Окончание Великої Вітчизняної Війни. 
Капітуляція Японии

Бойові дії Збройних Сил навіть Англії на Тихому океані й у Юго;

Східної Азии.

У Європі настав світ. Однак у країнах Південно-Східної Азії вже, Далекому сході з’явилися й в басейні моря війна досі продолжалась.

Навесні 1945 р. військово-політична обстановка стала Японії несприятливої. Вона опинилася у повній міжнародну ізоляцію. У той самий час у стані війни з Японією зберігалося понад 30 держав. Її головні противники — навіть Англія завоювали абсолютне панування на морі та повітря. Вони переважали Японію на Тихоокеанському ТГД по авіації Любимов у 3 разу, по бойовим кораблям — майже 6 раз. Особливо відчутний був продиктований їхніми перевагу у основної ударної силі на море — авіаносцях. Західні союзники мали понад 80 кораблів цього проти 6 японських. Тактико-технічні характеристики американських і англійських кораблів, як і літаків, були значно вища японських. Через війну сформованого співвідношення сил стратегічна ініціатива в театрі бойових дій перейшла до рук союзників. Вони встановили контроль майже з усіх островами центральної і південно-західної частин моря, відрізали Японію від важливих джерел сировини, зокрема від нафти і каучука.

Американо-англійські Збройні сили вийшли на безпосередні підступи до Японії. Проте союзне командування робило ставку не так на рішучий штурм метрополии[1], але в методичне оволодіння ворожими оборонними рубежами, захоплення територій, які входили у внутрішній пояс японської оборони. Ще у березні переймався острів Иводзима, що було американської авіації посилити ефективність повітряних ударів безпосередньо по Японії. Наприкінці червня фактично припинилися бойові дії на Філіппінських островах, хоча очищення їхнього капіталу від дрібних японських загонів продолжалось.

У розпал була найбільша під час всієї війни десантна операція союзників на Тихому океані захоплення острова Окінава — надзвичайно вигідною бази щодо про дії проти метрополії. Попри багаторазове перевага може, американцям знадобилося майже місяці, щоб опанувати островом. Фактично то була остання операція Збройних Сил США па Тихому океане.

У Південно-Східної Азія основним районом бойових дій була Бірма. У травні більша потуга англійських і індійських військ за активної підтримки бірманських партизанів звільнили її столицю — Рангун, і з виходом у серпні союзних частин на бирмано-тайландскую кордон воєнних дій тут прекратились.

На китайському фронті свої головні зусилля японських армій зосереджувалися на утриманні захоплених територій і закріпленні досягнутих успіхів. Наступальні операції японців у низці провінцій не сприяли рішучим результатам. Окупанти зустріли завзяте опір народнореволюційних військ та інших патріотичних сил Китая.

Після капітуляції фашистської Німеччини японське командування початок перегрупування військ у цілях зміцнення позицій в Маньчжурії. Воно перекинуло сюди частини й сполуки з і південних провінцій Китаю, оголивши в такий спосіб лінію фронту, яку японці утримували багато років. Це сприяло активізації боротьби китайського народу цих районах проти оккупантов.

Попри скрутне становище усім фронтах і несприятливу загальну військово-політичну обстановку, японські мілітаристи, проте, вважали, війна програна, не збиралися складати зброї та боєприпасів визнавати себе переможеними. Під їхнім владою досі перебували величезні території, захоплені на азіатському континенті й у акваторії моря, у цьому числі значної частини Китаю, Маньчжурія, Корея, Індокитай, Індонезія, Малайя. Ні бомбардування з повітря, ні блокада з боку та Англії не змогли придушити японську економіку, зокрема військову. На окупованих землях були великі запаси стратегічного сировини, який буде необхідний виробництва військової техніки оружия.

