Соціально-психологічні особливості формування ідентичності в студентському віці

Постановка проблеми. Формування ідентичності особистості - тривалий, складний процес, що детермінується багатьма факторами. На ранніх етапах онтогенезу можна говорити лише про елементарні, часткові ідентифікації. Так, дитина спочатку несвідомо наслідує окремі риси, поведінку своїх близьких; згодом уже свідомо намагається бути схожою на когось із батьків.

У молодших класах часто такою значущою, авторитетною людиною є перший учитель. У підлітковому віці дитина здатна усвідомлювати й розрізняти вже абстрактні цінності, такі, як чесність, вірність, любов, дружба тощо, проте уявлення підлітка про навколишній світ і про себе самого ще можуть бути досить суперечливими, включати протиріччя.

Лише в юнацькому віці світогляд особистості набуває певної сталості, послідовності. У цей час вже досить чітко визначаються вподобання, прагнення юної людини, тобто певна спрямованість. Для цього віку характерною є ідентифікація вже не тільки з конкретними об'єктами, але й з цінностями — абстрактними, загальнолюдськими або з цінностями певної групи, спільноти.

Пізніше, коли коло спілкування особистості розширюється, впливовими на формування її поглядів, цінностей стають такі чинники, як виховання в сім'ї, у ВНЗ, спілкування з однокурсниками й ровесниками, соціально-психологічні особливості того середовища, у якому вона перебуває. У студентському віці можна говорити про самотворення, самоактивність особистості як вагомі чинники її розвитку.

Е.Г. Трубіна стверджує, що екстремальним вираженням моменту підтвердження особистості своєї ідентичності є усвідомлення себе такою, якою вона є насправді, намагання бути такою, якою вона прагне бути [12].

Отже, мета статті — аналіз соціально-психологічних передумов формування ідентичності у студентському віці.

Виклад основного матеріалу. У психологічному аспекті у студентському періоді життя вирішуються завдання завершального самовизначення й інтеграції особистості у спільність дорослих людей (набуття Его-ідентичності (за Е. Еріксоном), самовизначення (за Д.Б. Ельконіним), життєвого плану (за І.С. Коном), інтелектуального дозрівання (за Ж. Піаже, Г. С. Костюком), пошук сенсу життя (за В. Франклом, К. Обуховським), самореалізації та індивідуального розвитку (за А. Маслоу), прагнення до успіху в діяльності (за А.В. Мудриком), зростанням сили «Я» та здатності проявити свою індивідуальність в умовах групової діяльності та інтимної близькості, дружби (за Г. С. Абрамовою), становлення якісно нової самосвідомості або «Я-концепції» (за Р. Бернсом, М. Й. Боришевським, П. Р. Чаматою, І.І. Чесноковою), становлення моральної самосвідомості (за Л. Кольбергом) тощо) [4].

Багато дослідників стверджують, що водночас з актуальними переживаннями ідентичності особистості, яка розвивається, притаманний стійкий пошук підтвердження тотожності між «Я» і «не-Я», між буттям і співбуттям [11]. Тобто працює механізм ідентифікації, спрямований не лише на те, щоб уподібнити своє «Я» з «іншим не-Я», але й на те, щоб перетворити навколишній світ (об'єктивні ситуації) відповідно до тієї картини світу, яку малює власна самість і де знаходять своє втілення ігрові та творчі інтенції.

У цей період у молодої людини виникає проблема вибору життєвих цінностей. Юність прагне сформувати внутрішню позицію стосовно себе («Хто Я?», «Яким Я повинен бути?»), стосовно інших людей [9].

Студентська юність — перший період дорослого самостійного життя. Відповідальність за власну долю, за майбутнє життя визначає специфіку віку. Цей вік, як вважає А. В. Толстих, стає другим перехідним періодом у розвитку особистості: підліток тісно пов’язаний зі своїм дитинством, що проходить, а юнак-студент тягнеться до молодості й зрілості, що наближаються. Л. С. Виготський вказує, що в цей період відбуваються дві значущі зміни в житті особистості: органічна — статеве дозрівання — і культурна — відкриття свого «Я», становлення особистості й світогляду [6]. Виникнення життєвого плану як системи пристосування й активності, усвідомленої юнаком, завершує процес культурного розвитку [4].

