Аналіз міжнародного досвіду з розвитку систем зв"язку збройних сил провідних країн

Аналіз міжнародного досвіду з розвитку систем зв’язку збройних сил провідних країн

Зміни, що відбуваються в характері, способах та формах збройної боротьби обумовили переміщення акценту військово-технічної політики провідних країн світу в напрямку забезпечення домінуючої ролі інформаційних технологій при забезпеченні процесу бойових дій. Забезпечення інформаційної переваги над системами управління противника, підвищення якості надання інформаційних та телекомунікаційних послуг органам управління розглядається як один із пріоритетних напрямків підвищення бойових можливостей військ.

Досвід розвитку систем і засобів зв’язку в збройних силах зарубіжних держав показує - визначені єдині шляхи їх розвитку з перспективою забезпечення повної інтеграції військових і цивільних систем і засобів зв’язку. Так, наприклад, об'єднана система зв’язку NICS (NATO Integrated Communications System) (рис.1), що забезпечує процес функціонування органів і пунктів управління (ПУ) вищої ланки збройних сил блоку НАТО, включає каналоутворюючі системи супутникового, тропосферного, радіорелейного, проводового і радіозв'язку НАТО, а також лінії зв’язку, які орендовані у цивільних відомств країн-учасниць блоку. Система NICS сполучена з національними військовими системами зв’язку стратегічної та оперативно-тактичної ланок управління збройних сил країн НАТО [1].

Рис. 1 Структура системи зв’язку NICS.

Підвищення пропускної спроможності, надійності та живучості існуючої системи тропосферного та радіорелейного зв’язку Асе High, призначеної для забезпечення зв’язком органів і пунктів управління оперативно-тактичної ланки управління (до армійського корпусу включно), досягається шляхом перекомутації частини каналів системи на канали національних військових систем зв’язку, з'єднаних каналами перспективної системи NTTS (NATO Terrestrial Transmission System). Основою цієї системи є сполучені між собою національні та загальноблокові цифрові радіорелейні (зі швидкістю передачі інформації до 34 Мбіт/с), волоконно-оптичні (до 140 Мбіт/с) лінії зв’язку (ВОЛЗ) і оснащені високопродуктивними мережевим обладнанням [3].

Особливістю системи радіорелейного зв’язку SIP — 67, призначеної для забезпечення зв’язком органів управління ОЗС НАТО в Центральній Європі в мирний і воєнний час, є її підвищена в порівнянні з іншими системами живучість. Близько третини радіорелейних станцій вироблені в мобільному варіанті, а стаціонарні станції розгорнуті в спеціально обладнаних укриттях, захищених в протиатомному відношенні. Дві траси стаціонарних та рухомих станцій, які проходять територією ФРН і мають ряд відгалужень на Бельгію і Нідерланди, з'єднані між собою фронтальними радіорелейними лініями, що утворюють побудова системи за принципом «сітка». Частина стаціонарних станцій сполучена зі станціями вузлів зв’язку системи Асе High, одна з них пов’язана з наземною станцією супутникової системи зв’язку SATCOM [4].

Аналіз побудови систем зв’язку оперативної та оперативно-стратегічної ланок управління Ізраїлю, Австрії, Фінляндії, Швеції показує, що загальним для них також є їх тісна інтеграція з мережами зв’язку цивільних операторів, високий рівень розгалуженості і технічної оснащеності стаціонарних систем військового зв’язку. Системи зв’язку даних країн будуються за територіальним принципом і мають структуру типу «сітка». Лінії зв’язку між опорними вузлами зв’язку утворюються за допомогою цифрових кабельних (у тому числі і ВОЛЗ) і радіорелейних ліній зв’язку. Стійкість систем зв’язку досягається за рахунок високої зв’язності і можливості нарощування мереж зв’язку за допомогою польових засобів зв’язку.

Наприклад стаціонарна система зв’язку Швеції має у своєму складі 40 опорних вузлів зв’язку, з'єднаних між собою за допомогою проводових ліній зв’язку (ВОЛЗ) з коефіцієнтом зв’язності, що дорівнює чотирьом.

Основою стаціонарної системи військового зв’язку Фінляндії є опорні вузли зв’язку, з'єднані між собою ВОЛЗ і зарезервовані стаціонарними цифровими радіорелейними станціями. На території, що знаходиться за межами зон обслуговування стаціонарних опорних вузлів зв’язку, розгортаються польові системи зв’язку, що складаються з польових опорних вузлів. Дані вузли зв’язку прив’язуються до стаціонарної системи зв’язку за допомогою ВОЛЗ і радіорелейних станцій (контейнерного типу). У системі зв’язку Фінляндії широке застосування знайшли транкінгові мережі радіозв'язку на основі стандарту TETRA, які застосовуються для забезпечення телефонного зв’язку між рухомими абонентами мережі і виходу рухомих абонентів на мережі зв’язку загального користування [5].

