших школярів у Нідерландах. На сторінках підручників систематично зустрічаються завдання природоохоронного змісту: «Екологічний матеріал, насамперед, стосується тих реальних життєвих ситуацій у природі, з якими діти зустрічаються в повсякденному житті: вирощування тюльпанів з бульб, визначення відсоткового відношення рослин, які не проростають за несприятливих кліматичних умов, будівництво годівниць, кількість і різноманітність добору кормів для тварин, догляд за плодовими та декоративними деревами, визначення знижок у магазинах на овочі, вирощені на власних земельних ділянках [4, 160 — 163]».

Розробка наукових основ виховання, екологічного зокрема, формування ціннісного ставлення школярів в освітньому процесі передбачає визначення основних понять, формулювання базових ідей, розгляд компонентів процесу виховання ціннісних стосунків школярів. Базовими є такі ідеї.

Для української педагогіки до теперішнього часу характерний розгляд освітнього процесу переважно із зовнішнього боку, а саме: детальне вивчення діяльності педагога з формування бажаних цінностей у вихованців. Між тим суть освітнього процесу полягає в саморозвитку особистості (І.Д. Бех, 1.1. Єрмаков, І.А. Зязюн, А.І. Гувінський та ін). Звернення до проблеми формування ціннісних ставлення школярів дозволяє поставити акцент на вивченні внутрішньої сторони освітнього процесу і розглядати ціннісні стосунки як внутрішній механізм формування якісно нового розуміння взаємин у системі людина — природа — суспільство на засадах духовності, толерантності й гуманізму.

Поняття ціннісне ставлення (В. Горський, С. Грехньов, С. Дерябо, Г Тарасенко, В. Ясвін), що з’явилося у педагогіці порівняно недавно, добре вбудовується в ряд понять, традиційних для педагогіки (ідеал, спрямованість особистості), конкретизує їх і дозволяє звести воєдино дослідження з проблеми формування ідеалів школярів, ціннісних орієнтацій, спрямованості особистості. Існуючий понятійний зв’язок вказує на необхідність актуалізації роботи щодо виховання ідеалів школярів і відновленню в педагогіці досліджень з вивчення закономірностей формування ідеалів особистості.

Формування ціннісного ставлення пов’язане передусім із наслідуванням [2, 216] тих моделей ставлень, які характерні для людей з найближчого оточення дитини. Молодший школяр має велику довіру до учителя. Для нього слова учителя, вчинки, цінності і оцінки мають моральне значення. Саме педагог не лише словами, але і усією своєю поведінкою, формує стійкі уявлення дитини про справедливість, людяність, моральність, про взаємини між людьми. Характер стосунків між педагогом і дітьми багато в чому визначає якість духовно-морального розвитку і виховання останніх. Батьки, також як і педагог, подають дитині перший приклад моральності. Приклад має величезне значення в духовноморальному розвитку і вихованні молодшого школяра, оскільки приклад — це персоніфікована цінність. Необхідно забезпечувати наповнення усього життєвого молодшого школяра устрою безліччю прикладів моральної поведінки, які широко представлені у вітчизняній і світовій історії, історії і культурі традиційних релігій, літературі та різних видах мистецтва, казках, легендах і міфах.

Наповнення шкільного життя ціннісними прикладами активно протидіє тим зразкам цинічної, аморальної, відверто руйнівної поведінки, які у великій кількості і привабливій формі обрушують на дитячу свідомість комп’ютерні ігри, телебачення та інші джерела.

Виховання ціннісного ставлення школярів (як педагогічно організований процес) неминуче ускладнений наявністю у свідомості вихованців безлічі прикладів, частина з яких не відповідає громадським очікуванням і педагогічним цілям. У сучасній соціокультурній ситуації педагогові доводиться багато в чому протидіяти агресивному впливу соціуму через телебачення, Інтернет при вихованні ціннісного ставлення школярів. Виховання ціннісного ставлення можливе тільки в процесі спілкування і діалогу сенсів. У зв’язку з цим потрібна педагогічно продумана організація обміну цінностями з реальними і вигаданими, близькими і далекими для школярів людьми. У педагогічних цілях акцент має бути поставлений на організації уявного або реального діалогу з тими особистостями, чиї цінності визнані в культурі народу як гідні орієнтири і які відрізняються такою особливістю внутрішнього світу, як сенс життя, що сформувався і визначає увесь життєвий шлях особистості [1,267 — 269].

Оскільки найважливішою характеристикою ціннісного ставлення є безкорисливість, то педагогічним наслідком з цього філософського розуміння є необхідність залучення школярів у діяльність, безкорисливу за своєю суттю. Це дозволить забезпечити переживання ними тих емоційних станів, які є основою формування ціннісного ставлення. Виховання ціннісного ставлення школярів слід розглядати як процес взаємодії суб'єктів освітнього процесу, в ході якого педагог сприяє вихованцеві у встановленні індивідуальних та усвідомлених зв’язків з дійсністю, сприяє усвідомленню цінності (антицінності) різних об'єктів дійсності, допомагає виробленню системи ціннісного ставлення до найважливіших явищ дійсності.

Виховання, по суті, є соціальною діяльністю, що забезпечує передачу цінностей від старшого покоління до молодшого, від дорослих до дітей, від людини до людини. Цінності привласнюються людиною через спільну з іншими людьми діяльність. Привласнення цінності - ключовий чинник людяності, що забезпечує стійкість особистісного існування. Привласнення цінності через діяльність відкриває моральний вимір у самій цій діяльності, створює дистанцію між ідеальною цінністю і матеріальними формами діяльності і, таким чином, забезпечує моральну рефлексію, пробуджує моральну самосвідомість — сумління.

Аксіологічний підхід завжди визначав і визначатиме усю систему духовно-морального розвитку і виховання, увесь шкільний процес, в основі якого — національний виховний ідеал як вища педагогічна цінність, сенс усієї сучасної освіти і система базових національних цінностей. Система цінностей визначає зміст основних напрямів духовно-морального розвитку і екологічного виховання молодших школярів.

Аксіологічнийий підхід у вихованні, екологічному зокрема, утверджує особистість школяра як носія базових національних цінностей, як вищу цінність, як суб'єкта, здатного до організації своєї діяльності у світі на основі духовних ідеалів, моральних установок і моральних норм і, таким чином, протистоїть моральному релятивізму соціального середовища, водночас усвідомлюючи взаємозалежність, паритетність, суб'єктність стосунків з природою, суспільством.