Таким чином, студентський вік — це лише одна зі стадій розвитку ідентичності, це період її найбільш яскравої зміни. До того ж, розвиток ідентичності - це не лінійний процес; він може відбуватися в зворотному, регресивному напрямку (у тому разі, якщо зазначені елементи ідентичності втрачають свою життєздатність, відповідність новим вимогам життя).

Особистість часто є сукупністю декількох напівнезалежних субособистостей. «Органічна єдність — це мета людини, а не її наявний стан, … заслужена винагорода, отримана завдяки роботі над собою, вихованню…» [1, с. 43]. Але така робота не всім під силу, особливо нині, коли суттєво збільшилась кількість можливих ідентифікацій (необхідно наголосити на різниці між цими двома поняттями: якщо ідентичність — це стан, то ідентифікація — це процес його формування). Засоби масової інформації продукують цілу низку образів, більша частина яких не має нічого спільного з реальним життям. Унаслідок цього можливе формування неадекватної ідентичності.

Е. Еріксон виділив чотири напрями розвитку неадекватної ідентичності:

• · уникання близьких взаємовідносин, що призводить до стереотизації стосунків, самоізоляції індивіда;
• · розмитість відчуття часу, яке виявляється в нездатності будувати плани на майбутнє, у втраті почуття цілісності, безперервності власної спроби особистості;
• · зниження здатності до продуктивної праці, за якої внутрішні
• · ресурси організму використовуються неефективно, відсутня здатність концентрації на певній діяльності;
• · негативна ідентичність [15].

Це може бути або свідоме наслідування негативних моделей ідентичності, або нова форма молодіжного експерименту, сутність якого зводиться до відкритого прояву ідентичності, що протистоїть налаштуванням старшого покоління й заснована на нонконформізмі.

За концепцією Е. Еріксона, період, що охоплює студентські роки, є часом формування Его-ідентичності, яка є більшим, ніж звичайною сумою ідентифікацій, оскільки включає і внутрішній досвід, набутий на попередніх стадіях, коли успішна ідентифікація приводила до успішного врівноваження базових потреб індивіда з його можливостями. Згідно з Е. Еріксоном, основа для благополучного студентського віку та досягнення інтегрованої ідентичності закладається у дитинстві [15]. Однак за межами того, що студенти виносять зі свого дитинства, розвиток ідентичності відбувається насамперед під впливом тих соціальних груп, з якими вони себе ідентифікують [14].

Нездатність молоді досягти ідентичності призводить до кризи ідентичності, яка може виявлятися, зокрема, у рольовому змішанні, нездатності правильно обрати кар'єру або належно продовжити освіту. Криза переживається як почуття своєї безкорисності, душевного розладу, безцільності, відчуженості. Саме тому студенти іноді вдаються до «негативної» ідентифікації - протилежної тій, яку пропонують їм батьки та однокурсники.

Система ідентичності не припиняється у своєму розвитку в студентському віці; упродовж життя вона може зазнавати суттєвих трансформацій. Успішне розв’язання проблем ідентифікації на одній стадії не означає, що ці проблеми не виникнуть знов на наступних етапах, адже Его-ідентичність, за Е. Еріксоном, — це «боротьба на все життя» [15].

Трансформації системи ідентичності можуть бути означені як процеси асиміляції та акомодації. Асиміляція передбачає включення принципово нових елементів до структури ідентичності, а акомодація — лише коригування наявної структури [16].