Збройні сили Австрії також мають добре розвинену систему стаціонарного зв’язку, для посилення якої розгортаються польові системи зв’язку. Управління силами і засобами, які беруть участь в операціях за межами країни, здійснюється за допомогою супутникових засобів зв’язку та використання супутників НАТО.

Ізраїль робить ставку на розгортання потужної цифрової стаціонарної мережі зв’язку, що дозволяє як стаціонарним, так і рухомим абонентам користуватися всім переліком послуг зв’язку.

Військове керівництво Російської Федерації (РФ) в якості основних шляхів вдосконалення систем зв’язку бачить комплексний розвиток територіальних систем зв’язку (ТСЗ) регіонів, побудова систем зв’язку загального користування (СЗЗК) об'єднань, які інтегрують в собі всі види інформаційного обміну, автоматичну комутацію каналів і повідомлень і засекречування їх з гарантованою стійкістю. Основним компонентом СЗЗК буде опорна (транзитна) мережа зв’язку, висока структурна живучість якої буде досягатися за рахунок забезпечення необхідної щільності просторового покриття смуги оперативної побудови військ об'єднання.

При цьому важливе значення має вирішення питань забезпечення взаємопов'язаного функціонування польових систем зв’язку зі стаціонарними системами — з ТСЗ регіону та Єдиної мережі електрозв’язку РФ. Тому перспективна система зв’язку створюється як відкрита, повнодоступна, автоматизована система на основі уніфікованих цифрових засобів (комплексів) зв’язку із застосуванням новітніх технологій.

Аналіз розвитку систем військового зв’язку зарубіжних держав показує, що їх вдосконалення ведеться на основі наступних принципів:

випереджаюча готовність системи зв’язку по відношенню до систем управління і військам;

єдність системи зв’язку та комплексів і засобів автоматизації;

поетапний розвиток системи зв’язку;

раціональне співвідношення між стаціонарною і польовою системами зв’язку;

розгортання польових комплектів військ зв’язку;

територіально-зонова побудова системи зв’язку;

автоматизація системи зв’язку.

У первинній мережі передбачається застосування стандартної апаратури цифрового каналоутворення та апаратури вищих ступенів ієрархії (у тому числі синхронної цифрової ієрархії) зі швидкістю основного цифрового каналу 64 кбіт/с.

При проектуванні розвитку первинної мережі зв’язку передбачається обов’язкове формування стандартними методами всієї номенклатури сформованих швидкостей передачі на базі основного цифрового каналу з доведенням їх до споживачів.

Інтеграція вторинних мереж зв’язку полягає в об'єднанні різних видів зв’язку (телеграфного, телефонного, факсимільного і передачі даних) в єдину мережу і досягається шляхом організації єдиних цифрових методів об'єднання, засекречування і комутації каналів і повідомлень.

Стаціонарні системи зв’язку збройних сил зарубіжних країн включають (рис. 2) стаціонарні вузли та лінії зв’язку, стаціонарні радіоцентри і систему управління зв’язком. Кількість опорних вузлів, осей і рокад зв’язку залежить від прийнятої системи пунктів управління і системи оборонних рубежів, а також напрямів зосередження зусиль угруповань військ (сил).

Для забезпечення високої надійності та живучості системи зв’язку будуються у вигляді «гратчастої» структури. У точках перетину осей і рокад розгорнуті опорні (територіальні) вузли зв’язку, які виконують функції каналоутворення, комутації та засекречування, забезпечують контроль і оперативне управління системою зв’язку на певній території, передачу типових каналів і мережевих трактів у вторинні мережі і споживачам.

Особливістю опорних вузлів зв’язку є все більш тісна інтеграція на рівні надання зв’язків і послуг посадовим особам, що включає:

створення на ВЗ єдиної інтегральної цифрової мережі засекреченого зв’язку з можливістю передачі в ній по утвореним каналам зв’язку різних видів інформації (телефонної, телеграфної, факсимільної, передачі даних, відеотелефонної);

впровадження мережі зв’язку з рухомими об'єктами та розширення сфери надаються абонентам послуг за рахунок наближення їх безпосередньо до робочих місць посадових осіб ПУ;

впровадження волоконно-оптичних систем передачі інформації і створення на їх основі високошвидкісних локальних обчислювальних мереж зв’язку і управління;

автоматизацію процесів розподілу каналів і збору даних про стан елементів мережі, скорочення за рахунок цього часових показників щодо встановлення зв’язку і передачі сигналів з управління військами.

