Розділ і. Розслідування як жанр журналістики

Історія становлення жанру журналістського розслідування

Поява жанру журналістського розслідування пов’язана з американською газетною практикою на початку XX століття.

На рубежі XX століття в США з’явився, так званий, рух «макрейкерів», (розгрібачі бруду), які почали публікувати викривальні матеріали у підвладних ним газетам. У 1906 році тодішній президент Теодор Рузвельт в своїй промові назвав журналістів, тоді абсолютного нового жанру, — розгрібачами бруду. Тоді ж був вигаданий термін «muckraking».

1890 рік ознаменувався першими журналістськими розслідуваннями, які стосувалися прийнятого конгресом США закону Шермана, який встановлював контроль над приватним бізнесом, забороняв встановлення трестів. 12 судових позовів було отримано в наступні 10 років, але результатів вони так і не дали [1].

Насправді, заборона трестів уособлювала протистояння буржуазії з тодішньою монополією, яка вирішила в XX столітті суспільно-політичний розвиток США. Це і стало підґрунтям для появи руху «розгрібачів бруду» в журнальній періодиці. На сторінках якої публікувалися критичні статті з невдоволенням утворившоїся монополії, відстоюючи громадянську позицію.

Матеріали готували такі автори як Е. Лефевра, Е. Кросбі, Д. Флінт. Але тут більшої уваги заслуговує видання «Арена» за керівництвом Б. Флауера. Саме в цьому журналі наприкінці XIX століття була опублікована стаття К. Рідпера, в якій автор описував становище США підпорядковане республіканцям, а сенат «невидима імперія», який вже давно затонув в хабарях. Ось таким чином і розпочалися журналістські розслідування на просторах тодішньої періодики [2].

Щомісячне видання «Макклюрс» було головним журналом Самюеля Макклюра з дуже низькою ціною в 15 центів. В журналі піднімали головні соціальні проблеми такі журналісти як Е. Лефер, Ф. Вілланд. Темою статті могла слугувати муніципальна корупція.

Найкращі журналісти США, яких називали «розгрібачами бруду» оприлюднювали в журналі факти, які стосувалися корупції, економічних махінацій, обманів суспільства в області нафтовиробництва, сталі, вугілля, розкрадання державного бюджету, публікації такого характеру мали скандальний характер і викликали у громадян зацікавленість та здивування [1].

З часом, праці «макрейкерів» розповсюдилися і на інші журнали, такі як «Кольєрс», вони вміщували викривальні статті пов’язані з медициною, зокрема річ ішла про ліки і пов’язану з ними шахрайську схему. Журналістів-викривачів ставало все більше, новаторська ідея Самюеля Маклюра без сумніву мала успіх.

Корупція і шахрайство було головними значимими темами, які піднімали журналісти і письменники.

В штаті Луїзіана у 1928 році губернатором штату став Хьюї Лонг, відомий прихильник політики Рузвельта, саме з ним розпочалася нова віха в викривальній журналістиці. Сенатор Лонг висунув ідею власної програми, «розділ багатств», в якій почав критикувати позицію Теодора Рузвельта. В програмі пропонувалася конфіскація прибутків на суму в один мільйон доларів з вимогою забезпечення прожиткового мінімума родини з бюджетом в п’ять тисяч доларів на рік. Це б дозволило кожній американській сім'ї мати житло, автомобіль, радіоприймач. Звичайно, ідею Лонга підтримали і навіть заснували кампанії підтримки, чисельність яких налічувала сім мільйонів осіб. На противагу, влада розгорнула в пресі справжню боротьбу проти Лонга, вийшли серії статей з жорсткою критикою сенатора. Ситуація для Лонга обернулася фатально, політика вбили у 1935 році. Мотив злочину був для всіх очевидним. Ці події послугували приводом журналістських розслідувань в періодиці [3].

Стрімкий розвиток становлення жанру був пов’язаний також з виданням «Вашингтон пост», де журналісти Роберт Вудворт і Карл Бернстайн розгорнули розслідування справи про проникнення у передвиборний штаб агентів працюючих в Білому домі, ці журналістські розслідування називалися «Уотергейтською справою» та сколихнули людство на міжнародному рівні.

Історія почалася з незаконного проникнення в готель «Уотергейт», де була розташована штаб-квартира демократичної партії. Обшук затриманих виявив електронну апаратуру, фотоапарат, прослуховуючий пристрій, цікаво, що один з підозрюваних працював з президентом Ніксоном, та був у складі республіканської партії.

Журналісти, які розпочали розслідування з’ясували, що існує організація, що займається витоком інформації та опублікували імена членів, звіти про діяльність, саме президент Ніксон мав доступ до архіву даних. Після оприлюднення цих фактів влада визнала свою причетність до цієї справи. «Уотергейтський скандал» став першим журналістським розслідування, що вплинув на перебіг подій. Адже, президент Ніксон самостійно відмовився від свого посту, а його помічник потрапив за грати на чотири роки [5].

