Теоретичне обґрунтування програми цілеспрямованого розвитку координаційних здібностей учнів на уроках фізичної культури з елементами спортивних ігор

Теоретичне обгрунтування програми цілеспрямованого розвитку координаційних здібностей учнів на уроках фізичної культури з елементами спортивних ігор

Безперечно заняття фізичною культурою позитивно впливають на здоров’я людини. Однак, на жаль, сучасні діти майже весь вільний час проводять переважно біля телевізора або комп’ютера, обмежуючи себе в русі і забуваючи, що рух — це природна потреба організму людини. Серед значного різноманіття засобів фізичного виховання спортивні ігри займають важливу нішу. Особлива цінність цих ігор для підлітків полягає в можливості одночасного впливу на рухову й мотиваційну сфери. Спортивні ігри дозволяють розвивати й удосконалювати як рухові (сила, швидкість, витривалість, гнучкість, координаційні здібності), так й особистісні (ініціативність, самостійність, винахідливість тощо) якості. Завдяки їм можна впливати на психічні процеси дітей: сприйняття, мислення, увага, пам’ять, уява, мова, а отже, і на пізнавальну діяльність загалом. Спортивні ігри сприяють також моральному вихованню. Повага до суперника, почуття товариськості, чесність у спортивній боротьбі, прагнення до досконалості - всі ці якості можуть успішно формуватися на заняттях зі спортивних ігор [9, 13].

Однак складність виконання техніки спортивних ігор, низький рівень моторики більшості учнів не дозволяє на належному рівні оволодіти ігровими прийомами та раціонально застосовувати їх у двосторонній грі. Це спонукає до пошуку нових шляхів підвищення процесу навчання рухових дій. Одним із таких шляхів є цілеспрямований розвиток координаційних здібностей, з якими пов’язують здібності до навчання (Hirtz P. Koordinative Fehigeiten im Schulsport. — Berlin: Volk und Wissen, 1995; Martin D. Training im Kindes und Jugendalter. Schorndorf, 1998. — 247 s.) [1, 8, 12].

Координаційні здібності (КЗ) серед інших фізичних якостей школярів займають особливе місце. По-перше, високий рівень розвитку координаційних здібностей — вирішальна передумова для якісного засвоєння й удосконалення техніки гри; по-друге, «координований» учень у змагальних умовах швидко пристосовується до умов, що постійно змінюються, застосовує найбільш ефективні засоби ведення гри [7, 16].

У структурі координаційних здібностей школярів передовсім необхідно виділити сприйняття й аналіз власних рухів, наявність образів, динамічних, часових і просторових характеристик власного тіла та різних його частин у їхній складній взаємодії, розуміння поставленого рухового завдання, формування плану й конкретного способу виконання руху [2, 8, 11].

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена пріоритетним вирішенням завдань розвитку КЗ школярів у процесі навчання техніки спортивних ігор на уроках фізичної культури, з одного боку, і відсутністю інформації у доступній нам науково-методичній літературі щодо особливостей їхнього розвитку — з іншого.

Дослідження виконано згідно з планом науководослідної роботи кафедри теорії та методики фізичної культури і спорту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на 2010 — 2014 рр. за темою «Психолого-педагогічні умови підготовки спортсменів на різних етапах тренувального процесу» (номер державної реєстрації 0101U005042).

Мета дослідження: вдосконалення процесу навчання учнів техніки спортивних ігор на уроках фізичної культури шляхом цілеспрямованого розвитку координаційних здібностей.

Завдання роботи.

• 1. Провести аналіз науково-методичної літератури щодо впливу цілеспрямованого розвитку координаційних здібностей на швидкість та якість оволодіння руховими діями.
• 2. Розробити програму цілеспрямованого розвитку координаційних здібностей учнів в процесі навчання техніки спортивних ігор на уроках фізичної культури.