Опорні вузли зв’язку розміщуються переважно в спеціальних захищених спорудах, а також створюються на базі захищених ВЗ ПУ, вузлах зв’язку цивільних операторів зв’язку.

Підвищення стійкості первинної мережі досягається за рахунок комплексного застосування кабельних, радіорелейних і тропосферних засобів каналоутворення.

В якості осьових і рокадних ліній зв’язку використовуються, в основному, підземні кабельні лінії зв’язку, в тому числі волоконно-оптичні. З метою підвищення живучості системи зв’язку кабельні лінії зв’язку будуються в обхід великих міст, а найбільш важливі лінії резервуються стаціонарними радіорелейними і тропосферними лініями зв’язку.

Рис. 2. Типова стаціонарна система зв’язку збройних сил.

В якості ліній прив’язки вузлів зв’язку пунктів управління до стаціонарної системи зв’язку використовуються переважно стаціонарні підземні кабельні лінії зв’язку, які резервуються радіорелейними лініями. Кількість ліній прив’язки і їх тип визначаються вимогами по живучості, кількістю переданих каналів і взаємним видаленням вузлів зв’язку пунктів управління, опорних вузлів зв’язку, вузлів прив’язки, пунктів виділення каналів.

Радіорелейні станції застосовуються для розгортання одноінтервальних ліній зв’язку довжиною до 40 км на лініях передачі каналів від УС цивільних операторів на ОУС стаціонарної системи зв’язку збройних сил, лініях прив’язки ВЗ ПУ до ОВЗ, а також для резервування ділянок кабельних ліній зв’язку, дистанційного управління передавачами та ін.

Для зв’язку між ОВЗ, віддаленими на великі відстані, підвищення зв’язності первинної мережі зв’язку та збільшення пропускної спроможності мережі на основних інформаційних напрямках застосовуються тропосферні станції. Основним режимом роботи тропосферних ліній зв’язку є цифровий тракт зі швидкістю передачі 2048 кбіт/с.

Одним з основних напрямів удосконалення стаціонарних систем зв’язку є створення інтегрованої системи супутникового зв’язку і системи рухомого радіозв'язку.

Багатозонова система рухомого радіозв'язку складається з декількох однозонових підсистем, які за допомогою засобів міжзонового зв’язку по цифровому потоку Е1 об'єднуються в єдине ціле, здійснюється автоматичний роумінг при переміщенні з однієї зони в іншу. З'єднання між базовими станціями комплексу, що розміщуються на вузлах зв’язку командних пунктів, здійснюються за стандартними каналами зв’язку і можуть бути організовані на лініях проводового, радіорелейного і тропосферного зв’язку.

З урахуванням свого функціонального призначення стаціонарна система зв’язку, як мережа зв’язку загального користування, є комутована мережа, яка дозволяє реалізувати транспортний рівень еталонної моделі взаємодії відкритих систем і технологію ISDN. Так як комутатори мережі розгорнуті практично на всій території, де дислоковані з'єднання та військові частини, вони функціонально доповнюють мережу зв’язку з рухомими об'єктами.

Таким чином, характерними особливостями розвитку систем зв’язку та інформатизації збройних сил провідних країн на сьогодні є такими:

• 1. Застосування однакових архітектурних принципів побудови мереж для всіх рівнів системи управління.
• 2. Застосування уніфікованих технічних засобів зв’язку і автоматизації та стандартів на всіх рівнях (що забезпечує функціональну сумісність).
• 3. Надання типових телекомунікаційних послуг на всіх рівнях системи зв’язку: мова, дані (IP-дані), відео (від низько — до високошвидкісного).
• 4. Можливість створення оперативних (ситуаційних) мереж в залежності від поставлених задач.
• 5. Створення взаємосумісних АСУ, здатних функціонувати в єдиному інформаційному просторі.
• 6. Широке використання цивільних стандартів, протоколів і технічних рішень.
• 7. Дотримання єдиних для НАТО стандартів, угод та рекомендацій.
• 8. Забезпечення повної інтеграції військових і цивільних систем і засобів зв’язку.
• 9. Використання ліній зв’язку, які орендовані у цивільних відомств країн-учасниць НАТО.

Література

• 1. Signal battalion recognized for outstanding support, The Maple Leaf, 28 September 2007, Vol.10, No.6.
• 2. NATO Communications and Information Systems School http://www.nciss. nato. int/historical_background. php.
• 3. network-centric Warfare | U. S. Naval Institute http://www.usni.org/. /clear-decks-60−70/network-centric-warfare.
• 4. http://nasatech.net/ntWGS-5_PAGE.html.
• 5. TETRA http://www.etsi.org/index. php/technologies-clusters/technologies/tetra.