Формування здоров"язберігаючої соціальної відповідальності в майбутніх офіцерів пенітенціарної служби України

Проаналізовано педагогічні умови впровадження в умовах навчально — виховного процесу вищого навчального закладу здоров’язберігаючих виховних технологій для прищеплення майбутнім офіцерам пенітенціарної служби умінь і навичок здорового способу життя.

Ключові слова: культура здоров’я; здоров 'язберігаюча соціальна відповідальність; здоровий спосіб життя; педагогічна здоров’язберігаюча технологія.

Проанализированы педагогические условия для внедрения в условиях учебно-воспитательного процесса в высшем учебном заведении здоровьесберегающих воспитательных технологий с целью обучения умениям и навыкам будущих офицеров пенитенциарной службы ведения здорового способа жизни.

Ключевые слова: культура здоровья; здоровьесберегающая социальная ответственность; здоровый способ жизни; педагогическая здоровьесберегающая технология.

The author analyzes pedagogical conditions for implementation health-saving technologies to the educational training of future officer’s of State Penitentiary Service of Ukraine in terms of the educational process of higher education institution 's abilities and skills of healthy way of life.

Key words: technology-saving health; culture health; health-saving social responsibility; healthy way of life.

Загальновідомим є факт, що проблема здоров’я людини ніколи не була обмежена лише рамками медичної науки та практики. У цивілізованому суспільстві вказане питання давно трансформувалося в освітню площину. Не використовувати цей потенціал у системі вищих навчальних закладів було б неприпустимим для України взагалі й для пенітенціарної системи України зокрема.

Станом на 1 січня 2013 р. в 182 місцях позбавлення волі Державної пенітенціарної служби (ДПтС) України перебувало 147 112 осіб (на 1 січня 2012 р. — 154 029 осіб). Крім того, на обліку в 697 підрозділах кримінально — виконавчої інспекції перебуває 153 182 засуджених до адміністративних стягнень і кримінальних покарань, не пов’язаних із позбавленням волі. Діяльність Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС) України забезпечують 48,5 тис. працівників за штатною чисельністю 54,1 тис. Важко знайти професію більш небезпечну й водночас більш соціально значиму, ніж служба в пенітенціарній системі держави. Небезпека передусім полягає в необхідності не просто взаємодіяти з людьми, які вчинили злочини, а й при цьому безпосередньо організовувати процес їх ресоціалізації. Більшість засуджених до вироку були наркота тютюнозалежними, мали хвороби, що передаються статевим шляхом, хворіли на туберкульоз та ін. Логічним є очікування, що сама професія накладає відбиток на стиль життя й побуту персоналу ДКВС України.

Крім викликів із боку самої майбутньої професії суттєвий вплив на стиль життя й поведінку курсанта справляють стереотипи сучасної молодіжної поведінки, які, на жаль, можна охарактеризувати як здоров’яруйнівні. Таким чином, перед курсантом постає нелегкий вибір, що вимагає прийняти ті чи інші норми, цінності, картину світу, а головне — стиль життя й відповідний тип поведінки, які можуть бути або здоров’язберігаючими, або здоров’яруйнівними. Вирішальний вплив на вибір безумовно має побутове та професійне оточуюче соціальне середовище.

Отже, постає проблема в організації ефективного навчально-виховного процесу навчального закладу, який би сприяв майбутньому офіцеру свідомо зробити правильний вибір і сформувати активну соціальну відповідальність за власне життя, життя близьких йому людей, а також дав змогу компетентно та ефективно реалізовувати формування здорового способу життя (ЗСЖ) серед персоналу ДПтС та засуджених.