Розвиток координаційних здібностей слід розглядати як основний шлях для оволодіння ігровими навиками в спортивних іграх. У працях В.М. Д’ячкова (1967), М.А. Годіка [4], Л.П. Матвєєва (1977), Д. Блюме [Blume D.-D. Einige aktuelle Probleme des Diagnostizierens koordinativen Fahigkeiten mit Sportmotorisihen Test.// Theorie und Praxis der Koperkultur. — 1984. — № 2 — S. 122−124], П. Хіртц [Hirtz P. Koordinative Fehigeiten im Schulsport. — Berlin: Volk und Wissen, 1995], В. Й. Ляха [7] закладені теоретичні основи доцільності розвитку КЗ в тісному взаємозв'язку з спортивнотехнічним і тактичним вдосконаленням дітей, юних і кваліфікованих спортсменів. Ці ідеї знайшли втілення у ряді експериментальних досліджень, які показали позитивний вплив цілеспрямованого розвитку КЗ на швидкість і якість навчання новим руховим діям [1, 5, 8, 11, 16].

Автори С.К. Мар’ясов [4], В.С. Переверзєв [11] експериментально показали, що використання на уроках фізичної культури вправ, які покращують здатність до відтворення та диференціації просторово-часових і динамічних параметрів рухів сприяють підвищенню ефективності навчання рухових дій учнів молодшого і середнього шкільного віку.

За даними Б. М. Шияна [14], координаційні здібності розвиваються в дошкільному, молодшому та середньому шкільному віці. У ці періоди легко формуються рухові навички, прогресує сама здатність набувати нових умінь та перебудовувати їх. Якщо в цей період цілеспрямовано не вдосконалювати координаційні здібності, то в старшому шкільному віці втрачається здатність до вдосконалення цієї якості.

Вельми доказовими є дослідження німецького вченого П. Хіртц [Hirtz P. Koordinative Fehigeiten im Schulsport. — Berlin: Volk und Wissen, 1995]. Дослідженнями встановлено, що під час навчання нових і складних в координаційному відношенні руховим діям, школярі експериментальних класів за один і той же період часу (точну встановлену кількість повторень) досягли кращих результатів у навчанні рухових навиків ніж досліджувані контрольних класів.

Педагогічні експерименти виконані В. Й. Ляхом (1990) зі школярами різного віку і статі, показали, що цілеспрямований розвиток КЗ підвищив швидкість і якість виконання різних технічних прийомів. Ці показники були на 8,4−48,2% вищими у дітей експериментальних класів у порівнянні з контрольними.

Наступним нашим завданням, було розробити програму цілеспрямованого розвитку координаційних здібностей в процесі навчання учнів технічних прийомів спортивних ігор на уроках фізичної культури. Теоретичною основою програми слугували роботи М. О. Бернштейна [2], В. М. Дячкова (1967), В. Й. Ляха [7], А. А. Гужаловського (1986).

Проводячи аналіз даних науково-методичної літератури з метою визначення значущості певних КЗ для окремих видів спорту, ми виявили, що такими здібностями для спортивних ігор (волейбол, баскетбол) є здатності до реагування (дозволяють швидко й точно виконувати цілісний, короткочасний рух на відомий чи невідомий заздалегідь сигнал усім тілом чи його частиною (рукою, ногою, тулубом)), диференціації параметрів рухів (зумовлюють високу точність й економічність просторових (амплітуда руху в суглобах), силових (стан тонусу в робочих м’язах) і часових (високе відчуття часу виконання) характеристик рухів, орієнтації (точне визначення, своєчасна зміна положення тіла й здійснення руху в потрібному напрямку), узгодження рухів (поєднання окремих рухів і дій у цілісні рухові комбінації) [7, 13, 16].

Основою програми цілеспрямованого розвитку координаційних здібностей у процесі навчання учнів технічних прийомів волейболу та баскетболу на уроках фізичної культури були спеціальні навчальні завдання, які були включені в підготовчу, основну та заключну частину уроку, тривалість яких складала приблизно 10−12 хвилин. Кожен урок включав від 4 до 6 спеціальних навчальних завдань із повторенням кожного від 4 до 6 разів.

Основним положенням у програмі розвитку КЗ учнів є систематичне й послідовне навчання новим різноманітним руховим діям і створення на цій основі більш складних форм координації рухів. Використання координаційних вправ (особливо підвідних) вимагало дотримання основних дидактичних принципів: послідовності, систематичності та індивідуалізації. Умілий підбір підвідних вправ (від простих до складних) забезпечує швидке засвоєння й закріплення рухових умінь і навиків, сприяє розвитку КЗ [2, 7, 15].

