Концепція сімейної педагогіки А.С. Макаренка

Сімейне виховання — це одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту [7, с. 306].

Сімейне виховання розпочинається з любові до дитини. Педагогічно доцільна батьківська любов — це любов до дитини в ім'я її майбутнього, на відміну від любові в ім'я задоволення власних швидкоплинних батьківських почуттів, бажання батьків «купити» дитячу любов і прихильність, «сюсюкання», задарювання. Сліпа, нерозумна любов деформує у свідомості дітей систему цінностей, породжує утриманство. У дітей формується зневага до праці, не розвивається почуття вдячності, безкорисної любові до батьків та інших родичів. Тому батьки повинні стати авторитетом для своїх дітей. Проте він повинен бути правильно сформованим.

Теорія авторитету в концепції родинного виховання А. С. Макаренка займає провідне місце. Загалом, справжній авторитет повинен ґрунтуватися на громадській діяльності батьків, їх почутті, їх знанні життя дитини, допомозі їй та відповідальності за її виховання. Тому А. С. Макаренко у своїй лекції «Про батьківський авторитет» зазначає, що виховання неможливе без батьківського авторитету [19, с. 27].

А.С. Макаренко переконує, що авторитет може бути організований у кожній сім'ї. Проте трапляються такі батьки, що думають, коли їх діти не слухають, то авторитет — дар природи, особливий талант. Тому такі батьки організовують свій авторитет на фальшивих основах. На думку А. С. Макаренка, є багато форм фальшивого авторитету, зокрема це такі типи авторитету: придушення, віддалі, чванства, педантизму, резонерства, любові, доброти, дружби, підкупу та ін. [3, с. 14].

Так, авторитет придушення А. С. Макаренко називає найстрашнішою формою авторитету, хоч і не найшкідливішою. Найбільше цим хворіють батьки: батько завжди гримає, сердитий, хапається за палицю або пасок, кожну провину дитини відзначає покаранням. Такий авторитет: тримає в страху всю сім'ю (і дітей, і матір); привчає подалі триматися від страшного батька; породжує дитячу брехню, виховує жорстокість.

Авторитет віддалі проявляється там, де батьки та матері переконались у тому, щоб діти слухалися, треба менше з ними розмовляти, подалі від них триматися, зрідка тільки виступати у вигляді начальства. У таких батьків своє життя, свої інтереси.

Авторитет чванства А. С. Макаренко називає «особливим видом авторитету віддалі», він виявляється в тому, що деякі люди вважають, що вони найзаслуженіші, найважливіші діячі і виявляють цю важливість на кожному кроці, показують це дітям. Діти й собі починають чванитись (перед товаришами, дорослими).

Авторитет педантизму А. С. Макаренко визначив як заборону всього дітям батьками-бюрократами і формалістами. Такі батьки переконані, що діти повинні кожне батьківське слово вислухати з трепетом, що їхнє слово — це святощі. Життя дитини у такій сім'ї, її інтереси, ріст минають непомітно для батьків, вони нічого не бачать крім свого бюрократичного начальствування в сім'ї.

Авторитету резонерства А. С. Макаренко надав такі характеристики: батьки заїдають дитяче життя нескінченними повчаннями, повчальними розмовами; батьки певні, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість; у сім'ї завжди мало радощів і усмішки; діти не виявляють у батьків ніякого авторитету [3, с. 14].

Авторитет любові А. С. Макаренко називає найпоширенішою формою фальшивого авторитету. Його суть: «батьки переконані, щоб діти слухались, треба, щоб вони любили батьків; щоб заслужити любов, необхідно на кожному кроці показувати свою батьківську любов; засоби — ніжні слова, безконечні поцілунки, пестощі; непослух дитини батьки порівнюють з нелюбов’ю батька (матері); часто при дітях батьки розповідають знайомим: він страшенно любить тата (маму), це така ніжна дитина!»; дитина все повинна робити з любові до батьків. А. С. Макаренко критикує такі сторони цього авторитету: сімейний егоїзм; діти бачать, що батьків можна обдурити, залякати; першими жертвами дитячого егоїзму стають батьки.

Найнерозумнішою формою авторитету називав А. С. Макаренко авторитет доброти. У цьому випадку дитяча слухняність також організовується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками та ласкавими словами, а діями, лагідністю, добрістю батьків. Тато або мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони все дозволяють, їм нічого не шкода, вони не скупі, чудові батьки. Дуже скоро в такій сім'ї діти починають просто командувати батьками.

Авторитет дружби А. С. Макаренко визначає в тому що, дружба між дітьми і батьками-то справа добра, але може й початися зворотний процес: діти починають виховувати батьків. У цих сім'ях діти називають батьків Петькою або Маруською, сміються з них, грубо обзиваються, повчають на кожному кроці. Але і дружби тут немає, бо ніяка дружба неможлива без взаємної пошани.

Авторитет підкупу А. С. Макаренко визначає як найбільш неморальну норму авторитету, коли слухняність купується подарунками та обіцянками. Батьки так і кажуть: будеш слухатись, куплю тобі коника, будеш слухатись, підемо до цирку [19, с. 330−332].

