Склад і будова грунту

Літосфера — верхня тверда оболонка земної кулі. Найважливішими її частинами є поверхневий родючий шар, або грунт, і земні надра (корисні копалини).

Грунт є особливим природним тілом, що утворилось на материнській породі під впливом природних факторів (клімат, рослинність, тваринний світ, рельєф місцевості, геологічний вік території) та діяльності людини.

Утворення грунту — складний і довготривалий процес. Спочатку гірська порода руйнується під впливом води, повітря, температури та живих організмів. Між часточками материнської породи поселяються мікроорганізми і лишайники, результатом їх життєдіяльності є утворення органічної речовини. З часом гірська порода руйнується ще більше, а органічна речовина поступово накопичується. Дуже велику роль у ґрунтотворному процесі відіграють зелені рослини, а також мікроорганізми і тварини, які живуть у грунті. Вони збагачують грунт на поживні речовини, поліпшують його структуру і водопроникність Грунт складається з кількох шарів, або горизонтів. Сукупність усіх ґрунтових горизонтів становить профіль грунту. Це товщина грунту від його поверхні до материнської породи. Кожний шар грунту має свою будову, структуру, колір і потужність. У різних грунтів (чорноземів, каштанових, дерново-підзолистих та ін.) профілі неоднакові.

Під час вивчення грунтів виникла потреба в умовному позначенні їх горизонтів. Російський учений-грунтознавець В. В. Докучаєв, наприклад, використовував для цього літери латинського алфавіту: А — верхній гумусний, або акумулятивний,-горизонт; В — перехідний, залягає безпосередньо під горизонтом А; С — порода, на якій утворився грунт. В окремих горизонтах виділяють ще й підгоризонти. Глибини горизонтів неоднакові, наприклад гумусного — від 25 до 125 см і більше. Глибина ґрунтового профілю — від 20 см (у пустелях) до 200 — 250 см (у чорноземах) (рис. 41).

Кожен грунт умовно поділяють на три частини, або фази: тверду, рідку й газоподібну. Тверда фаза складається з мінеральних (80 — 90% і більше) та органічних речовин (нерозкладені та напівроз-кладені рештки рослин і ґрунтових тварин та гумус). Рідка фаза грунту — це вода і розчинені в ній солі, органічні речовини, а газоподібна — повітря, яке заповнює вільні від води проміжки в грунті — пори. З усіх фаз найбільш стійкою є тверда, а інші безперервно змінюються.

Вміст у грунті різних за розміром твердих часточок, або фракцій (каміння, пісок, пил, мул) визначає його механічний, а також фізичний і хімічний склад. Чим дрібніші ці часточки, тим більше значення мають для ґрунтової родючості. Від механічного складу грунту значною мірою залежать його агрономічні властивості. Так, піщані й супіщані грунти легко обробляти, тому їх називають легкими, а суглинкові та глинисті — важкими.

Родючим може бути тільки структурний грунт, тобто здатний утворювати грудочки, або структурні агрегати. Сукупність усіх різних за формою, розмірами, міцністю, водопроникністю і пористістю структурних агрегатів, властивих даному грунту і його генетичним горизонтам, називають структурою грунту.

Ґрунтовий перегній — гумус утворюється з органічної частини грунту внаслідок дії на неї ферментів, що виділяються ґрунтовими грибами, бактеріями. Склад перегною залежить від складу вищих рослин, з решток яких він утворюється, а також від зволоження, способів обробітку та удобрення грунту, сівозмін тощо.

Гумус склеює грудочки грунту, сприяє створенню його цінної агрономічної структури. Він також є джерелом зольних елементів та азоту для рослин.

Земельні ресурси України. Уся площа земної суші становить 148 мли км2. З них 10% займають оброблювані землі, 28% — ліси, 17% — луки й пасовища, а решту 45% — міста, населені пункти, пустелі, напівпустелі, гори, болота, льодовики, тундра (рис. 43).

Загальна земельна площа України — 60 355 тис. га, у тому числі сільськогосподарські угіддя — 41 973 тис. га. Найбільші площі сільськогосподарських угідь в Одеській, Дніпропетровській та Харківській областях; найменші - в Чернівецькій, Закарпатській та Івано-Франківській. Найбільше орних земель у Дніпропетровській, найменше — в Закарпатській областях. гідросфера атмосфера ґрунт Під складування промислових та побутових відходів, будівництво та для інших потреб щороку відводиться 5—6 тис. га земель, значну частину яких становлять орні землі. Внаслідок цього площа орних земель з розрахунку на душу населення в середньому по Україні зменшилася і становить близько 0,75 га. В густонаселених західних регіонах (Рівненська, Чернівецька, Львівська, Закарпатська області) цей показник становить 0,57 — 0,16 га. Тому тут особливо гостро стоїть проблема раціонального використання грунту та його охорони.

Займаючи третину території усіх центральноєвропейських країн, Україна володіє 40% світової площі чорноземів — найродючіших грунтів. Розораність земель тут найбільша у світі — 80%, а в Тернопільській, Вінницькій, Кіровоградській — перевищує 90%. Для порівняння: в Англії цей показник становить 29,6; у Франції — 32, Німеччині - 32,3%.

Високий рівень розораності угідь певною мірою зумовлює розвиток несприятливих процесів: ерозії, утворення кислих грунтів (збільшились на 1,8 млн га), солонців та засолених земель (збільшились на 2,9 млн га).

Площа сільськогосподарських угідь в Україні за останні ЗО років зменшилась на 2 млн га, а орних — майже на 1 млн. Після Чорнобильської катастрофи з використання вилучено 3,7 млн га.

У степовій частині 2 га з кожних 3 га землі є малородючими. Щорічні втрати грунту становлять близько 600 млн т, у тому числі гумусу — понад 20 млн т. З урожаєм з грунту виноситься 500 — 700 кг/га поживних речовин, що в 2—3 рази більше, ніж вноситься з добривами. За висновками спеціалістів, це один з найвищих показників у світі.