Непоступливість Японії пояснювалася значною мірою тим, що вона мала величезними сухопутних військ, насчитывавшими 5,5 млн. людина, тобто такої силою, яку переважно розраховувало японське політичне і військове керівництво в моїх планах продовження війни. «Саме тепер, — заявляли у серпні 1945 р. японські мілітаристи, — сухопутне армія стало головним опорою імперії». На відміну від авіації і флоту вона зазнала порівняно невеликі втрата часу та повністю зберегла боєздатність. Зокрема, майже постраждав маньчжурско-корейский військово-економічний плацдарм, яку міг стати базою до створення тривалою і міцною оборони. Як свідчить досвід бойових дій на Тихому океані та Азії в 1942—1944 рр., які характеризувалися низькими темпами просування англо-американських військ та тривалістю підготовки операцій, японське керівництво вважало цілком реальної можливість затягування войны.

Вищі військові керівники Японії враховували й те, що зосереджені на Далекому Сході Збройні сили навіть Великобританії або не мали досвіду ведення сухопутних операцій великого масштабу, що й чисельність недостатньо велика, але в перекидання військ з Європейського театру військових дій буде потрібна чимала час. Правлячі кола Японії припускали тому, що японські війська завзятій обороною на підступах до метрополії зможуть вимотати англо-американські війська, заподіяти їм велике шкоди, зупинити просування, але це дозволить схилити уряду США належать та Англії до світу на прийнятних їм умовах. З іншого боку, де вони безпідставно вважали, що західні держави зацікавлені у придушенні національновизвольних змагань народів Азії, збереженні там реакційних режимів і тому можуть на компромісний мир.

Японські правителі, як раніше й військово-політична верхівка фашистської Німеччини, не виключали також можливостям перемоги у останню мить, розраховували на нетривкість антигітлерівської коаліції і його розкол, на політичні розбіжності між союзниками, особливо у антирадянські настрої певної частини правлячих кіл навіть Англии.

Отже, політика Японії 1945 р. була на продовження війни. Навіть якщо після капітуляції фашистської Німеччини японське уряд демонстративно заявило, зміна обстановки у Європі у жодній ступеня не змінює військово-політичних цілей і завдань Японії. Воно відкинуло вироблена в Потсдамі 26 липня 1945 р. вимога союзних держав про беззастережну капітуляцію. Заради відстрочки катастрофи фашистскомілітаристського режиму японська вояччина був готовий принести на поталу мільйони жизней.

Американо-английское політичне і військове керівництво також вважало, війна з Японією триватиме довго чекати і що операції з вторгнення на острова власне Японії зустрінуть сильне протидія, будуть особливо важкими і кровопролитними. Ці розрахунки мали вагомих підстав. На території метрополії перебувало дуже багато японських піхотних, артилерійських, танкових, інженерних та інших частин і з'єднань. Що стосується необхідності ці сили були швидко збільшено з допомогою мобілізації резервів і перекидання військ із Китаю і Кореи.

Лотом 1945 р. воєнних дій США переважно обмежувалися повітряними бомбардуваннями об'єктів на Японських островах з метою придушення економіки противника, зниження її воєнного потенціалу, і навіть боротьбою на коммуникациях.

Перед самим кінцем війни правлячі кола США прийняли жахливий постанову по застосуванні нового зброї величезної руйнівною сили — створення атомної бомби. Одна було скинуто 6 серпня на Хіросіму, інша, 9 авгу-6та, — на Нагасакі. Жертвами цих варварських бомбардувань стали сотні тисяч мирних жителей.

Застосовуючи зброю масового знищення проти беззахисного населення, адміністрація США керувалася не вимогами військової необхідності, а прагненням продемонструвати могутність, налякати народи світу, тиску СРСР під час вирішення повоєнних проблем. Цей нелюдський акт не наблизив термін закінчення. Вирішальний внесок у завершення війни проти японського мілітаризму вніс Радянський Союз перед, його Збройні сили, разгромившие найпотужнішу сухопутну угруповання агресора Далекому Востоке.

Розгром Радянськими Збройними силами Квантунської армії. Поражение.

Японии.

