Соціокультурний феномен «національна ідентичність»: соціально-філософський аналіз

Аналізуються теоретичні засади дослідження формування національної ідентичності Національна ідентичність визначається як співвіднесеність соціального суб'єкта з нацією, її символами, цінностями, культурою, історією, територією, державними та правовими інституціями, політичними й економічними інтересами Національна ідентичність розкривається через такі опорні смисли, як національні почуття, національна свідомість, національний характер, ментальність, національні образи світу, національна ідея. Основними чинниками, які визначають формування національної ідентичності, є історична територія, мова і культура, єдиний економічний простір, релігія і спільні міфи та історична пам’ять, єдині закони тощо. У статті обґрунтовано, що глобалізація, як історична форма єдності світової спільноти, послаблює національні структури на різних рівнях їх буття: державному, національноетнічному, індивідуальному; змінює спосіб ідентифікації подій та явищ учасниками глобального суспільства, трансформує традиційні структури та принципи самоідентифікації.

Ключові слова: етнос, нація, національна ідентичність, самоіндентифікація, національна свідомість, національний характер, ментальність, національні образи світу, національна ідея.

Для України, яка сьогодні прагне зайняти достойне місце серед світової спільноти, надзвичайно актуальними стають процеси формування національної ідентичності, становлення національної свідомості, свідомості етносу, народу-націй, рівень їх розвитку і особливості механізмів їх функціонування. Українська нація сьогодні знаходиться в полі таких суперечливих соціально-цивілізаційних тенденцій як глобалізація і національно-етнічне, державне уособлення, модернізація і постмодернізація, спрямованість на Захід або на Схід, що свідчить про мозаїчність і сегментованість українського соціуму, різноспрямованість устремлінь різних верст населення, наявність кількох субкультур і створює ситуацію перманентної «системної кризи суспільства».

Національно-державна розбудова України передбачає осмислення процесу формування національної ідентичності, як одного із пріоритетних чинників консолідації суспільства і набуває сьогодні особливої актуальності. Пріоритетним завданням є консолідація громадян України навколо спільних національних інтересів і культурних цінностей, збереження національного миру, подолання існуючих суперечностей і міжетнічних конфліктів. Науково-дослідницький інтерес спрямовано на розуміння сучасних форм усвідомлення людьми їхньої причетності до свого народу і нації, адже справжнє відродження можливе лише через засвоєння духовних багатств власного народу і людства взагалі.

Нам дуже близькі розмірковування американської дослідниці Л. Грінфелд з приводу сучасного розуміння ідентичності. На її думку ідентичність має п’ять найважливіших аспектів. По-перше, це людські переконання: нація існує доти, доки її члени визнають один одного як співвітчизників і прагнуть продовжувати спільне співіснування; по-друге, спільне історичне минуле, спільні обов’язки й уявлення про спільне майбутнє; по-третє, є спільні дії, тобто дійова ідентичність; по-четверте, постійне проживання в одній країні і, по-п'яте, спільні характеристики, що об'єднуються поняттям «національного характеру» і котрі формують загальнонародну культуру [1, с. 35].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких так чи інакше досліджувалось питання «формування» нової національної (субнаціональної, цивілізаційної, європейської тощо) ідентичності, свідчить про великий інтерес до цієї проблематики. Слід особливо зазначити роботи таких західних учених як Б. Андерсон,.

A. Аппадураї, З. Бауман, У. Бек, П. Бергер, Г. Блумер, Ф. Бродель, П. Бурдьє, А. Віліс, А. Вільсон, Ю. Габермас, С. Гантінгтон, Е. Гідденс, І. Гофман, М. Грох, Р. Дарендорф, Е. Еріксон, М. Кастельс, С. Леш, Т. Мітчелл, П. Рікер, Е. Сміт, Ч. Тейлор, Е. Тоффлер, А. Турен, Е. Хобсбаум,.