У період навчання у ВНЗ відбувається розширення системи суспільних понять: етнос, нація, національність, менталітет, рідна мова, традиції, звичаї; стає доступним розуміння понять, у яких відображені характеристики культурної ідентичності особистості: відповідальність, толерантність, культура поведінки, культура спілкування, культура почуттів, культура переживань. Поступово розвивається вміння визначати сутність зазначених понять та оперувати ними.

Нерозривно із розвитком поняттєвого мислення у студентському віці відбувається розвиток емоційно-вольової сфери, на основі чого можливе формування особистого ставлення до конкретних подій, явищ суспільного життя. Особисті вподобання, інтереси стають факторами визначення пізнавальної, соціальної активності молоді. Водночас знання про моральні норми й цінності розширюються — і на цій основі відбувається формування вмінь самоконтролю, хоча ще може простежуватися явище певного «відриву» моральних знань від реальної поведінки.

Характерна для студентського віку зовнішня ситуація — це зміна соціального статусу, нові соціальні умови й обставини, початок засвоєння нових діяльностей, розширення соціальних контактів і новий зміст висунених соціумом вимог. Саме ці обставини, а також необхідність визначити своє місце в житті, що постає перед особистістю, становлять головний аспект соціальної ситуації розвитку, а також, з точки зору Л.І. Божович, є причиною формування нової духовної потреби — потреби у життєвому самовизначенні [3].

Важко погодитись із таким підходом до проблеми. Вважаємо, що вимога, висунена соціумом, яка виступає як зовнішня відносно особистості, навряд чи може стати причиною виникнення духовної потреби. Духовна сфера життя людини не може підпорядковуватись соціально-нормативній. Суспільні стосунки — це умови, у яких особистість формується як соціальний суб'єкт. Однак вони не визначають її як духовну сутність. Отже, потрібно розуміти різницю між потребою в життєвому самовизначенні та потребою як об'єктивною необхідністю обрати сферу діяльності, яка виникає перед кожною людиною незалежно від того, чи має вона внутрішню сформовану й усвідомлену потребу в професійному, життєвому, соціальному, духовному самовизначенні [5].

Р. Бернс у дослідженнях закономірностей розвитку особистості у студентський період зазначив, що типові для цього періоду внутрішні конфлікти та стреси пов’язані передусім із необхідністю руйнування тих емоційних зв’язків, що склалися в дитинстві, із формуванням нових стосунків [2].

Разом з тим у цей час збільшується діапазон рольових виборів у зв’язку із включенням особистості в нову систему стосунків. У процесі інтенсивної соціалізації стандарти й цінності суспільства можуть вступати в протиріччя з очікуваннями та сформованими типами поведінки особистості, що приводить до виникнення рольових конфліктів.

Інший тип внутрішнього конфлікту в студентські роки — суперечності між вимогами рольової поведінки й потребою в самореалізації, розрив між виконуваною роллю та «істинним «Я». Саме тому проблеми «пошуку ідентичності» (Е. Еріксон), формування глобальної «Я-концепції» (Р. Бернс) у цей час мають першочергове значення [2; 15].

Усвідомлення системи цінностей відбувається в цьому віці в контексті вироблення життєвих планів, життєвої перспективи. Ставлення до праці, здатність брати на себе відповідальність за власний вибір, власну поведінку можна розглядати як показники особистісного розвитку в студентські роки. З огляду на це, професійний вибір є втіленням індивідуальних цінностей, національно-культурної позиції молодої людини. Мотиви вибору професії, їх усвідомленість, спрямованість є непрямими критеріями рівня національно-культурної спрямованості молодих людей.

Моральні уявлення особистості в студентському віці мають функцію регуляторів її стосунків із тими, хто поряд. Вона свідомо обирає своє місце серед категорій «добро» і «зло». Інші якості особистості - честь, гідність, право, обов’язок тощо, — що її характеризують, також гостро хвилюють людину. Дружба, кохання — важливі суспільні та особистісні цінності, тому виникнення таких почуттів є важливим моментом самовдосконалення людини, її свідомого прагнення досягти високого рівня саморозвитку.