Як засоби розвитку КЗ використали різноманітні рухові дії (фізичні вправи), що у свою чергу:

• • пов’язані з подоланням координаційних труднощів;
• • вимагають від виконавця правильності, швидкості, раціональності під час виконанні складних у координаційному сенсі рухових дій;
• • відзначались новизною й незвичністю для виконавця;
• • хоча і є звичними, але виконуються під час зміни самих рухів і рухових дій або умов.

Вправи, що задовольняють хоча б одну із цих вимог, називаються координаційними [7].

Відповідно до підходу В. П. Озерова [10], усі вправи, які використовувались у процесі цілеспрямованого розвитку найбільш значущих для волейболу та баскетболу КЗ школярів, були розділені на дві групи:

• 1) загально координаційні вправи;
• 2) вправи, які розвивають координацію рухів у структурі технічного прийому, що вивчався.

При удосконаленні здібності до оцінки і регуляції динамічних і просторово-часових параметрів рухів до першої групи були віднесені загальнорозвиваючі вправи з предметами і без предметів. За даними В. Й. Ляха [7], цілеспрямоване застосування 2−4 таких вправ майже на кожному уроці, можна не тільки покращити м’язово-рухові відчуття, сприйняття і уяву, а й мислення учнів. Для цього слід частіше проводити координаційні вправи методом «слова без показу», щоб школярі, попередньо подумавши, самостійно приймали положення чи здійснювали рухи, які раніше не зустрічалися в їхньому руховому досвіді. Також застосовувалися вправи з метанням м’яча на задану відстань та на точність, стрибки на задану відстань, біг з заданою швидкістю, частотою кроків.

Другу групу склали вправи: передача м’яча, прийом та подача у волейболі, передача та кидок в корзину у баскетболі, які виконувалися з варіюванням дистанції та ваги м’яча, з виключенням зору з метою загострення дії аналізаторів, з використанням наближеного та контрастного методів.

При удосконаленні здібності до орієнтування в просторі першу групу вправ склали: біг з подоланням різноманітних перешкод встановлених в залі або на спортивному майданчику, рухливі ігри, естафети з різними приладами (скакалка, обруч, набивний м’яч, тенісні м’ячі, баскетбольні, гімнастична палиця).

Другу групу склали вправи навчання і вдосконалення різноманітних технічних і тактичних навиків спортивних ігор, виконання загальноі спеціальнопідготовчих вправ, групових ігрових вправ тактичного характеру.

При удосконаленні здібностей до узгодження і перебудови рухових дій використовувалися різноманітні координаційні вправи рухливих та спортивних ігор, одноборств. Як додатковий шлях розвитку цієї комплексної здібності, використовувалися завдання, які розвивають інтелектуальні, перцептивні і сенсомоторні процеси, а також виховують такі вольові якості як сміливість, рішучість, ініціативність.

При удосконаленні здібностей до реагування використовувалися вправи, які передбачали швидке однозначне реагування на сигнал та вибір способу реагування в залежності від характеру сигналу. Для тренування реакції на об'єкт, що рухається використовувалися відповідні рухливі та спортивні ігри і вправи з передбаченням напрямку і швидкості польоту м’яча.

Комплекс методичних прийомів для вдосконалення координаційних здібностей умовно поділявся на дві підгрупи:

• 1. Зміна способу виконання вправи: напрямку руху, силових зусиль, темпу рухів, обсягу рухів, ритму рухів, вихідного й кінцевого положення, дзеркальне виконання вправи.
• 2. Зміна умов виконання руху за збереження його способу: умови, які постійно змінюються, постійна зміна вправ, попереднє навантаження, попереднє подразнення вестибулярного апарату, додаткові завдання під час виконання вправи, комбінування з іншими вправами.

Одними з перших методів, використаних нами в процесі реалізації програми, слід назвати традиційні практичні методи: метод навчання рухових дій у цілому, який використовувався під час багаторазового повторення вправ, нескладних за своєю координаційною структурою, і метод навчання рухових дій частинами, що застосовувався під час вивчення вправ, складних за своєю структурою. У процесі розучування вправи частинами і в цілому використовувався метод підвідних вправ. Такі вправи за своєю структурою відповідали руховим діям або їхнім окремим елементам.