B. Хесле, К. Хюбнер, С. Шульман, які вивчали різні загальнотеоретичні аспекти проблеми ідентичності. Всебічні дослідження проблеми національно-державної ідентичності представлені російськими й білоруськими науковцями. Зокрема, до проблеми національної ідентичності зверталися В. Абушенко, В. Бадмаєв, Ю. Бромлей, О. Вебер, Л. Гринін, О. Панарін, В. Пантін, І. Семененко, В. Тишков, В. Толстих, В. Федотова, Н. Федотова, В. Ядов та ін. Серед вітчизняних дослідників ця проблема знайшла своє відображення у роботах В. Андрущенка, Л. Губерського, В. Воронкової, Т. Воропай, П. Гнатенка, В. Євтуха, О. Зернецької, М. Козловця, В. Кременя, М. Степико та ін. Незважаючи на таку велику кількість публікацій з проблем національної ідентичності, зауважимо, що проблема формування української національної ідентичності в умовах інформаційного суспільства потребує відповідного, широкомасштабного осмислення і є ціллю нашої статті.

В інформаційному суспільстві пошук національної ідентичності, яка у структурі ідентичностей посідає одне з визначальних місць, стає головною соціокультурною тенденцією. У найзагальнішому вигляді під національною ідентичністю ми зазначаємо відчуття колективної належності до певної національної спільноти, її культури, традицій, спадщини. Національна ідентичність вирізняється особливим поєднанням об'єктивних і суб'єктивних відзнак, що виокремлює одну національну спільноту від іншої. Суттєвого значення тут набувають відчуття спільної долі, спільного майбутнього, загальні переживання, колективна пам’ять, іншими словами все те, що зараджує формуванню спільного «Ми».

У роботі «Прощання з імперією: українські дискусії про ідентичність» професор Варшавського університету О. Гнатюк розкриває національну ідентичність як «комплекс спільних переконань, позицій і вірувань, вироблених у процесі формування окремішності спільноти, який поєднувався з акцептацією політичних прагнень певної політичної групи або акцептацією держави» [2, с. 56]. Таке відчуття належності людини до виокремленої спільноти може зазнавати різноманітних змін, тому, наголошує дослідниця, видається більш доцільним пошук динамічної моделі ідентичності.

У традиційних і навіть індустріальних суспільствах ідентичність особи була чітко фіксованою, соціальні ролі були точно визначені, а відповідна міфологія й ідеологія чітко регламентували сферу мислення і поведінки особистості. Інформаційне суспільство сьогодення змінило базові парадигми життєдіяльності особистості та суспільства, способи ідентифікації подій і явищ, призвело до деструктуризації й делегітимізації соціальних інституцій. спричинило те, що, як зазначає М. Кастельс, «ідентичність стала головним, а іноді й єдиним джерелом смислів. Люди все частіше організовують свої смисли не навколо того, що вони роблять, а на основі того, ким вони є, або на основі своїх уявлень про те, ким вони є» [3, с. 27]. На думку З. Баумана, особливістю інформаційного суспільства є уразливість і ненадійність умов життя. Це комбінація особистісних переживань і «ненадійності (роботи, наявних прав і засобів до існування), невпевненості (в їх збереженні і майбутній стабільності) і відсутність безпеки (власного тіла, свого „Я!“ та їх пропозицій: майна, сусідів, всього співтовариства» [4, с. 173].

Український філософ М. А. Козловець у своєї монографії «Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації» наголошує про можливість репрезентації ідентичності національної спільноти як колективної самосвідомості, самовизначення, самовироблення власного образу і змісту самосвідомості. Він підкреслює, що «поняття «національної ідентичності» передбачає вияв колективного самоконструювання образу власної національної спільноти, характер якого багато в чому залежить від об'єктивних передумов і практики функціонування цієї спільноти (наприклад, сприятлива економічна ситуація, політична нестабільність, зовнішні загрози тощо) [5, с. 58−59].

Російський дослідник В. Бадмаєв визнає національну ідентичність як «задану національною уявою світу і національною історією основну ідею, якою живе соціум у певну історичну епоху і тому прийнятну для більшості. Ідентичність, наголошує філософ, несе в собі відповідь про сутність свого народу, нації, її місце, роль і завдання у світовій історії та ідеальні форми її існування» [6, с. 95]. самоідентифікація україна нація правовий Автор монографії «Kollektive Identitдt» Люц Нітгамер оригінально сформулював «ідентичність як поняття в пошуку свого вмісту» [7, с. 58].