З цього часу ставлення суспільства до жанру набуло більш серйозного характеру. Цікаво знати, що на основі цих подій у 1976 році був знятий фільм із назвою «Вся президентська рань», а такі прізвища журналістів як Берстайн і Вудворт увійшли до історії розвитку журналістських розслідувань. Фільм був нагороджений американською премією «Оскар» [6].

Європейська журналістика також зробила вклад в розвиток і становлення жанру розслідування.

Естер Нордстоум стала першою журналісткою шведського походження, яка почала працювати під прикриттям. Дівчина влаштувалася на посаду хатньої робітниці в заможну родину, для того, щоб з’ясувати подробиці життя хатніх робітників. Свої дослідження журналістка виклала в самостійно написаній книзі під назвою «Служниця серед слуг».

Гюнтер Вальраф прикрасив своїм ім'ям початок журналістських розслідувань у Німеччині, який першим використав метод включеного спостереження [4].

Неможна оминути і Італію, в якій процвітає боротьба журналістів з організаційною злочинністю.

Із появою Інтернету пов’язаний наступний етап заснування журналістських розслідувань. На сайті «Wikileaks» Джуліан Ассанж оприлюднив архів засекречених документів. Тут є деякий нюанс, розміщення інформаціє не можна назвати повноцінним журналістським розслідуванням, не було проведено жодних методів збору інформації, але експерти-журналісти визнали цей спосіб новою ерою в опрацюванні та проведенні журналістського розслідування. В цій справі був застосований метод оприлюднення суспільно значимих фактів, в якому відсутній аналіз, відтворення перебігу подій.

Сайт «Wikileaks» заснований Ассанжем у 2006 році, штаб-квартира якого була розташована у Швеції. У тому ж році на сайті оприлюднили інформацію з назвою: «Рішення Ісламського суду Сомалі про страту урядових чиновників». На ресурсі зазначалося, що архів був отриманий з допомогою розвідки США і відповідальність за достовірність фактів портал не несе [7].

Відомі та впливові видання співпрацювали з Джуліаном Ассанжем, наприклад «The Guardian» отримав понад 100 тисяч документів, що стосувалися розвитку подій війни в Афганістані, деякі з них описували розстріли незахищених верств населення. Наслідки публікацій мали великий ажіотаж в суспільстві на глобальному рівні. Секретні документи Пентагону також були в розпорядженні Ассанжа. Завдяки цьому, портал Wikileaks" забезпечив себе політичною підтримкою Піратською партії на міжнародному рівні, угода була підписана у 2010 році.

Відстежити інформаторів порталу неможливо, бо документи одночасно розміщуються на всіх серверах.

Вважається, що на просторах радянського союзу журналістським розслідуванням місця не було, бо в пресі панувала цензура та фільтрування доступу інформації, що контролювалися владою. Але, все ж таки, деякі елементи журналістського розслідування можна прослідкувати в нарисах, кореспонденції та статтях [6].

Хрущовська відлига найбільш повноцінно демонструє цю точку зору. В статтях В. Аграновського, Г. Лісічкіна зароджувалися тенденції викривальної журналістики.

У 1991 році із здобуттям незалежності на українських просторах ЗМІ почалося зародження жанру журналістського розслідування [8].

Оскільки практики в опрацюванні журналістського розслідування на той час не існувало, у журналістів були відсутні будь-які уявлення про методи і правила. Несформоване законодавство та етичні норми змушували журналістів користуватися лише особистими поглядами і здоровим глуздом.

Лише практика зарубіжних журналістів приходила на допомогу, та як би там не було, відсутність знань і досвіду відчувалася в працях українських ЗМІ, та відсутня юридична підтримка [9].

Отже, зародження журналістського розслідування відбулося на наприкінці XIX — початку XX століття, великий вклад був зроблений американською журналістикою, зокрема це рух «макрейкерів», заснування якого відбулося на ґрунті політичних та економічних змін в житті суспільства. Журналісти США ставили на меті боротьбу проти корупції, економічних афер та зловживань службового положення, головним тут є спроба привернути увагу громадськості до існуючих проблем.

Розвиткові жанру журналістського розслідування сприяли і західні журналісти, такі як Гюнтер Вальраф, Естер Нордстоум.

Поява Інтернет-простору стала початком нової ери журналістського розслідування, заснування сайту «Wikileaks» розроблений Ассанжем, породив метод розповсюдження інформації соціально значущих проблем без використання аналітики.

В Україні історія заснування викривальної журналістики на відміну від іноземних колег відбулося із затримкою на декілька десятиліть, це було пов’язано з політичним устроєм країни, практикуюча цензура якого не дозволяла використання прийомів журналістського розслідування, але зміні в укладі суспільного життя пробудили інтерес до політичних, економічних і соціальних проблем, завдяки цій тенденції з’явилася необхідність появи цього жанру та визначилась його важлива функція як захисника інтересів народу.