Полтавський полк. 
Вексилологічний ескіз: прапорнича традиція Полтавського та Миргородського полків у середині XVШ ст.

У другій половині XVIII ст. до Полтавського полку входило 19 сотень: Білицька, Великобудиська, Келебердянська, Китайгородська, Кишинська, Кобеляцька, Маяцька, Нехворощанська, Новосанжарівська, Орлянська, Переволочанська, Полтавська, Полтавська перша, Полтавська друга, Решетилівська, Сокольська, Старосамарська, Старосанжарівська й Царичанська. гетьманат прапор полк збройний На жаль, у фондах «Г енеральної військової канцелярії» (далі — ГВК) та «Канцелярії гетьмана Кирила Розумовського» Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ф. 51 та ф. 269), які склали основу фронтального дослідження, присвяченого ґенезі та реформуванню козацьких прапорів у середині XVIII ст., вдалося виявити тільки одну архівну справу, пов’язану з прапорничою традицією Полтавського полку періоду Гетьманату Кирила Розумовського. Її назва — «О не делании значка полку Полтавского сотне Орлянской» — говорить сама за себе. Незважаючи на це, пожовклі аркуші архівного зшитку щедро всіяні крупицями важливої історичної інформації, поєднання якої з іншими відомостями допомагає реконструкції невеличкого фрагменту, здавалося б, назавжди втраченого історичного полотна.

Згадана архівна справа об'єднує два документи, датовані травнем-червнем 1758 р.: «покорное доношение» гетьману Кирилу Розумовському прилуцького полковника Андрія Горленка від 30 травня та чернетку відповіді ГВК. Обидва мають неабияку інформаційну цінність. Зокрема, у своєму зверненні до гетьмана Андрій Горленко переповідає «доношение» орлянського сотника Івана Осовецького щодо виготовлення нового сотенного значка, надіслане до полтавської полкової канцелярії 12 травня 1758 р. За його словами, сотник інформував полковий уряд, що «в сотне его сотенний значек так сильно обетшал, что и употреблять оного в час случайчойся надобности крайне неудобно», а також просив полкову канцелярію розглянути питання «на ізделаніе вновь оного значка кошт откуду повелено будет собрать: с козаков ли сотне его или другім какім порадком» і вчинити «куда надлежит представления». Ретранслюючи гетьману клопотання сотника, прилуцький полковник завершував власне «покорное доношение» звичним проханням: «того ради об том Вашей Ясневелможности полковая полтавская канцелярія в високое благоразсмотрение представляя: как в том повелено будет покорнейше просит резолюции». Необхідно зазначити, що пропозиція орлянського сотника зарадити справі збором коштів на новий значок з козаків сотні носила не випадковий характер. Вона ґрунтувалася на звичаєвому праві й уже мала в Орлянській сотні прецедент. Тринадцять років до того — 1745 р. — Григорій Псьол, який на той час обіймав посаду орлянського сотника, надіслав Андрію Г орленку аналогічне «доношение», де докладно змалював ситуацію, що склалася навколо сотенних знамен: «Поневаж в сотне Орлянской двое знамен, яко то корогов зеленая голевая и значок голевій жовтій вовся ветхіе, которіе минувшими в войну турецкую походами до самих древок збились и впредь так к походу, яко к случающимся стречам (встречам) весма не могут годится, чем же оніе вновь исправить на то никаких денег в сотенной канцеляріи в зборе не имеется и о несобираніи з обивателів никаких неуказних зборов многократними в сотню Орлянскую указами подтверждено; а что на исправку обявлених знамен умершій сотник Іосиф Яковлев в прошедших 1727 и 1734 годах на едно знамено з козаков орлянских и на другое з бражниц орлянских же, которих тепер ниединой в Орле бражнице не имеется, денги собирал, о том все козаки данною за своїми руками в сотенную орлянскую канцелярію сказкою обявили, по котрому их прежнему обикновенію без особливого на тое с полковой полтавской канцеляріи определенія и указу з козаков на означенніе знамена собирать денег я не смею. Сего ради о сем в полковую полтавскую канцелярію донося, на сіе милостивой ожидаю резолюцій» .

Поєднання та порівняння обох «доношеній» орлянських сотників створює унікальну можливість цілісного відтворення доволі значного (понад чверть століття) і, що головне, безперервного проміжку сотенної прапорничої традиції, висловлюючись образно, у «двох поколіннях». Каскад дат — 1734, 1745, 1758 рр., — зазначених в обох «доношениях» орлянських сотників, дозволяє визначити період використання сотенного значка. Середній вік останнього на воєнній службі дорівнював приблизно 12 років. Документальне підтвердження оновлення сотенного значка за клопотанням 1745 р. відсутнє.

Однак ініціювання його чергової заміни через тринадцять років, співзвучність мотивації та пропозиція застосування тотожного інструменту його оновлення (посередництвом збору коштів з козаків) слугують непрямими доказами успішно здійсненої ротації. Якщо така відбулася, то логічно припустити, що оновлений сотенний значок наслідував попередній колір та розміри.