Молода людина намагається осягнути філософські категорії буття — сенс життя, неминучість смерті [10]. Таким чином, роздуми над екзистенційними цінностями (життя, свобода, істина, справедливість) є необхідною сходинкою на шляху особистісного розвитку людини, яка детермінована потребою в концептуалізації уявлень, власного внутрішнього світу, пошуку ідентичності.

У юнаків та дівчат спостерігається значне зростання рівня самоусвідомлення — усвідомлення власного «Я», власних цінностей, життєвих планів. «Я-концепція» особистості - це система уявлень про себе, що склалися внаслідок інтеріоризації думок людей, які поряд, та власних спостережень, переосмислення власного життєвого досвіду.

Процес формування ідентичності триває, що насамперед пов’язано із здійсненням молодою людиною певних свідомих виборів з низки моральних, громадянських, професійних, ідеологічних та інших обов’язків. У студентів спостерігаємо вже не поодинокі або погано узгоджені ідентифікації, а їх систему, що характеризується певною ієрархією ідентифікацій за їх значущістю, актуальністю [10]. Суттєвий регулятивний вплив на поведінку юнаків і дівчат мають найбільш значущі для них ідентифікації.

Студенти прагнуть до ідентифікації з собою, з однолітками тієї самої статі, а також один з одним. Саме у студентські роки відбувається становлення людини як особистості, коли молода людина, пройшовши складний шлях онтогенетичної ідентифікації до інших людей, перейняла від них соціально значущі властивості особистості, здатність до співпереживання, до активного морального становлення до людей, до самого себе і до природи [9].

Формування образу «Я» становить основу для подальших процесів самовизначення. Цей процес ретельно досліджено І.С. Коном у працях «У пошуках себе» та «Відкриття «Я» [7]. Головними психологічними надбаннями студентського віку він вважає відкриття людиною свого внутрішнього світу, усвідомлення своєї неповторності й унікальності. Це сприяє тому, що процес самопізнання стає більш усвідомленим і цілеспрямованим Формування образу власного «Я» невідривне від визначення власної моральної і соціальної позиції та своїх стосунків зі світом. А. В. Мудрик підкреслює, що найважливіший момент у становленні особистості - це процес «пізнання світу й себе в ньому» [8, с. 45]. Характерною для молоді є потреба у відособленні, пов’язана з необхідністю самопізнання й визначення своєї власної позиції, цінностей, світогляду, стилю життя. Сформований світогляд як «певна концепція світу й людини» [8, с. 47] обумовлює рішення і вибір особистості.

Таким чином, головні надбання студентського віку — активізація й актуалізація процесів становлення суб'єктивної картини світу, формування соціальної позиції та основ світогляду. Інтенсивний процес самовизначення відбувається на базі сформованих уявлень і виступає як «процес визначення себе у світі» [8, с. 50]. Він пов’язаний із самореалізацією, що в студентському віці відбувається у двох формах: зовнішній — прагнення виділитися серед однолітків, проявити свою індивідуальність, і внутрішній як намагання розкрити свої можливості й обдарування в контакті зі світом [8].

Як вважає В. А. Худик, формування світогляду, виявлення своєї соціальної позиції, вибір майбутнього соціального становища й засобів його досягнення — головні потреби особистості у студентському віці [13]. Світогляд науковцем визначено як «систему переконань, що виявляється у ставленнях особистості до середовища» [13, с. 4].

У підході В. А. Худика увага здебільшого приділяється аспектам соціально-оцінного характеру. На його думку, особистість має передусім оцінювати себе з позиції оточення: «Самовизначення — це визначення своєї корисності для суспільства» [13, с. 1]. Автор зауважує, що формування особистісного ставлення до подій і явищ та певних тенденцій поведінки й діяльності залежить від потреб і мотивів, які домінують. Але це не пояснює специфіки формування світогляду саме у студентський період, оскільки, як відомо, особливості мотиваційної сфери і сфери потреб закладаються ще у ранньому дитинстві.