Педагогічна та психологічна науки вже тривалий час досліджують проблеми здоров’я як суб'єктів, так і об'єктів педагогічних систем. Так, значна увага зарубіжних педагогів спрямована на дослідження проблем освіти й здоров’я (Н. Абаскалова, А. Бедворс, Д. Бедворс, Т. Гіголаєва, Д. Натбім, Т. Орєхова, Р. Пірсіг, Л. Татарникова, К. Тоунз, Р. Шнейдер). Проблемам здоров’я й ЗСЖ присвячено праці відомих вітчизняних науковців (М. Амосов, Г. Апанасенко, Е. Булич, В. Горащук, І. Муравов, О. Шиян). Проблеми й перспективи формування ЗСЖ через систему шкільної й дошкільної освіти на науково-практичному рівні розв’язували О. Балакірєва, О. Вакуленко, Л. Ващенко, Т. Бойченко, Т. Воронцова, О. Дубогай, О. Леонтьєва, В. Пономаренко, А. Чаговець. У системі вищих навчальних закладів цій проблемі приділяють увагу такі вітчизняні вчені: Д. Анікєєв, В. Базильчук, В. Барко, О. Бойко, О. Гладощук, Н. Завидівська, Ю. Ірхін, Т. Кириченко, Г. Кривошеєва, С. Страшко, О. Яременко та ін. На думку зарубіжних фахівців (Б. Абрамсон, М. Караел, С. Кінгма, Д. Перрієнс, Н. Сквайерс, Дж. Чилуба, Б. Шварцландер та ін.), основна проблема погіршення ситуації щодо ЗСЖ серед представників силових структур — поведінка самих військовослужбовців [1]. Одним зі шляхів розв’язання проблеми, на думку українських учених і фахівців (В. І. Барко, Т. В. Бондар, Б. М. Ворник, Ю. М. Галустян, Ю. Б. Ірхін, В. П. Коломієць, К. О. Талалаєв та ін.), є формування в персоналу силових структур усіх категорій прихильності до ЗСЖ, особливо в його репродуктивному аспекті.

Отже, аналіз наукових праць зазначених учених і результатів соціальних досліджень свідчить про низку суперечностей між таким:

негативно сталою тенденцією погіршення стану здоров’я молоді й наявною потребою суспільства в здорових, соціально активних громадянах та конкурентоспроможних фахівцях для різних галузей народного господарства;

змінами, що відбуваються в ціннісних орієнтаціях сучасної молоді, й змістом освітньої діяльності вищих навчальних закладів кримінально — виконавчої системи, який має сприяти формуванню у випускників здоров’язберігаючого світогляду;

зростаючим впливом засобів масової інформації та професійного оточуючого соціального середовища на формування стереотипів ризикованої (здоров'яруйнівної) поведінки молоді, — й недостатнім рівнем психологопедагогічної компетентності науково-педагогічних працівників означених вищих навчальних закладів в аспекті формування здоров’язберігаючого світогляду майбутніх офіцерів ДПтС України;

достатнім рівнем обов’язкових занять із фізичного виховання, фізичної підготовки та спеціальної фізичної підготовки в умовах навчального закладу кримінально-виконавчої служби та обмеженим терміном (4 роки) навчального процесу;

наявністю значної кількості сучасних здоров’язберігаючих освітніх технологій і низьким рівнем їх навчально-методичного супроводу в умовах навчальних закладів ДПтС України.

Означені суперечності сприяли вибору теми статті: формування здоров’язберігаючої соціальної відповідальності в майбутніх офіцерів ДПтС України.

Мета статті полягає в дослідженні потенційних можливостей навчально — виховного процесу в відомчих навчальних закладах в аспекті формування здоров’язберігаючої соціальної відповідальності в майбутніх офіцерів ДПтС України.

Реалізація мети можлива завдяки виконанню таких завдань:

по-перше, слід чітко окреслити педагогічне підґрунтя такого системного явища, як здоров’язберігаюча соціальна відповідальність майбутнього офіцера ДПтС України;

по-друге, уточнити деструктивні чинники, які впливають на формування у курсантів девіантної та здоров’яруйнівної поведінки;

по-третє, адаптувати до умов навчально-виховного процесу такі здоров’язберігаючі педагогічні технології, які б на тактичному рівні забезпечили ефективну реалізацію загальнодержавної стратегії орієнтування студентської молоді на здоровий спосіб життя.

Навчання основам здоров’язберігаючої відповідальної поведінки шляхом орієнтування курсанта на ЗСЖ є однією з найбільш дієвих стратегій, яку прийнято вважати стратегією орієнтування. На думку засновника стратегії В. Ігнатової, ця методика адекватна реальній ситуації розвитку особистості студента, не вносить конфліктів у його освітні потреби, торкається основних сфер особистості (пізнавальної, емоційно-мотиваційної, діяльнісної) і пропонує комплекс заходів ознайомчого, рекомендаційного, підтримуючого характеру, які спрямовані на досягнення певного результату [2].