Згідно з рекомендаціями М. М. Линця [6] і Б. М. Шияна [15] на уроках фізичної культури з учнями експериментального класу широко використовувався в процесі розвитку координаційних здібностей метод повторної вправи. Метод повторної стандартизованої вправи використовувався під час розучування й виконання вправ, складних за своєю координаційною структурою. Для вдосконалення техніки виконання таких вправ ми дотримувалися відносно стандартних умов і параметрів навантаження й структури рухової дії. Метод повторної прогресуючої вправи використовувався для поступового зростання інтенсивності навантаження або тривалості виконання рухової дії залежно від завдань конкретного тренувального заняття. Цей метод застосовувався тоді, коли в дітей закріпилася техніка виконання вправ, рівень розвитку координаційних здібностей досягнув належного рівня, за якого збільшення інтенсивності або тривалості вправи не порушувало би структуру виконання вправ і сприяло вдосконаленню КЗ юних спортсменів. Метод повторної регресуючої вправи використовувався під час виконання рухових дій з високою інтенсивністю навантаження на початку та поступового його зменшення в кінці, з метою уникнення перевтоми та порушення техніки виконання вправ з одночасним достатнім впливом на рівень розвитку координаційних здібностей спортсмена.

Під час застосування методу повторної варіативної вправи змінювалися не лише параметри навантажень та відпочинку, а й швидкості, темпу, ритму рухів, вихідних і кінцевих положень, використання в стандартних вправах додаткових рухів: «виключення» зорового й слухового аналізаторів, зміна напрямку, швидкості, прискорення, послідовності та величини прикладених зусиль. Метод повторної варіативної вправи для формування КЗ застосовувався у двох основних варіантах: методи строго регламентованого й нестрого регламентованого варіювання. Під час використання методу нестрого регламентованого варіювання застосовувалися такі методичні прийоми: варіювання, пов’язане з використанням незвичних умов природного середовища; варіювання, пов’язане з використанням незвичного інвентарю; ігрове варіювання, пов’язане з використанням ігрового й змагального методів.

Під час застосування методів варіативної (перемінної) вправи потрібно враховувати такі основні правила: використання невеликої кількості (8−12) повторень різноманітних фізичних вправ, що висувають схожі вимоги до способу управління рухами; багаторазове повторення тих вправ, якомога частіше й цілеспрямованіше, змінюючи виконання окремих характеристик і рухової дії в цілому, а також умов здійснення цих дій.

Серед використаних нами методів, одним із найбільш дієвих для розвитку певних видів координаційних здібностей був метод колового тренування [6, 7, 12]. Комплекс складався з 4−6 вправ, які впливають на розвиток різних координаційних здібностей. Тренувальне завдання складалося з 2−4-разового повторення певного комплексу за точно визначений час. При цьому в одному випадку 2−4 рази виконувалася одна та ж вправа, а потім у тому ж режимі 2-га, 3-тя і т. д., а в другому випадку на кожній станції виконувалася по одному разу. У такому варіанті весь комплекс (усі станції) повторювалися кілька разів залежно від завдання конкретного заняття. Засобами при коловому тренуванні були добре засвоєні координаційні вправи. Один і той самий комплекс застосовувався впродовж декількох тижнів за жорсткого дотримання принципу прогресуючого навантаження. спортивний гра фізичний школяр У процесі реалізації програми цілеспрямованого розвитку координаційних здібностей учнів особливе значення надавалось ігровому та змагальному методам для вдосконалення всіх видів координаційних здібностей. Використання цих методів позитивно впливало на емоційність занять та комплексний розвиток координаційних здібностей. Упродовж навчально-виховного процесу ігри урізноманітнювалися й поступово ускладнювалися, усі дії школярів при цьому регламентувалися певними правилами, які також поступово ускладнювалися. На одному занятті дітям пропонувалося 2−4 рухливі гри або естафети залежно від завдання конкретного уроку. Удосконалюючи координаційні здібності, змагання й ігри проводилися в спрощених та ускладнених умовах. Спрощені умови: зменшення тривалості роботи, спрощення техніки виконання вправ, використання полегшених приладів. Ускладнені умови: спортивні й рухливі ігри на площадках зменшених розмірів та з більшою кількістю гравців, додаткові обтяження.