Принагідно зазначимо, що за виявленими джерелами жовтий колір був найбільш уживаним (після блакитного) на сотенних прапорах Гетьманату. Жовте сотенне знамено до 1755 р. гуртувало козаків Ямпільської сотні Ніжинського полку. Але найбільш уподобали цей колір козаки Опішнянської сотні Гадяцького полку, де він переважав на обох сотенних знаменах. Опішнянська сотенна корогва була жовтою з червоними лиштвами, а сотенний прапор (значок) — жовтим. Загалом, в Орлянської та Опішнянської сотень, окрім початкової літери в назвах та географічного сусідства їхніх полків, виявилося надзвичайно багато спільного в царині сотенного прапоротворення. Обидві сотні, що зафіксовано архівними документами, послуговувалися двома знаменами — сотенними корогвою та значком (або прапором). Також вони майже одночасно порушили клопотання про оновлення сотенних значків 1758 р.: Орлянська — 12 травня, Опішнянська — 1 серпня. Однак отримали відмову ГВК у видачі на цю справу коштів Малоросійського скарбу. Суворий «вердикт» генеральної старшини на звернення полтавського полковника щодо виготовлення орлянського сотенного значка, «чтоб оний при сотенной команде находился нужди не признается; должно бить сотенное знамя которое […] то особливому кроме знамени значку бить не для чего», перегукувався з не менш гострою та категоричною відмовою ГВК на прохання гадяцької полкової старшини у справі опішнянського сотенного клейноду: «кроме же де сотенного знамена прапору быть надобности не усматривается». Підкреслимо, що зазначена позиція ГВК щодо оновлення сотенних значків була послідовною. Так, 1755 р. вона вимагала від стародубського полковника Максимовича додаткових пояснень щодо оновлення сотенного значка в Погарській сотні: «что ж требовано и исправленія сверх сотенного знамены еще и сотенного ж значку, то оніе значки во всех ли сотнях полку Стародубовского суть; и необходимо ль оніе значки потребны, ибо в случае походов при сотне довольно и одного знамены, а в командрованіе малие и без значка посилаются. О том ему полковнику впредь прислать обстоятелной репорт». Разом із тим, наступного року ГВК надала згоду на фінансування з військового Скарбу й знамена, і значка полкової сотні Прилуцького полку.

Щоправда, з невідомих причин видача коштів і виготовлення значка так і не відбулися.

Та повернімося до аналізу прапорничої традиції Орлянської сотні і, зокрема, звернень орлянських сотників 1745 і 1758 рр. до прилуцького полковника Андрія Горленка щодо пошуку засобів для оновлення сотенного значка. Передусім акцентуємо увагу на тотожному й незмінному бюрократичному механізмі. І 1745, і 1758 рр. сотники не мали повноважень на самостійні дії щодо оновлення сотенних прапорів. Бюрократична комбінація в трикутнику сотенний уряд — полкова канцелярія — ГВК залишалася стійкою та відображала струнку ієрархію. Принциповою різницею обох звернень став їхній результат. Якщо клопотання орлянського сотника Григорія Псьола 1745 р., найбільш імовірно, було задоволене (інакше 1758 р. не було б необхідності звертатися з цією справою до ГВК), то 1758 р. ГВК розпорядилася цілком інакше. Враховуючи, про що вже йшлося вище, що це був не поодинокий випадок відмови у виділенні коштів Малоросійського скарбу на виготовлення сотенних значків, то про її причини наважимося висловити кілька припущень. Фінансування виготовлення сотенних прапорів коштом Малоросійського скарбу, впроваджене гетьманом Кирилом Розумовським березневим ордером 1755 р., отримало значний резонанс. Розголос про це доволі швидко поширився багатьма реєстровими полками Гетьманату. Найбільш активно ротацію здійснювали Гадяцький, Ніжинський, Переяславський, Прилуцький та Стародубський полки. Переконливим доказом цього слугував не тільки статистичний пік заміни старих сотенних прапорів на сотенні клейноди нового взірця із зображенням герба Нації — козака з мушкетом, який припадає на 1757 р., а й численні звернення до ГВК сотенної й полкової старшин із проханням надати дозвіл на видачу коштів із Малоросійського скарбу. У багатьох випадках (хоч це і не була обов’язкова норма) полковники та полкова старшина апелювали до прецедентів державного фінансування, які вже реалізувалися в тому чи іншому полку. У зеніті процесу прапоротворення, що охопив Г етьманат у восьми з десяти полків, єдине звернення полтавського полковника Андрія Горленка щодо оновлення сотенного значка в Орлянській сотні в середині 1758 р. виглядає ізольованим від масштабного процесу ротації сотенних і полкових прапорів у 1755−1764 рр. і досі не отримало наукового пояснення своєї винятковості.

Однак іронія долі полягає в тому, що перша в українській історіографії прапорознавча публікація — згадувана вище «Заметка о козацких знаменах» — поєднала інформацію про козацькі прапори із зображенням герба Нації (долучивши унікальний абрис козака з мушкетом, створений у Лубенському полку) з відомостями щодо прапорничої традиції саме Полтавського полку і, зокрема, Орлянської сотні. Щоправда, останні належали до більш раннього часу — першої половини XVIII ст. Цікаві та яскраві архівні свідчення щодо виготовлення сотенних прапорів і значків Полтавського полку (1717 р.), Орлянської та Келебердянської сотень (1745 р.) були дещо еклектично поєднані з джерельним матеріалом пізнішого часу, зокрема інформацією про сотенні прапори Лубенського та Переяславського полків із зображенням Національного герба. Однак у підсумку автор, котрий виступив піонером на полі української вексилології й козацького прапорознавства зокрема, загалом, дійшов правильних висновків, а його публікація на ціле століття визначила наше уявлення про ґенезу козацького прапорництва у XVIII ст.