Педагогічне підґрунтя процесу формування здоров’язберігаючої соціальної відповідальності майбутнього офіцера ДПтС України розуміємо як сукупність чинників і умов їх розгортання за умови застосування спеціальних педагогічних форм, методів і прийомів (технологій), які підпорядковані єдиній меті - підвищенню відповідальності майбутнього спеціаліста як за власне здоров’я (членів власної сім'ї, близького оточення), так і за прищеплення навичок ЗСЖ підлеглому персоналу ДПтС України.

Таким чином, слід уточнити концептуальні положення процесу навчання курсантів в умовах освітнього середовища. Серед розмаїття психологопедагогічних теорій навчання й виховання як теоретичну базу навчання курсантів здоров’язберігаючій поведінці доцільно обрати біхевіористичну й гуманістичну. На підґрунті цих теорій можна узагальнити такі принципи навчання курсантів здоров’язберігаючій поведінці:

курсанти потребують усвідомлення мети й безперечних доказів із боку науково-педагогічного працівника, курсового офіцера навчального закладу щодо об'єктивних переваг навчання основам здоров’язберігаючого способу життя (аргументація викладача має бути вагомішою за «чинники ризику» сучасної молодіжної субкультури та комерційної реклами);

курсанти засвоюють інформацію, яка відповідає їх попередньому як позитивному, так і негативному життєвому досвіду;

курсанти краще навчаються шляхом практичних дій (штучно створених проблемних педагогічних ситуацій, рольових (ділових) ігор) або на основі реальних прикладів під час службової практики, а також соціально значущих для них особистостей (у тому числі серед посадових осіб навчального закладу), вони потребують активного «включення», застосування набутих знань;

неформальне побутове та навчальне середовище спрацьовують ліпше, ніж формально-регламентоване (модель навчання «рівний з рівним»).

Орієнтуючись на зазначені концептуальні дидактичні принципи навчання курсантів в аспекті формування ЗСЖ в умовах навчального закладу ДПтС України, слід обирати залежно від конкретних цілей, умов і можливостей такі психолого-педагогічні моделі зміни ризикованої (здоров'яруйнівної) поведінки: модель «ІМПР» (Інформація («що?») — Мотивація («чому?») — Поведінкові навички («як?») — Ресурс («де?»);

модель дифузії інновацій (вплив соціальних лідерів: телезірок і зірок естради, політичних діячів, керівників, викладачів, батьків, суспільних кумирів, телегероїв);

модель обґрунтованої дії (ставлення авторитетних однокурсників, однолітків, друзів);

модель віри у здоров’я (зміна поведінки через віру в одужання); модель «спіралі змін» (шок — переднамір — намір — дія — підтримка — рецидив — стійкий результат).

Ураховуючи своєрідність підготовки майбутніх офіцерів для пенітенціарної системи, крім традиційних видів навчальних занять (лекція, практичне, семінарське, індивідуальне заняття, консультація, самостійна робота) значну увагу керівництво й науково-педагогічні працівники кафедр Інституту кримінально-виконавчої служби України повинні приділяти діловим і рольовим іграм, соціально-педагогічним тренінгам, завдяки яким у майбутніх офіцерів має формуватися впевненість у перевагах ЗСЖ та саногенної поведінки.

Дидактичні резерви таких форм занять пов’язані з тим, що вони сприяють активізації та інтенсифікації процесів засвоєння знань із ЗСЖ, формуванню ставлення, удосконаленню життєвих навичок, умінь саногенної поведінки та адекватної рефлексії на виклики здоров’яруйнівного оточуючого професійного та побутового середовища.

