Історичне значення культурних досягнень Фінікійців

Фінікійці - народ торговців і мореплавців, хитрий і підприємливий, на рубежі ІІ і I тисячоліть до Р.Х. тримав у своїх руках майже всю торгівлю на Середземному морі. Назва «фінікійці» була дана греками у I тис. до Р.Х. приморському населенню міст східного узбережжя Середземного моря. Фінікія і Сірія, оточені могутніми державами, були об'єктом боротьби і часто підпадали під владу і культурний вплив сильних сусідніх країн.

Важливе місце в релігійних уявленнях фінікійців займав культ вмираючого і воскресаючого бога природи Ваала. Пізніше він ліг в основу культа бога Адоніса, який отримав дуже широке розповсюдження у Фінікії і Сірії. В портовому місті Сидоні знаходився храм Астарти — культ якої користувався у всій Фінікії особлйвою увагою.

Пам’яток фінікійського мистецтва, широко використовувавшого іноземні зразки, залишилося відносно мало. Світ зобов’язаний фінікійцям винаходом пурпуру /фарбника, що виготовлявся з особливого виду молюсків/, вдосконаленням скляних виробів, розвитком кораблебудування, створенням такого типу вітрильного корабля, як `біблський корабель" .

Проте головним досягненням фінікійської культури є створення алфавітної системи писемності. Яка з’явилась у Фінікії у XІІI ст. до Р.Х. і пізніше була вдосконалена греками. Алфавітне письмо незрівняно зручніше для масових торгівельних операцій, ніж єгипетські ієрогліфи або вавілонський клинопис. При створенні алфавіту фінікійці використали північносірійський варіант клинопису і особливо алфавітні знаки давньоєгипетської ієрогліфічної писемності. Так виникає фінікійський алфавіт з 22 алфавітних знаків для означення лише приголосних звуків. Принциповою перевагою фінікійського алфавіту була наявність лише одних алфавітних знаків. Фінікійський алфавіт мав велике культурно-історичне значення: з нього пізніше виникає давньогрецький алфавіт. Отже, фінікійський алфавіт лежить в основі великої кількості сучасних систем писемності.

На південь від Фнікії розташована Палестина, яка на заході омивається Середземним морем, а на сході межує з Сирією. В ХІІІ ст. до Р.Х. кочові племена стародавніх євреїв — хабірі /у Старому завіті - ібрім/ завоювали Палестину. У стародавніх євреїв виділяється культ головного бога Яхве. У 622 р. до Р.Х. іудейський цар Іосія оголосив ієрусалимський храм центром культа Яхве — єдиного бога євреїв. У 586 р. до Р.Х. Іудея опинилася під владою Вавілонії, значна частина населення потрапила в полон і була Навуходоносором ІІ виведена в Вавілонію. Тут виникла група соферім, яка систематизувала «святі письмена» /історичні і правові твори, обрядоворелігійні кодекси, міфи і легенди/. Так була закладена основа Старого завіту, створеного ієрусалимськими жрецями. Первісний текст Старого завіту був написаний давньосемітським шрифтом без означення голосних і без поділу слів. В останні століття перед Р. Х. Старий завіт був переписаний арамейським шрифтом. Іудаїзм пов’язав віруючих 613 заповіддями, викладеними в Торі.

Література була найтіснішим чином пов’язана з релігією. У Старозавітних книгах збереглися різноманітні твори давньої літератури — міфи, історичні легенди, народний епос. Багато з творів, що містяться у Старому завіті, зазнали впливу вавілонської та давньоєгипетської літератури. Літературні твори з Старого завіту в свою чергу вплинули на ранньохристиянську літературу. Гнівні промови пророків, ліричні вірші, псалми ввійшли у склад високохудожніх творів світової літератури.