Інтереси відновлення миру в усьому світі вимагали найшвидкіснішої ліквідації далекосхідного вогнища війни. Радянський Союз перед було залишатися осторонь від вирішення цієї найважливішої завдання у силу зобов’язань, які пов’язували ним та її союзниками. Цього ж вимагали також інтереси безпеки Радянської країни. Японія здавна розглядала агресію проти СРСР як мета зовнішньої політики України. Про це свідчили численні факти: віроломне напад на Порт-Артур, відторгнення Південного Сахаліну, військова інтервенція в 1918—1922 рр., окупація Північного Сахаліну, провокації в районах озера Хасан і річки Халкин-Гол. Японія була однією з організаторів антикомінтернівського пакту і агресивного блоку, головним союзником гітлерівській Німеччині. Протягом років Другої світової війни вона виношувала далеко що йдуть плани агресії проти СРСР, здійснення яких чого залежало від ходу подій не радянсько-німецькому фронте.

Героїчна боротьба радянський народ та її Збройних сил проти фашистської Німеччини протверезливо подіяла на мілітаристів Японії. Вони не зважилися зробити пряму збройну агресію проти Радянського Союзу, проте впродовж всієї війни проводили антирадянську політику, надавали підтримку фашистської Германии.

Японське командування постійно тримала у радянського кордону велику боєздатну угруповання — Квантунську армію. Це стратегічне об'єднання налічувало у різні періоди від 600 тис. до 1 млн. II більш солдатів. Ставка радянського Верховного Головнокомандування, враховуючи реальну загрозу агресію з боку Японії, змушена була тримати проти нього понад 1 млн. солдатів, більш 16 тис. знарядь злочину і мінометів, понад 2 тис. танків і САУ, до запланованих 4 тис. бойових літаків і майже 100 бойових кораблей.

У прямому суперечності з пактом про нейтралітет японська сторона неодноразово порушувала морські, сухопутні межі і повітряний простір Радянського Союзу, перешкоджала судноплавством в нейтральних і радянських територіальні води. З грудня 1941 р. по 10 квітня 1945 р. японські військові кораблі близько 200 раз зупиняли (іноді застосовуючи зброю) і оглядали радянські торгові й рибальські судна. Деякі були затримані на термін, а 18 судів потоплено. Фактично японський флот здійснював блокаду радянського Тихоокеанського узбережжя, прагнув перервати зв’язку СРСР із союзниками. Враховуючи обстановку, Радянський уряд 5 квітня 1945 р. денонсувало договір з Японією про нейтралитете.

Воєнно-політичне керівництво навіть Англії від перших днів війни проти Японії надавало велике значення вступу до неї Радянського Союзу, вбачаючи у цьому з вирішальних умов остаточного розгрому далекосхідного агресора. На Кримської конференції керівників трьох держав (4—II лютого 1945 р.), рахуючись із проханнями навіть Англії, Радянський уряд заявило, що вступить у війну проти Японії через два-три місяці після капітуляції фашистської Німеччині, й закінчення військових дій Європі. Це був мінімальний термін, необхідний підготовки операції, і перекидання військ та військову техніку на Далекий Восток.

Зацікавленість союзників щодо участі СРСР остаточному розгромі Японії зберігалася остаточно війни. Головнокомандуючий американськими силами в південній частині моря генерал Д. Макартур, оцінюючи труднощі завершальній стадії боротьби з Японії, заявляв, які отримують американські війська «нічого не винні высаживаться на острова власне Японії, поки російська армія не почне військових дій Маньчжурії». «Я дуже переймається тим, — писав Р. Трумен у червні 1945 р., — щоб Радянський Союз перед якомога швидше вступив у війну проти Японії, аби прискорити закінчення війни» та цим врятувати незліченну кількість життів американців і китайцев".