Важливою особливістю взаємовідносин між курсантом і педагогом (курсовим офіцером) в аспекті формування стилю поведінки має бути опора на специфіку вікового набуття екзистенційних цінностей, а саме ціннісно — змістовний етап розвитку курсанта. Так, однією з соціально-психологічних ознак контингенту курсантів вищого навчального закладу є їх юнацький вік (різні дослідники визначають цей вік у межах від 14 до 25 років.) У цей період процеси фізичного, психологічного та соціального розвитку тривають дуже нерівномірно. Зокрема, основні психологічні особливості юнацького віку характеризуються такими процесами: формування розумових здібностей, психосексуальний розвиток особистості, закріплення стереотипів виразу емоційних станів, створення стійкого образу «Я», соціальне становлення особистості, соціальна адаптація. Результатом нерівномірності, часом суперечливості цих процесів досить часто й стає девіантна поведінка курсанта.

Знання майбутніх офіцерів в аспекті ЗСЖ передбачає володіння певним масивом інформації та розумінням світу, фактів життя на цій основі. Передача знань у процесі навчання може містити як викладання та засвоєння окремих простих фактів, так і розуміння того, як різні факти пов’язані один із одним. Наприклад, знання про шляхи передачі ВІЛ-інфекції є результатом засвоєння простих фактів, але усвідомлення зв’язку між різними шляхами передачі ВІЛ — інфекції дає розуміння того, що сексуальні стосунки зі споживачем ін'єкційних наркотиків підвищують ризик інфікування.

Проаналізуємо типологію девіантної поведінки курсантів навчального закладу, яка сприяє формуванню стереотипів здоров’яруйнівної поведінки з точки зору виявів таких основних девіацій: зловживання алкоголем, уживання наркотичних і психоактивних засобів.

Найбільш поширеною формою девіантної поведінки в курсантів може бути зловживання алкоголем. Соціальні наслідки пияцтва в силових структурах взагалі та пенітенціарній системі зокрема збільшуються завдяки особливій ролі останньої (функція в суспільстві, наявність у розпорядженні зброї, постійне стресогенне середовище, незаслужено негативний соціальний статус, постійне співіснування з контингентом засуджених). Виділення цієї форми девіантної поведінки спричинене тим, що пияцтво серед представників силових структур тісно пов’язане зі скоєнням правопорушень. Багато правопорушень і злочинів учинюють у стані алкогольного сп’яніння або заради здобуття алкоголю.

Виділяють три групи чинників, які сприяють алкоголізації середовища в силових структурах: соціальні, психологічні, біологічні.

Соціальними чинниками, пов’язаними з особливостями сімейного виховання та виховання до служби в силових структурах, можуть бути несприятливі умови сімейного виховання (неповна сім'я, алкогольні традиції сім'ї, низький культурний рівень, конфліктні взаємовідносини й аморальна поведінка батьків); низький рівень освіти; ранній вступ у самостійне життя (початок низько кваліфікованої трудової діяльності до 17 років); досвід раннього вживання алкоголю; вплив неформальної групи однолітків із асоціальними традиціями.

Соціальними чинниками алкоголізації середовища в силових структурах, які пов’язані з умовами служби, часто стають армійське житловопобутове забезпечення, необхідність постійно жити в колективі, відсутність умов для змістовного відпочинку, наявність екстремальних ситуацій, важкі умови служби, які вимагають від курсанта «розрядки», тягар позастатутних відносин. здоров’язберігаючий девіантний поведінка курсант Серед соціологічних чинників, пов’язаних із особливостями армійської субкультури, можна виокремити такі: наявність алкогольних традицій у суспільстві, військовому середовищі (святкування подій, пов’язаних із фактом отримання чергового спеціального звання, просуванням по службі, відпусткою, народженням дитини); ставлення до алкоголю як до способу своєрідної релаксації після навчальних занять, здачі заліків (спортивних нормативів, стажування) та ін.

Психологічні чинники алкоголізації можна знайти в акцентуації характеру (нестійкий, епілептоїдний, експлозивний і гіпертимний типи); релаксуючих та ейфоризуючих властивостях алкоголю, які сприяють розвитку ілюзії «психічного комфорту», полегшують міжособистісні контакти; у фіксації станів «задоволення», «уседозволеності» тощо, які призводять до руйнування властивостей особистості.

Біологічними чинниками вказаної проблеми є неповноцінність вищих відділів центральної нервової системи (природжена або внаслідок черепно — мозкових травм та інтоксикацій); обтяжена спадковість (алкоголізм передався генетично від батьків).