Е. Сміт наголошує на глобальному характері національної ідентичності. Він зазначає, що «нація, по суті, привласнює елементи інших видів колективної ідентичності, що зумовлює не лише спосіб, завдяки якому національна ідентичність може поєднуватись з тими іншими різновидами ідентичностей — класовою, релігійною, етнічноюай хамелеоноподібні перетворення націоналізму як ідеології та інші ідеології, як-от: лібералізм, фашизм, комунізм» [8, с. 23].

С. Шульман запропонував концепцію національної ідентичності, у якій національна ідентичність досліджується як багаторівнева система, що містить у своїй структурі етнічну, культурну і громадянську компоненти [9, р. 559]. В рамках концепції С. Шульмана громадянська, культурна та етнічна ідентичності являються факторами, які представники тієї чи іншої нації вбачають найбільш важливими для їх об'єднання, указують на їх несхожість від представників інших спільнот; факторами, які стають основою ідентифікації з цією спільнотою. Загальний індекс національної ідентичності С. Шульмана вміщує 10 компонентів, зокрема 5 компонентів громадянської ідентичності, 3 — культурної і 2 — етнічної.

Найбільш значний ідентифікаційний потенціал національної ідентичності виконує історичний наратив. В історичному аспекті поняття національної ідентичності зазнає ґрунтовних трансформації, адже створюючи історію, колективно «конструюючи її», ми висвітлюємо минуле, щоб краще зрозуміти сучасне, а спостереження за змінами ідентичності дозволяє краще збагнути «звідки ми походимо», «куди прямуємо», «ким ми стаємо». Кореляція історичної пам’яті та національної ідентичності може бути описана формулою, запропонованою Т. Кузьо: «немає пам’яті - немає ідентичності, немає ідентичності - немає нації» [10, с. 134].

На думку Х. Ортеги-і-Гассета, спільна проекція майбутнього виростає зі спільного розуміння минулого та свого місця поміж цим минулим і майбутнім. Людина ж зберігає минуле в собі, нагромаджує його, примушує те, що вже минуло, продовжувати існувати «у вигляді того, що вже було» [11, с. 222].

Для дослідження феномена національної ідентичності вкрай важливим є розуміння історичної мінливості способів її конституювання, адже національна ідентичність як наратив не є однорідно цілісною. Вона постає фрагментованою, розірваною, гетерогенною. Як вважає Х. Бхабха національний наратив завжди переривається, оскаржується, спростовується наявністю інших наративів, насамперед наративів національних меншин. Національна ідентичність постійно «перебивається і оскаржується втручанням інших голосів, інших ідентичностей» [12, с. 123].

Національна ідентичність є багатовимірним поняттям, формування якого представляє складний i комплексний процес. Так Е. Сміт у монографії «Національна ідентичність» виділяє такі атрибути, що визначають національну ідентичність як 1) історична територія як рідний край; 2) спільні міфи та історична пам’ять; 3) спільна масова, громадянська культура; 4) єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів суспільства; 5) спільна економіка з можливістю пересуватися в межах національної території. Е. Сміт стверджує, що національна ідентичність утворюється в наслідку «подолання забуття через нащадків, відновлення колективної гідності через покликання на золоту добу, реалізації братерства через символи, ритуали та церемонії, що прив’язують живих до мертвих і полеглих спільноти» [13, с. 28−37].

Ми поділяємо міркування нашого співвітчизника М. А. Козловця, що основними чинниками, які впливають на формування національної ідентичності є «історична територія (або підпорядкування держави міжнародному праву — а state under international law), спільна мова і культура, єдиний економічний простір, релігія і спільні міфи та історична пам’ять, єдині закони і обов’язки для всіх членів та інші». Історична територія, на якій розміщується національна спільнота в часі й просторі, забезпечує її «святими місцями», об'єктами духовного та історичного поклоніння, розкриває неповторність «духовної географії» тієї чи іншої нації [14, с. 71].

Історична пам’ять є унікальною сукупністю уявлень національної спільноти про минуле, зафіксоване у формах знань, культурних стереотипів, архетипів, міфів. Формування національної ідентичності, зростання національної свідомості відбувається через усвідомлення людьми самобутності власної історичної долі.