Всупереч цим правилом і багатьох інших авторитетним заявам у повоєнній буржуазної історіографії пущено у хід брехлива версію тому, ніби США здатні самі домогтися перемоги й не потребували участі Радянського Союзу в війні Далекому Сході. Такі переконання далекі від історичної дійсності і сфабриковані з єдиною метою принизити внесок СРСР перемогу над мілітаристської Японією і штучно возвеличити роль США.

Оцінюючи перспективи бойових дій проти Радянських Збройних сил, японське командування розглядало Маньчжурію як зручний плацдарм для ведення завзятій оборони. Щодо строків у Токіо вважали, що не зможе підготуватися до ведення бойових дій раніше весни 1946 р. При цьому враховували велика віддаленість Далекосхідного ТГД від європейської частини Радянського Союзу, недостатня пропускну здатність на Транссибірській магістралі, і навіть наслідки чотирирічної жорстокої боротьби з фашистської Германии.

Проте японської вояччини зазнали краху. План стратегічного розгортання радянських військ Далекому Сході розробили ще до його закінчення битву за їхню Берлін. У виключно стислі терміни завершилася величезна в масштабах стратегічна перегрупування Радянських Збройних Сил. Із заходу Схід було перекинуто десятки об'єд-нань і сполук різних пологів військ, мали багатий бойового досвіду, дуже багато військову техніку, боєприпасів, матеріально-технічних коштів. Це забезпечило як кількісний, а й якісний зростання боєздатності радянських військ Далекому Востоке.

Ввечері 8 серпня Радянський уряд заявило уряду Японії про вступі СРСР війну. У заяві зазначалося, що «після розгрому і капітуляції гітлерівській Німеччині Японія виявилася єдиною великої державою, яка досі стоїть за продовження войны…

Вірний своєму союзническому боргу, Радянське Уряд прийняв пропозицію тих, хто приєдналася до заяві союзних держав від 26 липня цього года.

Радянське Уряд вважає, що ця його політика є єдиним способом, здатним наблизити наступ світу, звільнити народи від подальших жертв та страждань і дати можливість японському народу позбутися тих небезпек і руйнувань, хто був пережиті Німеччиною після його відмовитися від беззастережної капитуляции.

Через викладеного Радянське Уряд заявляє, що з завтрашнього дня, тобто із 9-го серпня, Радянський Союз почуватися може війни з Японией".

Таке рішення Радянського Союзу викликало широкі відгуки в усьому світі. З величезним наснагою зустріли його трудящі Китаю, Індонезії та інших країн Азії. У заяві англійського керівництва говорилося, що найважливіший крок СРСР повинен «скоротити термін боротьби, і створити умови для, які сприяти встановленню загального світу. Ми вітаємо це велике рішення Радянської России».

Що ж до владної верхівки Японії, то її цю звістку викликало розгубленість і замішання. Глава японського уряду заявив, що вступ Радянського Союзу під час війни ставить Японію «остаточно в безвихідь». Проте Збройні сили Японії надавали радянським військам жорсткий опір. «Доля імператорської Японії, — заявив одне із високопоставлених керівників армії, — вирішується в Маньчжурии».

На початку кампанії Далекому Сході угруповання Радянських Збройних Сил налічувала 1,7 млн. людина, 29,8 тис. знарядь злочину і мінометів, 5,3 тис. танків і СДУ, 5,2 тис. бойових літаків. До її складу оперативно входили з'єднання та частини Народно-революційної армії Монгольської Народної Республіки, яка 10 серпня також оголосила війну мілітаристської Японии.

Японська угруповання налічувала більше однієї млн. солдатів, понад 6,6 тис. знарядь злочину і мінометів, більш 1,2 тис. танків, понад 1,9 тис. бойових самолетов.

Маньчжурська стратегічна наступальна операція (9 серпня — 2 вересня) здійснювалася військами Забайкальського, 1-го і другого Далекосхідних фронтів (командувачі маршали Р. Я. Малиновський, До. А. Мерецков, генерал М. А. Пуркаев), силами Тихоокеанського флоту під командуванням адмірала І. З. Юмашева і Червонопрапорною Амурської військової флотилії (командувач адмірал М. У. Антонов). Наступ розгорнулося на всьому фронті — від Эрляни ніяких звань до Посьетской бухти Сході. Квантунская армія піддалася одночасно ударам з суші, повітря і моря.