Отже, для попередження проблеми вживання алкоголю курсантами відомчих навчальних закладів необхідно вивчити негативне явище алкоголізації як результат цілого комплексу взаємопов'язаних чинників.

Аналізуючи вживання наркотичних і психоактивних засобів слід розпочати з термінологічного визначення понять «наркоманія», «токсикоманія» та «наркотизм».

Наркоманія — хвороба, яка викликається систематичним уживанням наркотиків, характеризується психічною й фізичною залежністю від них, психічною, фізичною та соціальною деградацією.

Токсикоманія характеризується тими ж симптомами, що й наркоманія, але викликається речовинами, які офіційно не належать до переліку наркотичних засобів.

Наркотизм — епізодичне вживання наркотиків і психоактивних засобів без формування хворобливої залежності.

Мотиви молоді, якими пояснюється вживання наркотиків, як правило, такі: цікавість — 60%; наслідування — 30%; спроба зняти стрес — 4%.

Наркоманія й токсикоманія в курсантів виявляються, зазвичай, у початковий період навчання. У подальший період у окремих осіб інколи помітне епізодичне вживання наркотичних засобів.

Чинниками, які сприяють наркоманії, є патопсихологічні особливості особистості. Схильність до споживання наркотиків найбільш легко формується у курсантів із акцентуаціями нестійкого, істеричного, епілептоїдного типу. Високою є ймовірність розвитку наркоманії в осіб, які виховувалися в неблагополучних сім'ях, в осіб, які заперечують основні соціальні вимоги й норми, в осіб, схильних до депресій, а також у тих, хто пережив черепно — мозкові травми та нейроінфекції.

Формування соціальної відповідальності передбачає коректну сексуальну поведінку. Сучасні сексопатологи в рамках сексуальних девіацій виділяють патологічні й непатологічні форми. Патологічні девіації визначають за медичними критеріями й кваліфікують як захворювання. Непатологічні девіації, або сексуальні відхилення, є поняттям соціально-психологічним, до складу якого входять відхилення від соціальних і моральних норм у сексуальній поведінці здорової людини. Як перша, так і друга форми можуть розвинутися в курсантів, оскільки цьому сприяють специфічні умови відомчого навчального закладу. При цьому основними ситуативними чинниками, що зумовлюють відхилення в сексуальній поведінці, є тривале проживання в одній групі, неможливість усамітнення, необхідність тамування сексуальних потреб, наявність у підрозділі осіб із низькою моральною нормативністю й негативним сексуальним досвідом.

Таким чином, постає педагогічне завдання озброєння сучасного науково — педагогічного працівника та курсових офіцерів вищих навчальних закладів умінням ефективно застосовувати адекватні педагогічні здоров’язберігаючі технології в умовах навчально-виховного процесу, які допоможуть не тільки в реалізації стратегії орієнтування майбутніх офіцерів ДПтС України на ЗСЖ, а й цілком реально зроблять їх спроможними протистояти агресивному здоров’яруйнівному оточуючому соціальному середовищу.

Очікуваними результатами реалізації концептуальних положень здоров’язберігаючих технологій щодо формування у майбутніх офіцерів феномену здоров’язберігаючої соціальної відповідальності в умовах навчальних закладів ДПтС мають стати:

усвідомлений вибір ціннісних орієнтацій курсанта, який мотивує його у повсякденній і професійній діяльності діяти за стереотипами здоров’язберігаючого способу життя;

спрямування становлення особистості курсанта як громадянина з належним рівнем соціально-відповідальної поведінки взагалі та здоров’язберігаючої зокрема;

самореалізація випускника в професійному й культурному житті з обов’язковою умовою збереження та динамікою поліпшення власного здоров’я, здоров’я рідних і здоров’я підлеглих.

Здоров’язберігаюча соціальна відповідальність та її поведінковий аспект є безпосередніми виявами рівня так званої культури здоров’я. Остання ж, на думку В. Оржеховської, є невід'ємною складовою загальної культури особистості, забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок з питань формування, відтворення, зміцнення здоров’я та характеризується високим рівнем культури поведінки стосовно власного здоров’я й здоров’я оточуючих [3].

Процес формування культури здоров’я в умовах відомчого навчального закладу, як правило, містить у собі три блоки: програмно-змістовний, потребнісно-мотиваційний і діяльнісно-практичний [4; 5].