Роль політичних чинників у структурі національної ідентичності є вкрай важливою, але нажаль на різних етапах розвитку цивілізації трансформуються політичні форми держави, змінюються пріоритети в політиці. Революції, війни, зміни політичного устрою, втрата державності сприяють створенню нової соціальнополітичної парадигми суспільства, і в свою чергу, спричиняють розвиток нової національної ідентичності. Однак є базові принципи, що формують політичну культуру кожного суспільства й цивілізації, яка, за визначенням І. Василенка, є «космосом символічних форм» [15, с. 27]. Про існування «політичної нації» дозволяє говорити спільність політичного життя, а також належність до спільного правового і політичного простору, зокрема, Європейського співтовариства. Існування «культурної нації» визначається спільністю культури, мови і релігії. Поділ на політичну і культурну нації є досить умовним, бо реальні нації є поєднанням обох типів.

Величезне значення у формуванні національної ідентичності мають політична культура і політична символіка. Політична культура являє собою певні соціально типові зразки поведінки, форми взаємовідносин між громадянами і владою. Політична символіка притаманна всім суспільствам і цивілізаціям, є невід'ємною ідеологічною складовою суспільного життя, що утворює єдність між минулим, сьогоденням і майбутнім народу.

У процес збереження національної ідентичності міцно вплітається економічний чинник, адже будьяка цивілізація не може існувати без виробництва матеріальних благ. Основу існування національних держав складають господарські зв’язки, які протягом історії розвитку людства постійно змінюються, набувають різних форм (сільськогосподарські, промислові, інформаційні тощо) і різної структури. При всьому розмаїтті форм господарювання в межах окремої країни формуються характерні риси економічної, господарської діяльності, типові в цілому саме для цього соціуму особливості економічної поведінки, господарської етики.

Важко переоцінити роль етнокультурних чинників для підтримки і формування національної ідентичності. Національна спільність ідентифікується на основі культурних ознак, які передують іншим критеріям ідентифікації: релігії, династіям, економічним інтересам. Надбання предків створюють підґрунтя, від якого повинен відштовхуватись кожен член спільноти у процесі своєї національної самоідентифікації. І це насамперед мова, якою вони спілкуються, традиції, релігія, витвори мистецтва тощо.

Система певних матеріальних і духовних цінностей, сукупність форм життєдіяльності, характерних для конкретного етносу утворює національну культуру, що, як вважає М. А. Козловець, стає «своєрідним генератором життя, упорядником життєвого хаосу, де національне — це структурований упорядкований лад [6, с. 73]. В контексті певної національної культури здійснюється формування особистості, пошук «власних» ідеалів і цінностей, залучення до традицій, формування характеру і світогляду. Кожна національна культура за своїм змістом є унікальною та поєднує в собі риси загальнолюдської культури і елементи, пов’язані з атрибутами розвитку цієї національної спільноти. Вагомим соціокультурним фактором національної ідентифікації є релігія, яка значною мірою зумовлює поведінку великих мас людей, систему їх цінностей і установок, що передаються від покоління до покоління. Як вважає С. Гантінгтон, «релігія дає людям почуття ідентичності і напрямок в житті» [14, с. 142].

На формування національної ідентичності також впливають і зовнішні, геополітичні фактори, у тому числі, наявність зовнішньої небезпеки.

Британський історик Е. Хобсбаум встановлює два ключові способи побудови національної ідентичності. Перший спосіб ідентифікації ґрунтується на так званому «кровному праві» («іш saпgшms»), відповідно до якого вважають, що члени однієї нації мають спільне походження і спільну культуру, формуючи етнокультурну націю. Другий спосіб спирається на так зване «право території» («іш solii») і поширений серед груп, яким бракує спільного походження і спільної культури. Визначальним для цього способу є зростання солідарності серед населення певної території незалежно від етнічних, культурних, мовних та інших відмінностей місцевих жителів. Такі народи формують політичні нації [8, с. 324].

Глобалізаційні процеси вносять суттєві корективи в попередні трактування поняття національної ідентичності, що пов’язано із невизначеністю, розбіжністю і різноспрямованістю тенденцій розвитку сучасної цивілізації. У сучасному глобалізованому суспільстві національні ідентичності не є сталими, фіксованими та назавжди даними реальностями.

Індивіди обирають та конструюють свою тотожність з різними спільнотами, способом життя, цінностями, причому на протязі життя вони роблять цілу низку виборів залежно від кола доступних колективних ідентичностей. Ми поділяємо думку українського філософа М. Т. Степіко, яку він висвітлив у монографії «Українська ідентичність: феномен і засади формування», де зазначив, що «кожна нація завжди реалізує ідентичність, що домінує, уособлює та презентує її історичну та соціокультурну окремішність і в очах своїх громадян, і на міжнародній арені.