Доступи до центральним районам Маньчжурії преграждались системою укріплених районів, створювалися багато років. У кордонів із СРСР і МНР було 17 укріплених районів, у яких нараховували більш 4,5 тис. довгострокових, залізобетонних споруд, численні протитанкові загородження, мінні поля і вогневі точки. Головні сили противника перебувають у своєрідною природної фортеці, обгородженої ланцюгом гірських хребтів, безводних пустель, лісових масивів, рік і боліт. Бездоріжжя і недостатньо розвинена мережа внутрішніх комунікацій утруднювали маневр наступаючих. Маючи оборонні рубежі, японське командування розраховувало зірвати просування радянських військ у глиб Маньчжурії, перегрупувати сили, підтягти резерви і нав’язати позиційні форми борьбы.

У ж дня війни імператорська ставка віддала Квантунської армії наказ відбити все атаки. Проте розрахунки організувати стійку оборону, втягти радянські військ у виснажливі бої й у послідовне «прогрызание» укрепрайонов провалилися. Військові дії сприйняли высокоманевренный характер. Радянські війська за за перших шість днів операції, зламавши всіх напрямах опір ворога, на високі темпи подолали Великий Хінган та інші гірські масиви, перетнули пустельні степу Внутрішньої Монголії, форсували Амур і Уссурі. Просунувшись на 120—400 км, вони оволоділи важливими політико-економічними осередками та районами, вийшли у глибокий тил Квантунської армії, роздробили її, обмежили зв’язку з японськими силами не в Північному Китаї і відрізали шляхи переходу в Корею.

У прорив оборонних рубежів супротивника і його переслідуванні важлива роль належала рухомим угрупованням фронтів. Попри виключно важкі природно-кліматичні умови, вони успішно вирішили поставлені завдання. У результаті їхніх стрімкого просування (до 150—160 км на добу) оборона противника повністю дезорганізована, його морально-боевой, дух зломлений, японське командування втратило керування військами. У результаті наступу, що відбувалося на роз'єднаних напрямах, здійснювалося безупинне взаємодія танкових і загальновійськових сполук з авіацією, а смузі дій 1-го і другого Далекосхідних фронтів — на силі Тихоокеанського флоту і Амурської флотилией.

Китайський і корейський народи захоплено зустрічали радянських воїніввизволителів. Стрімкий прорив Червоної Армії створив сприятливі умови для дій військ, керованих КПК.

Досягнуті першому етапі Маньчжурської операції результати мали величезне військово-політичне значення. Саме під їх впливом правлячі кола Японії прийняли рішення про виході з війни" та беззастережної капітуляції. Проте частини й сполуки японських Збройних Сил здавалися лише англо-американським військам у різних районах моря і ЮгоСхідній Азії. На советско-японском та китайською фронтах де вони припиняли сопротивления.

У у відповідь маневри японської вояччини, котра переслідувала мета під прикриттям декларацій про капітуляцію виграти час, радянське командування заявило, що, поки керівництвом Японії не віддано наказ військам про фактичному припинення воєнних дій та вони чинять опір, радянські війська продовжуватимуть наступление.

У результаті другого етапу Маньчжурської операції радянські війська завершили оточення і розгром головних сил Квантунської армії, звільнили територію Маньчжурії та Північної Кореї, вийшли до кордонів Північного Китаю. Почалася масова капітуляція японських войск.

Так закінчилася Маньчжурська стратегічна наступальна операція, була який масштабами та військово-політичним результатам одній з найбільших на другий світової войне.