Соціальна відповідальність реалізовує сукупність таких соціальнозначущих функцій, як відновлювальна, виховна, превентивна (попередження порушень соціальних норм, ліквідація відхилень, що спричинили порушення норм соціальної відповідальності), оскільки основна її мета — не завдати моральних, матеріальних та інших збитків соціальній спільноті, будь-якій іншій особистості, у тому числі й самому собі.

Детермінантами здоров’язберігаючої соціальної відповідальності є соціальна культура здоров’я особистості як вияв її соціальності, міри засвоєння соціального досвіду, ролей і функцій.

Системний підхід дає змогу розглянути соціальну відповідальність у майбутніх офіцерів ДПтС як внутрішнє багатогранне явище, як єдність суб'єктивного й об'єктивного, як систему життєвих та професійних орієнтацій і цінностей, що відбивають інтереси всіх учасників педагогічного процесу навчального закладу, як соціальну здоров’язберігаючу спрямованість їхньої майбутньої професійної діяльності, в основі якої лежать пріоритети здорового суспільства.

Психологічний аспект відповідальності виступає інтегратором інших механізмів саморозвитку особистості, створює контрольований простір для розгортання самореалізації, сприяє утворенню стійкого комплексу якостей розвиненої особистості майбутнього офіцера ДПтС.

У нашому дослідженні взято за основу визначення педагогічної технології з розвитку культури здоров’я вчених О. Ващенко, С. Свириденко, які трактують її як діяльність щодо конструювання, формування та контролю знань, умінь, навичок і ставлення відповідно до виховання у майбутніх офіцерів особистісних якостей, які сприяють формуванню уявлень про здоров’я як найвищу цінність, посиленню мотивації на ведення ЗСЖ, підвищенню відповідальності за особисте здоров’я, власної родини та підлеглих [6].

Використання здоров’язберігаючих педагогічних технологій у підготовці майбутніх офіцерів ДПтС дає змогу проектувати й реалізовувати сукупність методів, прийомів і впливів, застосованих для досягнення конкретної мети цієї підготовки.

Мета застосування технологій має бути конкретною (формування позитивного ставлення й життєвих навичок ЗСЖ) і вимірюваною; операції відтворюваними (ймовірність реалізації технології окремим суб'єктом має бути значною, інші педагоги мають можливість оволодіти цим набором операцій та успішно їх використовувати); операції повинні мати закінчений процес із досягненням мети; суб'єктивізм педагога необхідно звести до мінімуму. Оскільки на реалізацію технології впливає багато змінних, пов’язаних як з особливостями самих викладачів, так і з особливостями курсантів, умовами, у яких здійснюється навчально-виховний процес, то творчість не можна усувати. Творчість визначається в будь-якій технології на рівні окремих педагогічних технік, операцій і дій.

Ставлення людини до будь-чого — це особистісні погляди, стереотипи, уявлення, переконання, забобони, суб'єктивні оцінювання. Вони виявляються в певному ставленні до людей, предметів, явищ: «подобається чи не подобається?», «хороше чи погане?», «важливе чи неважливе?», «потребує уваги чи не потребує?» та ін. Слід зазначити, що в контексті розуміння ставлення як елемента зазначеної тріади «знання — ставлення — навички» це поняття розглядають у широкому тлумаченні, включаючи ціннісні настанови, переконання, соціальні та субкультурні норми, права, очікування та мотивації. Ставлення до ЗСЖ значною мірою зумовлює реакції людини, певні стереотипи її саногенної поведінки. Наприклад, сформоване негативне ставлення до вживання наркотичних речовин, алкогольних напоїв або куріння забезпечує вияв захищеної поведінки, яка передбачає уникнення відповідних небезпечних ситуацій та дуже часто входить у суперечку зі стереотипами курсантської субкультури.