М. Т Степіко підкреслює, що ідентичність сьогодення не визначається наперед ідентичністю предків і не досягається тиском з боку оточення чи держави. Дослідник наголошує, що процес формування ідентичності кожної окремої людини ніколи не припиняється, оскільки змінюються умови її існування. Будь-яка людина має кілька незалежних ідентичностей, навіть контроверсійних, які можуть замінюватися окремо одна від одної.

Національна ідентичність не мусить обмежуватися раз і назавжди визначеними етнічними межами. Вона повинна співпасти з громадянською ідентичністю, з усвідомленням приналежності до тієї чи іншої політичної спільноти.

Зауважимо, що процес формування національної ідентичності є синергетичним процесом, тому досліджуючи його, треба пам’ятати про так звані точки біфуркацій (від лат. bifurcus — роздвоїти, розділити), що є реальним феноменом у розвитку будь-якої системи. Точки біфуркації відображають так званий «збуджений стан» систем, й знаходяться немовби на перехресті, і навіть незначна зовнішня флуктуація (від лат. fluctuatioколивання) може спричинити зміни подальших еволюційних шляхів, переходи до інших атракторів.

Українське суспільство сьогодні знаходиться саме в точці біфуркації, а майбутній атрактор розвитку української суспільної системи визначається економічним, демографічним, соціальним та політичним потенціалами, а також позитивним сприйняттям української держави її громадянами. Сьогодні перед нами як українською нацією відкривається новий світ, у якому людина, завдяки всьому життєвому досвіду (колективному, індивідуальному, набутому в умовах кардинальної відсутності усталених істин) спроможна взяти власну долю у свої руки.

Список використаних джерел

I. Савченко О. Я. Особистісно орієнтоване навчання /.

О. Я. Савченко // Енциклопедія освіти / Академія пед. наук України; [головний ред. В. Г Кремень]. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — С.626−627.

• 2. Greenfeld L. Nationalism: Five Roads of Modernity. — СатЬг^е МА: Harvard University Press, 1992. — Р.34−36.
• 3. Гнатюк О. Прощання з імперією: українські дискусії про ідентичність / Ольга Гнатюк. — К.: Критика, 2005. — 528 с.
• 4. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / М. Кастельс / Пер. с англ. под ред. О. И. Шкаратана. — М.: ГУ ВШЭ, 2000. — 608 с.
• 5. Бауман З. Текучая современность / З. Бауман / Пер. с англ. под. ред. Ю. А. Асочакова. — СПб.: Питер, 2008. — 240 с.
• 6. Козловець М. А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації: монографія / М. А. Козловець. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. — 558 с.
• 7. Бадмаев В. Н. Феномен национальной идентичности (Социально-философский анализ): Дис… д-ра филос. наук. — Волгоград, 2005. — 140 с.
• 8. Сміт Е. Національна ідентичність / Ентоні Д. Сміт; [пер. з англ. П. Таращука]. — К.: «Основи», 1994. — 224 с.
• 9. Shulman S. Challenging the Civic / Ethnic and West / East Dichotomies in the Study of Nationalism // Comparative Political Studies. — 2002. — Vol.35. — N5. — P.559.
• 10. Kuzio T. Ukraine. State and Nation Building / T. Kuzio. — London: Routledge, 1998. — Р.134.

II. Ортега-и-Гассет. Возникновение философии. Что такое философия? / Ортега-и-Гассет. — М., 1991. — С.222.

• 12. Bhabha H. K. Location of culture. — L.; N. Y., 1998. — Р123.
• 13. Василенко И. А. Диалог цивилизаций и социокультурные проблемы политического партнерства / И. А. Василенко. — М.: Эдиториал УРСС, 1999. — 292 с.
• 14. Хантингтон С. Кто мы? Вызовы американской идентичности / С. Гантингтон; Пер. с англ. А. Башкирова. — М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Транзит книга», 2004. — 635 с.
• 15. Грицак Я. Й. Нарис icTOpiп України: формування української модерної нації XIX-ХХ ст. — К.: Генеза, 2000. — 360 с.