Анотація. 
Особливості розвитку усного монологічного мовлення у розумово відсталих учнів 7-го класу на уроках літератури

Визначено роль усного мовлення у житті дитини з порушеннями інтелектуального розвитку. Розкрито особливості усного монологічного мовлення розумово відсталих учнів 7-го класу. Обґрунтовано необхідність корекційної роботи по розвитку усного монологічного мовлення розумово відсталих семикласників. Схарактеризовані основні методи, засоби та прийоми розвитку усного монологічного мовлення даної категорії учнів шляхом збагачення лексичного запасу на уроках літератури.

Ключові слова: усне монологічне мовлення, розумово відсталі учні, словниковий запас, лексичні вправи, уроки літератури.

Постановка проблеми

Проблема розвитку усного монологічного мовлення розумово відсталих учнів розглядається на сучасному етапі як актуальна, теоретично і практично значуща проблема корекційної педагогіки.

Усне монологічне мовлення виконує найважливіші соціальні функції — допомагає встановлювати зв’язки з оточуючими людьми, визначає та регулює норми поведінки в суспільстві, що є вирішальною умовою для розвитку особистості. Психологи Д. Б. Ельконін, М.І. Жинкін, О.О. Леонтьєв, О.Р. Лурія, С.Л. Рубінштейн, та ін. підкреслюють, що в монологічному мовленні чітко виступає тісний зв’язок мовленнєвого і розумового виховання дітей. Дитина вчиться мислити, навчаючись говорити, але вона також і удосконалює мовлення, навчаючись мислити.

Актуальність проблеми визначається тим, що недорозвинення усного монологічного мовлення спостерігається у всіх розумово відсталих дітей, а систематична корекційна робота з розвитку усного монологічного мовлення сприяє покращенню пізнавальної діяльності та загального культурного рівня учнів, їхній подальшій соціальній адаптації в суспільстві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням усного монологічного мовлення розумово відсталих учнів займалися А. К. Аксьонова, Л.С. Вавіна, М.Ф. Гнєзділов, Н. П. Кравець, Р.І. Лалаєва, Л.Л. Логвінова, В. Г. Петрова, З.Н. Смірнова, Т. К. Ульянова та ін. У їхніх працях розкрито своєрідності порушень мовленнєвого розвитку розумово відсталих учнів. Вчені зазначають, що мовлення цієї категорії дітей характеризується порушеннями фонематичного слуху у поєднанні з уповільненим темпом розвитку артикуляції; порушенням граматичної будови мовлення; обмеженістю, бідністю словникового запасу, неправильним розумінням слів, неточним їх використання, патологічним розривом між активним і пасивним словником.

Л.Л. Логвінова у своїх дослідженнях звертає увагу на серйозні недоліки лексики розумово відсталих школярів. Їхнє мовлення позбавлене слів різних граматичних категорій, що позначають абстрактні поняття. Учні не знайомі з назвами багатьох видових і родових понять, незважаючи на те, що вони позначають конкретні предмети. Не менш поширеним недоліком лексичної складової мовлення учнів є неправильне розуміння слів і неточне їх використання [8, с. 5]. усний мовлення дитина відсталий література Розглядаючи процес оволодіння синтаксичною стороною мовлення розумово відсталими учнями, Н. П. Кравець виділила його основні недоліки: малопоширені речення (учні користуються короткими конструкціями, вживаючи переважно дієслова та займенники); пропуски слів, словосполучень, необхідних для побудови фрази, внаслідок чого речення характеризується аморфністю структури, а нерідко і перекручуванням змісту висловлювання. У мовленні учнів досить часто спостерігається порушений порядок слів, що веде до порушення змісту висловлювання [6, с. 43].

В.Г. Петрова підкреслює, що розвиток лексики розумово відсталих дітей затримується не лише внаслідок низького інтелектуального рівня, а й в результаті обмеженості соціальних і мовних контактів, що, безумовно, знижує їхні комунікативні функції, мовленнєву активність в цілому. У словниковому запасі розумово відсталих дітей переважають іменники з конкретним значенням, розуміння абстрактних понять носить елементарний і примітивний характер [9, с. 120].

В активному словнику розумово відсталих учнів відсутні багато дієслів, що позначають способи пересування тварин; спостерігається незначна кількість дієслів з префіксами, які найчастіше замінюються безпрефіксальними дієсловами; обмежена кількість слів, що позначають ознаки предмета. За даними М. Ф. Гнєзділова, розумово відсталі учні надзвичайно рідко вживають прикметники, що позначають внутрішні якості людини. Кількість прийменників у лексичному запасі також дуже обмежена, учні здебільшого вживають прислівники: тут, там, туди, потім. У мовленні учнів досить часто зустрічається неточне вживання слів, парафазії, що пояснюється труднощами диференціації власне предметів та їхніх назв [2, с. 73].

Важливою особливістю лексики розумово відсталих дітей, зазначає Н. П. Кравець, є уповільнений темп розвитку слова і якісна своєрідність його структури. Навіть той словниковий запас, який вже освоєний учнем, тривалий час залишається неповноцінним, оскільки значення вживаних ним слів здебільшого не відповідає дійсному значенню слова [4, с. 30].

Враховуючи досліджені факти, варто зазначити, що розвиток усного монологічного мовлення у розумово відсталих учнів — складний довготривалий процес, який вимагає вмілого педагогічного впливу та керівництва. Без систематичної спеціальної роботи дана категорія дітей не в змозі опанувати навичками усного монологічного висловлювання.

Мета статті. Розкрити особливості збагачення лексичного запасу як фактора розвитку усного монологічного мовлення в розумово відсталих учнів 7-го класу.