Висновки

• 1. Цілеспрямований розвиток координаційних здібностей учнів в процесі фізичного виховання та спортивного тренування сприяє підвищенню ефективності процесу навчання рухових дій.
• 2. Найбільш значущими координаційними здібностями для спортивних ігор є здібності до диференціації параметрів рухів, реагування, орієнтації в просторі та узгодженості рухів.
• 3. Застосування поєднаного методу в процесі фізичного виховання школярів сприятиме якісному засвоєнню рухових дій, підвищенню рівня рухових здібностей та інтересу дітей до занять. Перспективи подальших досліджень лежать у площині розробки комплексів вправ координаційної спрямованості з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів на уроках фізичної культури з елементами спортивних ігор.

Література

• 1. Аверьянов И. В. Теоретическое и экспериментальное обоснование программы совершенствования кинестетических координационных способностей у футболистов 10 — 11 лет / И. В. Аверьянов // Омский научный вестник. — Омск: Изд-во Омского гос. тех. ун-та, 2007. — № 3 (55). — С. 117- 120.
• 2. Бернштейн Н. А. О ловкости и её развитии / Н. А. Бернштейн. — М.: Физкультура и спорт, 1991. — 288 с.
• 3. Бойчук Р. І. Особливості прояву здібностей до оцінки просторово-часових і динамічних параметрів рухів у школярів в процесі навчання технічних елементів спортивних ігор / Р. І. Бойчук, С. А. Бублик // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. — Вип. 112, т. 1. — 2013. — С. 59−62.
• 4. Денисов М. В. Сопряженный метод как фактор, способствующий оптимизации процесса совершенствования элементов техники волейбола / М. В. Денисов // Теория и практика физической культуры. — 2007. — № 4. — C. 40−41.
• 5. Линець М. М. Основи методики розвитку рухових якостей / М. М. Линець. — Львів: Штабар, 1997. — 208 с.
• 6. Лях В. И. Координационные способности: диагностика и развитие / В. И Лях. — М.: Дивизион. — 2006. — С. 132−134.
• 7. Марьясов С. К. Методика обучения учащихся 4−6 классов оценивать пространственные, временные и силовые характеристики движений на уроках физической культуры: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теория и методика физического воспитания и спортивной тренировки» / С. К. Марьясов. — М., 1985. — 22 с.
• 8. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів із фізичної культури для учнів 1- 4 класів (авт.Т. Ю. Круцевич за заг. ред. Дятленка С. М. — К.: Літера ЛТД, 2011. — 36 с.
• 9. Озеров В. П. Психомоторные способности человека. — Дубна: Феникс, 2002. — 320 с.
• 10. Переверзев В. С. Развитие способности школьников 7−8 классов управлять двигательными действиями как повышение эффективности уроков физической культуры: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теория и методика физического воспитания и спортивной тренировки» / В. С. Переверзев. — М., 1985. — 24 с.
• 11. Платонов В. Н. Координация спортсмена и методика её совершенствования: [учеб.-метод. пособ.] / В. Н. Платонов, М. М. Булатова. — К.: КГИФК, 1992. — 54 с.
• 12. Спортивные игры: Техника, тактика, методика обучения: учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений / под ред. Ю. Д. Железняка, Ю. М. Портнова. — 2-е изд., стереотип. — М.: Академия, 2004.
• — 520 с.
• 13. Сергієнко Л. П. Тестування рухових здібностей школярів / Л. П. Сергієнко. — К.: Олімпійська література, 2001. — 440 с.
• 14. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч. 1 / Б. М. Шиян. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2002.
• — 272 с.
• 15. Шустова Е. В. Повышение эффективности обучения технике прыжка в длину на основе реализации специфических координационных способностей / Е. В. Шустова // Теория и практика физической культуры, 2006. — № 4. — С. 35−40.
• 16. Ярмолюк В. А. Совершенствование координации движений у девочек-подростков / В. А. Ярмолюк // Физическая культура в школе. — 1986. — № 5. — С. 28−29.

methods of development of motor skills], Lviv, Shtabar, 1997, 208 p.