Исторические аспекти виникнення та розвитку суспільної думки

Исторические аспекти виникнення та розвитку громадського мнения

Короткова Л. М.

Историческую реконструкцію початкового типу суспільної думки слід співвіднести з першими об'єднаннями колективів людей, які у історії називаються праобщинами. Провідною характеристикою цього періоду є з’ясування соціального (над біологічним, тваринам егоїзмом) пріоритету у людині, в громадських відносинах. Щоб вижити й заробити продовжити рід, потрібна була організованість, дисципліна, справедливий розподіл общинного праці. Усі, що цьому заважало, придушувалося силою такого регулятора соціального життя, як думку. Звісно, це було «стадну» думки і виявлялося він у сфері матеріальних потреб з подальшим поділом праці, з усвідомленням власних інтересів, вчинків. Громадська думка постає як спосіб самоврядування громад.

Появление пологових громад (первісно-общинний лад), великі зрушення у розвитку продуктивних зусиль і, як наслідок, зміна у створенні суспільства думку починає набувати відносну самостійність як соціальний феномен, до складу якого вже у себе інтелектуальну, емоційну і вольову боку суспільної свідомості. Гранично проста ієрархія управління родовими відносинами полягала у простому та демократичному самоврядуванні, на вершині якого перебувало думку. Громадська думка формує й запевняє традиції, норми, звичаї, форми заохочення і кари. Громадське думка у період носить оціночний характер. Саме на цей період закладалися коріння механізму дії суспільної думки і до нашого час.

Рабовладение з розквітом культури та розподілом суспільства до класи породжує й побудувати нові якості суспільної думки. Зміна формації іде у жорсткої боротьбі всередині самої думки. Консерватор за своєю сутністю, воно обстоювала збереження родоплемінних відносин, боролося з усіма новими паростками прогресу. Й лише економічних, організаційних важелів щодо його приборкання було досить.

В цей період з’являються перші маніпулятори суспільної думки духовно-идеологические. Поступово зміцнюючи, набуваючи гнучкість і організованість впливу, воно породжує особливий шар ідеологів, здатних пояснити і обіцяв показати правильність безроздільного панування меншини над більшістю. З’являються повідомлення і нові структурні компоненти суспільної думки: щодо самостійна ідеологія і громадська психологія. Безумовно, існувало й друге думку думка поневоленого класу. Воно розвивалося і визначалося вкрай повільно й підвалинами його об'єднання служила не та частина мислителів, письменників, учених, які піднімали питання цінності людини, про Добре і Зло, Долі і Свободи, поширювалися усім людей попри класову приналежність.

Феодализм як зберігає, а й посилює економічне, політичне й ідеологічне панування правлячого класу. Але й думка «низів» також розширюється й активізується. З одного боку, воно рясніє ілюзіями і сліпий вірою у те, що «всі - від бога», з іншого створює свої, народних традицій, звичаї, культуру. Наприкінці середньовіччя думку відіграє серйозну роль й у церковних реформах. Наприкінці епохи феодалізму думку безправного більшості хіба що зупиняється у своїй соціальній зростанні. Тільки наступна суспільно-економічна формація оживляє і активізує його.

Капитализм з його сплеском у Московській духовній культурі (книговидання, поява газет, розквіт наук, мистецтва), вільний дух буржуазних революцій дає видимість те, що думку ось-ось займе то чільне місце, яке воно займало біля підніжжя виникнення людства. Проте буржуазія, доти активно использовавшая думку більшості боротьби з залишками феодальних відносин, зміцнює свої і спрямовує всіх зусиль розробці ідеологічної системи, яка забезпечив би її влада і панування. З’являється ідеологія, мораль, у якій приватний інтерес (в якості основи підприємницької діяльності) проголошується як вища мету і головний мотив людського життя. Соціальне нерівність закріплюється у ідеології, а й у праві. Настає період маніпулятивної пропаганди з допомогою соціально-психологічних, пропагандистських і комунікативних механізмів.

Было неправдою вважати, що громадська думка «низів», особливо з і зміцненням позицій пролетаріату, залишалося незмінним й цілком залежним. Через профспілки, політичні партії, через активних дій суб'єктів думку мас народу стає дедалі вагомим і значущим. І сьогодні говорити, що громадська думка переважно розвинених капіталістичних країн існує як соціальна інституція.