Поруч із Маньчжурської стратегічної операцією проходили ЮжноСахалінська наступальна (II—25 серпня) і Курильська десантна (18 серпня — 1 вересня) операції. У результаті звільнені захоплені японцями споконвічно російські південна частина острова Сахалін і що простягся від Камчатки до Хоккайдо гряда Курильських островів, тривалий час японська вояччина використовувала в антирадянських целях.

Кампанія Радянських Збройних сил Далекому Сході стала завершальній на другий світової війни. Військові дії тут проходили «на великому сухопутному театрі й у акваторіях Охотського, Японського і Жовтого морів. Протяжність фронту збройної боротьби становить близько 5 тис. км, що перевищувало протяжність всіх фронтів, у яких у роки Другої світової війни діяли навіть Англія. У взаємопоборюванні радянські війська повністю використовували багатющий досвід війни проти фашистської Німеччини. Їх наступ відрізнялося рішучістю дій, стрімкістю поступу велику глибину, гнучкістю маневрування, чіткістю взаємодії видів Збройних сил та пологів військ, безперервністю і твердістю управління, погодженістю у діях фронтів, наступаючих на віддалених один від друга направлениях.

Розгром квантунської угруповання — найбільше поразка японської армії на другий світової війни. Через війну військових дій і капітуляції противника радянські війська взяли його в полон близько 600 тис. солдатів, захопили близько 700 танків, більш 1,8 тис. знарядь, 860 літаків, близько тис. гвинтівок. Від японських окупантів була звільнена територія площею більш 1,3 млн. кв. км з населенням понад 40 млн. людина. Агресори втратили свої основні воєнно-економічних арсеналів на азіатському континенті — Маньчжурії і Кореи.

Після розгрому захоплювали радянські війська Квантунської армії, завершення військових дій в Маньчжурії і Сахаліні американські окупаційні сили 28 серпня почали висадку на Японські острова.

2 вересня 1945 р. Японія підписала Акт про капітуляцію. Від імені держав-учасниць Антигітлерівської коаліції його підписали представники США, Англії, СРСР, Китаю, Франції, Австралії, Канади, Нової Зеландії й Нідерландів. Другої світової війни закончилась.

Радянський Союз перед відіграв вирішальну роль перемозі над фашистської Німеччиною, а потім, на завершальному етапі війни, та контроль мілітаристської Японією. Саме радянські війська, розгромивши головну ударне угруповання японських сухопутних сил — Квантунську армію, визначили військовий крах Японії. У жодній з попередніх операцій Другої світової війни японська армія, яку вважали одній з найсильніших армій капіталістичного світу, не терпіла такого поразки. Виборовши Японія основне засіб подальшого ведення великої війни, її збройну опору, Радянська Армія й Флот унеможливили опір Японії у всіх інших регіонах і примусили її прийняти вимоги про беззастережну капітуляцію. Вступ Радянського Союзу під час війни проти Японії прискорило закінчення як військових дій Азії, але й Другої світової войны.

З капітуляцією мілітаристської Японії ліквідували осередок агресії на Далекому Сході. Звільнення Маньчжурії та Північної Кореї, Південного Сахаліну і Курильських островів позбавило японських мілітаристів плацдармів і військових баз, зміцнило безпеку далекосхідних рубежів Радянського Союза.

Радянська Армія з честю виконала свою визвольну місію Далекому Востоке.

Розгром японського мілітаризму дав потужний імпульс на підйом революційного і національно-визвольного руху народів Східної і Південно-Східної Азії вже. Було створено сприятливі умови для перемоги народної революції у В'єтнамі й у Північній Кореї. Звільнений Радянськими Збройними силами у взаємодії з монгольськими військами СевероСхідний Китай (Маньчжурія) став, сутнісно, головною опорною базою китайської революції. На всім азіатському континенті зміцніли сили демократії та прогресу. Підтримка Радянський Союз революційних і серед демократичних сил народів Азії стала могутнім чинником їхнього подальшого соціального розвитку. ———————————- [1] Територія власне Японії включає острова Хоккайдо, Хонсю, Кюсю і Сікоку, і навіть багато дрібні острова.