Висновки. Отже, формування ідентичності фактично є проблемою зміни поколінь. Завдання старшого покоління — піклуватися про тих, у кого ідентичність ще не сформована. З цією метою потрібно сприяти активності, ініціативності студентів, пропонувати такі системи цінностей, ідеалів, переконань, які молодь змогла б або усвідомити й творчо переформувати, або, хоча б заперечуючи їх, самостійно обрати власну адекватну позитивну ідентичність.

Тому реалізація завдання формування особистості, яка відповідає вимогам сучасного суспільства, є здатною до реалізації свого творчого потенціалу у взаємодії зі світом (природою, іншими людьми), можлива на основі організації якісно нового навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах. На зміну діалектико-матеріалістичній теорії пізнання в її західноєвропейському варіанті, яка тривалий час була моделлю освіти, на початку XXI ст. в Україні формується нова філософія освіти. Це парадигма, що узагальнює всю різноманітність прогресивних психолого-педагогічних ідей. Освітня практика сучасного ВНЗ має бути умовою формування вихованців, відповідальних за своє життя і розвиток, які усвідомлюють сферу застосування власних здатностей, можуть самореалізуватися в майбутньому, зберігати чесність і порядність, цінують права інших.

Список використаних джерел

ідентичність студент світогляд.

• 1. Ассаджоли, Р. Психосинтез / Р. Ассаджоли. — М., 1997. — 320 с.
• 2. Бернс, Р. Развитие «Я-концепции» и воспитание / Р. Бернс. — М.: Прогресс, 1986. — 422 с.
• 3. Божович, Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Л. И. Божович. — М.: Просвещение, 1968. — 464 с.
• 4. Вікова та педагогічна психологія: [навч. посіб.] / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З.В. Огородійчук та ін. — 2-ге вид. — К.: Каравела, 2008. — 400 с.
• 5. Вітковська, О.І. Професійне самовизначення особистості і практичні аспекти професійної консультації: монографія / О.І.Вітковська. — К.: Науковий світ, 2001. — 91 с.
• 6. Выготский, Л. С. Детская психология / Л. С. Выготский // Собрание сочинений в 6-т. — М.: Педагогика, 1984. — Т. 4. — 432 c.
• 7. Кон, И. С. Психология ранней юности: кн. для учителя / И. С. Кон. — М.: Просвещение, 1989. — 255 с.
• 8. Мудрик, А. В. Современный старшеклассник: проблемы самоопределения / А. В. Мудрик. — М.: Знание, 1977. — 64 с.
• 9. Павелків, Р.В. Вікова психологія: підручник / Р.В. Павелків. — К.: Кондор, 2011. — 469 с.
• 10. Розвиток громадянської спрямованості особистості / [Боришевський М.Й., Яблонська Т. М., Антоненко В. В. та ін.]; за заг. ред. М. Й. Боришевського. — К., 2007. — 186 с.
• 11. Соціалізація та ідентифікація особистості / [Ангелов Г. В., Калашник В. Г., Старовойтова І.І., Терзіна В.Г.]; за заг. ред. акад. В.М. Чугуєнка. — Одеса: СМІЛ, 1999. — 240 с.
• 12. Трубина, Е. Г. Рассказанное Я: проблема персональной идентичности в философии современности / Е. Г. Трубина. — М., 1995. — 272 c.
• 13. Худик, В. А. Изучение профессиональной направлености в подростковом и юношеском воздасте / В. А. Худик. — К.: Освіта, 1992. — 32 с.
• 14. Хьелл, Л. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. — СПб.: Питер Пресс, 1997. — 608 с.
• 15. Эриксон, Э. Идентичность: юность и кризы / Э. Эриксон. — М., 1996. — 344 с.
• 16. Liebkind, К. Ethnic Identity-Challenging the Boundaries of Social Psy-chology // Social Psychology of Identity (ed. By Breakwell G.M.). — Surrey University Press, 1992. — pp.147−183.