Навички можна визначити як здатність практикувати конкретні моделі поведінки. Їх поділяють на життєві та «інші». «Інші» розуміють як специфічні практичні навички, уміння та техніки, які стосуються здоров’я. Наприклад, надання першої допомоги, дотримання гігієни, нормування фізичного навантаження, правильне використання спортивних тренажерів та ін. Життєві навички — це набута людиною здатність до адаптивної та позитивної поведінки, яка надає можливість ефективно розв’язувати проблеми та долати повсякденні труднощі. Зокрема, життєві навички можна розглядати як групу психосоціальних компетенцій та навичок міжособистісного спілкування, які допомагають майбутньому офіцеру ДПтС України приймати поінформоване та обґрунтоване рішення, розв’язувати проблеми, критично та творчо мислити, ефективно будувати соціальні контакти та здорові стосунки, співчувати, продуктивно організовувати своє життя, вести ЗСЖ. Життєві навички можуть бути застосовані самим офіцером ДПтС України у власній поведінці або спрямовані на рідних, підлеглих, засуджених, так само, як і на зміну оточення для того, щоб зробити його позитивним та безпечним для здоров’я.

Однією з важливих умов ефективності процесу навчання курсантів ЗСЖ є використання наявних ресурсів навчального закладу:

Ресурс навчально-виховного процесу (введення спецкурсу про ЗСЖ, організація спортивних заходів, культурно-масові та розважальні форми роботи; ефективне використання можливостей регламентованого (форми навчальних занять та черговість їх проведення) і нерегламентованого освітнього простору (різноманітні форми факультативних занять).

Адміністративний ресурс (планування освітніх та виховних здоров’язберігаючих заходів, пропаганда ЗСЖ, фінансова підтримка, розроблення відповідних програм та ін.).

Медичне забезпечення (медичний огляд курсантів, діагностика стану їхнього здоров’я, профілактика, медичний супровід та ін.).

Керівництво навчального закладу, науково-педагогічні працівники, куратори навчальних груп, курсові офіцери мають інформувати курсантів про можливості навчальної установи в аспекті ЗСЖ, брати участь у спільних заходах, підтримувати їх у реалізації вибору життєвої здоров’язберігаючої стратегії. Вибір форм і методів організації діяльності курсантів на етапі набуття відповідних знань має містити консультації з боку суб'єктів виховного процесу навчального закладу, передбачати участь курсантів у спортивно-масових, культурно-масових заходах, сприяти процесу їх долучення до здоров’язберігаючої діяльності, збагаченню креативно-діяльнісного досвіду, вияву активності й самостійності в організації власного ЗСЖ.

Таким чином, планування та організація процесу навчання майбутніх офіцерів ДПтС України з урахування стратегії орієнтування їх на ЗСЖ через реалізацію сукупності відповідних педагогічних технологій дасть змогу фундаментально сприяти процесу формування в них здоров’язберігаючої соціальної відповідальності в умовах вищого навчального закладу.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з пошуком ефективних інноваційних методик формування навичок ЗСЖ у курсантів, які включали б інтеграційну складову фізичної та психолого-педагогічної культури.

Список використаних джерел

Победа в войне против ВИЧ и СПИДа: руководство по планированию / пер. с англ. — Женева: Изд-во Военно-Гражданского Альянса, 1999. — 161 с.

Игнатова В. В. Педагогические стратегии в контексте профессиональнокультурного становления личности студента вуза / В. В. Игнатова, О. А. Шушерина // Сибирский пед. журн. — 2004. — № 1. — С. 105−113.

Оржеховська В. М. Педагогіка здорового способу життя / Оржеховська В. М. // Проблеми освіти: наук.-метод. зб; кол. авт. — К.: Ін-т інноваційних технологій і змісту освіти, 2006. — Вип. 48. — С. 5−12.

Горащук В. П. Культура здоров’я — новий сучасний напрям формування здорового покоління / В. П. Горащук // Проблеми освіти: наук.- метод. зб.; кол. авт. — К.: Ін-т інноваційних технологій і змісту освіти, 2006. — Вип. 48. — С. 184−189.

Здоровье-21: Основы политики достижения здоровья для всех в Европейском регионе ВОЗ: введение. — Копенгаген: ВОЗ (ЕРБ), 1998. — № 5. — (Европейская серия по достижению здоровья для всех).

Ващенко О. Готовність вчителя до використання здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховному процесі / О. Ващенко, С. Свириденко // Здоров’я та фізична культура. — 2006. — № 8. — С. 1−6.