До форми фальшивого авторитету А. С. Макаренко відносить авторитет веселощів, авторитет вченості, авторитет «друзяки-хлопця», авторитет краси.

А.С. Макаренко визначив такі принципи справжнього батьківського авторитету у сім'ї: життя і робота батьків, їх громадське обличчя, їх поведінка; знання того, чим живе, цікавиться, що любить, чого не любить, чого хоче й чого не хоче дитина; лінія знання, допомоги, відповідальності [3, с. 16].

Для батьків важливо знати, з ким. товаришують їхні діти, що читають, чому радіють. Делікатно, без зайвих слів дорослі повинні спостерігати за дітьми і добитися того, щоб ті самі розповідали про те, що їх хвилює. Завдяки такому «авторитету обізнаності», зазначає видатний педагог, батьки створять «авторитет допомоги», коли дитина сама звертатиметься до них з тим або іншим питанням.

Дуже важливим моментом у сімейному вихованні є й та обставина, за Макаренком, щоб діти бачили своїх батьків щасливими, життєрадісними, такими, які вміють не лише працювати, а й гарно відпочивати, не гніватися через кожну дрібницю. А. С. Макаренко наголошував: роздратованість завжди призводить до повної втрати авторитету. І це трапляється тому, що сердиті, злі люди, говорить педагог, не естетичні, вони викликають до себе не лише зневагу, але й відразу. Антон Семенович закликав дорослих не сваритись у присутності дітей, тим більше не кричати на них. У повсякденних стосунках має панувати «тон незмінної взаємної поваги» [15, с. 14].

А.С. Макаренко звертає увагу батьків на те що виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховувати, що вимагає більше сил, знань і терпіння. Кожна сім'я є колективом рівноправних членів суспільства, але батьки і діти відрізняються тим, що перші керують сім'єю, а другі виховуються в сім'ї.

Важливою причиною у вихованні дітей А. С. Макаренко вважав сам устрій сім'ї, її структуру. Одна дитина скоро стає центром у сім'ї; у сім'ї, де є кілька дітей, батьківське піклування може мати нормальний характер. Треба радити батькам, що з якоїсь причини залишають одне одного, щоб у своєму розходженні вони більше думали про дітей, бо це дуже хворобливо відбивається на них. На думку А. С. Макаренка, батькам слід серйозну увагу звернути на мету виховання: «…кожен батько і кожна мати повинні добре знати, що вони хочуть виховати у своїй дитині».

Важливою умовою виховання дітей у сім'ї є власна поведінка батьків. А. С. Макаренко з цього приводу зазначав: «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли ви з нею розмовляєте або навчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас нема вдома» [27, с. 226]. Найголовніший метод виховання — батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім'ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком.

Виховання дітей потребує найсерйознішого тону, найпростішого і щирого. А. С. Макаренко радить батькам: будьте просто щирі, хай ваш настрій відповідає моментові і суті того, що діється у вашій сім'ї [19, с. 228].

Аналізуючи педагогічні погляди А. С. Макаренка на форми сімейного виховання, вважаємо за доцільне розкрити сутність поняття «форма виховання». Дане поняття означає зовнішній вигляд, обрис [25, с. 435]. Форма виховання — це зовнішнє виявлення процесу виховання. Якщо зміст процесу виховання вказує на те, що є, то форма — у якому вигляді проявляється. Звісно, зміст викликає зміну форми і навпаки. Зміст формується, форма наповнюється змістом. Провідна роль належить змісту.

Зміст виховного процесу, як вже відомо, складають якості і властивості соціально активної особистості, яка в своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими і культурно-національними цінностями. В практичній педагогічній діяльності цей зміст втілюється в конкретну організацію, яка повинна йому відповідати. Невідповідність між змістом і формою, формою і змістом гальмує розвиток виховного процесу. [25, с. 436].

Існують різні форми організації виховного процесу. Кожна з них використовується для реалізації певного змісту виховання в певних умовах. При цьому змінюється насамперед кількість дітей: одиниці, десятки, сотні. Тому першим критерієм аналізу форм виховання є критерій кількісний. За кількістю охоплених процесом виховання школярів форми виховання поділяються на індивідуальні, мікрогрупові, групові (колективні) і масові [25, с. 436]. Число вихованців у групі (колективі) коливається від 5−7 до 25−40, у масових формах верхня межа числа не обмежена. Груповими формами виховання є всі види групової навчально-пізнавальної діяльності учнів, наукових об'єднань, діяльність гуртків різного спрямування, групові бесіди, зустрічі, диспути тощо. Масові форми виховання бувають простими й комплексними. Прості - це ті, в яких зміст розкривається, в основному, за допомогою одного засобу, методу (виступ, лекція, зустріч, розповідь та ін.) Комплексні масові форми характеризуються складністю структури, різноманітністю використаних засобів та методів (літературний вечір, учнівські вечорниці, КВК, тематичний ранок тощо).