Капитализм те й початок теоретичного осмислення і вивчення суспільної думки. Тут у числі найперших дослідників називають французького соціолога Габріеля Тарда (18 431 904 рр.). Він вважає, що громадська думка породжується публікою, що виникає, як соціальна спільність, за капіталізму. Це спільність, з дуже рухливими і неясними межами, проростає з особливостей масових духовно-психологических процесів. Є різноманітні види публіки, мають деякі загальні інтереси і злагода по найважливішим питанням. Зв’язок підтримується через засоби інформації. Взаємодіючи, публіка формує думку (Тард Р. Громадська думка і натовп. М., 1905). У ХІХ століття думку аналізується як соціологами, але і, наприклад, юристами. Можна вказати роботу німецького юриста Франца Гольцендорфа (1829−1889 рр.) «Громадська думка» (СПб., 1899). Він, підтримуючи ідею безособовості суспільної думки, все-таки розуміє, що його народження пов’язаний з певними станами населення.

В початку ХХ століття з’явиться цікава робота вітчизняного соціолога Веніаміна Михайловича Хвостова (18 681 920 рр.) під назвою «Громадське думки і політичні партії» (М., 1906). Михайловський марксистом, В. М. Хвостов пов’язує зародження громадської думки з інтересами певних соціальних груп. Він розглядає питання взаємовідносинах суспільної думки і політичних партії.

Таким чином, поступово накопичувався досвід осмислення такого явища, як думку.

Отечественная школа вивчення суспільної думки щодо молода. Перші роботи з’явилися торік у 20-ті роки (наприклад, Хвостів В. М. Громадська думка і політичні партії. М., 1906). Але це наукових досліджень були комплексними й політологи розглядали метод дослідження, а чи не його предмет. Тільки середині 1960;х років починається всебічне вивчення цього унікального явища. Серед основних робіт слід назвати роботи Уледова О. К. «Громадське думка радянського суспільства» (М., 1963); Грушина Б. А. «Світ думок й думки про світі» (М., 1967). У цей час активізуються і прикладні дослідження суспільної думки.

В наступні роки з’являються роботи, що доповнюють гносеологічний аналіз суспільної думки соціологічним (наприклад. Коробейників B.C. Піраміда думок. Громадська думка: Природа і функції. М., 1981).

В 90-ті роки з’являється дуже багато досліджень, присвячених як аналізу емпіричних досліджень суспільної думки, і теоретико-методологическому аналізу гносеологічної і соціологічною сутності цього феномена. Найцікавішими і комплексними є роботи Гавры Д. П. «Формування суспільної думки: ціннісний аспект» (СПб., 1995); «Громадська думка як соціологічна категорія як і соціальна інституція» (СПб., 1995). То що «приховано» у тому соціальному явище, яскравому настільки неослаблений інтерес?

Сам термін «думку» (public opinion) виник Англії XVI столітті, і з XVII століття стає загальноприйнятим. У Короткому словнику по соціології громадське думка окреслюється «стан масової свідомості, заключающее у собі приховане чи явне ставлення різних соціальних спільностей до проблем, подій і фактам дійсності» (М., 1988. З. 199). Фіксуючи особливості суспільної думки як специфічний спосіб відображення дійсності, це визначення є гносеологічним підходом до аналізу явища. Проте, думку як духовний феномен. Це певні дії людей з перетворення цієї дійсності.

Следовательно, думку слід розглядати, як «спільну зацікавлено ціннісну оцінну і яка з неї практичну діяльність соціальних суб'єктів та його (діяльностей) результат»; як специфічний соціальний інститут, «здатний функціонувати в усіх галузях життя суспільства» (див.: Гавра Д. П. Громадська думка як соціологічна категорія як і соціальний інститут. СПб., 1995. С.63).

Подобный підхід є соціологічним і, доповнюючи гносеологічний аналіз, дозволяє розглядати думку переважають у всіх аспектах її буття. Надалі ми дотримуватимемося комплексного підходу, запропонованого Гаврой Д.П.

Список литературы

1. Андрєєв І.А. Походження чоловіки й суспільства. М., 1982.

2. Гавра Д. П. Громадська думка як соціологічна категорія як і соціальний інститут. СПб., 1995.

3. Горшков М. С. Громадська думка. М., 1988.