Групова форма організації виховання у школі одержала назву колективної. Колектив (від лат. collectivus — збірний) — група людей, об'єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. Спільна діяльність є формою задоволення різних потреб людини. Так, у соціальній сфері зародились общини, громади, сходи, козацькі круги, сім'я; виробничо-економічній — артілі, бригади, трудові об'єднання, кооперативи; суспільно-політичній — гуртки, союзи, фонди, партії, громадські організації;

Більшість людей входить до тих чи інших об'єднань, які є фактично колективами. У цьому розумінні колектив є явищем нормального сукупного людського співіснування, формою ділової і товариської взаємодії, досягненням людської цивілізації. Колективність — якість людини, яка проявляється в її здатності до взаєморозуміння, взаємодії, прояві солідарності, взаємодопомоги, відповідальності. Світове розуміння колективності - загальнолюдська солідарність [25, с. 437].

Довгі роки державна доктрина Радянського Союзу стверджувала пріоритет колективно-суспільного над індивідуальним. Відповідно до відомої тези К. Маркса, Ф. Енгельса «…лише в колективі індивід одержує засоби, які дають йому можливість всебічно розвивати свої задатки, і, отже, тільки в колективі можлива особиста свобода» ставилося завдання виховувати людей у дусі колективізму, рішуче переробляти їх. Виховання в дусі колективізму стало провідним принципом педагогіки, формування колективу — головною метою виховної роботи, а сам колектив — основним засобом і формою досягнення цієї мети.

Відмова від орієнтації на особистість вважалася великою перевагою соціалістичної системи виховання і значним кроком уперед у розвитку теорії і практики виховання. Педагогічні основи організації і виховання дитячого колективу розробив і А. С. Макаренко [25, 437].

Вивчення та аналіз педагогічних праць А. С. Макаренка дає можливість окреслити зміст і завдання комплексної системи родинного виховання. Зокрема можна виділити такі основні напрямки в цій системі: моральне (виховання дисципліни, культурних навичок), трудове (виховання у праці), економічне (сімейне господарство), статеве.

У трудовому вихованні в сім'ї на думку А. С. Макаренка, важливо: перед дитиною поставити певне завдання, яке вона може розв’язати, застосовуючи той чи інший трудовий засіб; трудову участь дітей в житті розпочинати рано, ще у грі (догляд за іграшками, деякі способи прибирання); з віком трудові доручення дитини слід ускладнювати. Якщо необхідність або інтерес у дитини недостатні, щоб викликати в неї бажання працювати, батьки можуть застосувати такі способи і методи: прохання (дає дитині цілковиту волю вибору), слід застосовувати в тих випадках, коли дитина охоче виконає прохання; доручення (має бути спокійне, впевнене, ділове); примус (може бути різний — від простого повторення доручення до повторення різного й вимогливого, не слід вдаватися до фізичного примусу). А. С. Макаренко вважає, що не слід хвалити дитину про виконану роботу при знайомих і друзях; не треба дитину карати за погану або невиконану роботу, а добиватися того, щоб робота була виконана.

Кожна дитина є членом сім'ї, а отже, і учасником сімейного господарства. А. С. Макаренко зазначав, «коли сім'я багатіє, то це означає тільки одне: вона краще й щасливіше живе, набуває більше речей особистого користування, задовольняє більшу кількість своїх потреб» [19, с. 259]. За допомогою правильного виховного керівництва в галузі сімейного господарства виховуються такі риси, як колективізм, чесність, дбайливість, ощадність, відповідальність, здатність до орієнтування, оперативна здатність.

У рамках морального виховання А. С. Макаренко досить вдало вирішував проблеми статевого виховання, яке порівнював із «вихованням культури соціальної людини». Мета цього виховання, на думку педагога, — виховати так наших дітей, щоб вони ставилися до кохання як до серйозного і глибокого почуття, щоб свою насолоду, своє кохання і щастя вони реалізували в сім'ї.

Статеве виховання повинно полягати у вихованні тієї інтимної пошани до питань статі, яка називається цнотливістю. Важливою умовою статевого виховання є правильний режим, встановлений у сім'ї та школі. Корисними в період статевого дозрівання А. С. Макаренко вважав бесіди з вихованцями (окремо з хлопцями і дівчатками), що торкаються питань статевої гігієни, статевої моральності, про чоловічу і жіночу гордість, венеричні захворювання. За А. С. Макаренком, справжня любов між батьком і матір'ю — це їхня взаємна пошана, допомога і піклування, одверто допустимі вияви ніжності й ласки. Якщо все це відбувається на очах у дітей з першого року їх життя, то викликає в них повагу до серйозних і гарних взаємин між чоловіком і жінкою [3, с. 14].

Отже, концепція сімейної педагогіки А. С. Макаренка має чітку систему виховання, свої напрямки, зміст, форми і методи необхідного впливу батьків на гармонійний розвиток особистості дитини. Все, вище сказане, широко розкриває вплив ідей А. С. Макаренка на теорію та практику виховання дітей в сім'ї, їх вплив більш значущий і всебічний. Є нагальна потреба більш активно розвинути методику і теорію сімейного виховання на основі ідей видатного педагога. Отже, загальні умови сімейного виховання, визначені А. С. Макаренком, і сьогодні залишаються свіжими і звучать актуально.